19 червня 2025 року м. ПолтаваСправа №440/2197/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі - відповідач, ГУПФ України в Рівненській області), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - третя особа, ГУПФ України в Полтавській області), у якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ України в Рівненській області від 07.02.2025 №163750030535 про відмову в призначенні пенсії;
зобов'язати ГУПФ України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу для пенсії ОСОБА_1 періоди його трудової діяльності з 12.03.1990 по 08.07.1996 та з 18.11.1996 по 13.07.2003 відповідно записів його трудової книжки НОМЕР_1 ;
зобов'язати ГУПФ України в Рівненській області призначити з 24.10.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивачу виповнилось 60 років, а сукупний стаж його роботи дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". На думку позивача, пенсійний орган безпідставно відмовив у зарахуванні до його стажу, що враховуються при призначенні та обчисленні пенсії, окремих періодів роботи, оскільки трудовий стаж підтверджено записами у трудовій книжці.
2. Позиція відповідача та третьої особи.
Представник ГУПФ України в Рівненській області у відзиві на позов просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /а.с. 56-59/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що спірне рішення вважає обґрунтованим та правомірним, оскільки на підставі наданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів підтверджено страховий стаж тривалістю 20 років 3 місяці 28 днів, що недостатньо для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.
Представник ГУПФ України в Полтавській області у письмових поясненнях /а.с. 30-32/ наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що спірним рішенням правомірно не зараховано до страхового стажу період роботи позивача на території російської федерації, з огляду на припинення участі рф в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у порядку письмового провадження).
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України /а.с. 6/.
31.01.2025 позивач звернувся до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком /а.с. 47, 48/.
Рішенням ГУПФ України в Рівненській області від 07.02.2025 №163750030535 відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з огляду на відсутність у позивача необхідного страхового стажу /а.с. 34/.
При цьому пенсійний орган визначив, що підтверджений документально страховий стаж позивача загалом становить 20 років 3 місяці 28 днів, тоді як необхідний страховий стаж - не менше 31 року.
До страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 01.09.1986:
- навчання з 27.02.1988 по 21.10.1988, оскільки підстава навчання довідка від 24.10.1988 №4-15/462, яку до переліку документів не надано;
- з 12.03.1990 по 31.12.1991, оскільки згідно ст. 24 п. 1 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України;
- з 01.01.1992 по 08.07.1996, з 18.11.1996 по 13.07.2003, оскільки з 01.01.2023 рф припинила свою участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У силу пункту 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування /частина друга статті 24 Закону №1058-IV/.
Згідно з частинами першою, другою статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: (...) з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
У силу абзацу другого частини четвертої статті 26 Закону №1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
У разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 цього Закону, для визначення права на призначення пенсії за віком включаються періоди роботи особи в іншій державі (за наявності) у календарному обчисленні, за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави. Порядок підтвердження та зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 2 Порядку №637 визначено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За змістом пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі предметом спору є правомірність рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV.
Виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність цього рішення критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, а саме - чи прийнято таке рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд враховує, що умовами для призначення пенсії за віком чоловікові у 2024 році стаття 26 Закону №1058-IV визначає досягнення ним 60-річного віку та наявність підтвердженого належними документами страхового стажу не менше 31 року.
Позивачу 23.10.2024 виповнилось 60 років.
Пенсійний орган за заявою позивача про призначення пенсії за віком обчислив його страховий стаж тривалістю 20 років 3 місяці 28 днів /а.с. 35/ та дійшов висновку, що цього стажу недостатньо для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.
При цьому відповідач при обчисленні стажу позивача не врахував окремі періоди, а саме:
- навчання з 27.02.1988 по 21.10.1988, оскільки підстава навчання довідка від 24.10.1988 №4-15/462, яку до переліку документів не надано;
- з 12.03.1990 по 31.12.1991, оскільки згідно ст. 24-1 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України;
- з 01.01.1992 по 08.07.1996, з 18.11.1996 по 13.07.2003, оскільки з 01.01.2023 рф припинила свою участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Оцінюючи доводи пенсійного органу щодо підстав неврахування окремих періодів при обчисленні страхового стажу позивача, суд виходить з такого.
Позивач не оскаржує рішення ГУПФ України в Рівненській області від 07.02.2025 №163750030535 в частині відмови у зарахуванні до стажу періоду навчання з 27.02.1988 по 21.10.1988.
Водночас позивач не згоден з висновками пенсійного органу про відмову у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 12.03.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 08.07.1996, з 18.11.1996 по 13.07.2003 на території російської федерації.
Так, відмовляючи позивачу у зарахуванні до стажу періоду роботи на території росії з 12.03.1990 по 31.12.1991 відповідач зазначив, що відповідно до частини другої статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
Суд враховує, що на дату ухвалення відповідачем спірного рішення Кабінет Міністрів України не затвердив Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат, відповідна постанова прийнята КМУ лише 16.05.2025 та набрала чинності з 20.05.2025.
Стосовно доводів відповідача про ненадання позивачем заяви про неотримання пенсії у російській федерації суд враховує, що відповідно до абзацу другого частини другої статті 24-1 Закону №1058-IV у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
У силу частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У контексті досліджуваного правого регулювання слід зауважити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Суд звертає увагу на те, що пенсійний орган, аналізуючи надані особою документи, перш за все має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми, адже органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і необґрунтованих перешкод для реалізації особами їх прав.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах, про що зроблений відповідний висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
А тому, сам лише факт не зазначення позивачем у заяві про призначення пенсії про неотримання пенсії на території російської федерації не є достатньою підставою для відмови у зарахуванні до його стажу періоду роботи з 12.03.1990 по 31.12.1991.
При цьому суд також враховує, що матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про необхідність подання пенсійному органу заяви про неотримання пенсії на території російської федерації, тоді як представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 пенсія на території рф не призначалась.
Щодо зарахування до стажу періоду роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 08.07.1996 та з 18.11.1996 по 13.07.2003, суд виходить з такого.
Згідно статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Крім того, приписами частини другої статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Відповідно до вимог статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього срср за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відмовляючи позивачу у зарахуванні до стажу періодів роботи з 01.01.1992 по 08.07.1996 та з 18.11.1996 по 13.07.2003, відповідач послався виключно на припинення участі російської федерації з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Однак суд визнає такі доводи пенсійного органу неприйнятними, адже у силу пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць згаданої Угоди до 01.01.2023, враховується при встановленні права на пенсію та її обчисленні.
Суд враховує, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №428/7863/17 та враховується судом на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
Позивач разом із заявою про призначення пенсії надав пенсійному органу трудову книжку від 01.09.1986 серії НОМЕР_1 , у якій наявні записи про роботу на території рфрср та рф /а.с. 41-45/.
Записи про трудову діяльність відображені в послідовному порядку, з посиланням на розпорядчий документ, засвідчені підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства.
Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22 зазначив, що не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів; надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Крім того, Верховний Суд у вищезгаданій постанові сформував такий правовий висновок: відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.
Отож періоди роботи позивача на території російської федерації з 12.03.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 08.07.1996, з 18.11.1996 по 13.07.2003 мав бути зарахований до його стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, на підставі записів у трудовій книжці від 01.09.1986 серії НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі №826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
У постанові Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №420/14943/21 зазначено, що критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Наведене вище у своїй сукупності є підставою для висновку про неправомірність рішення ГУПФ України в Рівненській області від 07.02.2025 №163750030535, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.
Крім того, за обставин справи, що розглядається, суд повторює, що відмова у зарахуванні до стажу періодів роботи позивача на території російської федерації з посиланням на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 є безпідставною, оскільки у силу пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отож періоди роботи позивача на території російської федерації з 12.03.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 08.07.1996, з 18.11.1996 по 13.07.2003 мають бути зараховані до його стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, на підставі записів у трудовій книжці від 01.09.1986 серії НОМЕР_1 .
Суд, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, зауважує, що невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 зауважив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
За висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.
Оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 від 31.01.2025 про призначення пенсії за віком на підставі приписів пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, визначено ГУПФ України в Рівненській області, то саме останній має завершити процедуру призначення позивачу пенсії.
У силу пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Суд враховує, що позивач досяг пенсійного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Із заявою про призначення пенсії за віком позивач вперше звернувся 17.01.2025 /а.с. 16/.
Повторно із заявою про призначення пенсії позивач звернувся до пенсійного органу 31.01.2025, тобто в межах тримісячного строку після отримання рішення ГУПФ України в Запорізькій області від 24.01.2025 №163750030535.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про зобов'язання ГУПФ України в Рівненській області зарахувати до стажу роботи позивача періоди роботи з 12.03.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 08.07.1996, з 18.11.1996 по 13.07.2003 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV з 24.10.2024.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету /а.с. 24, 25/.
Інші судові витрати у справі відсутні.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
При цьому, з огляду на приписи підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 4 зазначеного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено, що у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становив 3028 гривень.
Водночас, як визначено частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, за подання цього позову ОСОБА_1 мав сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн (3028,00 грн х 0,4 х 0,8).
З огляду на ухвалення рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Рівненській області.
Своєю чергою, відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Частиною першою статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Таким чином, надмірно сплачений за подання позовної заяви у цій справі судовий збір у розмірі 242,24 грн належить повернути позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.02.2025 №163750030535 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його трудової діяльності з 12.03.1990 31.12.1991, з 01.01.1992 по 08.07.1996 та з 18.11.1996 по 13.07.2003 на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 , а також призначити ОСОБА_1 з 24.10.2024 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 242,24 грн (двісті сорок дві гривні двадцять чотири копійки) на підставі квитанції про сплату від 18.02.2025 №EBKR-M9Q7-EATE.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 21084076; вул. Борисенка Олександра, 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028).
Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13967927; вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000).
Рішення набирає законної сили у порядку та строки, визначені статтями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА