09 червня 2025 року
м. Київ
справа № 953/1070/23
провадження № 51 - 3325 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 січня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 22022220000002663 від 15 серпня 2022 року, щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-2 ч. 3 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2023 року
ОСОБА_4 засуджено за ст. 114-2 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
Прийнято рішення щодо спеціальної конфіскації, заходів забезпечення кримінального провадження і речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
Після введення на території України воєнного стану, але не пізніше 18 червня
2022 року у ОСОБА_4 за місцем його роботи в електродепо «Салтівське»
КП «Харківський метрополітен» за адресою: м. Харків, вул. Академіка
Барабашова, 8 виник злочинний умисел, направлений на поширення інформації
про переміщення, рух або розташування Збройних Сил України (далі ЗСУ) чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України, або її представникам.
Для цього ОСОБА_4 у месенджері Viber перейшов за гіперпосиланням
у Telegram-бот, після чого з ним за допомогою повідомлень зв'язався користувач
з нікнеймом « ОСОБА_6 » (командир роти в/ч НОМЕР_1 ГРУ РФ ОСОБА_7 ), який представився військовослужбовцем збройних сил РФ та просив ОСОБА_4 надавати координати місць розташування військових Збройних Сил України, на що останній погодився.
Надалі з 18 червня по 13 серпня 2022 року ОСОБА_4 на території м. Харкова, використовуючи мобільний телефон з номерами НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , добровільно з власної ініціативи писав повідомлення з інформацією та робив скріншоти карт місцевості, на яких відмічав точки розташування військових
і техніки ЗСУ на території м. Харкова та області, хоча відповідна інформація про їх дислокацію у відкритому доступі офіційними джерелами не розміщувалась, і через месенджер Telegram надсилав їх представнику іноземної держави з обліковим записом « ОСОБА_6 » (ID НОМЕР_5, номер мобільного оператора держави-агресора НОМЕР_4 ), зокрема:
- 18 червня вказав місце розташування техніки та особового складу ЗСУ на АДРЕСА_2, позначив ділянки ІНФОРМАЦІЯ_2, де на його думку, найкращі місця для нанесення удару ЗС РФ. 26 та 27 липня, 04 та 10 серпня 2022 року вказані локації були обстріляні військовими ЗС РФ;
- 20 червня надав інформацію про рух підрозділу ЗСУ на АДРЕСА_3;
- 21 червня відправив скріншот карти, координати місцевості АДРЕСА_4 та інформацію про переміщення техніки ЗСУ;
- 02, 17 та 18 липня відправив скріншот карти місцевості, надав інформацію
про дислокацію військовослужбовців та переміщення техніки ЗСУ із ІНФОРМАЦІЯ_3;
- 10 липня вказав місце розташування військової техніки ЗСУ ІНФОРМАЦІЯ_4;
- 28 липня відправив скріншот карти місцевості з координатами АДРЕСА_5, зазначивши, що там дислокуються військовослужбовці ЗСУ;
- 01 серпня відправив скріншот та координати карти місцевості в м. Харкові, надавши інформацію про розміщення техніки ЗСУ;
- 03 серпня відправив скріншот карти місцевості ІНФОРМАЦІЯ_5, вказавши місце розташування військової техніки ЗСУ;
- 13 серпня відправив скріншот місцевості ІНФОРМАЦІЯ_6, вказавши місце розташування особового складу та техніки ЗСУ.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 задоволено частково, вирок місцевого суду змінено в частині призначення покарання, пом'якшено його та призначено ОСОБА_4 за ст. 114-2 ч. 3 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, а в решті вирок залишено
без зміни.
Постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 грудня 2024 року касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_8 та захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 задоволено частково. Ухвалу Харківського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року щодо ОСОБА_4 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому суд касаційної інстанції вказав на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України та відхилив доводи прокурора в частині м'якості призначеного покарання.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 задоволено частково, вирок місцевого суду змінено в частині призначення покарання, пом'якшено його та призначено ОСОБА_4 за ст. 114-2 ч. 3 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, а в решті вирок залишено
без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити ухвалу апеляційного суду та пом'якшити ОСОБА_4 призначене покарання.
В обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що в матеріалах справи відсутні докази, що дії ОСОБА_4 призвели до загибелі людей, або нанесення ворогом ракетних ударів по складах боєприпасів та зазначає, що між діям ОСОБА_4 і обстрілами ЗСУ відсутній взаємозв'язок. Вважає, що між часом коли надавалась інформація про місце дислокації ЗСУ та обстрілами рф проміжок часу майже місяць, а відтак від дій ОСОБА_4 відсутня шкода, у тому числі і тяжкі наслідки. Також зазначає, що суд апеляційної інстанцій при призначенні ОСОБА_4 покарання безпідставно не врахував, те що він частково визнав свою вину, раніше не судимий, офіційно працевлаштований, неодружений, має сина. При цьому з огляду на конкретні обставини справи щодо відсутності тяжких наслідків завданих діями ОСОБА_4 , просить ухвалу апеляційного суду змінити та призначити покарання у мінімальних межах санкції ст.114-2 ч. 3 КК України.
Суд апеляційної інстанції, на думку захисника, не врахував вказані вище пом'якшуючі обставини та в порушення вимог ст. 419 ч. 1 п. 2 абз. 6 КПК України не зазначив належних мотивів, з яких суд виходив при визначенні покарання.
Мотиви Суду
Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до касаційної скарги копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо
з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог
ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_4
у поширенні інформації про переміщення, рух або розташування ЗСУ чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом ЗСУ, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного стану, з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України, або її представникам, за відсутності ознак державної зради або шпигунства, підтверджуються безпосередньо дослідженими і оціненими судом доказами.
Як убачається з копії вироку місцевого суду, вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_4 за пред'явленим йому обвинуваченням, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку усім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з'ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту та навів мотиви, з яких визнав вищезазначені доводи необґрунтованими, і на підтвердження винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 114-2 ч. 3 КК України, обґрунтовано послався на належні та допустимі докази.
З вироку суду вбачається, що ОСОБА_9 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та заперечував той факт,
що він знає кому передає інформацію, а також зазначав, що майже не виходив за межі своєї роботи (депо «Салтівське» КП «Харківського метрополітену»), здобував інформацію з офіційних джерел, а саме з месенджера «Телеграм».
Суд апеляційної інстанції під час повторного розгляду, належним чином виклав та перевірив доводи апеляційної скарги захисника та дійшов висновку, що суд першої інстанції з додержанням вимог ст. 23 КПК України та на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими в їх взаємозв'язку, відповідно до ст. 94 КПК України, дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_4 саме складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-2 ч. 3 КК України.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
При частковому задоволенні апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано обґрунтованою, в якій частині та з яких підстав, тобто процесуальний закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді.
З рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що в ухвалі захиснику було надано належні відповіді на доводи її апеляційної скарги, які окрім іншого є аналогічні до змісту її касаційної скарги, а саме в частині того, що в матеріалах справи відсутні докази, що дії ОСОБА_4 призвели до тяжких наслідків, а між діями ОСОБА_4 та обстрілами ЗСУ і Харківської області відсутній взаємозв'язок.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги захисника, апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, зазначив, що відповідно до запитів слідчого про надання інформації щодо дійсного знаходження підрозділів військових частин ЗСУ за координатами, які повідомляв ОСОБА_4 , а також відповідей військових частин про наявність за вказаними координатами обстрілів вказана ним інформація, яку він надавав особі « ОСОБА_6 », у відкритому доступі та засобах масової інформації не висвітлювалась.
При цьому з наданих на запити слідчих відповідей військових частин НГУ вбачається, що позиції ЗСУ, які чітко висвітлені у запитах та відповідають інформації, яка містилась в повідомленнях ОСОБА_4 , були обстріляні противником 26.07.2022, 27.07.2022, 04.08.2022, 10.08.2022 (а.с.113- 115, 118-120, 121 т.1, а.с. 1-4, т.2).
Крім того, апеляційний суд у своєму рішенні вказав на те, що сам по собі факт здійснення обстрілів через деякий проміжок часу не свідчить про те, що ці обстріли не були здійснені за наданою саме ОСОБА_4 інформацією, оскільки за повідомленням «Темира Иванова» від 13.07.2022 об 23:05:06 вбачається, що отриману інформацію з різноманітних джерел, обробляють, перевіряють та аналізують, після чого приймаються відповідні рішення.
При цьому апеляційний суд, врахувавши зазначене, дійшов висновку, що обстріли країною-агресором могли бути здійснені і через деякий час, а це спростовує версію сторони захисту щодо відсутності причинно-наслідкового зв'язку між діями обвинуваченого та обстрілами рф дислокацій ЗСУ, вказаних ОСОБА_4 в смс повідомленнях, із зазначенням координат та скріншотів карт місцевості, в яких дислокувались ЗСУ.
Апеляційний суд також погодився з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, вказавши, що вони у своїй сукупності з іншими доказами підтверджують вину ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 114-2 ч. 3 КК України.
Отже, доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_5 про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_4 та обстрілами ЗСУ і Харківської області є безпідставними.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У даному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засудженим є винним у його вчиненні.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є також безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Санкція ст. 114-2 ч. 3 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі
на строк від восьми до дванадцяти років і цей злочин відповідно до ст.12 ч. 5 КК України є особливо тяжким.
З доданих до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-2 ч. 3 КК України, конкретні обставини його вчинення.
Також місцевий суд врахував дані про особу ОСОБА_4 , який є громадянином України, розлучений, має неповнолітнього сина, мешкає окремо з колишньою дружиною, раніше не судимий, працює в КП «Харківський метрополітен» на посаді електромеханіка, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, місця реєстрації не має.
Обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання, а також обставин, що згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання, суд не встановив.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов
до висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років в межах санкції ст. 114-2 ч. 3 КК України, і таке своє рішення належним чином мотивував.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , належним чином перевірив викладені у ній доводи щодо пом'якшення ОСОБА_4 покарання та змінив вирок місцевого суду в цій частині шляхом пом'якшення йому покарання з 12 років до 10 років позбавлення волі. При цьому апеляційний суд мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу захисника частково задовольнив в частині призначеного покарання.
Апеляційний суд за відсутності у ОСОБА_4 судимостей та обтяжуючих покарання обставин вважав необхідним призначити йому покарання у виді 10 років позбавлення волі, визнавши таке покарання необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України
є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Призначене ОСОБА_4 покарання відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України, а саме ступеню тяжкості вчиненого злочину, суспільній небезпечності кримінального правопорушення, особі засудженого та принципам законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації.
ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за ст. 114-2 ч. 3 КК України та відповідно до встановлених судами обставин настання тяжких наслідків йому не інкримінувалося.
Обставин, які б вказували на те, що дії ОСОБА_4 за ст. 114-2 ч. 3 КК України кваліфіковані неправильно, а покарання є явно несправедливим через суворість за наявними матеріалами провадження колегією суддів не встановлено.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення, а саме зміни судового рішення та пом'якшення ОСОБА_4 покарання немає, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника необхідно відмовити відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України.
Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України, Верховний Суд
постановив:
Відмовити захиснику засудженого ОСОБА_4 - адвокату ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 січня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3