Справа № 420/11159/25
19 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (65044, м. Одеса, вул. Пироговська, 2, код ЄДРПОУ 08199969) до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65023, м. Одеса, вул. Пастера, 58, код ЄДРПОУ 41404999), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ), про визнання протиправними та скасування постанов,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військово-медичного клінічного центру Південного регіону до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у якій позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 77679648 від 04.04.2025 головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Жорнова Павла Вікторовича;
визнати протиправною та скасувати постанову у ВП № 77679648 від 04.04.2025 про стягнення виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн з ВМКЦ ПР головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Жорнова Павла Вікторовича;
визнати протиправною та скасувати постанову у ВП № 77679648 від 04.04.2025 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та стягнення з ВМКЦ ПР мінімальних витрат у розмірі 369,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що з метою виконання рішення суду у справі № 420/32685/23 ВМКЦ ПР здійснено всіх заходів, що передбачені Алгоритмом опрацювання документів щодо не оскарження рішень судів, виконання рішень судів, які набрали законної сили та потребують видатків державного бюджету для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, затвердженого Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України від 23.02.2024 № 220/13/1587. У 2024 році у Міністерстві оборони України виділені асигнування на 2024 рік для забезпечення виконання судових рішень по КЕКВ 2800 “Інші поточні видатки» були вичерпані передчасно, що підтверджується листом Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України № 220/13/9088 від 04.11.2024. Міністерством оборони України з метою своєчасного забезпечення у 2024 році належних виплат, було порушено питання перед Міністерством фінансів України, зокрема, про збільшення видатків на виконання судових рішень. Листами від 19.06.2024 № 10010-27-5/18577 та від 18.07.2024 № 10010-27-5/21266 Міністерство фінансів України повідомило, що Кабінет Міністрів України доручив органам сектору безпеки та оборони вжити заходів, зокрема стосовно призупинення внесення пропозицій щодо перерозподілу асигнувань за рахунок скорочення видатків на грошове забезпечення військовослужбовців. Відповідно до доручення Міністра оборони України від 08.10.2024 № 34679/з повідомлено, що в Міноборони вживаються заходи щодо пошуку додаткового фінансового ресурсу для забезпечення вищезгаданої потреби. З метою виконання рішень судів у справі № 420/32685/23 ВМКЦ ПР повторно надано потребу в коштах до Департаменту соціального забезпечення, що підтверджується листом ВМКЦ ПР № 548/3368 від 27.02.2025. Станом на день подачі даної позовної заяви грошові кошти для виконання рішень у справі № 420/32685/23 за позовом ОСОБА_1 від розпорядника коштів вищого рівня не надходили.
Таким чином відповідач посилається на те, що ним ужито усіх належних заходів задля добровільного виконання рішення суду у справі № 420/32685/23, тому відкриття виконавчого провадження виключає можливість добровільного виконання рішення суду. З наведених підстав відповідач вважає, що прийняті головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) постанови про відкриття виконавчого провадження № 77679648, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 21.04.2025 року позовну заяву залишено без руху, у зв'язку з невідповідністю вимогам ст. 160, 161, 172 КАС України.
Позивачу роз'яснено, що виявлені недоліки мають бути усунені шляхом надання до суду копій оспорюваних постанови про відкриття виконавчого провадження № 77679648 від 04.04.2025, постанови у ВП № 77679648 від 04.04.2025 про стягнення виконавчого збору, постанови у ВП № 77679648 від 04.04.2025 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та стягнення мінімальних витрат.
24.04.2025 року від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду від 21.04.2025 року разом з копіями оспорюваних постанов.
Ухвалою суду від 02.06.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ); відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених ст.ст. 268-272, 287 КАС України. Для розгляду справи по суті призначено судове засідання на 17.06.2025 року - 11 год. 30 хв. у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду за адресою: м.Одеса, Фонтанська дорога, 14, зала судових засідань №21.
Також цією ухвалою суд витребував від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 77679648.
Відповідач відзив на адміністративний позов не надав, з клопотаннями/заявами щодо продовження строку на подання відзиву до суду не звертався.
Також відповідачем - суб'єктом владних повноважень не виконано ухвалу суду про витребування доказів.
Згідно вимог ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 9 ст. 80 КАС України, у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 287 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі.
У виняткових випадках для належної підготовки справи до розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду.
У справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
У судове засідання, призначене на 17.06.2025 року, учасники справи не з'явились, про місце, дату і час судового засідання повідомлені.
Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на викладене, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.
Як встановлено судом, на примусовому виконанні Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавчий лист №420/32685/23, виданий 10.07.2024 року Одеським окружним адміністративним судом про зобов'язання Військово-медичний клінічний центр Південного регіону (код ЄДРПОУ 08199969, місце знаходження: 65044, м. Одеса, вул. Пироговська, 2/2) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 23.06.2020 року по 24.10.2023 рік.
Постановою головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 04.04.2025 року відкрито виконавче провадження №77679648 з примусового виконання виконавчого листа №420/32685/23, виданого 10.07.2024 року Одеським окружним адміністративним судом. Боржник: Військово - медичний клінічний центр Південного регіону; Стягувач: ОСОБА_1 . Боржника зобов'язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів з моменту винесення постанови.
У межах виконавчого провадження №77679648, державним виконавцем винесено постанови:
від 04.04.2025 року ВП №77679648 про стягнення виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн.;
від 04.04.2025 року ВП №77679648 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 369,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеними постановами, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Позивач стверджує, що ним ужито усіх належних заходів задля добровільного виконання рішення суду у справі № 420/32685/23, натомість відкриття виконавчого провадження №77679648 виключає можливість добровільного виконання рішення суду.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані положеннями Закону України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент їх виникнення).
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами п. 1, п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема:
виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження», примусове виконання рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи, покладається на органи державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 10 Закону України “Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно положень ч. 1 ст. 13 Закону України “Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 18 Закону України “Про виконавче провадження» визначає обов'язки і права виконавців, обов'язковість вимог виконавців.
У відповідності з ч. 1 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно п.п. 1-5 ч. 2 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження», вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Згідно положень ч. 5 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження», боржник зобов'язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження», особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Як передбачено ч. 5 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з ч. 6 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження», за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
У відповідності з ч. 4 ст. 27 Закону України “Про виконавче провадження», державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно положень ч.ч. 1-3 ст. 27 Закону України “Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України “Про виконавче провадження», кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (ч. 2 ст. 42 Закону).
Приписами Інструкції № 512/5 також визначений обов'язок державного виконавця виносити постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Позивачем оскаржуються постанови державного виконавця від 04.04.2025 року про відкриття виконавчого провадження №77679648, про стягнення виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн., про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 369,00 грн.
Позивач стверджує, що ним ужито усіх належних заходів задля добровільного виконання рішення суду у справі № 420/32685/23, натомість відкриття виконавчого провадження №77679648 виключає можливість добровільного виконання рішення суду.
Проте судом не встановлено підстав для скасування оскаржених постанов виконавчого провадження №77679648.
Суд зазначає, що аналіз вищенаведених норм Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що у разі надходження на виконання виконавчого документа, державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження або прийняти рішення про повернення виконавчого документа стягувачеві без прийняття його до виконання з підстав, передбачених ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». У свою чергу, відкриття виконавчого провадження зобов'язує державного виконавця одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження винести постанову про стягнення виконавчого збору, а також про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
В силу наведених положень ст.ст. 26, 27, 42 Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції № 512/5, державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа №420/32685/23, виданого 10.07.2024 року Одеським окружним адміністративним судом.
Так, судом встановлено, що виконавчий лист №420/32685/23 є виконавчим документом у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження»; судове рішення, за яким виданий цей виконавчий документ, є чинним та набрало законної сили; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплинув; виконавчий документ підлягає виконанню органами державної виконавчої служби.
Обставин, передбачених частиною п'ятою статті 27 Закону України “Про виконавче провадження», щодо випадків, коли виконавчий збір не стягується, судом не виявлено, та позивачем про них не зазначено.
Таким чином, за заявою стягувача про примусове виконання рішення суду у справі №420/32685/23, з дотриманням вимог Закону № 1404-VІІІ, державний виконавець відкрив виконавче провадження №77679648 та вчинив інші передбачені цим Законом дії.
У якості підстави для визнання спірних постанов протиправними позивач вказує на те, що відкриття виконавчого провадження №77679648 виключає можливість добровільного виконання рішення суду.
Суд відхиляє вказані доводи позивача, які суперечать принципу обов'язкового виконання судового рішення та гарантіям примусового виконання судового рішення.
При вирішенні спору суд враховує, що до повноважень державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження віднесено одночасне прийняття постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, а також про стягнення виконавчого збору, а відтак при відкритті виконавчого провадження №77679648 державний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Оскільки жодних інших обґрунтованих доводів, які б спростовували законність спірних постанов матеріали справи не містять, то суд вважає, що державний виконавець при винесенні постанов від 04.04.2025 року про відкриття виконавчого провадження №77679648, про стягнення виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн., про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 369,00 грн. діяв в межах повноважень та у спосіб встановлений приписами Закону № 1404-VІІІ та Інструкції № 512/5.
У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає, що постанови Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 04.04.2025 року про відкриття виконавчого провадження №77679648, про стягнення виконавчого збору у межах ВП №77679648 та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у межах ВП №77679648 не підлягають скасуванню.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77-78, 90, 139, 242-246, 268, 269, 271, 272, 287 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (65044, м. Одеса, вул. Пироговська, 2, код ЄДРПОУ 08199969) до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65023, м. Одеса, вул. Пастера, 58, код ЄДРПОУ 41404999), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ), про визнання протиправними та скасування постанов - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.272 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.А. Радчук
.