Провадження № 22-ц/803/5333/25 Справа № 176/3351/24 Суддя у 1-й інстанції - Гусейнов К. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
20 червня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
розглянувши в приміщенні суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2025 року у складі судді Гусейнова К.А. по справі №176/3351/24 за позовною заявою Комунального підприємства “Жовтоводський водоканал» Дніпропетровської обласної ради до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення, -
У листопаді 2024 року позивач КП «Жовтоводський водоканал» ДОР звернулося до суду з позовною заявою, пред'явленою до ОСОБА_1 , в якій позивач просив стягнути заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення в сумі 19166,01 грн, з яких: 13555,57 грн - заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення за період з 01 березня 2022 року по 01 листопада 2024 року; 4166,06 грн - інфляційні втрати, 1047,34 грн - 3 % річних, 397,04 грн - пеня, та стягнути судові витрати у розмірі 3028 грн, обґрунтовуючи це тим, що відповідач є споживачем послуг позивача з водопостачання та водовідведення за адресою АДРЕСА_1 та здійснює оплату не регулярно та не і повному обсязі. Станом на 01 листопада 2024 року заборгованість по особовому рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім'я відповідача, становить у загальному розмірі за зазначений позивачем період 13 555,57 грн, яку відповідач у добровільному порядку не сплачує. Враховуючи неналежне виконання обов'язку відповідачем та наявність заборгованості, позивач вважає підставою і для нарахування на суму заборгованості, у відповідності до ст. 625 ЦПК Укоаїни, 3% річних та інфляційних втрат.
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2025 року позов КП «Жовтоводський водоканал» ДОР до ОСОБА_1 . Про стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Жовтоводський водоканал» ДОР заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 19166,01 грн, з яких 13555,57 грн - заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення за період з 01 березня 2022 року по 01 листопада 2024 року, інфляційні втрати - 4166,06 грн, 3% річних - 1047,34 грн, пеня - 397,04 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Жовтоводський водоканал» ДОР судовий збір у розмірі 3028 грн (а.с. 49,50).
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач, маючи заборгованість, не спростував наведені та встановлені судом фактичні обставини справи з наявності заборгованості та її розміру, заявляючи про сплату декількох платежів за спірний період. Однак, суд першої інстанції, дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості та надані відповідачем платіжні документи, зазначив про недоведеність відповідачем періоду, за який такі платежі нею було здійснено, що унеможливлює їх врахування у раніше виниклу заборгованість за спожиті послуги позивача.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 у березні 2025 року подала апеляційну скаргу (а.с.92), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на повне виконання нею свого обов'язку по оплаті послуг позивача. Зазначила, що суд першої інстанції не надав уваги даним, зазначеним у розрахунку заборгованості, зокрема, у розділах: “Показники приладів обліку», “До сплати», “Сплачено», а позивач вводить суди в оману щодо наявності у неї заборгованості, що відхилялось попереднім судом в ухвалі Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2023 року у справі №176/2312/23.
Позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у травні 2025 року подав відзив на апеляційну скаргу (а.с.131,132), в якому наголосив, що відповідач, сплачуючи суми заборгованості. Не зазначала в графі “Призначення платежу» розрахунковий період, за який вона сплачує кошти та, оскільки, окрім поточних платежів, вона мала непогашену заборгованість за минулі періоди, всі сплачені нею кошти віднесено на погашення заборгованості за минулий час, що видно у розрахунку заборгованості. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим і просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи позовні вимоги КП “Жовтоводський водоканал» ДОР на підставі ст. 610,612,625 ЦК України та ст. 7 ЗУ “Про жилово-комунальні послуги», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушила майнові права позивача, не сплачуючи тривалий час за комунальні послуги, які надаються позивачем та з яким у відповідача існують договірні відносини з надання послуг водопостачання та водовідведення.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п.2 рішення Виконавчого комітету Жовтоводської міської ради від 20 січня 1999 року №35 функції по збору платежів від населення за послуги водопостачання та водовідведення від Жовтоводського ЖРЕО було передано ДКП «Енерговодоканал», правонаступником якого є ОКП «Жовтоводський водоканал», а правонаступником останнього є комунальне підприємство «Жовтоводський водоканал» Дніпропетровської обласної ради» (а.с.14).
Відповідно до Витягу з рішення №13 від 19 січня 2012 року відповідач ОСОБА_1 є головним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_2 (а.с.8).
19 квітня 2023 року між КП «ЖВК'ДОР», як виконавцем, та відповідачем ОСОБА_1 , як споживачем, було укладено Договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (а.с.6).
КП «ЖВК'ДОР» взяті на себе зобов'язання виконувало в повному обсязі, в той час як відповідач не регулярно і не в повному обсязі здійснювала оплату за надані послуги. Систематичне невиконання відповідачем обов'язків по сплаті послуг з водопостачання та водовідведення призвело до утворення значної заборгованості.
Відповідач ОСОБА_1 за надані послуги з водопостачання та водовідведення сплачувала не в повному обсязі. У зв'язку з цим, за період з 01 березня 2022 року по 01 листопада 2024 року виникла заборгованість в розмірі 13555,57 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості по о/р № НОМЕР_1 (а.с.5).
З наданого позивачем розрахунку заборгованості судом першої інстанції встановлено, що станом на березень 2022 року відповідач мала заборгованість у розмірі 9814,5 грн. Сплачені відповідачем суми, починаючи з березня 2022 року, були віднесені на погашення раніше виниклої заборгованості (а.с.5).
Відповідач у відзиві стверджує, що нею було сплачено платежі за період з 01 березня 2022 року по 01 листопада 2024 року в повному обсязі. На підтвердження вищезазначеного, відповідачем надано дві платіжні інструкції про сплату заборгованості за послуги водопостачання, а саме: від 01 вересня 2023 року на суму 144,06 грн та від 01 листопада 2023 року на суму 144,05 грн. Однак, судом першої інстанції встановлено з графи «Призначення платежу», що відповідачем була здійснена оплата за водопостачання, з указанням лише адреси споживання, тоді як не було зазначено за який саме період вона вносить сплачену суму, а тому позивачем КП «ЖВК» ДОР», на підставі п.35 Договору, було правомірно віднесено сплачені суми на погашення раніше виниклої заборгованості.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з вимогами п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до вимог ст.22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Приписами ч. 4 ст. 23 та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що послуги з централізованого водопостачання/водовідведення надаються згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водопостачання/водовідведення, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525 ЦК України).
Згідно норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право не платити за комунальні послуги (крім постачання теплової енергії) у разі їхнього невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності у житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів. Факт такої відсутності має бути підтверджено.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Відповідно до п.35 Договору про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення під час здійснення оплати споживач зобов'язаний зазначити розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу (плата виконавцю, сплата пені, штрафів).
У разі коли споживачем не визначено розрахунковий період або коли за зазначений споживачем період виникла переплата, виконавець має право зарахувати такий платіж (його частину в розмірі переплати) в рахунок заборгованості споживача за минулі розрахункові періоди у разі її наявності (за винятком погашення пені та штрафів, нарахованих споживачеві), а у разі відсутності такої заборгованості в рахунок майбутніх платежів споживача починаючи з найближчих періодів від дати здійснення платежу.
Колегія суддів наголошує, що між сторонами склались договірні відносини, де споживач, яким у цій справі є ОСОБА_1 , зобов'язалась своєчасно сплачувати за послуги позивача, а незазначення у платіжних документах періоду, за який вносяться такі платежі, будуть віднесені в рахунок погашення минулою заборгованості, якщо така існувала на момент сплати коштів.
Скаржник не спростувала жодним доказом цих встановлених обставин, як і не надала будь-яких доказів про повну оплату послуг позивача за спірний період, тому такі доводи скаржника колегія суддів відкидає, як безпідставні.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживач ОСОБА_1 зобов'язалась оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вона фактично користувалася ними, враховуючи наявність договірних відносин між сторонами у справі.
Суд першої інстанції, відповідно до ст. 526 ЦК України та ст.7 ЗУ “Про житлово-комунальні послуги», дійшов правомірного та обґрунтованого висновку щодо зобов'язання відповідача своєчасно сплачувати платежі за споживання комунальних послуг із зазначенням період, за який вони сплачуються, та встановлено, що відповідачем було порушено право позивача на отримання плати за послуги з водопостачання та водовідведення, яке підлягає захисту по суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, оскільки як судом першої інстанції, так і апеляційною інстанцією встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем за період з 01 березня 2022 року по 01 листопада 2024 року у розмірі 13 555,57 грн, що скаржником не спростовано, тому, у відповідності до наданого позивачем розрахунку, що не викликає сумніву у суду, вірно розраховано і штрафні санкції на суму заборгованості за невиконання грошового обов'язку відповідача перед позивача за спірний період.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.
Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Закріплена в п. 10 ч. 3ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у ч.2 ст. 625 ЦК України.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
З огляду на наведене, за наявності оформлених договірних відносин, та у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржник несе відповідальність, передбачену частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №401/710/15-ц.
Також колегія суддів відзначає, що скаржником не спростований проведений судом першої інстанції розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних на суму заборгованості, а тому колегія суддів приймає цей розрахунок та погоджується з тим, що за період з 01 березня 2022 року по 01 листопада 2024 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість у загальному розмірі 19166,01 грн, з яких 13555,57 грн - заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення за період, інфляційні втрати - 4166,06 грн, 3% річних - 1047,34 грн, пеня - 397,04 грн.
Також, враховуючи результат розгляду позовних вимог позивача, суд першої інстанції вірно визначив пропорційність судового збору, який покладається на відповідача, розміру задоволених позовних вимог, що склало судовий збір у розмірі 3028 грн, що відповідає вимогам ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення цього позову, вірно встановив фактичні обставини справи.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Скаржник не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала свої доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 20 червня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна