Справа № 372/1556/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8260/2025
04 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Порхуна Вячеслава Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 січня 2025 року у складі судді Проць Т.В.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «РІВЗ-АГРО», третя особа: фермерське господарство «АГРОПЕРСПЕКТИВА-РС» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості,-
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась у суд із позовом у якому просила розірвати договір оренди землі № 22 від 16 липня 2018 року, укладений з ТОВ «РІВЗ-АГРО», стягнути заборгованість по виплаті орендної плати в сумі 138 697 грн 50 коп та судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що 16 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «РІВЗ-АГРО» укладено договір оренди землі №22 та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 липня 2018 року.
Умовами вказаного договору передбачено, що орендодавець передає ТОВ «РІВЗ-АГРО» в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 3223181000:04:007:0033, площа 2,7099 га. цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована с. Верем'я Обухівського району та земельну ділянку з кадастровим номером 3223181000:04:007:0034, площа 2,7136 га. цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована с. Верем'я Обухівського району.
Договір укладено на 7 років з дати його державної реєстрації.
Крім того, вказаним договором встановлено розмір орендної плати та строки її виплати.
Однак, відповідачем з дати підписання договору і на час подачі позову, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, орендну плату не було сплачено взагалі. Тому, 10 січня 2024 року позивач звернулась до відповідача із письмовою вимогою яка була направлена на адресу останнього.
Відповідач не виплатив оренду плату за 2018-2023 роки, тому основна сума боргу відповідача перед позивачем за договором оренди землі №22 від 16 липня 2018 року на дату звернення до суду складає 138 697 грн 50 коп. Факт систематичного порушення договору оренди щодо сплати орендної плати є вичерпною підставою для розірвання такого договору.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 січня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Порхун В.М. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись неправильне застосування та порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, не повне дослідження та оцінку доказів, просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не правильно встановлено, що мала місце систематична несплата відповідачем орендної плати за договором, оскільки платіжні інструкції, долучені до відзиву, за своєю природою та змістом жодним чином не відносяться до предмету позову та не спростовують отримання позивачем орендної плати.
Вказано, що суд не повно дослідив докази (платіжні інструкції, касові ордери) на предмет їх належності, допустимості та достатності.
Наголошено, що на вимогу суду на стадії розгляду справи по суті, позивачкою були надані письмові пояснення, в яких кожен спірний доказ, що долучений відповідачем до відзиву, спростовувався. Однак, суд не врахував їх зміст в оскаржуваному рішенні.
Зазначено, що судом в порушення прав позивачки було відмовлено у витребуванні доказів долучених відповідачем до відзиву й мотиви такої відмови не висвітлено в рішенні суду та не надано жодного обґрунтування.
Не прийнято до уваги судом й висновку експерта, як доказу також того факту, що підписи від імені ОСОБА_1 , зображення яких наявні в технічних зображеннях наступних документів виконані іншою особою: аркуша видачі коштів згідно укладених договорів оренди 2019 рік у стовбці: «Підпис» в графі напроти рукописного запису « ОСОБА_1 »; нарахування та виплата паїв № 0000-000006 від 30 листопада 2021 року у стовбці: «Підпис» в графі напроти друкованого запису « ОСОБА_1 »; видаткового касового ордеру №1 від 20.12.2022 у графі: «Підпис одержувача»; видаткового касового ордеру №1 від 20.12.2020 у графі: «Підпис одержувача».
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Коваленко К.В. в інтересах ТОВ «РІВЗ-АГРО» просить рішення районного суду, як таке що ухвалене на підставі повного дослідження доказів, залишити без змін, а апеляційну скаргу доводи якої є безпідставними - без задоволення.
У судовому засіданні адвокат Порхун В.М. в інтересах ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу задовольнити.
Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належно, а тому з урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачки, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Зі справи убачається, що 16 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «РІВЗ-АГРО» укладено договір оренди землі № 22 (а.с. 12-13 т.1).
Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець на умовах передбачених даним договором надає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення: кадастровий номер 3223181000:04:007:0033, площа 2,7099 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована: Обухівський район, село Верем'я та земельну ділянку сільськогосподарського призначення: кадастровий номер 3223181000:04:007:0034, площа 2,7136 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована: Обухівський район, село Верем'я.
Згідно акту приймання-передачі до договору оренди землі від 16 липня 2018 року позивачка передала, а відповідач прийняв в строкове платне володіння і користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення: кадастровий номер 3223181000:04:007:0033 та кадастровий номер 3223181000:04:007:0034 (а.с. 14 т.1).
10 лютого 2024 року ОСОБА_1 направляла лист директору ТОВ «РІВЗ-АГРО» Рябчикову Р.С., у якому вимагала про припинення зокрема договору оренди № 22 від 16 липня 2018 року у зв'язку з систематичним порушенням строків виплати орендної плати (а.с. 19-20 т.1).
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з відсутності підстав для розірвання договору оренди, оскільки не встановлено систематичної несплати орендної плати чи іншого порушення умов договору, які свідчили б про наявність заборгованості.
Між тим з висновками районного суду колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1.ст. 627 ЦК України).
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Законом України "Про оренду землі".
Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 93 ЗК України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Згідно зі ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
На вимогу однієї із сторін договір відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Положеннями ст. ст. 24, 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов'язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.
Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.
Правила про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та приписи ч. 2 ст. 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать, а навпаки доповнюють одні одних.
Підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до загальної норми ч. 2 ст. 651 ЦК України немає потреби.
У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) дійшла висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення ч. 2 ст. 651 ЦК України, якою передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18), якщо договором оренди передбачена сплата орендної плати щорічно, то систематичною може бути визнана несплата протягом 2 і більше років. Якщо сплата орендної плати передбачена щомісячно, то, відповідно, несплата протягом 2 і більше місяців може бути визнана систематичною. Якщо ж має місце лише затримка виплати орендної плати - це не є підставою для розірвання договору оренди в судовому порядку.
Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 виснувала, що у разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначеного умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, а загальне правило ч. 2 ст. 651 ЦК України - у разі істотності порушення договору іншою стороною.
Установлено, що за умовами оспорюваного договору, орендна плата встановлена у розмірі 12% (дванадцять відсотків) від вартості об'єкта оренди, що розрахований сторонами у відповідності до п.3.2. даного Договору та становить: 23 116 грн 25 коп на рік та не включає податки і обов'язкові платежі, передбачені чинним законодавством України (п.3.2. договору).
Орендна плати сплачується орендарем один раз на рік, після збору урожаю, а саме: з 01 вересня по 31 грудня поточного року, шляхом видачі готівки з каси підприємства чи перерахування грошових коштів на картковий рахунок орендодавця або в натуральній формі (сільськогосподарською продукцією) (п.3.3. договору).
Отже, розмір орендної плати, яка підлягає сплаті раз на рік складає 23 116 грн 25 коп.
Заявляючи вимоги позивачка вказала, що відповідач не виплатив орендну плату за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки, а тому заборгованість за договором складає 138 697 грн 50 коп (23 116,25 х 6 років).
Перевіряючи висновки районного суду у відповідності до заявлених вимог та заперечень відповідача, апеляційний суд враховує наступне.
Як доведено матеріалами справи, у період з 16 серпня 2018 року, дати укладення договору та по 2023 рік включно, на виконання умов договору оренди ТОВ «РІВЗ-АГРО» позивачці періодично виплачувалася орендна плата.
Зокрема, згідно долучених до справи платіжних відомостей засвідчених печаткою товариства, в якості орендної плати ОСОБА_1 отримала від товариства 02 березня 2019 року - 12 500 грн за 2018 рік, 30 листопада 2021року за 2021 рік - 37 000 грн, проте нараховано їй було 45 962 грн 73 коп, з яких утримано 8 273,29 ПДФО та 686,44 військового збору (а.с.44 т.1).
Зазначене свідчить про те що з орендної плати за 2021рік товариством було самостійно сплачено за позивачку обов'язкові платежі на суму 8 959 грн 674 коп.
Окрім цього, відповідно до інформації, яка міститься у видаткових касових ордерах, складених ТОВ «РІВЗ-АГРО» також позивачкою було отримано орендну плату 20 грудня 2020 року за 2020 рік у сумі 37 000 грн та 20 грудня 2022 року за 2022 рік у сумі 37 000 грн (а.с. 43, 44, 50, 51 т.1).
Отже, протягом дії договору оренди в заявлений у позові період з 16 серпня 2018 року по 202 3рік включно, ТОВ «РІВЗ-АГРО» на користь ОСОБА_1 було сплачено 132 462 грн 73 коп (12 500 + 454 962,73 + 37 000 + 37 000 = 132 462,73).
Таким чином, матеріалами справи доведено факт отримання ОСОБА_1 від товариства коштів на загальну суму 132 462 грн 73 коп в якості плати за умовами договору оренди землі за 2018, 2020, 2021, 2022 роки.
Одночасно підлягають відхиленню посилання ОСОБА_1 про те, що зазначені платіжні відомості та ордери не вказують про отримання нею орендної плати за умовами укладеного між сторонами договору, остільки їх зміст узгоджується з сукупністю зібраних у справі доказів.
При цьому, підлягає врахуванню і та обставина, що саме на підтвердження виконання умов договору оренди №22 від 16 липня 2018 року відповідачем було долучено указані докази, що залишилося без належного спростування позивачкою.
Заперечуючи отримання коштів 02 березня 2019 року, 20 грудня 2020 року, 30 листопада 2021 року, 20 грудня 2022 року згідно відомостей та видаткових касових ордерів, ОСОБА_1 , діючи через представника, подала до суду висновок спеціаліста № 368/07.2024 від 01 липня 2024 року за результатами проведення почеркознавчого дослідження, складеного спеціалістом ТОВ «Український центр експертизи та оцінки» у якому зазначено, що підписи на вказаних документах виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 104-115 т.1).
Між тим, указаний висновок спеціаліста районним судом обґрунтовано визнано неналежним доказом у справі, оскільки він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.
Зокрема, у висновку не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що такий висновок підготовлено для подання до суду, як то передбачено ч. 5 ст. 106 ЦПК України.
Отже, відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (14-270цс19).
В апеляційній скарзі зазначено про порушення процесуальних прав позивачки у зв'язку з відхиленням районним судом клопотання про призначення по справі почеркознавчої експертизи.
Проте заявлене порушення істотним визнати неможливо, остільки позивачка не заявляла такого клопотання під час апеляційного провадження, що з урахуванням положень процесуального права не дає правових підстав до покладення у основу рішення долучений до справи висновок спеціаліста.
Визнаючи доведеним виконання умов договору оренди у повному обсязі, районний суд виходив з того, що частину платежів було сплачено представником товариства - Рябчіковим Р.С. особисто та враховував долучені до справи платіжні інструкції й виписки з особових рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_2 у АТ КБ «Приватбанк».
Проте районний суд залишив поза увагою зміст платіжних інструкцій, у яких правовою природою переказу Рябчіковим Р.С. на користь позивачки грошей зазначено про перерахування власних коштів, як фізичної особи (а.с.46-49 т.1).
Відповідно до справи, власні кошти було сплачено ОСОБА_2 під час здійснення банківської операції на картковий рахунок ОСОБА_1 (а.с.45,52 т.1).
Не дав районний суд оцінки у судовому рішенні й відсутності у справі доказів на спростування тверджень ОСОБА_1 про неотримання через банківську установу грошових коштів від товариства у якості плати за умовами договору оренди від 16 липня 2018 року.
До справи не долучено доказів щодо уповноваження товариством ОСОБА_2 на вчинення таких дій як фізичної особи, незважаючи на те, що він є керівником господарюючого суб'єкта.
Указані обставини категорично заперечувала ОСОБА_1 .
Районним судом не враховано, що для юридичної особи передбачено установлений законом порядок ведення господарської діяльності та складання фінансової звітності, в той час як на банківські рахунки позивачки ОСОБА_2 здійснював платежі за рахунок власних коштів, що не свідчить про законність дій посадової особи та не може бути розцінено як належне виконання саме відповідачем договірних відносин.
Зазначене указує на поспішність висновків районного суду про виконання товариством умов оспорюваного договору у повному обсязі та відсутності правових підстав до його розірвання.
Отже, матеріалами справи доведено, що у період з 01 вересня по 31 грудня протягом 2019 року та 2023 року, як то передбачено п.3.3 договору оренди, відповідачем на користь ОСОБА_1 не було здійснено платежів у якості платиза користування наданими нею в оренду земельними ділянками у 2019 та 2023 роках, що свідчить про фактичне невиконання зобов'язання у повному обсязі.
Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.
У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - "значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору". Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування ч. 2 ст. 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Отже, відповідач неодноразово порушував умови договору оренди землі, систематично не сплачував орендну плату, зокрема, за користування землею у 2019 та 2023 роках, що підпадає під дію пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України та є самостійною і достатньою підставою для розірвання договору.
Матеріалами справи установлено, що відповідач здійснював часткову сплату орендної плату у період з 2019 по 2023 роки, що могло б слугувати підставою для розірвання договорів оренди за частиною другою статті 651 ЦК України (в контексті з'ясування істотності порушення договору іншою стороною), якби не було підстав для розірвання договорів за пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19).
Між тим, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначеного не врахував й дійшов хибного висновку про виконання відповідачем договірних зобов'язань у повному обсязі.
Отже, матеріалами справи доведено, що під час дії договору оренди мало місце невиконання його умов за 2019 рік та 2023 рік, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором, що надає правові підстави до його розірвання.
Таким чином, оскільки відбулося порушення строків сплати, тобто установлена систематична несплата орендної плати та з істотним порушенням умов, передбачених договором, тому оспорюваний договір підлягає розірваннюзгідно з пунктом "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України.
Колегія суддів вважає, що задоволення позову в частині вимог про розірвання договору оренди приведе до забезпечення найкращих інтересів позивачки, оскільки характер дій орендаря, пов'язаний з несплатою орендної плати у суворій відповідності до умов договору у 2019 та 2023 роках, свідчить про його недобросовісність та недисциплінованість, а тому апеляційний суд визнає слушними твердження позивачки про те, що збереження договірних відносин з таким орендарем не відповідатиме її інтересам як власника земельних ділянок.
Відповідно до п.п. 2-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про розірвання укладеного між сторонами договору оренди та відмови у позові про стягнення грошових коштів, з огляду на таке.
Відповідно до змісту позову та умов договору оренди, з 16 липня 2018 року та по 2023 рік включно, загальна сума орендної плати становить 128 081 грн 25 коп (12 500 + (23116,25*5)).
Між тим, як установлено, сума здійснених товариством платежів фактично свідчить про сплату орендної плати з урахуванням строку дії договору з 16 липня 2018 року за 2018 рік у березні 2019 року в сумі 12 500 грн, а також внесення орендних платежів за 2020 - 2022 роки у більшому розмірі, а всього на загальну суму 132 462 грн 73 коп (12 500 + 454 962,73 + 37 000 + 37 000 = 132 462,73).
Зазначене виключає правові підстави до стягнення заборгованості за договором оренди з підстав її фактичної відсутності.
Отже, відповідно до наявних у справі доказів кошти, які просить стягнути позивачка хоча і не у строки визначені договором, проте були їй сплачені.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав до стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості з орендних платежів, остільки незважаючи на невиконання відповідачем договору та несплату орендної плати за користування належними позивачці земельними ділянками у 2019 та 2023 роках, фактично мала місце переплата таких платежів у інший період.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, пропорційно до частки задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивачки належить стягнути 3 899 грн 47 коп судового збору пов'язаного з розглядом справи.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Порхуна Вячеслава Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 січня 2025 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Розірвати договір оренди землі № 22 від 16 липня 2018 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «РІВЗ-АГРО» та ОСОБА_1 , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 липня 2018 року.
У задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «РІВЗ-АГРО» (код ЄДРПОУ 40098319, адреса: 08703, Київська область, м. Обухів, вул. Каштанова, буд. 6/1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір пов'язаний з розглядом справи в розмірі 3 899 грн 47 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 червня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: