19 червня 2025 року Чернігів Справа № 620/3277/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , третя особа - Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та стягнення шкоди,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 (далі також - відповідач), третя особа - Військова частина НОМЕР_1 (далі також - третя особа) про:
- визнання рішення командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 протиправним в частині виплат ОСОБА_1 грошового забезпечення у зв'язку зі зникненням її сина ОСОБА_3 в розмірі половини всіх нарахувань;
- зобов'язання командира Військової частини НОМЕР_1 змінити наказ щодо виплат ОСОБА_1 грошового забезпечення у зв'язку зі зникненням її сина ОСОБА_3 в повному (100%) розмірі з 17.06.2024;
- стягнення з командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоду, яка дорівнює розміру 50% грошового забезпечення її сина ОСОБА_3 , з 17.06.2024 по день прийняття рішення з врахуванням індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з затримкою термінів її виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є мати зниклого безвісти сина, а тому має право на отримання 100% виплат, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, оскільки відомості про його батька записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу. Звернулась до відповідача з відповідною заявою, проте спірна виплата проведена у неповному розмірі, що є порушенням її прав.
02.05.2025 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та залучення третьої особи.
02.06.2025 ухвалою суду відзив повернуто третій особі.
02.06.2025 ухвалою суду продовжено строк для подання доказів відповідачем.
Відповідачем відзив на позов не подано та витребувані докази не надані.
Відповідно до частини 9 ст. 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами ( ч.6 ст. 162 КАС України).
Отже, враховуючи, що В/Ч НОМЕР_1 розташована у АДРЕСА_1 , та з огляду на воєнний стан в Україні, суд вирішив розглянути справу за наявними в матеріалах справи доказів.
Третя особа письмові пояснення суду не подала.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_3 проходив службу у В/Ч НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_2 та зник безвісті 17.06.2024, що підтверджується сповіщенням від 19.06.2024 № 9/3/26.
Позивачка є матір'ю зниклого безвісті сина ОСОБА_3 , що підтверджується витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного Кодексу України від 16.07.2025 №00046010546 з Єдиного реєстру осіб від 15.07.2025 №20240715-1157, зниклих безвісти за особливих обставин, свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 , доданих до позову.
Зміна прізвища позивача з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 23.02.2022 №00035220219.
16.07.2024 позивач звернулась до командира В/Ч НОМЕР_1 із заявою, в якій просила включаючи додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 (зі змінами), а також виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2024 рік, компенсацію за невикористані дні основної (додаткової) відпустки, належні ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , захопленого в полон або зниклого безвісти 17.06.2024. До заяви надала наступні документи: копію свідоцтва про шлюб, копію паспорта, довідку про реєстрацію місця проживання , копію облікової картки платника податків, довідку з установи банку про відкритий картковий рахунок, копію витягу з ЄДР, копію сповіщення сім'ї, копії витягів з ДРАЦСГ № 00035220219, №00046010546, №00046021655, №000460215882.
За результатами розгляду заяви та поданих документів, 12.09.2024 відповідач листом № 740/33/5977 повідомив позивача, що в поданих документах містяться часткові відомості про батька військовослужбовця ОСОБА_6 . Проте документи, шо засвідчують особу батька, а також його заява на отримання власної частки коштів грошового забезпечення або відмова від власної частки на користь матері військовослужбовця відсутні.
Позивач вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено їй спірну виплату у розмірі 100% звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, суд зазначає таке.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст. 2 Закону №2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Частиною першою ст. 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 6 ст. 9 Закону №2011-XII встановлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ Порядку №260 регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Відповідно до п. 2 Розділу ХХХ Порядку №260 грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.
Згідно з ч. 3 Розділу ХХХ Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 (далі - Порядок №884), визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).
Відповідно до п. 4 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Згідно з п. 5 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
При цьому, згідно з п. 6 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
-військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
-військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Проаналізувавши викладене у сукупності, у разі визнання військовослужбовця безвісти відсутнім за ним зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Така виплата грошового забезпечення здійснюється з дня зникнення військовослужбовця безвісти членам його сім'ї за їх заявою на ім'я командира військової частини. Своєю чергою, командир військової частини розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
Доцільно зауважити, що прийняття рішення про виплату грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, є виключною компетенцією військової частини, в якому проходив службу військовослужбовець.
Відповідно до п. 7 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Як вже встановив суд, відомості про батька зниклого безвісті ОСОБА_3 записано згідно статті 135 Сімейного кодексу України.
У свою чергу суд зазначає, що ч. 1 ст.135 Сімейного кодексу України встановлено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Отже, якщо батько дитини записаний згідно зі ст.135 Сімейного кодексу України, мати має право на отримання виплати, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 у повному обсязі.
Також суд зазначає, що положеннями п. 7 Порядку № 884 передбачено право відповідних органів (Міноборони, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міноборони, Головний орган військового управління Національної гвардії, Адміністрація Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв'язку, Адміністрація Держспецтрансслужби) на отримання з державних реєстрів інформації щодо осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовців, шляхом доступу до таких реєстрів та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством.
Відтак, виплата особам, зазначеним у ч. 6 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ та п. 7 Порядку № 844, грошового забезпечення безвісті зниклого військовослужбовця здійснюється в рівних частках, а у разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Проте відповідачем як суб'єктом владних повноважень в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не надано доказів отримання інформації із відповідних реєстрів щодо осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця, а суд не може перекладати тягар доказування на позивача.
При цьому той факт, що батько дитини, який записано на підставі ст. 135 Сімейного кодексу України не надав заяви про відмову від виплати грошового забезпечення, не може вважатися належною підставою для відмову у виплаті в повному обсязі грошового забезпечення позивачу, оскільки така відмова не буде подана.
У п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Також згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом зазначеної норми це право суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Відтак, враховуючи відсутність інших осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення безвісті зниклого військовослужбовця, крім позивача, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання 100% грошового забезпечення безвісті зниклого сина, а тому позов слід задовольнити у спосіб встановлений судом шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплатити ОСОБА_1 100% грошового забезпечення з 17.06.2024, як члену сім'ї (матері) військовослужбовця ОСОБА_3 , який зник безвісті, із врахуванням виплачених 50% грошового забезпечення. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплати ОСОБА_1 100% грошового забезпечення з 17.06.2024, як члену сім'ї (матері) військовослужбовця ОСОБА_3 , який зник безвісті, із врахуванням виплачених 50% грошового забезпечення.
Щодо позовних вимог про стягнення з командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоду, яка дорівнює розміру 50% грошового забезпечення її сина ОСОБА_7 , з 17.06.2024 по день прийняття рішення з врахуванням індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з затримкою термінів її виплати шкоди.
Позивач не вказав у позові конкретної суми матеріальної шкоди, а суд повинен мати чітку інформацію про розмір збитків для ухвалення рішення.
У свою чергу позивач відповідно до ст. 77 та ст. 79 КАС України має довести факт заподіяння йому шкоди та її розмір належними доказами.
Отже, за відсутності інформації щодо конкретної суми матеріальної шкоди, суд не зможе визначити суму, яку потрібно стягнути з відповідача, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо виплати індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з затримкою термінів її виплати.
Ст. 2 ЗУ Про індексацію грошових доходів населення визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Положеннями ст. 4 ЗУ Про індексацію грошових доходів населення передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Ст. 6 ЗУ Про індексацію грошових доходів населення визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Згідно п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абз. 8 п. 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Системний аналіз наведених норм доводить, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг. Таким чином, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Водночас спірна виплата позивачу ще не проведена, тому підстави для нарахування індексації грошового забезпечення відсутні, а позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто ст. 2 Закону № 2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.
Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17 та від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
При цьому, використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Таким чином, із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Враховуючи наявність факту ненарахування та невиплати позивачеві спірних виплат грошового забезпечення в належному розмірі, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати такого грошового забезпечення.
Суд також враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у своїх постановах від 19.05.2022 по справі №200/3859/21, від 24.01.2023 по справі № 200/10176/19-а. Так, Верховний Суд дійшов висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Отже, компенсація за затримку виплати доходу є похідною від основного зобов'язання, тобто самої виплати доходу (у даному випадку грошового забезпечення). Її виплата можлива лише після або одночасно з фактичною виплатою заборгованості по доходу.
Станом на момент розгляду справи компенсація не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки відповідач ще не здійснив виплату спірної суми. Відповідно, підстави для нарахування компенсації ще не настало, в той же час визнання бездіяльності протиправною можливе лише у разі наявності зобов'язання, що вже підлягало виконанню, але не було виконане.
Судом встановлено факт порушення строків виплати спірного грошового забезпечення, і це вже саме по собі є підставою для зобов'язання відповідача здійснити виплату компенсації за весь час затримки.
Таким чином, в цій частині позовні вимогі слід задовольнити шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
Щодо позовних вимог про внесення змін до наказу про виплату позивачу у повному обсязі грошового забезпечення 100%, то в задоволенні їх слід відмовити, оскільки відповідачем не надано суду доказів про наявність відповідних наказів щодо виплати грошового забезпечення позивачу.
Стосовно клопотання представника позивача, викладеного у заяві від 29.05.2025 вх № 8306/25, про винесенні окремої ухвали щодо невиконання командиром В/Ч НОМЕР_1 ухвали суду від 02.05.2025 в частині витребування доказів та направлення її до відповідного підрозділу ДБР, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Враховуючи наведене, положеннями ст. 249 КАС України визначено право суду, а не обов'язок щодо винесення окремої ухвали, а тому, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання позивача.
Підстави для відшкодування судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплатити ОСОБА_1 100% грошового забезпечення з 17.06.2024, як члену сім'ї (матері) військовослужбовця ОСОБА_3 , який зник безвісті, із врахуванням виплачених 50% грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 з 17.06.2024 виплатити ОСОБА_1 100% грошового забезпечення, як члену сім'ї (матері) військовослужбовця ОСОБА_3 , який зник безвісті, із врахуванням виплачених 50% грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_2 рнокпп НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач: Командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 Пржегалінський м. Маріуполь,Маріупольський р-н, Донецька обл.,87548 код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .
Третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .
Повний текст рішення виготовлено 19 червня 2025 року.
Суддя І.І. Соломко