17 червня 2025 року місто Київ.
Справа № 186/1632/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10682/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Головуючого судді: Желепи О.В.,
суддів: Поліщук Н.В, Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року (у складі судді Галась І.А.)
у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
Представник Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» звернувся з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Ціна позову - 227204,49 гривень.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що між Акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк» та ОСОБА_2 03.07.2018 року на підставі кредитного договору №1001067236701видано кредит у сумі 189987,5 грн.
Відповідач не виконує свої кредитні зобов'язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.07.2024 227204,49 грн. з яких: 114468,96 грн. заборгованість за кредитом; 69,81 грн. - заборгованість за процентами; 112665,72 грн. заборгованість за комісією.
Кредитний договір укладено між сторонами 03.07.2018. Однак Відповідач здійснював платежі по договору до 28.12.2023, що відображено в розрахунку заборгованості та виписках по рахунку.
Тобто, загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам станом на 01.02.2024 склала 164927,91 грн.
Позивач направив письмову вимогу (Повідомлення) відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була.
У зв'язку з зазначеним просить стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість у сумі 227204,49 гривень та судові витрати.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість у сумі 227 204 гривні 49 копійок та витрати зі сплати судового збору у сумі 2726 гривень 45 копійок.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 18 квітня 2025 року подав через систему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що банком не надано доказів на підтвердження видачі кредитних коштів, надана платіжна інструкція не оформлена належним чином, а рахунок UA не відповідає номеру рахунку, зазначеному у Договорі. Виписки, надані до суду першої інстанції разом з позовом, також не можуть бути належним доказом, адже не підписані посадовою особою.
Зазначає, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача комісії в розмірі 112 665 грн 72 коп, оскільки положення Договору про обов'язок сплати щомісячної комісії є нікчемною, відповідно до ЗУ «Про споживче кредитування».
Звертає увагу, що позивач не мав права нараховувати проценти за користування кредитом після закінчення строку користування кредиту.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
У судове засідання сторони не з'явились, про час, день та місце судового розгляду повідомлені належним чином, що підтверджується звітами про доставку судової повістки до електронного кабінету системи «Електронний суд», причину неявки суду не повідомили.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що між Акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк» та ОСОБА_2 03.07.2018 укладено кредитний договір №1001067236701, за яким видано кредит у сумі 189987,5 грн. шляхом підписання заяви про приєднання до цього Договору та паспорту споживчого кредиту.
Пунктом 2.2.5 Розділу І Публічної пропозиції АТ «Перший Український Міжнародний Банк», що підписанням Заяви на приєднання до Договору, Клієнт беззастережно підтверджує, що на момент укладення Договору Клієнт ознайомився з повним текстом Договору (в тому числі Тарифами), повністю зрозумів його зміст та погоджується зі всіма умовами Договору.
Відповідно до п. 5.1.4. Розділу І Публічної пропозиції АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, клієнт зобов'язаний своєчасно та повністю відшкодовувати Банку сплачені ним кошти.
Згідно з п. 5.1.7. Розділу І Публічної пропозиції АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, клієнт зобов'язаний сплачувати заборгованість по договору, проценти за користування кредитними коштами, оплачувати комісії та неустойку, а також виконувати зобов'язання з повернення кредиту, в тому числі простроченої заборгованості, на умовах, в строки та в розмірі, що передбачені цим договором.
Встановлено, що відповідач не дотримувався умов Кредитного договору, внаслідок чого станом на 01.07.2024 заборгованість складає 227204,49 грн., з яких: 114468,96 грн. заборгованість за кредитом; 69,81 грн. заборгованість процентами; 112665,72 грн. заборгованість за комісією.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним договором, з метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача 02.07.2024 року було направлено письмова вимога (повідомлення) про виконання зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором від 03.07.2018 №1001067236701, однак добровільно заборгованість відповідачем погашена не була.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов до висновку, що ОСОБА_2 істотно порушив умови кредитного договору, не повернув суму простроченого кредиту, в зв'язку з чим утворилась заборгованість
Колегія суддів не може у повній мірі погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ "ПУМБ").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Перерахування ОСОБА_2 зазначених кредитних коштів підтверджується платіжною інструкцією від 3 липня 2018 року та виписками по рахункам, в яких вказані ПІБ позичальника та номер договору,що є належними та достатніми доказами отримання відповідачкою у кредит коштів, оскільки відповідно до норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, що затверджене постановою правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, такі платіжна інструкція та виписка є первинними бухгалтерськими документам, що підтверджують рух коштів та отримання їх клієнтом. Оскільки позов подано за допомогою системи «Електронний суд», на всіх поданих документах накладено електронний підпис позивача, отже посилання ОСОБА_2 на неправильність оформлення документів, відсутність підпису колегія суддів відхиляє.
Доказів на спростовування того, що зазначений у платіжній інструкції та виписці по особовому рахунку рахунок не належить ОСОБА_2 суду надано не було. Апеляційний суд також враховує, що певний відповідач регулярно погашав суму виданого кредиту та вносив готівкові кошти на рахунок.
Оскільки фактично отримані та використані ОСОБА_2 кредитні кошти банку у повному обсязі не повернуті, кредитор має право вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не може погодитись з розміром стягнутої заборгованості, виходячи з наступного.
Що стосується нарахування відсотків за користування кредитом, то у заяві від 3 липня 2018 року сторонами узгоджено процентну ставку у розмірі 0,01% річних. Разом з тим, узгоджено і строк кредитування 36 місяців, тобто з 3 липня 2018 року по 3 липня 2021 року.
Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості, банком нараховувались відсотки також за період з 3 липня 2021 року по 1 липня 2024 року, що виходить за межі строку кредитування.
Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання».
Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред'явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, № 912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, № 910/18943/20 від 27 липня 2021 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа № 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Враховуючи наведене, оскільки умовами заяви від 3 липня 2018 року визначено строк користування кредитом до 3 липня 2021 року, то нарахування і стягнення процентів за користування кредитом після вказаної дати, поза визначеним договором строком кредитування, суперечить вимогам ЦК України та вищевикладеним висновкам Верховного Суду.
За період з 3 липня 2018 року по 3 липня 2021 року нараховано відсотків за користування кредитом в розмірі 29,30 грн, і саме така сума заборгованості за відсотками підлягає стягненню з ОСОБА_2 .
Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача комісії за договором від 3 липня 2018 року, виходячи з наступного.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1, 2, ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу /набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц.
Зі змісту заяви від 3 липня 2018 року № 10010667236701 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб вбачається, що ОСОБА_2 встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,99%, тобто 5 680,63 грн щомісяця плата за послуги банку щодо списання та зарахування коштів з метою повернення споживчого кредиту, розрахунково-касове обслуговування щодо споживчого кредиту, надання інформаційних та консультаційних послуг щодо споживчого кредиту, в тому числі, але не виключно за надання довідок щодо стану заборгованості по споживчому кредиту, підтвердженням проведених платежів.
Виходячи зі змісту вищенаведених норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредитної заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку.
Договором передбачено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, зокрема, за надання довідок щодо стану заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першоюстатті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки позичальнику встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення кредитного договору, укладеного 3 липня 2018 року між учасниками справи щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 752/4008/20, провадження № 61-11866св21 за позовом особи до ПАТ «ПУМБ» про визнання договору недійсним.
Таким чином, включення банком до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією є необґрунтованим. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 112 665,72 грн задоволенню не підлягають.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що стягненню з ОСОБА_2 підлягає заборгованість за кредитним договором від 3 липня 2018 року № 10010667236701 в розмірі 114 498 грн 26 коп, з яких 114 468,96 грн за тілом кредиту та 29,30 грн за відсотками.
Відповідно до пункту 2 частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно пункту 4 частини 1статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.
Отже, рішення суду підлягає зміні зі зменшенням розміру заборгованості, що підлягає стягненню до 114 498 грн 26 коп.
Частиною 1 статті 141ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13статті 141 ЦПК України).
При зверненні з позовом до суду АТ «ПУМБ» сплатило судовий збір у сумі 2 726,45 грн (а.с. 7).
Оскільки позовні вимоги АТ «ПУМБ» задоволено частково, а саме на 50,39%, то позивач має право на відшкодування сплаченого судового збору пропорційно задоволеним вимогам у сумі 1 373,85 грн.
За подачу апеляційної скарги ОСОБА_2 сплачено судовий збір в розмірі 4 089,68 грн (а.с. 138).
Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, зменшено суму, що підлягає стягненню, банком відповідачу має бути компенсовано пропорційно незадоволених позовних вимог 2 028,89 грн судового збору (4 089,68 х 49,61%).
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже, різниця між зазначеними сумами, що становить 655,04 грн, має бути стягнута з АТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року - змінити, зменшивши суму заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» за кредитним договором до 114 498 грн 26 коп.
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 655 грн 04 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова