Провадження № 11-кп/803/2296/25 Справа № 243/5257/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
19 червня 2025 року Колегія суддів Дніпровського апеляційного суду в складі
судді доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі кримінальне провадження за апеляційною скаргоюзахисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2025 року, якою обвинуваченому за ч. 2 ст.114-2КК України
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Слов'янська Донецької області, громадянину України, раніше не судимому, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_2 ,
продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 10 серпня 2025 року включно, без визначення розміру застави, -
Обставини, встановлені судом 1-ї інстанції :
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2025 року обвинуваченому за ч. 2 ст. 114-2 КК України ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 10 серпня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Доводи апеляційної скарги:
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ставить питання про скасування вказаної ухвали місцевого суду та постановлення нової ухвали апеляційною інстанцією, якою просить клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 строком на 60 діб, задовольнити частково. Продовжити запобіжний захід у вигляді триманням під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 строком на 60 діб з можливістю альтернативного запобіжного заходу у вигляд застави. Встановити розмір альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в мінімальному розмірі передбаченому для даної категорії обвинувачених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою фактично створюватиме умови для відбування ним покарання за відсутністю обвинувального вироку щодо нього, що може призвести в свою чергу до порушення принципу верховенства права, а також буде суперечити принципам, визначеним ст. ст. 3, 5-6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема й принципу поваги до його людської гідності.
Зауважує, що як знаходження обвинуваченого під вартою, так і цілодобовий домашній арешт не дають можливості використовувати обвинуваченим гарантоване ст. 43 Конституції України право на працю, в результаті чого страждає не тільки обвинувачений (вина якого ще не доказана), а також непрацездатні особи які перебувають на його утриманні.
Зазначає, що фактично обґрунтування судом застосування виключного запобіжного заходу обґрунтовано виключно однією існуючою обставиною - гіпотетичною можливістю застосування до обвинуваченого покарання у вигляді позбавлення волі строк до 8 років. Всі інші аргументи суду першої інстанції базуються виключно на припущеннях: можливості обвинуваченого вчинити новий злочин; можливості обвинуваченого переховуватись від суду; можливості обвинуваченого іншим чином перешкоджати розгляду кримінального провадження.
Вважає, що відсутні докази на підтвердження існування зазначених доказів в клопотанні сторони обвинувачення та не доведені такі судом.
Наполягає, що прокурором не наведено жодних доказів того, що інший запобіжний захід не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Апелянт окремо звертає увагу, що судом не взято до уваги те, що фабула обвинувачення будується на дефініції “поширення» взятої з диспозитивної частини ст.114-2 КК України. В той же час, матеріали кримінального провадження не містять даних про отримання (споживання т/або ін.) начебто розповсюдженої інформації хоча б однією реальною особою.
Звертає увагу, що суду першої інстанції разом із обвинувальним актом наданий реєстр матеріалів кримінального провадження з якого вбачається відсутність свідків, спільників, потерпілих у даному кримінальному провадженні, що в свою чергу вказує на відсутність самого факту поширення інформації в розумінні дефініції “поширення» розтлумаченої Верховним Судом.
Вказує, що будь-яких нових ризиків, по відношенню до тих з урахуванням яких обирався теперішній запобіжний захід, прокурором у клопотанні не наведено. Таким чином, на думку захисника, доцільність тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 прокурором не доведена, у зв'язку із чим суд першої інстанції помилково прийняв рішення про продовження терміну тримання під вартою обвинуваченого, не застосувавши до такого більш м'який запобіжний захід.
На думку сторони захисту, у разі якщо суддя не знайде підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою, цілком допустимим, можливим та справедливим буде застосування до підзахисного запобіжного заходу пов'язаного із встановленням (визначенням) застави.
Позиції сторін в суді :
Учасники судового розгляду були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги обвинуваченого, клопотань про проведення апеляційного розгляду за їх участю до суду не надійшло, що відповідно до ч. 4 ст.422-1 КПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги без участі сторін кримінального провадження.
Висновки суду:
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Нормами частини 2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст.ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Відповідно до наданих матеріалів, ОСОБА_7 бвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України, а саме: у поширенні інформації про розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчиненому в умовах воєнного стану.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.08.2023 року було застосовано відносно ОСОБА_7 , який на той час перебував в статусі підозрюваного, запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 06.10.2023 року включно, без визначення розміру застави.В подальшому ухвалами суду застосований відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою продовжувався.
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2025року було продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 10 серпня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Суд першої інстанції встановив, що обраний відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, який спливає, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, суспільну небезпеку інкримінованого ОСОБА_7 кримінально протиправного діяння, обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; особу обвинуваченого, з огляду на введений в Україні воєнний стан, що суттєво обмежує можливість виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку,суд прийшов до висновку про наявність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та об'єктивне існування обставин, які виправдовують тримання під вартою ОСОБА_7 , що не були спростовані стороною захисту.
Судом враховано положення ч.8 ст.176 КПК України, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених, зокрема, ст.114-2 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п.5 ч.1 ст.176 КПК України, тобто тримання під вартою. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не спроможне запобігти доведеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Суд 1-ї інстанції не вбачав підстав для визначення розміру застави обвинуваченому, оскільки застосування застави не відповідатиме тяжкості та характеру вчиненого злочину.
Відповідно до ч.4 ст.183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбаченні статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2,258-258-5,260,261,402-405,407,408,429,437-442.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що судом 1-ї інстанціїобгрунтовано встановлено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, обвинувачений може переховуватися від суду, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України, санкція якого передбачає покарання від 5 до 8 років позбавлення волі.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Панченко проти Росії» (Panchenkov. Russia) п. 102 від 08.02.2005 р. тяжкість вчиненого кримінального правопорушення є суттєвим елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду.
Колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції правильно врахував, що обвинувачений також може перешкоджати кримінальному провадженню та вчинити інше кримінальне правопорушення, наявність ризику вчинення такого також була обґрунтована в клопотанні прокурора. Крім того, на їх існування вказує те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення під час воєнного стану, що вказує на високу суспільну небезпечність обвинуваченого, тому ризики, передбачені п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України мають місце.
Судом 1-ї інстанції обґрунтовано взято до уваги, що перебуваючи на волі, ОСОБА_7 може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Незважаючи на відсутність судимостей у ОСОБА_7 , вказаний ризик може бути реалізований з високою вірогідністю у разі повернення обвинуваченого додому, де у вільному доступі він матиме можливість користуватись комп'ютерною технікою, мобільним телефоном, що може сприяти продовженню протиправної діяльності обвинуваченого.
Колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції, що є недоведеним заявлений прокурором ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто, що ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Судом 1-ї інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону було розглянуто і альтернативні триманню під вартою заходи забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , які передбачені ст.176 КПК України, та надано обґрунтований висновок, з огляду на характер обвинувачення, тяжкість інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, на існування ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та їх існування на час розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_7 є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики вказані у клопотанні прокурора з їх обґрунтуванням та встановлені судом під час судового розгляду, наведені в ухвалі суду 1-ї інстанції.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів вважає, що судом 1-ї інстанції правильно встановлено, що інший, менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, що випливають зі змісту ст. 177 КПК України і тримання обвинуваченого під вартою в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
Оскільки ОСОБА_7 обвинувачується за ч. 2 ст. 114-2 КПК України, колегія суддів зауважує, що до нього, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Щодо клопотання сторони захисту про встановлення розміру застави у сумі, що передбачена вимогами п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, колегія суддів виходить із наступного.
Згідно із ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
В силу ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно із ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
З урахуванням обставин кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_7 , а саме те, що він обвинувачуєтьсяу поширенні інформації про розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчиненому в умовах воєнного стану, що відноситься до тяжкого злочину та з врахуванням його особи, майнового та сімейного стану, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та встановлених судом, на підставі ч. 5 ст. 182 КПК України, колегія суддів вважає можливим не визначати розмір застави.
Колегія суддів вважає,що суд1-ї інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання та продовження строку тримання під вартою, той факт, що обставини, які були підставою для взяття ОСОБА_7 під варту на даний час не змінилися, та обґрунтовано прийшов до висновків про неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого щодо недоведеності стороною обвинувачення підозри та складу інкримінованого злочину ОСОБА_7 , колегія суддів залишає без розгляду, оскільки такі не є предметом розгляду в розумінні положень ст.422-1 КПК України. Питанням доведеності обвинувачення суд 1-ї інстанції має дати оцінку при ухваленні рішення по суті.
Колегія суддів не вбачає на даний час надмірної тривалості тримання обвинуваченого під вартою, оскільки приймає до уваги тяжкість пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення з сукупністю ризиків,які продовжують існувати. Тому, таке обмеження права ОСОБА_7 на свободу колегія суддів вважає таким, що не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Крім того, судом 1-ї інстанції в оскарженій ухвалі враховано, що завершити судовий розгляд провадження на цей час неможливо у звязку з клопотанням обвинуваченого про ознайомлення зі справою.
Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що утримання під вартою не є передумовою покарання у виді позбавлення волі, але при збережені розумної підозри відносно затриманої особи у скоєні злочину є умовою законності та відповідає реальним вимогам суспільного інтересу.
Суд не відхиляє доводів сторони захисту на користь обвинуваченого, але вважає, що у даному випадку ці доводи не перевищують суспільного інтересу у справі, який полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а також забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних рішень у справі та запобігання процесуальних ризиків.
Вказані суспільні інтереси, не дивлячись на презумпцію невинуватості мають більшу вагу ніж правила про повагу до свободи особи. (справа ЄСПЛ «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти РФ»).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 і виключити ризики, пов'язані із звільненням його з-під варти.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування або зміни ухвали суду, колегією суддів не встановлено. Тому апеляційні вимоги захисника обвинуваченого задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2025 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2025року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,продовжено запобіжний тримання під вартою на 60 днів, тобто до 10 серпня 2025 року включно, без визначення розміру застави,- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4