Провадження № 22-ц/803/2410/25 Справа № 211/1637/24 Суддя у 1-й інстанції - Ніколенко Д. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
17 червня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 211/1637/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2024 року, яке ухвалено суддею Ніколенко Д.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 12 листопада 2024 року,
В березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації від вартості частки майна.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що сторони у справі проживали разом та вели спільне господарство. 01 березня 2003 року за Договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Огняником О.М., придбали житловий будинок з господарськими спорудами, загальною площею 61,10 кв.м., по АДРЕСА_1 . Частки кожного з подружжя становлять 1/2 частини домоволодіння. Наразі позивач не має можливості користуватися спільним будинком, оскільки відповідач чинить їй перешкоди, тому позивач змушена звернутися до суду з позовом для забезпечення охорони своїх прав та інтересів.
На підставі наведеного вище позивач просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію від вартості 1/2 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2024 року позов задоволено, припинено право спільної часткової власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію від вартості 1/2 частки житлового будинку, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 435 113 грн. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат: витрати по сплаті судового збору в сумі 1 211 грн 20 коп, витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідача ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача з тих підстав, що судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин справи, суд не надав належної оцінки наведеним позивачем доводам, що на його думку є об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 в 2022 році звернулась до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу з позовною заявою про виділ у натурі частки із майна (буд. АДРЕСА_1 ), що є у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (справа № 211/2759/20). Судом по вказаній справі, за клопотанням ОСОБА_1 призначалася судова будівельно-технічна експертиза, на вирішення якої поставлено такі питання: - Які варіанти поділу домоволодіння АДРЕСА_1 та ділянки за цією адресою: у відповідності до розміру часток кожного із співвласників? Якщо поділ домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної цією адресою з технічної сторони можливий з незначним відступом від ідеальних часток без урахування самовільних споруд, то вказати ці варіанти, розрахунки компенсації, перерозподілу часток у власності? Які роботи необхідно виконати з переобладнання домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією адресою? Чи відповідає площа, технічні параметри житлового будинку, зазначені у правовстановлюючому документі та технічному паспорті на житловий будинок АДРЕСА_1 , його фактичній забудові на дату проведення експертизи? Однак у вказаній справі 07 червня 2023 року до суду надійшло повідомлення експерта про неможливість надання висновку експерта з питань судової будівельно-технічної експертизи № 25-22 у цивільній справі № 211/2759/20, у зв'язку з тим, що понад 45 днів експерт не отримав додаткових матеріалів, які запрошував та оплату праці, що унеможливило виконання експертизи.
У зв'язку з наведеним вище відповідач вважає, що на сьогоднішній день не доведено неможливості виділення в натурі 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Матеріали справи № 211/1637/24 не містять відповідного висновку експерта.
Також апелянт посилається на те, що відповідачем жодних перешкод у користуванні будинком не чиниться. Позивачкою не доведено в повній мірі факту вчинення їй перешкод в користуванні майном з боку відповідача.
Крім того апелянт наголошує, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників,які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
На переконання відповідача, з аналізу заявлених вимог і наданих сторонами доказів, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частини будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . На думку відповідача є можливим виділ в натурі 1/2 частки житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно, використання вказаного майна з дотриманням інтересів кожного із співвласників.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу представника відповідача - залишити без задовлення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ковалик М.Ф., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишти без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, згідно Договору купівлі-продажу від 01 березня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Огняником О.М., реєстр № 516, житловий будинок з господарчими побудовами за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 - 1/2 частка, інша 1/2 частка - ОСОБА_2 (а.с.12-15).
Згідно талону-повідомлення єдиного обліку № 6496 про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, складеного старшим інспектором майором поліції ВП №1 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області Вовком А.В., 01 квітня 2024 року о 17:09 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , колишній чоловік ОСОБА_2 не пускає до будинку ОСОБА_1 . Будинок перебуває у спільній власності (а.с. 47).
За результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, судовим експертом Ткаленко О.М. 11 вересня 2024 року складено висновок експерта за № 21/24 (а.с.66-98). Згідно вказаного висновку, після виконаного візуально-інструментального дослідження, аналізу наявних Технічних паспортів, виготовлених станом на 04 січня 2003 року і станом на 04 листопада 2022 року, правовстановлюючих документів, методичних рекомендації щодо проведення досліджень з розподілу та порядку користування нерухомим майном, експертом встановлено, що технічна можливість виділити в натурі 1/2 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня, оскільки змінено його технічні параметри без дозволу на будівництво. Самочинне будівництво не включається до нерухомого майна, виділ частки якого необхідно виконати. Оскільки технічна можливість виділу частки у домоволодінні відсутня, то і виділ частки земельної ділянки, на якій воно розташовано, здійснити неможливо. Ринкова вартість в цілому об'єкту нерухомості, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , визначена порівняльним підходом, складає 870 226 грн. Ринкова вартість 1/2 частки об'єкту нерухомості, а саме житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , складає 435 113 грн.
Так, звертаючись до суду з позовом про стягнення грошової компенсації від вартості частки майна, ОСОБА_1 зазначила, що з відповідачам не досягнуто згоди щодо порядку володіння та користування спірним будинком, відповідач чинить позивачу перешкоди в користуванні спільним будинком, поділ будинку є неможливим, а тому просила суд стягнути на її користь грошову компенсацію за належну їй частку відповідно до ч. 2 ст. 364 ЦПК України.
Задовільняючи позовні вимоги позивачки суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має можливості користуватися спільним будинком, оскільки відповідач чине їй перешкоди, а технічна можливість виділу частки у домоволодінні відсутня.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Згідно ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (частина друга статті 355 ЦК України).
Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною першою статті 357 ЦК України закріплено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Частиною першою статті 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга цієї статті).
Водночас правовідносини, в яких позивачка просить припинити не право власності відповідачів у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з співвласників, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший зі співвласників позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.
Отже, у справах, за спорами в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов'язкового внесення на депозитний рахунок суду грошової компенсації.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справ № 522/15212/19. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05 липня 2023 року у справі № 295/98/21 (провадження № 61-4943св23), від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18), від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084св19).
Тобто позивачка в цій справі, на підставі положень статті 364 ЦК України, зокрема просить суд про припинення своєї частки у спільному майні сторін і отримання від відповідача компенсації на свою користь.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірний будинок не може бути поділений в натурі, оскільки фактично являється неподільним майном.
Вказане встановлено висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № 21/24 (а.с.66-98), складеним судовим експертом Ткаленко О.М. 11 вересня 2024 року, згідно якого, після виконаного візуально-інструментального дослідження, аналізу наявних Технічних паспортів, виготовлених станом на 04 січня 2003 року і станом на 04 листопада 2022 року, правовстановлюючих документів, методичних рекомендації щодо проведення досліджень з розподілу та порядку користування нерухомим майном, експертом встановлено, що технічна можливість виділити в натурі 1/2 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня, оскільки змінено його технічні параметри без дозволу на будівництво. Самочинне будівництво не включається до нерухомого майна, виділ частки якого необхідно виконати. Оскільки технічна можливість виділу частки у домоволодінні відсутня, то і виділ частки земельної ділянки, на якій воно розташовано, здійснити неможливо. Ринкова вартість в цілому об'єкту нерухомості, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , визначена порівняльним підходом, складає 870 226 грн. Ринкова вартість 1/2 частки об'єкту нерухомості, а саме житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , складає 435 113 грн.
Також позивач зазначає про неможливість володіння та користування спірним майном, вказане обгрунтовує тим, що відповідач по справі змінив в будинку замки, збудував паркан та не надає їй можливості користуватися спірним майном.
Факт того, що відповідач по справі чинить перешкоди у користуванні позивачу спірним майном, підтверджуєтсья талоном - повідомленням єдиного обліку № 6496 про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, складеним старшим інспектором майором поліції ВП №1 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області Вовком А.В. про те, що 01 квітня 2024 року о 17:09 годині надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , колишній чоловік ОСОБА_2 не пускає до будинку ОСОБА_1 . Будинок перебуває у спільній власності (а.с.47).
Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що зверненню позивача з позовом про стягнення грошової компенсації від вартості частки майна передувало її звернення до суду з позовом про виділ у натурі частки із майна (буд. АДРЕСА_1 ), що є у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (справа № 211/2759/20), що додатково свідчить про те, що відповідач по справі чинить позивачу перешкоди у користуванні спірним майном.
На підставі наведенного вище суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача з тих підстав, що позивач не має можливості користуватися спільним будинком, оскільки відповідач чине їй перешкоди, а технічна можливість виділу частки у домоволодінні відсутня.
Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки в даному випадку саме дії відповідача унеможливили виділення частки позивача у натурі, внаслідок чого неможливо виділити відокремлену частину будинку із самостійним виходом.
В даному випадку стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації від 1/2 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі, визначеному судовим експертом - 435 113 грн буде доцільним та обгрунтованим, оскільки в інший спосіб позивач не має можливості захистити свої порушені права.
Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 відступила від сформульованого, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі №6-2925цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц висновку про те, що для вирішення питання про застосування частини другої статті 364 ЦК України юридичне значення має те, чи сплачує співвласник-відповідач, який володіє та користується спільним майном, матеріальну компенсацію позивачці за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України, чи спроможний співвласник-відповідач виплатити співвласникові-позивачеві грошову компенсацію вартості його частки, і чи не буде така виплата надмірним тягарем.
Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що платоспроможність відповідача не має значення для вирішення спору, у якому про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ та отримання відповідної компенсації на свою користь просить позивачка. У разі задоволення цього позову відповідач стає одноосібним власником речі. Тому його не можна вважати неплатоспроможним. Більше того, якщо для задоволення позову про стягнення коштів суд мав би враховувати платоспроможність відповідача на час розгляду справи, то стягнення у судовому порядку багатьох боргів було би неможливим саме з цієї причини. Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачці сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на змагальність судового процесу та передбачений процесуальним законом обов'язок сторони довести обставини, які входять до предмету доказування у справі і на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, саме на позивача покладається обов'язок довести неможливість надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, неможливість виділу у натурі частки із спільного майна без втрати його цільового призначення та розмір компенсації. На відповідача, натомість, покладається обов'язок довести ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх заперечень проти позову, зокрема, його неспроможність виплатити компенсацію та надмірність для нього такого обов'язку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, всупереч наведеному обов'язку відповідач не надав доказів на підтвердження обставин, на які він посилався, як на підставу своїх заперечень проти позову та не довів належними засобами доказування його неспроможність виплатити таку компенсацію, зокрема, не надав відомості про розмір його доходів, відсутність у нього іншого рухомого і нерухомого майна тощо.
Суд також врахував, що відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї недобросовісної поведінки.
При оцінці добросовісності поведінки відповідача та пропорційності втручання у його права суд виходить з того, що у випадку відмови у виплаті позивачеві компенсації вартості її частки у майні і за встановлених судом обставин неможливості спільного використання квартири співвласниками, позивач фактично буде позбавлена правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження цим майном, а її право на частку у майні буде ефемерним. За відсутності можливості використовувати це майно, у позивача, як співвласника, залишаться обов'язок утримання цього майна та сплати відповідних платежів, пов'язаних із виконанням цього обов'язку. Відповідач же, натомість, повністю зберігає за собою вказаний об'єкт нерухомого майна фактично без обмежень у його використанні. При цьому навіть у випадку стягнення з нього суми компенсації позивачеві і реалізації такого рішення у примусовому порядку, він не буде позбавлений вартості у тій сумі, яка відповідає розміру його частки.
Судом також вірно враховано і вжиття позивачкою заходів щодо можливості виділу у натурі частки із майна шляхом подання відповіданого позову, проти задоволення якого відповідач заперечував, власних шляхів врегулювання спірної ситуації не запропонував.
Тому залишення спірного житлового будинку в спільній частковій власності призведе до обмеження і порушення прав позивачки з огляду на неможливість спільного користування сторонами вказаним житловим будинком, що, на думку колегії суддів, доведено позивачкою у цій справі.
Отже, доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383,386 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 19 червня 2025 року.
Головуючий:
Судді: