Іменем України
20 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/747/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 , поданим в його інтересах адвокатом Пупиніним Олександром Миколайовичем, до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач), поданим в його інтересах адвокатом Пупиніним Олександром Миколайовичем (далі - представник позивача), до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому представник позивача просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо проведення виплати пенсії ОСОБА_1 з 1 березня 2025 року з обмеженням максимального розміру, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 1 березня 2025 року виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 1 березня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як отримувач пенсії відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).
З 1 березня 2025 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» відповідач мав проіндексувати пенсію позивача (пенсійну виплату позивачу необхідно збільшити на 1500,00 грн).
5 березня 2025 року позивач отримав пенсійну виплату за березень 2025 року в сумі 23610,00 грн. Вивченням на порталі електронних послуг Пенсійного фонду України електронного кабінету позивача, а саме розділу «Моя пенсія», встановлено що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві з 1 березня 2025 року безпідставно обмежено розмір пенсії позивача максимальним розміром - сумою 23610,00 грн.
Засобами вебпорталу Пенсійного фонду України позивач звернувся до відповідача з заявою, якою просив повідомити дату та підстави, з яких йому обмежено пенсію максимальним розміром, та просив виплатити пенсію без обмежень максимальним розміром.
Листом від 4 квітня 2025 року № 15341-12242/Д-02/8-2600/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повідомило позивача, що з урахуванням статті 43 Закону № 2262-ХІІ сума пенсії до виплати не може перевищувати 23610,00 грн, тобто десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
З посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7- рп/2016, представник позивача вважає, що обмеження Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві максимального розміру пенсії позивачу, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Ухвалою від 21 квітня 2025 року про відкриття провадження в адміністративній справі судом визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано від відповідача письмові докази.
Ухвалою від 30 травня 2025 року повторно витребувано від відповідача: протокол про перерахунок ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 1 березня 2024 року (внаслідок проведення індексації пенсії); протокол про перерахунок ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 1 березня 2025 року (внаслідок проведення індексації пенсії); документально підтверджену інформацію щодо дати, з якої застосовується обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
Позовна заява з додатками та ухвала від 21 квітня 2025 року в електронному вигляді доставлені відповідачу до Електронного кабінету учасника процесу за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 14 квітня 2025 року та 21 квітня 2025 року відповідно, а судом повідомлення про доставлення електронного документа до Електронного кабінету отримані 15 квітня 2025 року та 21 квітня 2025 року відповідно, про що свідчать довідки про доставку електронного документа.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві правом на подання відзиву на позову заяву не скористалось.
Згідно з положеннями частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вимоги ухвал суду в частині надання витребуваних судом документів станом на час розгляду справи по суті відповідачем не виконані.
Відповідно до частини десятої статті 44 КАС України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи (його представника) відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
13 червня 2025 року від відповідача засобами поштового зв'язку надійшов лист від 6 червня 2025 року № 2600-0312-7/103930, в якому наведені розрахунки пенсії позивача станом на 1 лютого 2022 року, на 1 березня 2022 року, на 1 жовтня 2022 року, на 1 березня 2024 року, на 1 березня 2025 року.
Разом з цим, при вирішенні справи суд не може використати викладену в листі від 6 червня 2025 року № 2600-0312-7/103930 інформацію, оскільки такий лист, поданий до суду в паперовій формі, не містить власноручного підпису особи, яка його склала.
Дослідивши матеріали судової справи в змішаній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як отримувач пенсії за вислугу років, про що свідчать пенсійне посвідчення від 31 липня 2024 року № НОМЕР_1 , видане Пенсійним фондом України, та матеріали пенсійної справи № 2613049992 (НПУ).
Відповідно до протоколу від 1 липня 2022 року по пенсійній справі № 2613049992 (НПУ) позивача взято на облік як отримувача пенсії за вислугу років у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві; розмір пенсії обрахований у розмірі 70 % грошового забезпечення, розмір якого становив 17692,84 грн, а саме: посадовий оклад - 2700,00 грн, оклад за військове звання - 2200,00 грн, процентна надбавка за вислугу років 50 % - 2450,00 грн, середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці, у тому числі надбавка за специфічні умови проходження служби 55 %, премія 23,2 % - 10342,84 грн; основний розмір пенсії - 12384,99 грн; індексація за 2022 рік - 1733,90 грн; збільшення основного розміру пенсії (25 %) - 3529,72 грн; надбавка інваліду війни 3 групи/ при виконанні обов'язків військової служби інвалід війни 3 групи (ст. 7) - 608,10 грн, надбавка інваліду війни 3 групи/ при виконанні обов'язків військової служби - 50,00 грн; надбавка на непрацездатну дитину віком до 18 років ст. 16 п. «а», син ОСОБА_2 - 1013,50 грн. Підсумок пенсії (з надбавками) - 19320,21 грн.
Згідно зі складовими пенсійної виплати ОСОБА_1 станом на 1 березня 2025 року основний розмір пенсії позивача складає 70 % грошового забезпечення (вислуга років 45) у розмірі 12384,99 грн; з урахуванням індексації - 18362,15 грн; з урахуванням доплати - 22952,69 грн (базовий розмір пенсії (17692,84 грн х 70 %) - 12384,99 грн + індексація базового ОСНП 2022 (12384,99 грн х 0,1400) - 1733,90 грн + індексація базового ОСНП 2023 (14118,89 грн х 0,1970) - 1500,00 грн + індексація базового ОСНП 2024 (15618,89 грн х 0,0796) - 1243,26 грн + індексація базового ОСНП 2025 (16862,15 грн х 0,1150) - 1500,00 грн + збільшення основного розміру пенсії (25 %) від суми 18362,15 грн - 4590,54 грн) = 22952,69 грн; надбавка як учаснику АТО учаснику бойових дій (ст. 6) - 590,25 грн, надбавка учаснику бойових дій - 40,00 грн; надбавка на непрацездатну дитину віком до 18 років ст. 16 п. «а», син ОСОБА_2 - 1180,50 грн. Підсумок пенсії (з надбавками) - 24763,44 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії - 23610,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача з заявою від 7 березня 2025 року б/н, якою просив повідомити, з яких підстав з 1 березня 2025 року обмежено розмір його пенсії сумою 23610,00 грн; повідомити розмір пенсії з 1 березня 2025 року без обмежень; здійснити виплату пенсії з 1 березня 2025 року без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії.
Листом від 4 квітня 2025 року № 15341-12242/Д-02/8-2600/25 відповідач повідомив позивача, що останній отримує пенсію за вислугу років з 7 липня 2021 року з розрахунку 70 % сум грошового забезпечення за 45 років вислуги років відповідно до Закону № 2262-XII. В грудні 2024 року позивачу виплачено пенсію у розмірі 22888,44 грн, без обмеження максимального розміру, оскільки її розмір не перевищував 10-ти прожиткових мінімумів для осіб, що втратили працездатність. Після проведення індексації 1 березня 2025 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» розмір пенсії став складати 23610,00 грн. З січня 2025 року до пенсійної виплати не застосовано постанову Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану». Пенсія перерахована та виплачується відповідно до норм чинного законодавства.
Протокол про перерахунок пенсії позивача з 1 березня 2025 року у зв'язку з проведеною індексацією суду відповідачем не надано.
Разом з цим, на підставі наданих позивачем вищеописаних документів судом встановлено, що починаючи з 1 березня 2025 року розмір пенсії позивача обмежено десятьма прожитковими мінімумами для осіб, що втратили працездатність.
Різниця між виплаченою (нарахованою до виплати) пенсією, з урахуванням обмеження максимальним розміром пенсією у розмірі 23610,00 грн, та нарахованою без урахування обмеження максимального розміру пенсії у розмірі 24763,44 грн, складає 1153,44 грн щомісячно, починаючи з 1 березня 2025 року.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано позовні вимоги, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає № 2262-XII. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), який набрав законної сили 1 жовтня 2011 року.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнав такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано такими, що не відповідають статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Суд зауважує, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Зокрема у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21, від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21, від 30 серпня 2022 року у справі № 440/994/20, від 10 травня 2023 року у справі № 620/9370/21, від 2 червня 2023 року у справі № 420/14462/20, від 4 липня 2023 року у справі № 420/10528/21, від 23 серпня 2023 року у справі № 520/13287/21, від 7 вересня 2023 року у справі № 285/2784/17, від 23 жовтня 2024 року у справі № 560/2041/22 та від 29 листопада 2024 року у справі № 380/24058/23 Верховний Суд дійшов таких висновків:
«… на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI. …».
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме положення Закону № 2262-XII як спеціального, а не Закону № 3668-VI, яким лише внесено зміни до Закону № 2262-XII.
Враховуючи цей висновок, обмеження відповідачем пенсії ОСОБА_1 за вислугу років з 1 березня 2025 року максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, є протиправним.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частині зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії позивачу, починаючи з 1 березня 2025 року без обмеження її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Також за наслідками розгляду цієї справи суд вважає за необхідне зазначити, що висновки суду у справі щодо виплати пенсії без її обмеження максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, є обов'язковими для відповідача не лише в межах цієї справи, але і під час виникнення/існування інших правовідносин, які пов'язані з пенсійним забезпеченням позивача, включаючи подальші перерахунки пенсії.
Зважаючи на це, відповідач не має права повторно обмежувати максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, пенсію позивача, тобто знову вчиняти ті ж самі дії, які вже були визнані судом протиправними.
У зв'язку з викладеним, суд вважає за необхідне застерегти відповідача, що до зміни правового регулювання спірних правовідносин під час проведення наступних перерахунків пенсії позивача пенсійний орган не вправі застосовувати обмеження пенсії максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, з тих підстав, яким вже надано оцінку в цьому рішенні.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Згідно із загальними засадами права, дії суб'єкта владних повноважень це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження ОСОБА_1 з 1 березня 2025 року пенсії за вислугу років максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 з 1 березня 2025 року виплату пенсії за вислугу років без обмеження максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, та з урахуванням сплачених сум.
З огляду на викладене, позовні вимоги належить задовольнити повністю зі словесним корегуванням обраного представником позивача способу судового захисту.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується доданою до позовної заяви копією посвідчення від 11 квітня 2023 року серії НОМЕР_2 , виданого Головним управлінням Національної поліції в Луганській області.
Частиною другою статті 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що ветерани війни, до яких належать учасники бойових дій, отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом таких питань.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Конституційне право позивача на отримання та перерахунок пенсії є складовою частиною права на соціальний захист, у зв'язку з чим означений спір з територіальним органом Пенсійного фонду України виник щодо питань, пов'язаних з соціальним захистом позивача.
Отже, питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору судом не вирішується, оскільки позивач як учасник бойових дій у спірних правовідносинах відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не вирішується, оскільки до ухвалення рішення суду клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката позивачем не заявлено і суду не надано доказів, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити повністю позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження ОСОБА_1 з 1 березня 2025 року пенсії за вислугу років максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 з 1 березня 2025 року виплату пенсії за вислугу років без обмеження максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, та з урахуванням сплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська