28 травня 2025 року місто Київ
справа № 759/21290/24
провадження № 22-ц/824/6619/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанська Н.В.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство «Сенс банк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс банк»,
на ухвалу Святошинського районного суду м.Києва від 15 жовтня 2024 року, постановлену у складі судді Журибеда О.М., -
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви АТ «Сенс банк» про забезпечення позову у даній справі.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, представник АТ «Сенс банк» - адвокат Ременюк Т.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі, а саме вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1691547080000.
Вважає ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, ухвала є такою, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 24 квітня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір 44.29-48-520/1, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 140755 доларів США, строком до 24 квітня 2033 року, зі сплатою процентів за користування кредитом. Кредит надано на фінансування будівництва житла.
В забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ТОВ «Атланта Інвест енд Девелопмент» укладено Договір іпотеки від 24 квітня 2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ковальчук С. П. 24 квітня 2008 року за реєстровим № 4078.
Згідно з пунктом 1.1. Договору іпотеки встановлено, що Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов'язань за Кредитним договором № 44.29-48-520/1 від 24 квітня 2008 року, укладеним між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, надалі - «Основне зобов'язання», майнові права на незакінчену будівництвом квартиру будівельний номер АДРЕСА_1 , відповідно до договору резервування приміщення № К 219 від 31 березня 2008 року, що укладений між Позичальником та ТОВ «Атланта Інвест енд Девелопмент».
Однак, як вбачається з Витягу реєстру речових прав на нерухоме майно, запис про іпотеку та обтяження відсутній та не може бути внесений позивачем в позасудовому порядку, оскільки відповідно до укладеного договору Іпотеки № 44.29-48-520/1 від 24 квітня 2008 року, Іпотекодавцем виступав ТОВ «Атланта Інвест енд Девелопмент».
Звернув увагу на те, що предмет іпотеки не перебуває під обтяженням, та зважаючи на наявність не виконаного зобов'язання та враховуючи той факт, що станом на поточну дату, ОСОБА_1 розуміючи про наявність непогашеної заборгованості за кредитним договором з метою ухилення від відповідальності може в будь-який час відчужити квартиру АДРЕСА_1 у власність інших осіб.
У відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
В судовому засідання представник ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко І.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання не з'явився представник заявника АТ «Сенс банк» - адвокат Ременюк Т.О., про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи звітом про доставку судової повістки - повідомлення до електронних кабінетів АТ «Сенс банк» та Ременюк Т.О. (а.с.98).
Про причини своєї неявки представник АТ «Сенс банк» - адвокат Ременюк Т.О. не повідомила, у зв'язку з чим, суд вважав за можливе розглянути справу у її відсутність відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої у справі ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, тому така обставина унеможливить не тільки виконання рішення суду, а також задоволення позову в цілому.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у майбутній справі про визнання права іпотекодержателя на нерухоме майно та внесення запису до державного реєстру іпотек, що свідчить про те, що наведені у заяві доводи не можуть бути покладеними в обґрунтування відповідної ухвали. Окрім того, відповідне забезпечення може призвести до порушення прав інших осіб.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом заборони вчиняти певні дії.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року у справі № 824/239/2018).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 569/2011/18 зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначила про те, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Фундаментними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, та доводи заяви про забезпечення позову. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, АТ «Сенс банк» обґрунтовував свої вимоги необхідністю недопущення вчинення ОСОБА_1 дій з відчуження майна, а саме квартири АДРЕСА_1 . АТ «Сенс Банк» вважає, що це майно може бути відчужене ОСОБА_1 третім особам, що теоретично буде мати негативний вплив на виконання майбутнього рішення суду, а тому, з метою унеможливлення його відчуження і звернувся із цією заявою.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З аналізу матеріалів справи вбачається, що заявником не доведено належним чином заявленої вимоги про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , а саме відсутні докази, які б свідчили про те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у майбутній справі про визнання права іпотекодержателя на нерухоме майно та внесення запису до державного реєстру іпотек.
За таких обставин, зважаючи на те, що обраний , представником АТ «Сенс банк» - адвокатом Ременюк Т.О. спосіб забезпечення позову (накладення арешту на майно) не є співмірним із заявленими позовними вимогами, колегія суддів погоджується з ухвалою суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Метою забезпечення позову є попередження реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви АТ «Сенс банк» про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки зі змісту заяви та матеріалів справи не вбачається, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у цій справі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 371, 367, 374, 375, 381-384, 390, 435 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс банк», залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м.Києва від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повна постанова складена 19 червня 2025 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус