19 червня 2025 року м. Львівсправа № 380/13453/24
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВА УКРАЇНА» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІВА УКРАЇНА» (позивач/ТОВ «ТІВА УКРАЇНА») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Львівської митниці (відповідач/митниця), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 02 травня 2024 року № UA209000/2024/000230/2.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що прийняте Львівською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 02 травня 2024 року № UA209000/2024/000230/2 (далі - також спірне/оскаржуване рішення) є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки документи, надані до митного оформлення, містили всі необхідні відомості для перевірки заявленої позивачем митної вартості за основним методом. Подані до митного оформлення договір транспортного експедирування від 03 січня 2024 року № МЛЗ-240103-1, рахунок-фактура від 26 квітня 2024 року № МЛ04426-0001, довідка про транспортні витрати від 26 квітня 2024 року № МЛЗ-240103-1-3 містили відомості про транспортні витрати, піддавались обчисленню та підтверджували числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості. Оскільки позивач не страхував вантаж, а також послуги зі страхування вантажу експедитором не надавались, про що відповідач був обізнаний, то його вимога надати страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, має протиправний характер та не може вважатися законною в розумінні частини третьої статті 53 Митного кодексу України (далі - МК України). Посилання відповідача на те, що документи не містять всіх відомостей щодо ціни за товар, є необґрунтованими. З огляду на надані документи можна встановити вартість товару та вартість складових митної вартості. Посадовою особою відповідача вимагались від декларанта додаткові документи без законних підстав, тобто з перевищенням повноважень. Відповідачем безпідставно та протиправно скоригована митна вартість товарів за резервним методом, а також порушено вимоги законодавства щодо процедури вимоги додаткових документів та підстав застосування резервного методу визначення митної вартості. Отже, на підставі наведеного відповідач безпідставно та необґрунтовано відмовив у визнанні заявленої митної вартості. Оскаржуване рішення ґрунтується не на об'єктивних фактичних даних, а на ігноруванні цих даних та документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості. Прийняття спірного рішення про коригування митної вартості грубо порушує законні права та інтереси позивача, є протиправним та суперечать вимогам митного законодавства України, що, своєю чергою, призвело до порушення законних прав та інтересів позивача.
У зв'язку з наведеним адміністративний позов просить задовольнити повністю.
Також у позовній заяві позивач зазначає, що судові витрати, які він поніс у зв'язку з розглядом цієї справи, складаються із судового збору в розмірі 2559,02 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що під час розгляду поданих позивачем до митного оформлення документів було виявлено таке: відповідно до даних, внесених до графи 18 митної декларації № 24UA209150005240U4 та поданої до митного оформлення CMR № 785985 від 25 квітня 2024 року, перевезення товару здійснювалось транспортним засобом з реєстраційним номером НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ; у графі 3 CMR № 785985 від 25 квітня 2024 року зазначено місце розвантаження вантажу Україна, що є порушенням вимог Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 01 серпня 2006 року № 57-V та статті 5 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956), оскільки не вказано відомостей про дату та місце розвантаження товару; у рахунку на оплату транспортних послуг № МЛ0426-0001 від 26 квітня 2024 року зазначено маршрут перевезення вантажу: Бурса, Туреччина - Порубне, пункт пропуску - Верин, Україна. Відповідно до графи 20 митної декларації задекларовано умови поставки FCA Bursa, а у графі 3 CMR № 785985 від 25 квітня 2024 року відсутнє місце розвантаження вантажу на території України, що не дає змоги встановити точний маршрут перевезення. Відповідно митний орган не має можливості перевірити правильність розрахунку складових митної вартості товару, що є порушенням частини другої статті 52 МК України; пунктом 1.3 договору транспортного експедирування № МЛЗ-240103-1 від 03 січня 2024 року визначено, що згода щодо кожного конкретного перевезення оформляється Заявкою на перевезення вантажу. Подана до митного оформлення Заявка на перевезення від 22 квітня 2024 року № МЛЗ-240103-1-4 не стосується цього перевезення вантажу, оскільки містить відмінні дані стосовно р/н т/з, місця завантаження, адреси вивантаження товару. А також не відповідає номеру документа, який декларантом зазначено у графі 44 митної декларації під кодом « 3000» «Заявка № МЛЗ-240103-1» від 22 квітня 2024 року; відповідно до поданої до митного оформлення Заявки на перевезення від 22 квітня 2024 року № МЛЗ-240103-1-4 винагорода експедитора становить 3450 євро по курсу НБУ на день завантаження автомобіля. Курс НБУ станом на 25 квітня 2024 року становив 42,18330000 грн/євро (3450 х 42,1833 = 145532,39 грн). Відповідно до рахунку на оплату транспортних послуг № МЛ0426-0001 від 26 квітня 2024 року вартість послуг становить 135000,00 грн, що не відповідає умовам поданої Заявки; у поданих до митного оформлення документах відсутні відомості про вартість завантаження у транспорт та відомості про те, хто несе такі витрати. На підставі Правил використання внутрішніх та міжнародних торгових термінів Інкотермс, які були прийняті Міжнародною торговою палатою, при умовах поставки FCA продавець на власному складі, підприємстві чи в іншому, зазначеному покупцем місці, передає товар перевізнику, здійснює всі витрати, пов'язані із завантаженням товару, і сплачує митні платежі у країні-експортері. Оскільки відвантаження товару здійснювалось не з адреси відправника - Istambul (відповідно до умов договору умови поставки FCA Bursa), місцем складання CMR та місцем завантаження є м. Bursa, вартість навантаження товару не включена у вартість товару та не підтверджена документально, що унеможливлює обчислення числового значення вартості такої послуги; у інвойсі № CLR2024000000013 від 25 квітня 2024 року зазначено про надання знижки (DISCOUNT) в сумі 46,98 дол. США. Однак ні у рахунку-фактурі, ні у договорі не зазначено про підстави надання такої знижки; у поданій до митного оформлення митній декларації країни відправлення № 24160100EX00045047 зазначені умови поставки, відмінні від визначених договором та задекларованих у митній декларації № 24UA209150005240U4; поданий прайс-лист від 03 жовтня 2023 року виставлений на інших умовах поставки ніж передбачені договором. Отже, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
Відповідач зазначає, що витребування додаткових документів у позивача було обумовлене необхідністю оцінки наявних ризиків щодо можливого заниження митої вартості, необхідністю у зв'язку з цим перевірки даних щодо правильності формування ціни на задекларований товар, а також підтвердження того наскільки обґрунтованим є декларування митної вартості товару за ціною, нижчою аніж та що вже наявна в митного органу, а також законодавчо закріплене право митного органу упевнитись в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку поданих для цілей визначення митної вартості, яке кореспондується з обов'язком декларанта надавати відомості для підтвердження митної вартості, які повинні базуватися на підтверджених документально об'єктивних даних, та піддаватися обчисленню. Однак позивач не надав жодних витребуваних документів, не спростував сумнівів митниці щодо заявленої митної вартості та не довів, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, зокрема обрано метод визначення митної вартості товарів, що не дало можливості митниці перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі та стало підставою для визначення митної вартості не за першим методом, а інакше таку вартість визначити не було можливості.
Відповідач підсумовує, що посадові особи Львівської митниці під час здійснення контролю митної вартості імпортованого позивачем товару діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.
У зв'язку з наведеним у задоволенні позову просить відмовити повністю.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу відповідач зазначає, що розглядувана категорія справи не є складною, містить один епізод спірних правовідносин, а написання позовної заяви не вимагало значної юридичної і технічної роботи, зокрема не потребувало вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складеність процесуальних документів не є важкими для такого високого розміру гонорару. Водночас у позовній заяві адвокатом наведено норми права, що застосовуються до цих правовідносин, а висновки щодо застосування зазначених норм взяті із висновків судів у справах з аналогічним предметом спору, що, своєю чергою, вказує на відсутність необхідності значного часу для підготовки позовної заяви.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 28 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 12 липня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача належно засвідчену копію митної декларації, яка слугувала джерелом інформації для коригування митної вартості у спірному рішенні.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІВА УКРАЇНА» (Покупець) уклало з Caloree Dіє Ticaret Ltd. Єti. (Продавець) контракт від 01 березня 2018 року № 2018/МR (далі - також Контракт).
Відповідно до пункту 1 Контракту Продавець повинен продати, а Покупець прийняти та оплатити Товар, найменування, асортимент і кількість якого зазначаються у відповідних інвойсах.
Згідно з пунктом 4.1 Контракту поставка Товару здійснюється згідно з Інкотермс 2010 на умовах, зазначених в інвойсах.
На виконання умов Контракту позивач придбав у Продавця товар згідно з рахунком-фактурою (комерційним інвойсом) від 25 квітня 2024 року № СLR2024000000013 на суму 29011,77 доларів США.
З метою митного оформлення придбаного товару позивач подав до Львівської митниці електронну митну декларацію № 24UA209150005240U4, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації: вироби з чорних металів - сталеві панельні радіатори для центрального опалення з неелектричним нагрівом.
До вказаної митної декларації позивач додав пакет документів, що перелічені у графі 44 митної декларації, які були необхідні для розмитнення імпортованого товару.
За результатами розгляду митної декларації № 24UA209150005240U4 та доданих до неї, а також надалі - на вимогу митного органу документів Львівська митниця ухвалила рішення про коригування митної вартості товарів від 02 травня 2024 року № UA209000/2024/000230/2, а також склала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА209150/2024/000057.
У графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів від 02 травня 2024 року № UA209000/2024/000230/2 «Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» митний орган встановив таке:
- відповідно до даних, внесених до графи 18 митної декларації № 24UA209150005240U4 та поданої до митного оформлення CMR № 785985 від 25 квітня 2024 року, перевезення товару здійснювалось транспортним засобом з реєстраційним номером НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ;
- у графі 3 CMR № 785985 від 25 квітня 2024 року зазначено місце розвантаження вантажу Україна, що є порушенням вимог Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 01 серпня 2006 року № 57-V та статті 5 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956), оскільки не вказано відомостей про дату та місце розвантаження товару;
- у рахунку на оплату транспортних послуг № МЛ0426-0001 від 26 квітня 2024 року зазначено маршрут перевезення вантажу: Бурса, Туреччина - Порубне, пункт пропуску - Верин, Україна. Відповідно до графи 20 митної декларації задекларовано умови поставки FCA Bursa, а у графі 3 CMR № 785985 від 25 квітня 2024 року відсутнє місце розвантаження вантажу на території України, що не дає змоги встановити точний маршрут перевезення. Відповідно митний орган не має можливості перевірити правильність розрахунку складових митної вартості товару, що є порушенням частини другої статті 52 МК України;
- пунктом 1.3 договору транспортного експедирування № МЛЗ-240103-1 від 03 січня 2024 року визначено, що згода щодо кожного конкретного перевезення оформляється Заявкою на перевезення вантажу. Подана до митного оформлення Заявка на перевезення від 22 квітня 2024 року № МЛЗ-240103-1-4 не стосується цього перевезення вантажу, оскільки містить відмінні дані стосовно р/н т/з, місця завантаження, адреси вивантаження товару. А також не відповідає номеру документа, який декларантом зазначено у графі 44 митної декларації під кодом « 3000» «Заявка № МЛЗ-240103-1» від 22 квітня 2024 року;
- відповідно до поданої до митного оформлення Заявки на перевезення від 22 квітня 2024 року № МЛЗ-240103-1-4 винагорода експедитора становить 3450 євро по курсу НБУ на день завантаження автомобіля. Курс НБУ станом на 25 квітня 2024 року становив 42,18330000 грн/євро (3450 х 42,1833 = 145532,39 грн). Відповідно до рахунку на оплату транспортних послуг № МЛ0426-0001 від 26 квітня 2024 року вартість послуг становить 135000,00 грн, що не відповідає умовам поданої Заявки;
- у поданих до митного оформлення документах відсутні відомості про вартість завантаження у транспорт та відомості про те, хто несе такі витрати. На підставі Правил використання внутрішніх та міжнародних торгових термінів Інкотермс, які були прийняті Міжнародною торговою палатою, при умовах поставки FCA продавець на власному складі, підприємстві чи в іншому зазначеному покупцем місці передає товар перевізнику, здійснює всі витрати, пов'язані із завантаженням товару, і сплачує митні платежі у країні-експортері. Оскільки відвантаження товару здійснювалось не з адреси відправника - Istambul (відповідно до умов договору умови поставки FCA Bursa), місцем складання CMR та місцем завантаження є м. Bursa, вартість навантаження товару не включена у вартість товару та не підтверджена документально, що унеможливлює обчислення числового значення вартості такої послуги;
- у інвойсі № CLR2024000000013 від 25 квітня 2024 року зазначено про надання знижки (DISCOUNT) в сумі 46,98 дол. США. Однак ні у рахунку-фактурі, ні у договорі не зазначено про підстави надання такої знижки;
- у поданій до митного оформлення митній декларації країни відправлення № 24160100EX00045047 зазначені умови поставки, відмінні від визначених договором та задекларованих у митній декларації № 24UA209150005240U4;
- поданий прайс-лист від 03 жовтня 2023 року виставлений на інших умовах поставки ніж передбачені договором.
Отже, у поданих документах виявлено розбіжності (стосовно маршруту перевезення та вартості транспортних витрат), які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
Відповідно до частини третьої статті 53 МК України декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана.
На вимогу декларантом було повторно надано документи, що вже подавались до митного оформлення. Надані документи не роз'яснюють та не усувають виявлені розбіжності. Отже, митницею встановлено розбіжності в поданих документах, відсутність належних документів, що підтверджують складові митної вартості. У додатково наданих декларантом документах не усунуто та не роз'яснено виявлені розбіжності. Це є, відповідно до частини шостої статті 54 МК України, підставою для відмови у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю.
Проведено консультації з декларантом згідно зі статтею 57 МК України. Неможливо застосувати такі методи визначення митної вартості, а саме метод 2а (стаття 59 МК України) та метод 2б (статті 60 МК України) з причини відсутності в органу доходів і зборів та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, метод 2в (стаття 62 МК України) та метод 2г (стаття 63 МК України) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в органу доходів і зборів. Застосовано метод 2ґ (стаття 64 МК України). Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала митна декларація № UA100330/2024/506866 від 15 квітня 2024 року, де митна вартість товару з схожими характеристиками (щодо ваги, умов поставки, часу оформлення та країни походження) становила 2,63 дол. США за кг. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, уважаючи його протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є правомірність прийнятого Львівською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 02 травня 2024 року № UA209000/2024/000230/2.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тобто судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
МК України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Частиною першою статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина перша статті 248 МК України).
Частиною першою статті 257 МК України визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Приписами статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами першою, другою статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
За змістом частини четвертої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо) (частини п'ята, сьома статті 58 МК України).
Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша статті 53 МК України).
Частиною другою статті 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частина п'ята статті 53 МК України містить норми, відповідно до яких забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті, а частина шоста передбачає, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Частиною першою статті 55 МК України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Під час митного оформлення при прийнятті органом доходів і зборів письмового рішення про коригування митної вартості товарів декларант або уповноважена ним особа може здійснити коригування заявленої митної вартості у строк, встановлений частиною другою статті 263 цього Кодексу. Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів (частини четверта, п'ята статті 55 МК України).
Частиною другою статті 55 МК України визначено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
За змістом частини третьої статті 55 МК України форма рішення про коригування митної вартості товарів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до статті 55 МК України наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24 травня 2012 року, серед іншого, затверджено Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів.
В пункті 2.1 цих Правил у розділі заповнення графи 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» вказано, що у графі зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі:
неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу);
невірно проведений розрахунок митної вартості;
невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу ІІІ Кодексу;
надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.
Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Системний аналіз наведених вище норм МК України дозволяє зробити такі висновки.
Основним методом визначення митної вартості товарів є метод «за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)». МК України визначає вичерпний перелік документів, що подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а також забороняє вимагати будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в статті 53 цього Кодексу.
Обов'язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант під час митного оформлення імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України.
Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у разі обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає контролюючому органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення митної вартості товару. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема, неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Водночас повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх передбачених статтею 53 МК України документів. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у разі, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнівів щодо достовірності наданої декларантом інформації.
Такий висновок щодо застосування норм статей 53, 54 МК України Верховний Суд зробив у низці постанов, зокрема в постановах від 27 березня 2020 року у справі № 540/2605/18, від 06 травня 2020 року у справі № 140/1713/19, від 17 січня 2022 року у справі № 520/2000/19.
Одночасно з цим суд наголошує, що основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені МК України, а саме статтею 53 цього Кодексу, заборонено, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постанові від 23 жовтня 2020 року у справі № 820/3231/16.
У цій справі суд встановив, що позивач визначив митну вартість імпортованих товарів за ціною договору, яка зазначена у рахунку-фактурі (комерційному інвойсі) від 25 квітня 2024 року № СLR2024000000013, а саме 29011,77 доларів США.
На підтвердження заявленої митної вартості придбаних товарів декларант надав митному органу разом з митною декларацією № 24UA209150005240U4 такі документи (зазначені у картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА209150/2024/000057): пакувальний лист від 25 квітня 2024 року б/н; рахунок-проформу від 18 березня 2024 року № UA3-240315-48; рахунок-фактуру (комерційний інвойс) від 25 квітня 2024 року № СLR2024000000013; автотранспортну накладну від 25 квітня 2024 року № 785985; сертифікат про походження товару від 25 квітня 2024 року № А1907959; заявку від 22 квітня 2024 року № МЛЗ-240103-1; банківські платіжні документи, що стосуються товару від 19 березня 2024 року № 11, від 18 квітня 2024 року № 17; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 26 квітня 2024 року № МЛ0426-0001; документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 26 квітня 2024 року № МЛЗ-240103-1-3; прайс-лист від 03 жовтня 2023 року; доповнення до зовнішньоекономічного контракту від 29 березня 2019 року № 2, від 01 березня 2021 року № 4, від 10 січня 2020 року (Додаток № 3), від 29 грудня 2023 року (Додаток № 8); зовнішньоекономічний контракт від 01 березня 2018 року № 2018/МR; договір про надання послуг митного брокера від 07 жовтня 2019 року № UA2019160/06/2019; договір (контракт) про перевезення від 03 січня 2024 року № МЛЗ-240103-1; каталог від 04 грудня 2023 року; копію митної декларації країни відправлення від 25 квітня 2024 року № 24130100ЕХ00045047.
З наведеного суд висновує, що під час митного оформлення товару позивач надав митному органу усі наявні у нього документи, що визначені частиною другою статті 53 МК України, та перелічені судом вище.
Проте в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів митний орган вказав на невідповідності (розбіжності) у поданих декларантом до митного оформлення документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
Оцінюючи такі твердження митного органу (вказані у спірному рішенні), суд зазначає таке.
Щодо посилань митного органу на те, що відповідно до даних, внесених до графи 18 митної декларації № 24UA209150005240U4 та поданої до митного оформлення CMR № 785985 від 25 квітня 2024 року, перевезення товару здійснювалось транспортним засобом з реєстраційним номером НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , то суд зазначає, що відповідач не обґрунтував як саме вказана обставина вплинула можливість митного органу перевірити митну вартість імпортованого позивачем товару, тому такі посилання є безпідставними.
Щодо посилань митного органу на те, що у графі 3 CMR № 785985 від 25 квітня 2024 року зазначено лише місце розвантаження вантажу, однак не вказано відомостей про дату та місце розвантаження товару з огляду на що митний орган позбавлений можливості перевірити правильність розрахунку складових митної вартості товару, суд зазначає таке.
Пунктом 5 частини десятої статті 58 МК України визначено, що до складових митної вартості належать витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Відомості про вартість витрат на транспортування до місця ввезення на митну територію України (п/п Порубне) зазначені у рахунку на оплату від 26 квітня 2024 року № МЛ0426-0001 та довідці про транспортно-експедиційні витрати від 26 квітня 2024 року № МЛЗ-240103-1-3.
Крім цього, до митної вартості не включаються витрати на транспортування після ввезення (пункт 2 частини одинадцятої статті 58 МК України).
Отже, витрати, понесені позивачем на митній території України, не є тими відомостями, які підтверджують митну вартість імпортованого товару. А отже, посилання відповідача на них як підставу для сумнівів є хибними.
Щодо посилань відповідача на те, що подана декларантом Заявка на перевезення не стосується перевезення цього вантажу, суд зазначає таке.
Позивач не заперечує тієї обставини, що декларантом помилково було подано до митного оформлення Заявку на перевезення від 22 квітня 2024 року № МЛЗ-240103-1-4, яка не стосується цього перевезення вантажу. Натомість вантажу, який перевозився, стосується Заявка № 240103-1-3 на транспортно-експедиційне обслуговування від 16 квітня 2024 року.
Водночас пунктом 6 частини другої статті 53 МК України для підтвердження витрат на транспортування подання заявки не передбачено.
Отже, чинне законодавство не визначає «Заявку» тим документом, виключно яким підтверджуються витрати на перевезення.
Відсутність Заявки на перевезення не свідчить про неповноту та/або недостовірність відомостей про вартість транспортних витрат, оскільки такі відомості містяться в інших документах, зокрема у рахунку на оплату від 26 квітня 2024 року № МЛ0426-0001 та довідці про транспортно-експедиційні витрати від 26 квітня 2024 року № МЛЗ-240103-1-3, в яких зазначені відомості, що підтверджують вартість перевезення імпортованого позивачем товару. Отже, суд відхиляє такі доводи відповідача.
Щодо посилань відповідача не те, що відповідно до поданої до митного оформлення Заявки на перевезення від 22 квітня 2024 року № МЛЗ-240103-1-4 винагорода експедитора становить 3450 євро по курсу НБУ на день завантаження автомобіля, курс НБУ станом на 25 квітня 2024 року становив 42,18330000 грн/євро (3450 х 42,1833 = 145532,39 грн), а відповідно до рахунку на оплату транспортних послуг № МЛ0426-0001 від 26 квітня 2024 року вартість послуг становить 135000,00 грн, що не відповідає умовам поданої Заявки, суд зазначає таке.
Як зазначено вище, декларантом помилково було подано до митного оформлення Заявку на перевезення від 22 квітня 2024 року № МЛЗ-240103-1-4, яка не стосується цього перевезення вантажу, тому посилання відповідача на розбіжності між відомостями, вказаними у такій Заявці та рахунку на оплату транспортних послуг, є неналежним.
Водночас суд повторює, що чинне законодавство не визначає «Заявку» тим документом, виключно яким підтверджуються витрати на перевезення, натомість у розглядуваній ситуації витрати позивача на перевезення імпортованого товару підтверджені наданими до митного оформлення рахунком на оплату від 26 квітня 2024 року № МЛ0426-0001 та довідкою про транспортно-експедиційні витрати від 26 квітня 2024 року № МЛЗ-240103-1-3.
Щодо посилань відповідача на те, що оскільки відвантаження товару здійснювалось не з адреси відправника - Istambul (відповідно до умов договору умови поставки FCA Bursa), місцем складання CMR та місцем завантаження є м. Bursa, вартість навантаження товару не включена у вартість товару та не підтверджена документально, що унеможливлює обчислення числового значення вартості такої послуги, суд зазначає таке.
Пунктом 1.1 Контракту передбачено, що Продавець повинен продати, а Покупець прийняти та оплатити Товар, найменування, асортимент і кількість якого зазначаються у відповідних інвойсах.
Терміни та умови поставки визначені у пункті 4.1 Контракту, а саме поставка Товару здійснюється згідно з Інкотермс 2010 на умовах, зазначених в інвойсах.
У інвойсі від 25 квітня 2024 року № СLR2024000000013 вартість товару зазначена 29011,77 дол. США, на умовах FCA Bursa відповідно до правил Інкотермс 2010.
Згідно з Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс 2010) (далі - також Правила) термін FCA (FREE CARRIER (...named place) «франко-перевізник» (... назва місця) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.
Відповідно до пункту А2 Правил якщо потрібно, продавець зобов'язаний отримати, власним коштом і на свій ризик, експортну ліцензію або інший офіційний дозвіл та виконати всі митні формальності, необхідні для вивезення товару. Пунктом А4 Правил визначено, що Продавець зобов'язаний передати перевізнику або іншій особі, номінованій покупцем, товар у узгодженому пункті (якщо є) у зазначеному місці поставки у погоджену дату або у погоджений період.
Постачання вважається виконаним: - якщо зазначений пункт є у приміщеннях продавця, - коли товар завантажений у транспортний засіб, наданий покупцем; - у будь-якому іншому випадку, - коли товар надано у розпорядження перевізника чи іншої особи, номінованої покупцем, у транспортному засобі продавця та готовим до розвантаження.
Аналіз приписів пунктів А2 та А4 Правил вказує, що поставка має бути здійснена у разі виконання двох умов. По-перше, товар має пройти митне очищення для експорту і по-друге, завантажений у транспортний засіб.
Суд встановив, що завантаження товару у транспортний засіб здійснювалося у місті Bursa. Митне очищення товару для експорту також було здійснене у місті Bursa, що підтверджується відомостями, зазначеними у графі 54 митної декларації країни відправлення від 25 квітня 2024 року № 24160100ЕХ00045047.
Відповідно до відомостей, зазначених у графі 4 CMR від 25 квітня 2024 року № 785985, місце завантаження товару BURSA/TURKEY.
