Ухвала
06 червня 2025 року
м. Київ
справа № 759/7147/16-ц
провадження № 61-6501ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тіщенко Наталія Михайлівна, товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті», про визнання недійсним договору дарування, поділ майна та визнання права власності,
ОСОБА_1 18 травня 2025 року засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року.
На підставі касаційної скарги не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження. Як свідчить аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, вона подана з пропуском встановленого строку на касаційне оскарження. Постанова Київського апеляційного суду ухвалена 12 лютого 2025 року (повне судове рішення складено 13 березня 2025). Касаційна скарга подана до Верховного Суду 18 травня 2025 року, що підтверджується відтиском штемпеля на поштовому конверті. Тобто з пропущенням, передбаченого частиною першою статті 390 ЦПК України строку на касаційне оскарження, оскільки останнім днем строку на касаційне оскарження (ураховуючи вихідні дні) було 14 квітня 2025 року.
У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що постанова апеляційного суду отримана поштою 24 квітня 2025 року.
Європейський суд з прав людини зауважив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
У частині другій та третій статті 390 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Однак, указані у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження підстави, не можна вважати поважними, оскільки ОСОБА_1 не надає будь-яких належних доказів щодо отримання ним копії постанови апеляційного суду 24 квітня 2025 року (конверт та супровідний лист, довідка суду, тощо).
На підставі викладеного, згідно з частиною 3 статті 393 ЦПК України касаційна скарга підлягає залишенню без руху. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа, яка подала касаційну скаргу має право звернутися до суду касаційної інстанції зі заявою про поновлення строку на касаційне оскарження і навести інші підстави для поновлення строку, подавши відповідні докази.
Окрім цього, 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі підставами касаційного оскарження судових рішень вказує пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Разом з тим, указані підстави належним чином не викладені.
Особі, яка подала касаційну скаргу, слід звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду) у касаційній скарзі слід зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Посилаючись на постанови Верховного Суду, особі, яка подала касаційну скаргу, слід зазначити, які саме висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (та якої саме) у них викладено та які не застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Особі, яка подала касаційну скаргу, слід звернути увагу на те, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга на пункт перший частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази) має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на пункт 1, 2 або 3 частини другої статті 389 цього Кодексу як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Окрім цього, ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що справа була розглянута без його участі.
Так, пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України передбачено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Особі, яка подала касаційну скаргу слід обґрунтувати підстави касаційного оскарження у цій частині, зазначивши про дату, час і місце судового засідання, про яке ОСОБА_1 належним чином не було повідомлено та послатися на відповідний пункт частини першої статті 411 ЦПК України.
Окрім цього, ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та зазначає про те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У пункті 4 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Особі, яка подала касаційну скаргу, слід обґрунтувати підстави касаційного оскарження у цій частині, зазначивши на підставі яких саме недопустимих доказів суд встановив обставини (та які саме), що мають суттєве значення, та чому ці докази є недопустимими.
У частині першій статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
З урахуванням викладеного, особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Окрім цього, відповідно до пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає касаційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
ОСОБА_1 в порушення пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі не вказує відомості про наявність або відсутність у нього електронного кабінету.
Таким чином, особі, яка подала касаційну скаргу, слід надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.
Окрім цього, як свідчить аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, в порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України, до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на день пред'явлення позову - 2016 рік) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати. За подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становила 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
За змістом частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
На підставі вищенаведеного, розмір судового збору за подання позову майнового характеру становив 1 відсоток ціни позову, але не менше 551,20 грн та не більше 6 890,00 грн. За подання позову немайнового характеру судовий збір становив 551,20 грн за кожну вимогу немайнового характеру.
У підпункті 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду розмір судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Предметом позову у справі є вимога немайнового характеру (визнання договору недійсним) та вимоги майнового характеру (поділ квартири шляхом визнання права власності на неї за сторонами).
Таким чином, ураховуючи характер позову та клопотання у скарзі, за подання касаційної скарги розмір судового збору за вимогами: немайнового характеру становить 1 102,40 грн (1 378,00 грн * 0,4 * 200% * 1 вимогу немайнового характеру); майнового характеру - 1 % ціни позову * 200%, але не менше 1 102,40 грн та не більше 13 780,00 грн.
Позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці (пункт 3 частини третьої статті 175 ЦПК України)
Ціна позову визначається: у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості (пункти 2, 9 частини першої статті 176 ЦПК України).
Аналіз скарги та доданих до неї матеріалів не дозволяє встановити ціни позову щодо вимог майнового характеру (поділ квартири шляхом визнання права власності на неї за сторонами), а тому неможливо встановити розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру.
Як наслідок особі, яка подала касаційну скаргу, за подання касаційної скарги слід сплатити судовий збір за вимогою немайнового характеру у розмірі 1 102,40 грн, а за вимогами майнового характеру - самостійно визначити розмір судового збору (підтвердивши його розмір належними доказами) та сплатити його у розмірі 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з урахуванням вартості спірного майна (квартири), але не менше 1 102,40 грн та не більше 13 780,00 грн.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або сплачено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДР: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007; ККДБ: 22030102, найменування податку, збору, платежу: Судовий збір (Верховний Суд, 055).
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Керуючись статтями 185, 260, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року залишити без руху.
Встановити для усунення недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали щодо подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження або якщо наведені підстави для поновлення строку будуть визнані неповажними у відкритті касаційного провадження буде відмовлено. У разі невиконання у встановлений строк інших вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат