03 червня 2025 року
м. Київ
справа № 334/7282/20
провадження № 51-1086км25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_9 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 грудня 2024 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Верхні Буздугани Уегенського району Республіки Молдови, жителя АДРЕСА_2 , зареєстрованого в тому ж місці, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Хортицького районного суду м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2023 року засуджено:
ОСОБА_9 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк на 12 років;
ОСОБА_10 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк на 15 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення більш суворим покарання (призначеним за цим вироком) менш суворого покарання, призначеного вироком Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2021 року, остаточно визначено ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Згідно з вироком ОСОБА_9 та ОСОБА_8 визнано винними у вчиненні інкримінованого ним кримінального правопорушення за наступних обставин.
Так, 09 вересня 2020 року приблизно о 13:00 ОСОБА_9 , її чоловік ОСОБА_12 , а також раніше знайомі їм ОСОБА_8 та його дружина ОСОБА_13 за попередньою домовленістю прибули на пляж річки Дніпро неподалік від спортивно -оздоровчого комплексу ТОВ «Запорізький завод кольорових сплавів», розташованого за адресою: вул. Сергія Синенка, 85, м. Запоріжжя, з метою спільного відпочинку.
Згодом цього ж дня близько о 16:40 під час відпочинку між ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , які перебували у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків почалася сварка, унаслідок якої ОСОБА_8 завдав ОСОБА_12 не менше п'яти ударів кулаками в голову, чим заподіяв тілесні ушкодження у вигляді садна та рани в ділянці спинки носа, синців в орбітальній ділянці справа, синця в ділянці нижньої щелепи справа, крововиливу слизової оболонки нижньої губи справа, синця в лобно - виличній ділянці зліва, садна в лівій бічній поверхні шиї.
Далі ОСОБА_8 , маючи намір на умисне вбивство ОСОБА_12 , підшукав на території зазначеної пляжної зони дерев'яну палицю та завдав нею удару в голову останнього. Потім, підібравши із землі порожню скляну пляшку, ОСОБА_8 завдав нею ще одного удару в ділянку потилиці потерпілого, чим заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді саден в потиличній ділянці зліва, ран у тім'яній ділянці зліва та справа, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження і від яких ОСОБА_12 впав на землю та втратив свідомість.
Пізніше ОСОБА_8 , уважаючи, що потерпілому було заподіяно недостатньо тяжкі тілесні ушкодження, з метою реалізації свого злочинного наміру, який в нього виник, направленого на умисне протиправне позбавлення життя ОСОБА_12 і доведення злочину до кінця, використовуючи погрози та залякування, почав примушувати ОСОБА_9 учинити умисне вбивство її чоловіка ОСОБА_12 , указуючи, що має намір вбити останнього, однак роботи цього особисто він не бажає.
Так, приблизно о 17:00 ОСОБА_9 , виконуючи вимогу ОСОБА_8 щодо вбивства її чоловіка, з метою вчинення протиправного позбавлення життя останнього, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, утримуючи в правій руці металевий шампур, який знаходився поряд із нею, а саме гострим його кінцем, завдала два удари в ділянку живота ОСОБА_12 , після чого останній намагався підвестися із землі. У цей час ОСОБА_8 , діючи з метою позбавлення волі ОСОБА_12 до спротиву, ногою штовхнув його в грудну клітку, у такий спосіб поваливши його на землю та надавши можливість ОСОБА_9 продовжити протиправні дії, направлені на умисне вбивство свого чоловіка.
Одразу після вказаних подій ОСОБА_8 , бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_12 , діючи умисно, наказав ОСОБА_9 завдати ще декількох ударів цим шампуром у ділянку грудної клітки потерпілого, вказавши конкретне місце для завдання ударів. Тож ОСОБА_9 , діючи узгоджено з ОСОБА_8 та підкоряючись його наказам, з метою умисного вбивства ОСОБА_12 завдала три удари гострим кінцем металевого шампура в ділянку грудної клітки потерпілого зліва.
Отже, унаслідок спільних дій ОСОБА_8 та ОСОБА_9 потерпілому ОСОБА_12 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді непроникаючих сліпих колюче - різаних ран поперекової ділянки зліва від рівня сідничних горбів, які мають ознаки легких тілесних ушкоджень, а також проникаючих сліпих колюче-різаних поранень у ділянці грудної клітини з ушкодженням лівої легені та серця, а саме: рани на передній поверхні грудної клітки зліва в ділянці 4-го міжребер'я по середньоключичній лінії, продовжуючись рановим каналом, рану на передній поверхні грудної клітки зліва в ділянці 3-го міжребер'я по середньоключичній лінії, продовжуючись рановим каналом, рани на передній поверхні грудної клітини зліва в ділянці 2-го міжребер'я по середньоключичній лінії, продовжуючись рановим каналом, що призвели до масивної крововтрати, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя та які знаходяться в прямому причинному зв'язку зі смертю ОСОБА_12 , яка настала відповідно до висновку експерта від 20 листопада 2020 року № 3875 у період з 23:00 09 вересня 2020 року до 03:00 10 вересня 2020 року.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19 грудня 2024 року вирок районного суду залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувані судові рішення у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого та закрити кримінальне провадження через недоведеність його вини у вчиненні кримінального правопорушення. Разом з цим посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, оскільки суд не враховав і не вивчив висновків кримінальних експертів щодо можливості скоєння ним кримінального правопорушення та участі в кримінальному діянні третьої особи. На його думку, висновки суду зроблено на підставі показань свідка ОСОБА_13 , яка фактично є співучасником і зацікавлена у спотворенні фактів та подій злочину. Стверджує про порушення його права на захист, у зв'язку з тим, що після закінчення досудового розслідування під час ознайомлення з матеріалами провадження йому було відмовлено в ознайомленні з відеоматеріалами допиту свідка ОСОБА_13 та обвинуваченої ОСОБА_9 через відсутність відповідного технічного обладнання.
Посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, указує, що суд обох інстанцій не врахували всіх пом'якшуючих обставин (міцні соціальні зв'язки, його сімейний стан).
Тому вважає, що вирок суду не відповідає вимогам ст. 374 КПК України, оскільки суд не дав належної оцінки всім доказам у справі. Водночас, стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, тому що апеляційний суд не виправив допущених судом першої інстанції порушень та належним чином не перевірив доводів його апеляційної скарги.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_9 ставить питання про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження щодо засудженої у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. До того ж уважає, що суди неправильно кваліфікували дії засудженої, оскільки в неї не було умислу на вчинення вбивства ОСОБА_12 , тому її дії слід було кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України. Разом з тим, стверджує, що засуджена під час вчинення злочинного діяння перебувала в стані крайньої необхідності, під фізичним та психічним примусом ОСОБА_8 . Тому вважає, що з урахуванням положень статей 39, 40 КК України дії ОСОБА_9 , які призвели до заподіяння смерті ОСОБА_12 , не можна вважати кримінальним правопорушенням, адже вони були вчинені під фізичним та психологічним примусом, що звільняє останню від кримінальної відповідальності. Апеляційній суд на вказані доводи належної уваги не звернув і не перевірив їх, тому, на думку сторони захисту, ухвала цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисники підтримали подані скарги, а прокурор заперечував щодо їх задоволення.
У запереченнях на касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 засуджений ОСОБА_8 просить залишити її без задоволення як безпідставну.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, установлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У частинах 1, 2 ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, зважаючи на наведені положення процесуального закону, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставами для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, зазначених у касаційних скаргах, Верховний Суд керується фактичними обставинами, установленими місцевим та апеляційним судами.
Аргументи сторони захисту, викладені з метою оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин із висуванням власної версії подій, стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що відповідно до ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Мотиви суду
Стосовно доводів засудженого ОСОБА_8 про недоведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, і захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_9 щодо неправильної кваліфікації дій останньої за цією нормою статті та відсутності в них складу інкримінованого злочину колегія суддів зазначає таке.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви.
За нормами ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Положення ст. 94 КПК України передбачають, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
За статтею 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, указані вимоги закону в ході розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 дотримано в повному обсязі.
Касаційний суд установив, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, і правильність кваліфікації їх дій за цією нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності, з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Так, засуджена ОСОБА_9 під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції частково визнала свою вину, зазначила, що знає ОСОБА_13 з березня-квітня 2020 року та пояснила. Напередодні події вона із чоловіком ОСОБА_12 зустрілися з ОСОБА_8 та ОСОБА_13 і вживали разом алкогольні напої. Зранку 09 вересня 2020 року вони зустрілися всі знов, розпивали алкогольні напої та домовилися продовжити разом відпочинок на пляжі. Далі, будучи на березі річки, між чоловіками почалася суперечка, у ході якої ОСОБА_8 почав бити її чоловіка ОСОБА_12 . Зокрема, він узяв палку та вдарив нею ОСОБА_12 по голові, а також розбив пляшку горілки об голову її чоловіка, від чого останній впав на спину. Вона з ОСОБА_13 просили ОСОБА_8 зупинитися та заспокоїтися. ОСОБА_8 повів ОСОБА_9 до кущів, де запропонував їй вступити з ним в статевий зв'язок неприродним шляхом в обмін на те, що він їх відпустить. Оскільки в ОСОБА_8 нічого не виходило, він спробував вступити з нею в статевий зв'язок природним шляхом. Потім ОСОБА_8 потяг її голою до ОСОБА_12 , при цьому тримаючи за шию, та кинув під ноги до чоловіка, який лежав на спині. ОСОБА_13 поруч з ОСОБА_12 ОСОБА_8 наказав їй взяти шампур та колоти ОСОБА_12 у живіт. Вона відмовилася і він почав її душити. ОСОБА_8 продовжував вимагати, щоб вона завдала ОСОБА_12 удари шампуром, вона відмовилася і ОСОБА_8 вдарив її по голові та наказав колоти шампуром, погрожуючи вбивством її дітей. ОСОБА_8 наказав їй нанести удар в область серця чоловіку, що вона і зробила. ОСОБА_13 увесь час просто була поряд і нічого не робила. Вона пам'ятає, що нанесла один удар шампуром ОСОБА_12 та не пам'ятає, щоб вона наносила інші удари.
Далі ОСОБА_9 пішла митися у річку Дніпро. Коли повернулися назад, ОСОБА_8 наказав їй зібрати речі у покривало та згодом викинути їх у воду на містку. Потім ОСОБА_8 та ОСОБА_13 провели її до дитячого садка, де вона забрала молодшого сина та пішла з ним додому.
Поліцію та швидку допомогу вона не викликала, тому що боялася за життя дітей та свого батька, адже він лежачий хворий. Вранці вона вирішила подзвонити до лікарні, але ОСОБА_12 туди не привозили. Близько 12-ї години до неї приїхала поліція. Вона показала, де живе подружжя ОСОБА_14 , дітей відвезла до свекрухи. Свекрусі про події вона нічого не розповіла, а коли та телефонувала їй зранку, то сказала, що ОСОБА_12 пропав, не ночував удома.
Засуджений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав і суду показав, що напередодні події він познайомився з подружжям ОСОБА_15 та вони всі разом відпочивали у кафе й уживали алкогольні напої. У день події вони знову зустрілися всі ранком, спілкувалися та вживали алкогольні напої. У процесі розмови домовилися поїхати на пляж. Там між ОСОБА_9 та ОСОБА_12 почалася сварка. Засуджена почала кидатися на ОСОБА_12 з ножем, який вони брали із собою з дому. З метою усунення подальшого конфлікту він ОСОБА_8 відібрав у ОСОБА_9 ніж та викинув його у воду подалі. Почалася суперечка, він сказав, що якщо подружжя ОСОБА_15 не заспокоїться, то він з ОСОБА_13 піде геть. ОСОБА_9 та ОСОБА_12 трохи заспокоїлися. Через деякий час конфлікт між ОСОБА_9 та ОСОБА_12 спалахнув знову. Він ( ОСОБА_8 ) вирішив піти поплавати, щоб заспокоїтися та трохи протверезіти. Коли він досить далеко відплив від берега, то почув з берегу крики. Поки плив, він побачив, що ОСОБА_13 відштовхнула від себе ОСОБА_12 та якоюсь колодою вдарила його. ОСОБА_9 поряд не було, вона у кущах перевдягалася. Як потім розповіла ОСОБА_13 , ОСОБА_9 побачила чи почула, що у ОСОБА_13 з ОСОБА_12 почався конфлікт, підбігла, та теж ОСОБА_12 чимось вдарила, від чого він впав. Потім він ( ОСОБА_8 ) бачив як ОСОБА_9 сіла зверху на ОСОБА_12 та почала завдавати йому удари. Він накричав на жінок, ОСОБА_13 він наказав збирати речі, а сам пішов ловити собак. ОСОБА_9 встала та пішла відмиватися у воду, ОСОБА_12 ще був живий. ОСОБА_13 зібрала усі речі, він з собаками зачекав її і вони пішли попереду. ОСОБА_9 почала їх наздоганяти зі своєю собакою. Усі свої речі ОСОБА_9 зібрала у покривало, які згодом викинула у воду. Потім вони розійшлися. У поліцію він не дзвонив, бо тоді йому б довелося давати показання проти своєї дружини, а він знає, як проходять такі процедури, бо вже неодноразово був засуджений. Тікати також не бачив особливого сенсу, оскільки потім після втечі буде важко доводити свою невинуватість. Тому він свідомо вирішив чекати поліцію вдома. Коли їх заарештували, з метою захисту дружини він відмовився від надання показань. Згодом він дізнався, що ОСОБА_9 і ОСОБА_13 написали показання проти нього, а також що ОСОБА_9 вказувала на дії сексуального характеру з його боку, що не відповідало дійсності.
Незважаючи на фактичне невизнання своєї вини ОСОБА_9 та повне невизнання своєї вини ОСОБА_8 , висновки про їх винуватість у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував:
- показаннями потерпілої ОСОБА_16 , яка зазначила, що є матір'ю ОСОБА_12 , а ОСОБА_9 є її невісткою. В день події телефонувала сину та невістці, проте на її дзвінки ніхто не відповідав. Потім ОСОБА_9 на один з дзвінків, приблизно ввечері відповіла з телефону сина, та сказала, що ОСОБА_12 ще немає вдома, а телефон розряджений;
- показаннями свідка ОСОБА_13 , які були схожими з показаннями засудженої ОСОБА_9 щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. При цьому ОСОБА_13 вказала, що ОСОБА_8 наказав ОСОБА_9 завдавати удару ОСОБА_12 в грудну клітку в ділянку серця. ОСОБА_9 плакала, казала, що не хоче цього робити, але ОСОБА_8 не звертав на це уваги. Коли ОСОБА_12 був у свідомості, він тримав ОСОБА_9 за руки, в яких був шампур, намагався чинити опір. ОСОБА_9 завдала одного удару точно у груди ОСОБА_12 та 3-4 удари в живіт. Після ударів у грудну клітку ОСОБА_12 до свідомості більше не прийшов. Потім ОСОБА_8 сказав, що всі мають йти додому та наказав ОСОБА_9 зібрати у покривало усі речі, які були. ОСОБА_9 викинула у воду покривало з усім, що було всередині. На пляжі, коли відбувалися вказані події, вона не могла на них жодним чином вплинути, бо була у стані сильного алкогольного сп'яніння, що навіть не могла самостійно підвестися, тому просто сиділа поруч із ОСОБА_12 та спостерігала. Чи могла втекти ОСОБА_9 , сказати точно не може, але коли засуджена сиділа в ногах у ОСОБА_12 , то ОСОБА_8 стояв позаду неї та тримав за шию рукою;
- даними протоколу огляду місця події від 10 вересня 2020 року, в ході якого виявлено труп ОСОБА_12 ;
- даними протоколу огляду від 10 вересня 2020 року, згідно з яким було проведено огляд трупу ОСОБА_12 ;
- висновком експерта судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_12 від
20 листопада 2020 року, відповідно до якого смерть останнього настала від проникаючих сліпих колючо-різаних поранень грудної клітки з ушкодженням лівої легені та серця, що призвело до масивної крововтрати; колючо - різані рани на передній поверхні грудної клітки зліва у ОСОБА_12 перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті, утворилися незадовго до настання смерті та мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя; рана № 1 на передній поверхні грудної клітки зліва в ділянці 4-го міжребер'я по середньоключичній ліні продовжуючись раньовим каналом, проходить в напрямку спереду назад, декілька справа наліво, довжина раньового каналу складає близько 10 см. По ходу раньового каналу пошкоджені: шкіра та м'які тканини грудної клітки, лівий шлуночок серця; рана № 2 на передній поверхні грудної клітини зліва в ділянці 3-го міжребер'я по середньоключичній ліні продовжується раньовим каналом в напрямку спереду назад, довжина раньового каналу складає близько 15 см. По ходу раньового каналу пошкоджені: шкіра та м'які тканини грудної клітки, пристінкова плевра лівої легені, тканина долі лівої легені та головний бронх лівої легені; рана № 3 на передній поверхні грудної клітки зліва в ділянці 2-го міжребер'я по середньоключичній ліні продовжується раньовим каналом в напрямку спереду назад, декілька зверху донизу, довжина раньового каналу складає близько 10 см. По ходу раньового каналу пошкоджені: шкіра та м'які тканини грудної клітки, пристінкова плевра лівої легені, тканина верхньої долі лівої легені. За даними медико - криміналістичного дослідження кожних клаптів рани №1, 2, 3 на лівій поверхні грудної клітини являються колюче - різаними, утворилися від дії плаского колючо - ріжучого предмета, з переважанням колючого компоненту, найбільша ширина частини клинка, що занурилася, становила (за різними ранами) не менше 3,5-7 мм;
- висновком експерта від 19 вересня 2020 року № 2927, згідно з яким на п'яти фрагментах ґрунту (об'єкти № 1-5), на шампурі (об'єкт № 6-7), палиці (об'єкти № 8-9), що вилучені під час огляду місця події, було знайдено кров людини та виявлено антигени А і Н. Отриманий результат не виключає походження крові у вищевказаних об'єктах від особи (осіб) групи А з ізогемаглютиніном анти-В і супутнім антигеном Н в тому числі від трупа ОСОБА_12 та (або) ОСОБА_8 , якщо у останнього були тілесні ушкодження із зовнішньою кровотечею на той момент, що стався. Походження крові від ОСОБА_9 виключається;
- висновком експерта від 15 жовтня 2020 року № 2926, відповідно до якого в плямах на дерев'яній палиці (об'єкт №1), що виявлена під час огляду місця події, знайдена кров людини та виявлені антигени А і Н. Отриманий результат не виключає походження крові у вищевказаному об'єкті від особи (осіб) групи А з ізогемаглютиніном анти-В і супутнім антигеном Н, в тому числі від потерпілого ОСОБА_12 та (або) ОСОБА_8 , якщо у останнього були тілесні ушкодження із зовнішньою кровотечею на той момент, що стався. Походження крові від ОСОБА_9 виключається;
- висновком експерта від 27 жовтня 2020 року №2985, згідно з яким на плавках (об'єкт №1) ОСОБА_12 встановлена наявність крові людини та виявлені антигени А і Н з ізогемаглютиніном анти-В, що не виключає походження крові від особи (осіб) з такою груповою характеристикою за системою АВ0, як ОСОБА_12 та (або) ОСОБА_8 за наявності у останнього на момент скоєння злочину тілесних ушкоджень із зовнішньою кровотечею. Домішка крові особи (осіб) групи 0 з ізогемаглютиніном анти - А та анти-В не виключається. Походження крові від ОСОБА_9 виключається;
- висновком експерта від 19 листопада 2020 року № 3290, за яким під час судово-цитологічного дослідження марлевого тампона І (об'єкт № 1) та мазка на предметному скельці (об'єкт № 2) з вмістом порожнини рота, марлевого тампона II (об'єкт №3) та мазка на предметному скельці (об'єкт № 4) зі вмістом піхви, марлевого тампона III (об'єкт №5) та мазка на предметному скельці (об'єкт №6) з вмістом задньо-прохідного отвору підозрюваної ОСОБА_9 наявність сперматозоїдів в об'єктах №1-6 та крові в об'єктах №1, 3, 5 не встановлена; знайдені епітеліальні клітини з морфологічними ознаками клітин ротової порожнини, піхвового епітелею та клітин слизової оболонки прямої кишки, при встановленні групової належності яких виявлені антигени А, В і Н, що не виключає походження клітин від жінки (жінок) в об'єктах №1,3 та особи (осіб) в об'єкті №5 групи АВ за ізосерологічною системою АВО з супутнім антигеном Н у тому числі від самої ОСОБА_9 . Враховуючи забір матеріалу з порожнини конкретної людини, а саме підозрюваної ОСОБА_9 , походження клітин від неї найбільш вірогідне;
- висновком експерта від 16 листопада 2020 року № 3289, відповідно до якого під час судово-цитологічного дослідження мазка - відбитка (об'єкт № 1) та марлевого тампона зі змивом (об'єкт № 2) зі статевого органа підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , крові, слини, елементи калу, клітини букального та піхвового епітелію не знайдено;
- висновком експерта від 24 вересня 2020 року № 1059, згідно яким садно в ділянці правої кисті в проекції 2-го пальця у ОСОБА_9 кваліфікується як легке тілесне ушкодження. Це тілесне ушкодження утворилося від дії тупого (их) предмета (ів). Давність утворення тілесного ушкодження, спричиненого ОСОБА_9 становить 3-5 діб на момент освідування. У виявленому тілесному ушкодженні не відобразилися характерні особливості травмуючого (их) предмета (ів), тому відсутня можливість його (їх) ідентифікації. Виявлене тілесне ушкодження у ОСОБА_9 утворилося не менше ніж від одного травматичного впливу. Будь-яких тілесних ушкоджень і змін в області статевих органів не виявлено;
- висновком судово-психіатричного експерта від 19 жовтня 2020 року № 432, за яким ОСОБА_9 , 1979 року народження, виявляє ознаки психічного розладу у вигляді психічних й поведінкових розладів унаслідок вживання алкоголю, має синдром залежності. У період здійснення інкримінованого їй правопорушення ознак тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності не виявляла, а перебувала у стані гострої алкогольної інтоксикації.
У ході психоекспериментального обстеження ОСОБА_9 виявляє порушення особистості і поведінки залежного типу (унаслідок зловживання алкоголю) з характерними для неї: емоційною нестійкістю, легковажністю, поверхневістю ставлення, бажанням представити себе з кращого боку, намагається приховати за удаваним надмірним миролюбством свою ворожість - «маска», що мають значення для даного кримінального правопорушення.
ОСОБА_9 під час скоєння інкримінованого кримінального правопорушення перебувала в стані простого алкогольного сп'яніння, яке змінює нормальне протікання психофізіологічної діяльності та виключає водночас можливість кваліфікації будь-якого нормального емоційного особливого стану.
ОСОБА_9 з урахуванням індивідуально - психологічного стану особистості могла повною мірою усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в ситуації, що досліджується. Отже, вона могла віддавати звіт своїм діям та керувати ними. За своїм психічним станом в теперішній час вона також може віддавати звіт своїм діям та керувати ними. Не потребує застосування заходів медичного характеру. Потребує протиалкогольного лікування, протипоказань за психічним станом немає;
- висновком судово-психіатричного експерта від 21 жовтня 2020 року №438, за яким ОСОБА_8 , 1980 року народження, виявляє ознаки психічного розладу у вигляді психічних й поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності. У період здійснення інкримінованого йому правопорушення ознак тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності не виявляв, а перебував у стані гострої алкогольної інтоксикації.
У ході психоекспериментального обстеження ОСОБА_8 (враховуючи ядерну акцентуацію істероїдного типу, анамнестичні дані) виявляє порушення особистості і поведінки залежного типу (унаслідок зловживання алкоголю) з характерними для нього: емоційною нестійкістю, легковажністю, поверхневістю ставлення, високим рівнем домагань, егоїстичності, агресивності, з одного боку, і бажанням уявляти себе хорошим для всіх з іншого боку, демонстративністю у поведінці, артистичністю, бажанням представити себе з кращого боку («маска»), що мають значення для даного кримінального правопорушення.
ОСОБА_8 під час скоєння інкримінованого кримінального правопорушення перебував в стані простого алкогольного сп'яніння, яке змінює нормальне протікання психофізіологічної діяльності, виключаючи тим самим, можливість кваліфікації будь-якого нормального емоційного особливого стану.
ОСОБА_8 з урахуванням індивідуально - психологічного стану особистості міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в ситуації, що досліджується. Отже, він міг віддавати звіт своїм діям та керувати ними. За своїм психічним станом в теперішній час він також може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Не потребує застосування заходів медичного характеру. Потребує протиалкогольного лікування;
- висновком експерта від 24 вересня 2020 року № 1058, за яким будь-яких видимих ушкоджень на тілі, в тому числі в області статевих органів, а також слідів їх загоєння, які за давністю могли б бути віднесені до строку, вказаного в обставинах справи, у ОСОБА_8 не виявлено.
В основу обвинувального вироку покладено також інші письмові докази, у тому числі дані протоколів слідчих експериментів за участі ОСОБА_13 та ОСОБА_9 .
З'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їм злочину.
З урахуванням наведеного доводи сторони захисту про відсутність доказів винуватості засуджених у вчиненні інкримінованого їм злочину та спростовуються згаданими вище й дослідженими судом доказами, які є логічними, послідовними та узгоджуються між собою.
Апеляційний суд перевірив ці висновки в частині доведеності винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм злочинів, визнав їх правильними і належним чином умотивованими.
Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій у частині доведеності винуватості засуджених, а доводи авторів касаційних скарг щодо цього уважає неспроможними з огляду на таке.
Стосовно доводів сторони захисту про відсутність умислу у ОСОБА_9 на вчинення умисного вбивства ОСОБА_12 та недоведеність учинення інкримінованого ОСОБА_9 та ОСОБА_8 злочину за попередньою змовою групою осі
Згідно із ч. 1 ст. 115 КК України умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст.121 КК України).
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), повинні ретельно досліджуватися докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного.
Необхідний причинний зв'язок відображає закономірності розвитку об'єктивного світу, де причина сама в собі містить реальну можливість настання відповідного наслідку. За таких обставин суб'єкт здатен передбачати розвиток природного перебігу подій як закономірних явищ. Вчиняючи ті або інші дії, що із закономірністю тягнуть за собою настання певних наслідків, людина здатна їх передбачити як невідворотний чи можливий результат своїх дій, і саме тому необхідний причинний зв'язок має кримінально-правове значення, а суспільно небезпечні наслідки, заподіяні діянням особи, ставляться їй у провину.
Під час встановлення форми та виду вини суд у кожному конкретному випадку бере до уваги аналіз всіх зібраних у справі доказів, сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховує характер і спосіб його вчинення, інтенсивність і спрямованість протиправного впливу, кількість і локалізацію на тілі потерпілої особи тілесних ушкоджень, причини припинення протиправних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки й інше.
Визначальним для кваліфікації кримінального правопорушення з матеріальним складом є суб'єктивне ставлення винуватого до наслідків своїх дій.
В аспекті встановлення підстави кримінальної відповідальності, юридичної оцінки суб'єктивного ставлення до вчиненого, суд мав враховувати, що за ступенем конкретизації у свідомості суб'єкта передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків виокремлюють визначений (пов'язаний із передбаченням конкретного наслідку) і невизначений (альтернативний) умисли, коли свідомістю винного охоплюється можливість настання двох або більше альтернативних наслідків. Небажання смерті потерпілого не виключає умисної вини. За наявності невизначеного умислу, різновидом якого є альтернативний умисел, кваліфікація здійснюється залежно від тих наслідків, які були фактично заподіяні.
З огляду на матеріали цього кримінального провадження засуджена ОСОБА_9 як під час судового розгляду в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду не заперечувала факту завдання нею удару шампуром потерпілому ОСОБА_12 в ділянку серця. Також стороною захисту не оспорювався факт смерті останнього та причетність ОСОБА_9 до заподіяння нанесення тілесного ушкодження, яке призвело до припинення життя ОСОБА_12 .
Заподіяння ОСОБА_9 тілесних ушкоджень ОСОБА_12 підтвердила і свідок ОСОБА_13 , крім цього, вона зазначила, що засуджена завдала 3-4 удари в живіт та одного удару точно у грудну клітку ОСОБА_12 та після яких він до свідомості більше не приходив.
Отже, суди довели те, що саме обвинувачена ОСОБА_9 завдала потерпілому ОСОБА_12 ударів шампуром в ділянку грудної клітки, заподіявши йому тілесні ушкодження, від яких настала смерть.
Що стосується доводів сторони захисту про відсутність умислу в засудженої на вбивство потерпілого, то суди попередніх інстанцій, спростовуючи вказані доводи та виконуючи законодавчі приписи, слушно послались на те, що обстановка вчиненого, механізм завдання ударів, їх локалізація (грудна клітка та живіт), характер (удари за висновком експерта було завдано із значною силою), кількість ударів, її подальшу поведінку (не вжила будь-яких заходів, спрямованих на забезпечення надання своєчасної медичної допомоги) свідчать про спрямованість умислу засудженої саме на вбивство ОСОБА_12 , тому її діяння за п.12 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.
Щодо доводів захисника про вчинення діяння ОСОБА_9 в стані крайньої необхідності під фізичним та психологічним примусом ОСОБА_8 , що виключає її відповідальність за скоєне.
Не було підтверджено перевіркою матеріалів провадження і доводів захисника засудженої ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_9 вчиняла насильницькі дії стосовно до потерпілого під фізичним та психологічним примусом ОСОБА_8 , тобто діяла в стані крайньої необхідності.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 КК України не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.
Натомість фізичний примус - це застосування до особи фізичного насильства з метою примусити її вчинити певні протиправні дії або не вчиняти певних дій, які особа повинна була б вчинити (бездіяльність) всупереч її волі.
Є два види фізичного примусу: 1) такий, що позбавляє особу, до якої застосовується, фізичної можливості вчинити на власний розсуд (наприклад, зв'язування, позбавлення волі, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості тощо); 2) спрямований на те, щоб психологічно зламати особу та змусити її вчинити протиправне діяння (наприклад, мордування, катування тощо).
У разі застосування фізичного примусу, який повністю виключає можливість особи діяти на власний розсуд, кримінальна відповідальність такої особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам повністю виключається на підставі частини першої статті 40 КК України.
Якщо особа зберігала можливість керувати своїми діями, як визначено ч. 2 ст. 40 КК України, вона не підлягає такій відповідальності за тих самих умов, що і при крайній необхідності.
У розумінні ч. 1 ст. 39 КК України крайня необхідність - це заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами.
У цьому разі відповідальність за завдання шкоди правоохоронюваним інтересам настає тільки у випадку перевищення меж крайньої необхідності, тобто, якщо заподіяна шкода є більшою за, ніж відвернена шкода.
Психічний примус - вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч власній волі вчинити або утриматись від вчинення певних протиправних дій.
Відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у випадках застосування психічного примусу вирішується за правилами крайньої необхідності (стаття 39 КК України), а психічний примус у даному разі є обставиною, що виражає небезпеку.
При виключенні кримінальної протиправності діяння на підставі статті 40 КК України підлягають оцінці характер та ступінь фізичного примусу, індивідуальні фізичні можливості особи, психічний стан, зокрема, у момент застосування фізичного чи психічного примусу.
Підлягає кримінальній відповідальності особа, яка, перебуваючи під впливом фізичного чи психічного примусу, зберігала можливість керувати своїми діями, при цьому не перебуваючи в стані крайньої необхідності.
Матеріалами провадження та наявними в справі доказами не підтверджено, що засуджена під час вказаних подій перебувала в такій безпеці, яку в зазначеній обстановці не можна було б усунути іншим способом ніж спричинення смерті потерпілому.
Так, засуджена у своїх показаннях, наданих суду, стверджувала, що вчинила вбивство під фізичним і психологічним примусом ОСОБА_8 та не могла діяти самостійно.
Фізичний примус, на переконання сторони захисту засудженої ОСОБА_9 , полягав у примушуванні до статевого акту, застосування фізичної сили, удушенні, завданні ударів по голові.
Указане вище не було підтверджено наявними у справі доказами. Зокрема, за висновком експерта від 24 вересня 2020 року № 1059 у засудженої ОСОБА_9 було виявлено лише садно в ділянку правої кисті, яке утворилося від дії тупого предмета (шампура). Інших тілесних ушкоджень і змін в області статевих органів не було виявлено. Свідок ОСОБА_13 , яка була очевидцем даної події, не вказувала про те, що ОСОБА_9 якимось чином опиралася від дій ОСОБА_8 , спрямованих на задоволення статевої пристрасті.
Отже, доводи засудженої про її зґвалтування, завдання удару по голові та здавлювання шиї об'єктивно нічим не підтверджено.
Крім фізичного примусу з боку ОСОБА_8 , засуджена вказувала й на психічний, якій полягав в реальній погрозі вбивства її та дітей.
Колегія судів у цьому рішенні вже давала визначення психічному примусу відповідно до норм ст. 40 КК України, який проявляється в погрозі застосування до особи чи її близьких фізичного насильства або заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам. Разом з тим, слід відзначити, що зазвичай, застосування до особи психічного примусу не позбавляє її можливості керувати своїми діями, а тому психічний примус не завжди визнається обставиною, що виключає злочинність діяння.
Згідно з перевіркою матеріалів провадження не було встановлено застосування до ОСОБА_9 такого примусу, під дією якого остання була позбавлена можливості керувати своїми діями. Водночас суди попередніх інстанцій доречно відзначили, що ОСОБА_9 , маючи об'єктивну змогу звернутися до правоохоронних органів, щоб вочевидь стало запобіжником реалізації погроз та б могло забезпечити безпеку її та близьких, цього не зробила.
Стосовно тверджень касаторів про відсутність попередньої змови між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на вчинення умисного вбивства потерпілого
Учиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК) умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві та більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.
За цей злочин відповідають і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.
З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан із тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це; надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо.
Крім того, Верховний Суд зазначає, що співучасть у вчиненні злочину передбачає: об'єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену спільну діяльність усіх співучасників; те, що вчинюваний співучасниками злочин є єдиний для всіх; спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину; причинний зв'язок між діяннями всіх учасників і загальним злочинним результатом. Спільна участь у вчиненні злочину може проявитися як у дії, так і в бездіяльності. Головною рисою спільної дії (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони діють разом, роблячи свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного з учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності) іншим співучасником та настання спільного злочинного результату.
Водночас домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об'єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися в будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.
Як установили суди, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 діяли злагоджено, узгоджено та відповідно до відведеної ролі кожного. Так, ОСОБА_8 спочатку завдав потерпілому ударів в ділянку голови, від яких останній упав на спину, утратив свідомість та не міг чинити опір. Потім ОСОБА_9 , діючи за вказівкою ОСОБА_8 , фактично скориставшись таким станом потерпілого, із силою завдала останньому ударів за допомогою металевого шампура, що і стало причиною його смерті. У такий спосіб обвинувачена реалізувала їх з ОСОБА_8 єдиний злочинний умисел. З урахуванням спрямування зусиль ОСОБА_8 та ОСОБА_12 було досягнуто взаємообумовленого результату злочину, а саме заподіяння смерті ОСОБА_12 . Після вчинення злочинного діяння ОСОБА_12 пішла купатися у річці, щоб змити із себе сліди крові, зібрала усі речі з пляжу, а потім викинула їх у річку за вказівкою ОСОБА_8 , тобто свідомо вчиняла разом з останнім дії з метою приховування вчиненого злочину.
Отже, зважаючи на встановлені обставини, оцінюючи доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність єдиної спільної мети та узгодженості дій ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , що свідчить про їх попередню домовленість і те, що вони діяли як співучасники вчиненого злочину.
Не було підтверджено матеріалами провадження і доводів засудженого ОСОБА_8 про те, що він не заподіював ОСОБА_12 тілесних ушкоджень та було їх спростовано зазначеними раніше в цьому рішенні доказами, у тому числі і показаннями свідка ОСОБА_13 , яка впродовж досудового та судового розслідування давала послідовні, викривальні ОСОБА_8 показання. Крім того, ОСОБА_13 зазначала, що після згаданих подій вона пішла від ОСОБА_8 , проте він їй писав, дзвонив та просив змінити показання і вказати, що ОСОБА_9 самостійно вчинила вбивство, а він був осторонь.
Предметом перевірки судів обох інстанцій були також і доводи засудженого щодо причетності свідка ОСОБА_13 до вбивства ОСОБА_12 та також не знайшли свого об'єктивного підтвердження наявними доказами у справі.
На переконання колегії суддів, спростовуючи цей довід засудженого, апеляційний суд слушно зазначив, що хоч на одязі вказаного свідка встановлено наявність слідів крові, про те, це не свідчить про вчинення згаданого вище злочину саме нею, з огляду і на те, що остання у день і час, вказані в обвинувальному акті та вироку суду, перебувала на місці, де було вчинено вбивство потерпілого та була поряд з ним. Водночас згідно з протоколом огляду місця події від 10 вересня
2020 року, на цьому місці виявлено численні сліди РБК, зокрема й на ґрунті. Крім того, цей свідок, починаючи із стадії досудового розслідування, надавала послідовні, викривальні показання щодо свого чоловіка, які узгоджуються з іншим доказами у справі. Тому суди попередніх інстанцій під час перевірки цього доводу засудженого не вбачали підстав ставити під сумнів показання свідка. Не виявляє таких підстав і колегія суддів.
Отже, підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що достатність - це певна сукупність доказів, на підставі яких можливо вирішити справу. При цьому достатність доказів - це не кількісний, а якісний показник. Достатність не потребує подання якомога більшої кількості доказів у справі.
Достатність доказів з'ясовується у взаємозв'язку всієї сукупності досліджених в суді доказів, на підставі яких суд може дійти до висновку про наявність або відсутність обставин справи.
Колегія суддів уважає, що суд, оцінивши у сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними, допустимими і такими, що доповнюють один одного, обґрунтовано виснував про винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення.
За результатами перевірки матеріалів провадження колегія суддів установила, що апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження в межах, визначених ст. 404 КПК України, та в порядку, передбаченому ст. 405 цього Кодексу, за участю засудженого та захисника, з'ясував позицію сторін, належним чином розглянув доводи, викладені у їх апеляційних скаргах, про недоведеність винуватості у вчиненні інкримінованого злочину (у ОСОБА_8 ) та відсутність складу злочину (у ОСОБА_9 ), які аналогічні доводам поданих касаційних скарг, дав на них вичерпні відповіді і умотивовано відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши переконливі аргументи, які ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, її законність сумнівів у колегії суддів не викликає.
У підсумку колегія суддів уважає, що суди, оцінивши всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й у сукупності доповнюють один одного, дійшли обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, що була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинено і обвинувачені є винними у його скоєнні.
Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженими дії, які суд правильно кваліфікував за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Отже, у цьому кримінальному провадженні суд дослідив і з'ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, і дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв'язку безсумнівно доводять вчинення засудженими кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Переконливих і достатніх доводів, які б ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації діяння, в касаційній скарзі не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
Щодо доводів засудженого ОСОБА_8 про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону
Так, засуджений вказує на порушення його права на захист на стадії досудового розслідування. Зокрема, засуджений стверджує, що під час ознайомлення з матеріалами провадження йому було відмовлено у ознайомленні з відеоматеріалами допиту свідка ОСОБА_13 та обвинуваченої ОСОБА_9 через відсутність відповідного технічного обладнання.
Водночас матеріали провадження містять копії низки протоколів про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування ОСОБА_8 .
Згідно з копією протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 10 лютого 2021 року, засуджений зазначив власноручно, що з відеозаписом надання показань ОСОБА_13 він ознайомився, а з рештою відеозаписів просить ознайомити у інший день через його емоційний стан.
Отже, йому було надано можливість скористатися своїм правом на ознайомлення з усіма матеріалами провадження, зокрема і тими, про які він зазначає в скарзі з урахуванням того, що він потім ще ознайомлювався з матеріалами 05 та
09 березня 2021 року та будь-яких побажань щодо цього не висловлював. Крім того, суд першої інстанції дослідив всі докази безпосередньо, зокрема і ті, на які посилається засуджений, тому порушення права на захист немає.
Що стосується доводів засудженого ОСОБА_8 про невідповідність ступеню тяжкості кримінального правопорушення його особі, як засудженого через суворість, то колегія суддів уважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а під час його призначення суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону
України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, районний суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.
Призначаючи покарання ОСОБА_8 , суд першої інстанції врахував: ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення; дані про його особу: неодноразово судимий за вчинення умисних тяжких злочинів, на обліках у наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває; обставини, що пом'якшують покарання не встановлено, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано призначив ОСОБА_8 покарання в межах санкції п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, мотивувавши таке рішення.
Покарання, призначене ОСОБА_8 судом, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65, 70 КК України.
Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо призначеного покарання за матеріалами провадження, не встановлено. За таких обставин варто визнати, що призначене ОСОБА_8 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження нових кримінальних правопорушень, а підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через його суворість, про що зазначено у касаційній скарзі, немає.
Покарання засудженій ОСОБА_9 призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, та відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.
Дії засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковано правильно.
Перевіряючи матеріали кримінального провадження, колегія суддів не встановила процесуальних порушень під час збирання, дослідження і оцінки доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засуджених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12ч.2ст. 115 КК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали безумовною підставою для скасування чи зміни судових рішень, не допущено.
Покарання засудженим призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для їх виправлення і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам статтям 50, 65, 70 КК України.
З огляду на викладене, касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого засудженої ОСОБА_9 слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 грудня 2024 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_9 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3