У довідці про транспортно-експедиційні витрати від 26 квітня 2024 року № МЛЗ-240103-1-3 зазначені витрати, понесені позивачем, які є складовими митної вартості, а саме: транспортно-експедиційні витрати: м. Бурса (Туреччина) - Порубне (Україна) - 109850,00 грн; експедиційні послуги до кордону: м. Бурса (Туреччина) - Порубне (Україна) - 750,00 грн.
Фактично до складових митної вартості, про що зазначено вище, відносяться витрати, понесені позивачем на перевезення від місця завантаження м. Бурса (Туреччина) до митного кордону України.
Отже, понесені позивачем витрати поза митною територією України (складові митної вартості) від м. Бурса (Туреччина) до кордону України (Порубне) становлять 110600,00 грн.
Жодних відомостей, які б свідчили про наявність витрат позивача на перевантаження в місті Istambul відповідачем не надано, як і не підтверджено самого факту такого перевантаження. Отже, доводи відповідача в цій частині суд відхиляє.
Щодо посилань відповідача на те, що в інвойсі № CLR2024000000013 від 25 квітня 2024 року зазначено про надання знижки (DISCOUNT) в сумі 46,98 дол. США. Однак ні у рахунку-фактурі, ні у договорі не зазначено про підстави надання такої знижки, суд зазначає таке.
У пункті 2.1 Контракту зазначено, що ціни на Товар узгоджуються на кожну партію і вказуються в інвойсах.
Зі змісту інвойсу від 25 квітня 2024 року № СLR2024000000013 видно, що Продавець визначив вартість партії товару у сумі 29011,77 дол. США, у тому числі знижка 46,98 дол. США на умовах поставки FCA Bursa.
Саме така сума й була сплачена позивачем, що підтверджується платіжними інструкціями в іноземній валюті від 19 березня 2024 року № 11 на суму 8703,53 дол. США та від 18 квітня 2024 року № 17 на суму 20308,24 дол. США, загалом 29011,77 дол. США.
Водночас у Контракті відсутнє зобов'язання сторін надавати обґрунтування підстав знижки. Продавець виставляє вартість товару у інвойсі на поставку. Покупець, погоджуючись з вартістю товару, акцептує пропозицію та сплачує за партію цього товару. Отже, наявність знижки у інвойсі ніяк не впливає на можливість відповідача перевірити ціну, яка була сплачена за оцінюваний товар, тому відповідні доводи митного органу суд відхиляє.
Щодо посилань відповідача на те, що у поданій до митного оформлення митній декларації країни відправлення № 24160100EX00045047 зазначені умови поставки, відмінні від визначених договором та задекларованих у митній декларації № 24UA209150005240U4, суд зазначає, що окремі недоліки у заповненні декларації країни відправлення не можуть бути підставою для відмови в митному оформленні товару за ціною контракту, якщо така підтверджена сукупністю інших доказів.
Також суд критично оцінює твердження відповідача про те, що прайс-лист від 03 жовтня 2023 року виставлений на інших умовах поставки ніж передбачені договором, оскільки прайс-лист виробника товару не є документом, обов'язковість надання якого передбачена частиною третьою статті 53 МК України.
Підсумовуючи викладене, суд резюмує, що розбіжності, наведені митним органом у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування додаткових документів, позаяк інші документи в сукупності не викликають сумніву в достовірності задекларованої митної вартості.
Суд дійшов переконання, що відповідач, зобов'язавши позивача надати додаткові документи, не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити, чим необґрунтовано обмежив позивача в можливості довести митному органу правильність визначення митної вартості товару за основним методом.
У спірному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач всупереч вказаним вище правовим нормам не зазначив обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товару, за наслідками яких розпочалась процедура консультацій та причини, через які митна вартість імпортованого товару не може бути визначена за ціною договору (основним методом).
Більше того, матеріалами справи документально не підтверджено факту надання позивачем документів, що містять ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари, на підставі чого контролюючий орган розпочав процедуру консультацій.
Не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
У постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 810/2784/18 Верховний Суд зазначив, що ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Наведена правова позиція відображена й у постанові Верховного Суду від 08 травня 2025 року у справі 380/25301/23.
З аналізу матеріалів справи та норм права суд дійшов висновку про те, що надані позивачем разом з митною декларацією документи підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, тому у контролюючого органу були відсутні підстави для визначення митної вартості ввезеного товару не за ціною договору (основним методом).
Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд констатує, що відповідач не довів, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару та що в документах, поданих до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.
Зі змісту спірного рішення слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.
Водночас матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товару базується на об'єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, який розглядається, матеріали справи не містять.
Ураховуючи викладене, суд уважає необґрунтованим висновок митного органу про те, що подані позивачем до митного оформлення документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена.
Оцінюючи, водночас, рішення про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за резервним методом, суд ураховує таке.
Письмове рішення митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до МК України має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Отже, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням відповідного методу.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів застосування резервного методу визначення митної вартості обґрунтовано митним органом посиланням на митну декларацію від 15 квітня 2024 року № UA100330/2024/506866. Утім, відповідач не пояснив: чому як джерело інформації ним обрано саме цю митну декларацію; чому не обрано митні декларації, у яких здійснювалося митне оформлення за ціною договору (зокрема, чи були оформлені митницями України інші митниці декларації з таким кодом товару згідно УКТЗЕД та описом товару).
Отже, суд констатує, що митний орган не навів жодних пояснень чи розрахунків щодо здійснених коригувань, а також детальної інформації про товари, які було використано як джерело інформації, про числові значення митної вартості таких товарів, умови поставки, країну походження, фактурну вартість, діапазон декларованих цін за ідентичні чи подібні товари тощо. Тому зазначення лише номеру та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, без будь-якого обґрунтування її вибору, без пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару, умов поставки тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товару та свідчить про свавільність оскарженого рішення.
Ураховуючи наведені вище мотиви, суд дійшов висновку про те, що спірне рішення про коригування митної вартості товарів від 02 травня 2024 року № UA209000/2024/000230/2 є необґрунтованим, а відповідач не довів правомірності його в частині визначення митної вартості імпортованого товару, тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до вимог частини першої, пункту 2 частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат суд ураховує таке.
Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до правил абзацу першого частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2559,02 грн. Ураховуючи задоволення позову судом у повному обсязі, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути 2559,02 грн сплаченого судового збору.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Правове регулювання витрат на професійну правничу допомогу містить стаття 134 КАС України.
Так, частиною першою цієї статті визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз наведених норм права вказує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження розміру та реальності понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивач подав до суду такі докази:
1. Ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1458029 від 22 червня 2024 року.
2. Договір про надання правової допомоги від 06 травня 2024 року № 230-МВ, укладений між ТОВ «ТІВА УКРАЇНА» (Клієнт) та Адвокатським бюро Повразюк та Партнери (Адвокатське бюро).
3. Акт (Звіт) від 21 червня 2024 року прийому наданих послуг до договору № 230-МВ про надання правової допомоги від 06 травня 2024 року, згідно з яким вартість наданих послуг (виконаної роботи) становить фіксований розмір 10000,00 грн.
4. Рахунок на оплату № 048 від 06 травня 2024 року, який включає зокрема витрати позивача на правничу допомогу на суму 10000,00 грн.
5. Платіжну інструкцію № 3917 від 20 травня 2025 року з призначенням платежу: оплата за послуги згідно з рахунком № 048 від 06 квітня 2024 року.
Суд зазначає, що принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 КАС України).
Водночас розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, з аналізу статті 134 КАС України випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожній конкретній ситуації за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
За змістом частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
За таких обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа згідно з положеннями статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Тобто з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, а заявлена до відшкодування сума витрат на її підготовку у розмірі 10000,00 грн є завищеною.
Отже, заявлені позивачем до відшкодування 10000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для нього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом, витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
За цих обставин з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, заперечень відповідача, суд уважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 4000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВА УКРАЇНА» вул. Львівська, 2А, с. Жовтанці, Кам'янка-Бузький район, Львівська область, 80431) до Львівської митниці (вул. Костюшка Т., 1, м. Львів, 79007) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 02 травня 2024 року № UA209000/2024/000230/2.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (вул. Костюшка Т., 1, м. Львів, 79007, ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВА УКРАЇНА» вул. Львівська, 2А, с. Жовтанці, Кам'янка-Бузький район, Львівська область, 80431, код ЄДРПОУ 38332186) 2559,02 грн сплаченого судового збору та 4000,00 грн витрат на правничу допомогу.
У стягненні решти витрат на правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 19 червня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна