Справа № 420/13789/25
19 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі судді Бутенка А.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
Стислий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 як дружині зниклого безвісти ОСОБА_2 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ в редакції Закону від 01.02.2025 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового здійснювати нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення та інших видів виплат, належних зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_2 відповідно до положень пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону №1486-УІІІ від 06.09.2016, що діяла на момент подання ОСОБА_1 заяви та призначення мені відповідних виплат, починаючи з 01.05.2025.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 . Зазначає, що чоловік був мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_1 12 травня 2023 року. З моменту мобілізації перебував у складі ЗСУ і виконував військовий обов'язок, однак наразі він вважається безвісти зниклим, що є результатом його участі у бойових діях на сході України, зокрема під час виконання завдань, пов'язаних Із захистом територіальної цілісності України від збройної агресії Російської Федерації. Зокрема, відповідно до статей Постанови Кабінету Міністрів України від 13 листопада 2016 року №884 "Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах, або безвісно відсутніх", на час зникнення військовослужбовця безвісти питання його грошового забезпечення регулювалися згідно з нормами цього законодавства, які гарантують надання допомоги членам сім'ї військовослужбовців, які зникли безвісти під час виконання військової служби. Позивачці, як дружині зниклого безвісти військовослужбовця призначено та виплачувалося грошове забезпечення у розмірі 100%, однак з 01.02.2025 року сума скоротилась до 50%, а в квітні 2025 року до 20% суми грошового забезпечення. Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивачка звернулася до суду з цим позовом.
29.05.2025 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що у відповідності до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Позивачу, як дружині зниклого чоловіка виплачувалось його грошове забезпечення у розмірі 100%, оскільки інших осіб, які мають право на отримання такої державної соціальної допомоги не було. З 01.02.2025 року, у зв'язку із набранням чинності Законом України №3995-ІХ від 08.10.2024 "Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Позивачка почала отримувати грошове забезпечення у розмірі 16,6% адже у зниклого безвісти ОСОБА_2 є батьки, які також мають право на виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 . Звертаємо увагу, що у зв'язку із набранням чинності Законом України №3995-ІХ від 08.10.2024 "Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх вносяться зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний ї правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та визначається, що на одного члена сім'ї, якому призначається така державна соціальна допомога виплачується не більше 50% від суми грошового забезпечення, яке має отримувати військовослужбовець. Водночас військовою частиною НОМЕР_1 виплачується належне грошове забезпечення (відповідно до кола осіб які можуть претендувати на виплату грошового забезпечення зниклого безвісти), інша частина грошового забезпечення нараховується на депонованому рахунку військовослужбовця ОСОБА_2 , та буде виплачена після його повернення. Закон України "Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №3995-ІХ від 08.10.2024 не визнано неконституційним у встановленому законом порядку, не скасовано, є чинним, а отже, обов'язковим до виконання на всій території України. З огляду на викладене військова частина НОМЕР_1 діє виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а отже, жодної протиправності в діях відповідача щодо зменшення суми виплати грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти, немає. Отже, беручи до уваги вищезазначене, вважаємо, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки Військова частина НОМЕР_1 жодного рішення, яке б порушило чи обмежило права позивача не приймало, а також не діяла усупереч діючому законодавству. Таким чином, військова частина НОМЕР_1 щодо Позивача діяла виключно у правовому полі, сумлінно дотримуючись вимог законодавства, протиправних дій відносно нього не вчиняла, а відтак у задоволенні його позову до військової частини НОМЕР_1 слід відмовити повністю.
17.06.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій представник підтримав позицію викладену в позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заяви чи клопотання від сторін не надходили.
Процесуальні дії, вчинені судом.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Обставини справи.
ОСОБА_1 , є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 від 29.12.2018 року, про що зроблено відповідний актовий запис № 513 Заводським районним у місті Кам'янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №195 від 28.07.2023 року матроса ОСОБА_2 зараховано до списків військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №209 від 14.08.2023 року матрос ОСОБА_2 вважається таким, що зник безвісти під час виконання бойових завдань поблизу населеного пункту Урожайне Донецької області з 08 серпня 2023 року.
До 01.02.2025 року позивачка, як дружина зниклого безвісти військовослужбовця отримувала грошове забезпечення у розмірі 100% від розміру грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.
Проте, починаючи з 01.02.2025 року сума виплати скоротилась до 50%, а в квітні 2025 року до 20% сум грошового забезпечення.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Джерела права й акти їх застосування.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
За приписами частини шостої статті 9 Закону №2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Відповідно абзацу 1 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Абзацом 2 частини четвертої 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).
У пункті 3 розділу ХХХ Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Так, Порядком №884 визначається механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх.
У цьому Порядку під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку №884).
Згідно із пунктами 3, 4 Порядку №884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Пунктом 5 Порядку №884 передбачено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Відповідно до пункту 6 даного Порядку виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей, зокрема, військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації), зокрема, протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Пунктом 7 Порядку №884 визначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Висновки суду.
Аналіз норм частини шостої статті 9 Закону №2011 та пункту 7 Порядку №884 дає підстави для висновку, що першочергове право на виплату грошового забезпечення мають дружина (чоловік) військовослужбовця.
Разом з тим, у зв'язку зі змінами, внесеними Законом № 3995-IX, з 20 січня 2025 року набрала чинності нова редакція пункту 6 статті 9 Закону №2011, яку введено в дію з 01.02.2025, та відповідно до якої військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Отже, з 01.02.2025 року дружину віднесено до першої черги осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення зниклих безвісти військовослужбовців у разі відсутності особистого розпорядження таких військовослужбовців.
Особам, які віднесені до першої черги осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення зниклих безвісти військовослужбовців, рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачка є єдиною особою яка отримувала до 01.02.2025 року грошове забезпечення у розмірі 100% грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 .
Суд зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів щодо наявності інших осіб, яким законом передбачено виплату грошового забезпечення зниклих безвісти військовослужбовців.
Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Суд зауважує, що питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів і згідно усталеної судової практики слідує, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
"Ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12).
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні "Петриченко проти України" (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 як дружині зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 у розмірі 20%.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 як дружині зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 у розмірі 50%, відповідно до абз.4 п.4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Бутенко