19 червня 2025 року м. Дніпросправа № 280/9668/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року (суддя Чернова Ж.М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 17.07.2020 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , Військово-медичний клінічний центр Південного регіону здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 17.07.2020 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020- 2102 гривні, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року по справі №280/9668/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військово-медичного клінічного центру Південного регіону задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 17.07.2020 включно, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 17.07.2020 включно, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а Військово-медичний клінічний центр Південного регіону провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року по справі №280/9668/24 набрало законної сили 28 січня 2025 року.
17 березня 2025 року позивачці видано виконавчий лист.
14 квітня 2025 року від представника позивачки до суду надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій заявник просить суд:
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати суду в місячний термін з дня отримання ухвали про встановлення судового контролю звіт про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.01.2025 у справі №280/9668/24;
зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону надати суду в місячний термін з дня отримання ухвали про встановлення судового контролю звіт про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.01.2025 у справі № 280/9668/24.
В обґрунтування поданої заяви представник позивачки зазначив, що станом на 12.04.2025 відповідачами не виконано рішення суду, як в частині здійснення перерахунку грошового забезпечення та власне виплати грошового забезпечення на виконання рішення суду. Окрім того, відповідачі фактично ухиляються надавати розрахунок грошового забезпечення, яке має бути сплачене на виконання рішення суду, що свідчить про фактичну спробу уникнути виконання рішення суду та унеможливлює здійснення перевірки нарахування на виконання рішення суду. У позивача складається враження, що відповідачами ігнорується саме існування рішення, виконувати його останні не збираються. Більше того, вказівка на здійснення дій щодо виконання рішення суду, яке набрало законної сили лише після перегляду в апеляційному та касаційному провадженні лише посилює таке враження. На думку позивача, така бездіяльність відповідачів свідчить про наявність підстав для встановлення контролю за виконанням судового рішення у даній адміністративній справі у порядку ст. 382 КАС України. Зауважує, що внесеними в листопаді 2024 року змінами в КАС України (набрали чинності 19.12.2024) законодавцем врегульовано питання відсутності необхідності відкриття виконавчого провадження для ініціації позивачем судового контролю в порядку ст. 382 КАС України. Відсутністю розрахунку та виплати грошового забезпечення з боку відповідачів у цій справі підтверджується факт невиконання суб'єктами владних повноважень судового рішення у даній справі у повному обсязі. Таким чином, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним у повному обсязі або для його повного виконання позивачу доведеться докласти значних зусиль. У той же час, чинне законодавство, зокрема, положення ст. 382 КАС України, не встановлюють, з яких підстав на суб'єкта владних повноважень може бути покладено обов'язок щодо подачі звіту про виконання судового рішення. З огляду на поведінку відповідачів, для запобігання подальшій затримці з захистом прав позивача вважаємо за необхідне просити суд вжити заходів судового контролю за виконанням рішення та встановити відповідачам місячний строк для надання суду звіту.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення відмовлено.
Не погодившись з постановленою ухвалою її оскаржила позивачка, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалу суду та постановити нове судове рішення, яким заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.01.2025 у справі № 280/9668/24 задовольнити у повному обсязі.
У доводах апеляційної скарги вказує, що відповідачами не виконано рішення суду, як в частині здійснення перерахунку грошового забезпечення та власне виплати грошовогозабезпечення на виконання рішення суду. Окрім того, відповідачі фактично ухиляються надавати розрахунок грошового забезпечення, яке має бути сплачене на виконання рішення суду, що свідчить про фактичну спробу уникнути виконання рішення суду та унеможливлює здійснення перевірки нарахування на виконання рішення суду. Вказаним підтверджується факт невиконання суб'єктами владних повноважень судового рішення у даній справі. Таким чином, правовою підставою для зобов'язання відповідачів подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним у повному обсязі або для його
повного виконання позивачу доведеться докласти значних зусиль. Водночас, саме на необхідність впливу суду на відповідачів у справі з метою своєчасного та повного виконання своїх зобов'язань у межах даної справи і розраховував позивач.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
19.12.2024 набрав чинності Закон України від 21.11.2024 за № 4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі також - Закон № 4094-ІХ), яким статтю 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у новій редакції та доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 КАС України у заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Згідно з ч. 2, 3 ст. 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Розгляд звіту про виконання судового рішення повинен бути здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ, в порядку письмового провадження.
Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав уважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, установлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року у справі 160/5259/20.
Слід також зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.
Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.
За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 802/357/17-а, звертаючись до суду з заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Судом установлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року по справі №280/9668/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 17.07.2020 включно, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 17.07.2020 включно, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а Військово-медичний клінічний центр Південного регіону провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року по справі №280/9668/24 набрало законної сили 28 січня 2025 року.
17 березня 2025 року позивачу видано виконавчий лист.
Звернувшись із заявою про встановлення судового контролю, представник позивача зазначив, що станом на 12.04.2025 відповідачами не виконано рішення суду, як в частині здійснення перерахунку грошового забезпечення та власне виплати грошового забезпечення на виконання рішення суду. Окрім того, відповідачі фактично ухиляються надавати розрахунок грошового забезпечення, яке має бути сплачене на виконання рішення суду, що свідчить про фактичну спробу уникнути виконання рішення суду та унеможливлює здійснення перевірки нарахування на виконання рішення суду. У позивача складається враження, що відповідачами ігнорується саме існування рішення, виконувати його останні не збираються. Більше того, вказівка на здійснення дій щодо виконання рішення суду, яке набрало законної сили лише після перегляду в апеляційному та касаційному провадженні лише посилює таке враження. На думку позивача, така бездіяльність відповідачів свідчить про наявність підстав для встановлення контролю за виконанням судового рішення у даній адміністративній справі у порядку ст. 382 КАС України. Зауважує, що внесеними в листопаді 2024 року змінами в КАС України (набрали чинності 19.12.2024) законодавцем врегульовано питання відсутності необхідності відкриття виконавчого провадження для ініціації позивачем судового контролю в порядку ст. 382 КАС України. Відсутністю розрахунку та виплати грошового забезпечення з боку відповідачів у цій справі підтверджується факт невиконання суб'єктами владних повноважень судового рішення у даній справі у повному обсязі. Таким чином, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним у повному обсязі або для його повного виконання позивачу доведеться докласти значних зусиль. У той же час, чинне законодавство, зокрема, положення ст. 382 КАС України, не встановлюють, з яких підстав на суб'єкта владних повноважень може бути покладено обов'язок щодо подачі звіту про виконання судового рішення. З огляду на поведінку відповідачів, для запобігання подальшій затримці з захистом прав позивача вважаємо за необхідне просити суд вжити заходів судового контролю за виконанням рішення та встановити відповідачам місячний строк для надання суду звіту.
У відзиві на заяву Військовою частинною НОМЕР_1 зазначено, що чинне процесуальне законодавство не передбачає можливості, після розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанції, вирішувати питання про встановлення судового контролю. Позивачем не ініційовано вирішення спірних питань в порядку статті 287 КАС України.
В запереченнях на клопотання (заяву) представник Військово-медичного клінічного центру Південного регіону зазначив, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття судового рішення у справі. Чинне процесуальне законодавство не передбачає можливості, після розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанції, вирішувати питання про встановлення судового контролю. З огляду на наведене, вважає, що правові підстави для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили, у порядку передбаченому статтею 382 КАС України - відсутні.
Отже, відповідачами у справі фактично не заперечується, що ними не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення на виконання судового рішення у цій справі.
З урахуванням викладеного, колегія суддів констатує, що рішення суду наразі залишається невиконаним, проте зазначене залишилося поза увагою суду першої інстанції з мотивів, що заявником не надано суду доказів того, що ним використано всі передбачені чинним законодавством засоби щодо належного та повного виконання судового рішення.
Так, суд першої інстанції вказав на те, що позивачем не надано доказів звернення до виконавчої служби із заявою про примусове виконання судового рішення, а відтак, звернення із заявою в порядку статті 382 КАС України до суду є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду у порядку Закону України «Про виконавче провадження» першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця.
Колегія суддів вважає посилання суду першої інстанції на Закон України «Про виконавче провадження» помилковими та такими, що зроблені без урахування ч. 4 ст. 382 КАС України, якою передбачено, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.
Інших висновків про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суд першої інстанції фактично не навів, не дослідив надані позивачем докази щодо невиконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року по справі №280/9668/24, та, відповідно, обставини наявності або відсутності підстав для зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення не досліджувалися, оцінка ним не надавалась.
Колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду першої інстанції з заявою про встановлення судового контролю, заявник наводив доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили, однак останні залишилися поза увагою суду першої інстанції.
Також, колегія суддів звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де у пунктах 46, 48, 52 зазначено, що від особи, яка домоглась винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. В таких справах державний орган, який було належним чином проінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Відсутність у заявника можливості домогтись виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.
Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви є помилковим.
Водночас, положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України закріплено підсудність питання про встановлення судового контролю, а саме суду, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення.
Відповідно до статті 320 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З огляду на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року скасувати.
Справу направити до Запорізького окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров