19 червня 2025 року
м. Київ
справа №990/270/25
адміністративне провадження № П/990/270/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Тацій Л.В.,
суддів: Гриціва М.І., Бевзенка В.М., Стеценка С.Г., Шарапи В.М.,
перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій,
До Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції 18.06.2025 через підсистему "Електронний Суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої ради правосуддя (далі також - відповідач, ВРП), в якій позивач просить визнати дії ВРП щодо використання наявної у матеріалах кримінального провадження інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування, під час здійснення дисциплінарного провадження за скаргою ОСОБА_2 від 02.05.2022 № М-6/32/7-22 щодо судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 , протиправними та такими, що порушують вимоги частини третьої статті 14, статей 222, 257 Кримінального процесуального кодексу України (далі також - КПК України), статей 8 та 19 Конституції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 покликається на те, що при здійсненні опрацювання дисциплінарної скарги відносно нього, ВРП порушила визначений законом порядок її розгляду. Порушення, на переконання позивача, полягають у тому, що ВРП у межах здійснення дисциплінарного провадження використала матеріали низки кримінальних проваджень.
За результатами опрацювання дисциплінарної скарги ухвалою Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31.03.2025 № 665/1дп/15-25 щодо ОСОБА_1 відкрито дисциплінарне провадження за скаргою ОСОБА_2 від 02.05.2022 № М-6/32/7-22.
Як на юридичну підставу обґрунтування протиправності дій ВРП позивач покликається на положення частини третьої статті 14, частини першої статті 222, статті 257 КПК України, якими врегульований порядок використання, поширення відомостей досудового розслідування, зокрема, інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування.
Акцентує позивач також увагу на тому, що порушення визначених у КПК України правил поводження з інформацією, отриманою внаслідок втручання у спілкування, шляхом протиправного її поширення/використання порушило його право на повагу до приватного життя і таке втручання не відповідає вимогам «якості закону», а тому не є правомірним у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
За наслідками перевірки матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 колегія суддів вважає, що у відкритті провадження у справі необхідно відмовити з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Також у вищезгаданому рішенні Конституційного Суду України зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Стосовно порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені у статті 266 КАС України.
Згідно із пунктом 2 частини першої зазначеної статті правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Разом з тим Верховний Суд зазначає, що держава законами встановлює критерії, за якими право на доступ до суду не є абсолютним.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, право на оскарження дій чи бездіяльності ВРП не є абсолютним і може бути об'єктом оскарження в судовому порядку у разі реального порушення права позивача, допущеного діями чи бездіяльністю відповідача.
Як було зазначено вище, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 покликається на порушення Вищою радою правосуддя, визначених у КПК України правил поводження з інформацією, отриманою внаслідок втручання у спілкування, шляхом протиправного її використання у межах здійснення дисциплінарного провадження.
Водночас, як видно з матеріалів адміністративного позову та вказується безпосередньо позивачем, за результатами здійснення таких дій, ухвалою ВРП відкрито дисциплінарне провадження стосовно судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_1
Отже, позивач, звертаючись до суду з цим позовом, фактично оскаржує дії ВРП, пов'язані з проведенням процедури вирішення питання про відкриття дисциплінарного провадження, що передувала ухваленню рішення, яке безпосередньо стосується прав та законних інтересів ОСОБА_1 .
Верховний Суд зазначає, що поняття "юридичний спір" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття "спір про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Водночас, оскарження окремо дій, вчинених суб'єктом владних повноважень у процедурі, що передувала ухваленню рішення, не може бути визнана самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Зміст позовних вимог, які заявлені ОСОБА_1 , за своїм характером відповідає мотивам та підставам, що можуть бути викладені позивачем при оскарженні ухвали ВРП про відкриття дисциплінарного провадження. Так само, такі дії можуть бути оцінені судом при вирішенні такого спору, в якому предметом оскарження є результат вчинення дій суб'єктом владних повноважень.
З урахуванням викладеного, колегія суддів констатує, що відсутність предмета спору унеможливлює звернення позивача до суду з метою встановлення наявності протиправного характеру дій ВРП в порядку судового контролю.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Керуючись статтями 5, 19, 22, 170, 248, 266 КАС України,
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій.
Ухвала суду може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді В.М. Бевзенко
М.І. Гриців
С.Г. Стеценко
В.М. Шарапа