20 червня 2025 року Київ № 640/24238/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Антимонопольного комітету України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - відповідач, Комітет), в якому просить:
- визнати протиправним і скасувати наказ Антимонопольного комітету України від 17.10.2019 № 1187-ВК "Про звільнення ОСОБА_1 " (зі змінами);
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем з 08.11.2019;
- стягнути з Антимонопольного комітету України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2019 до дня винесення судом рішення про поновлення на роботі включно.
Згідно з рішенням суду від 11 квітня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним і скасовано наказ Антимонопольного комітету України від 17.10.2019 № 1187-ВК "Про звільнення ОСОБА_1 " (зі змінами), поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем з 08.11.2019 (або на іншій рівнозначній посаді), cтягнуто з Антимонопольного комітету України (код ЄДРПОУ 00032767; місцезнаходження: вулиця Василя Липківського, 45, Київ, 03035) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2019 по день прийняття даного рішення у розмірі 1 407 097,12 (один мільйон чотириста сім тисяч дев'яносто сім гривень дванадцять копійок), у задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено, допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем з 08.11.2019 (або на іншій рівнозначній посаді), допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 21 890 (двадцять одна тисяча вісімсот дев'яносто) гривень 45 копійок.
16 квітня 2025 року від представника позивача до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення з питань розподілу витрат позивача на правничу допомогу, в якій він просить суд: стягнути з Антимонопольного комітету України (код ЄДРПОУ 00032767; місцезнаходження: вулиця Василя Липківського, 45, Київ, 03035)за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 27 000 грн.
Представник відповідача подав суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвокату, якому просив відмовити в задоволенні заяви представника позивача про відшкодування судових витрат та правничу допомогу, які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції.
В обґрунтування заяви про відшкодування судових витрат зазначено, що загальна сума витрат на професійну правничу допомогу яку поніс позивач у суді складає 27 000 грн.
Розглянувши заяву про стягнення судових витрат, клопотання відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
Відповідно до частини третьої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Оскільки рішення суду від 11 квітня 2025 року було ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження судом вирішено розгляд заяви про ухвалення додаткового судового рішення здійснити в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 143 якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як випливає з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу, що Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі "East/West Alliance Limited" проти України" оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97).
У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).
У справі "Черніус та Рінкевичюс проти Литви" (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви № 73579/17 та № 14620/18, пункт 71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах "Beinaroviс and others v. Lithuania", заява № 70520/10, пункт 140 та "Radchikov v. Russia", заява № 65582/01, пункт 50).
ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах "Stankiewicz v. Poland", заява № 46917/99, пункт 75).
Відповідні принципи, що випливають з усталеної практики Суду та стосуються права на доступ до суду, наведені у рішенні ЄСПЛ у справі "Zubac v. Croatia" (заява № 40160/12, пункти 76- 86).
Саме такої позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як випливає з матеріалів справи (том 1, а.с. 231-232), 14.12.2018 між адвокатським бюро "Олег Зудінов та партнери" та ОСОБА_1 укладено договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 12/18 БСВ (далі - договір № 12/18 БСВ).
Згідно з пунктом 1.1 договору № 12/18 БСВ Бюро зобов'язується надавати Клієнту професійну правничу (правову) допомогу у зв'язку з порушенням трудових прав Клієнта.
За пунктом 1.2. договору № 12/18 БСВ вартість допомоги, вказаної у пункті 1.1. цього договору, становить 1 000,00 грн за одну годину роботи Бюро.
Загальна вартість витрат Позивача на професійну правничу допомогу у справі № 640/24238/19 склала 27 000 грн.
На підтвердження зазначених вище витрат, представником Позивача надано суду наступні документи: рахунок від 24.12.2019 № 24-12 на суму 11 000,00 грн (том 1, а.с.230), меморіальний ордер № @2PL247757 про оплату в розмірі 11 000 грн (том 1, а.с. 223), рахунок від 13.04.2020 № 13-04 на суму 7 000,00 грн (том 2 а.с. 13), меморіальний ордер № @2PL400578 від 13.04.2020 про оплату на суму 7 000 грн (том 1 а.с. 233).
Додатково представником позивача надано рахунок від 14.04.2025 № 14-04 на оплату витрат у розмірі 9 000 грн.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 № 280/2635/20, відповідно до якого Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
З огляду на часткове задоволення позову, складність справи, наявність заперечень представника відповідача, наданий адвокатом обсяг послуг, затрачений ним час на надання таких послуг, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу мають бути компенсовані у розмірі 10 000 грн.
Таким чином, заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення належить задовольнити частково.
Керуючись статтями 132, 134, 143, 241-246, 252, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Антимонопольного комітету України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
Стягнути з Антимонопольного комітету України (код ЄДРПОУ 00032767; місцезнаходження: вулиця Василя Липківського, буд. № 45, Київ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп).
У задоволенні вимог заяви в іншій частині відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.