20 червня 2025 року м. Київ № 640/20170/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Луганській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
I. Зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області (вул. Вілєсова, 1, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, код ЄДРПОУ 40108845) щодо затримки виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер реєстраційної картки платника податків: НОМЕР_1 ) грошової компенсації за 04 доби щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік, 04 доби щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2018 рік, 30 діб щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік, 30 діб щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2021 рік, 06 діб щорічної оплачуваної додаткової відпустки за 2018 рік, 15 діб щорічної оплачуваної додаткової відпустки за 2019 рік, 15 діб щорічної оплачуваної додаткової відпустки за 2021 рік та 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, з 13.02.2022 по 15.11.2022.
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області (вул. Вілєсова, 1, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, код ЄДРПОУ 40108845) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер реєстраційної картки платника податків: НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні в період з 13.02.2022 по 15.11.2022.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був звільнений зі служби в органах поліції 12.02.2022, однак грошові кошти, що належали йому при звільненні, зокрема компенсація за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, були виплачені лише 15.11.2022. Позивач вважає, що така затримка є неправомірною, суперечить вимогам статті 116 Кодексу законів про працю України та свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо проведення належного розрахунку в установлені строки. У позовній заяві зазначається, що факт здійснення виплати у листопаді 2022 року підтверджується банківською випискою, а також тим, що вона була здійснена лише на виконання рішення суду у справі № 360/1325/22, що набрало законної сили. На думку позивача, наявність такого рішення підтверджує не лише факт порушення, а й відсутність правових підстав для затримки розрахунку.
Позивач вважає, що відповідно до статті 117 КЗпП України він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку - з дня, наступного за днем звільнення, і до фактичної виплати. Наявність воєнного стану, зміна місцезнаходження підрозділу, а також тривалість судового процесу, на переконання позивача, не є такими, що виключають відповідальність роботодавця.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з мотивів, наведених у відзиві. Зокрема, вказує, що грошові суми були виплачені позивачеві на виконання судового рішення, а тому зобов'язання щодо розрахунку виникло лише після ухвалення та набрання чинності цим рішенням. Також відповідач посилається на обставини, пов'язані з воєнною агресією російської федерації проти України, передислокацією до іншого регіону, складністю бюджетних процедур та затримками, викликаними тривалим судовим провадженням. На думку відповідача, у цій ситуації відсутня його вина в затримці розрахунку, а відтак - і підстави для застосування до нього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2022 відкрито провадження в адміністративній справі № 640/20170/22 та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 адміністративну справу №640/20170/22 прийнято до провадження судді ОСОБА_2 .
Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку, справу №640/195/21 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Леонтовича А.М.
Ухвалою суду від 18.03.2024 адміністративну справу №640/20170/22 прийнято до провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
ОСОБА_1 (далі - позивач) проходив службу в органах Національної поліції України. Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач) від 07.02.2022 № 133 о/с позивача було звільнено зі служби з 12.02.2022.
14.02.2022 представником позивача було надіслано на адресу відповідача адвокатський запит щодо необхідності проведення остаточного розрахунку та виплати належних сум. Відповіді на запит надано не було, виплату не здійснено.
25.05.2022 позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом у справі № 360/1325/22, у якому просив зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за періоди 2015, 2018, 2019, 2021 років, а також додаткову відпустку учасника бойових дій.
13.06.2022 Луганський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені повністю. Суд зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 04 доби щорічної відпустки за 2015 рік, 04 доби - за 2018 рік, 30 діб - за 2019 рік, 30 діб - за 2021 рік, а також 06 діб додаткової відпустки за 2018 рік, 15 діб - за 2019 рік, 15 діб - за 2021 рік і 14 діб додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік.
Відповідач подав апеляційну скаргу, яка була розглянута Третім апеляційним адміністративним судом. Постановою від 19.10.2022 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначене рішення набрало законної сили 19.10.2022.
15.11.2022 на виконання цього рішення відповідач здійснив виплату відповідних сум, що підтверджується банківською випискою.
Не погоджуючись із затримкою проведення остаточного розрахунку та вважаючи її порушенням вимог статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає таке.
Спір у цій справі виник з приводу наявності/відсутності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейського зі служби, за умови її виплати у строки визначені пунктом 8 розділу VI Порядку № 260, а саме застосування статті 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі по тексту - Закон № 580-VIII) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (частина друга статті 94 Закону № 580-VIII).
На виконання приписів, зокрема, статті 94 Закону № 580-VIII Міністерство внутрішніх справ України наказом від 06.04.2016 № 260 затвердило Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок № 260). У пункті 3 цього наказу (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 17.07.2020 № 539 «Про внесення змін до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260» (далі - наказ № 539) визначено, що видатки, пов'язані з набранням чинності цим наказом, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті на утримання Національної поліції (крім поліції охорони, яка утримується за рахунок коштів від надання послуг з охорони, які здійснюються на договірних засадах), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.
Згідно із Наказом № 539 (який набрав чинності з 21.08.2020) Порядок № 260 доповнено також новим розділом VI «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби».
Відповідно до пункту 2 розділу VI Порядку № 260 поліцейським, які звільняються із служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
За змістом пунктом 7 розділу VI Порядку № 260 у наказі про звільнення підрозділом кадрового забезпечення в разі необхідності виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зазначається стаж служби для її виплати. Крім того, у разі необхідності в наказі про звільнення додатково вказується підстави для проведення відрахувань з грошового забезпечення та інших виплат.
Згідно з пунктом 8 розділу VI Порядку № 260 одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.
Поряд із цим, наказом № 539 було виключено пункт 23 розділу І Порядку № 260, згідно якого поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення. При цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Відповідно до статті 102 Закону № 580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - «Закон № 2262-ХІІ»).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється, зокрема, Національною поліцією за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання (частини четверта статті 9 Закону № 2262-ХІІ).
Норми аналогічного змісту, які зазначені у частині першій статті 9 Закону № 2262-ХІІ, містяться також і в пункті 10 Порядку № 393, за текстом якого військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки: які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови (абзац восьмий пункту 10 Порядку № 393).
Військовослужбовцям, поліцейським, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки, звільненим із служби безпосередньо з посад, які вони займали в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і в закладах вищої освіти із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі, Службі судової охорони, Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки, виплата одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 10 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких військовослужбовці та зазначені особи працювали (абзац другий пункту 14 Порядку № 393).
В силу приписів частини першої статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
VI. Оцінка суду
Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями Конституції України, Кодексу законів про працю України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також практикою Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм трудового законодавства у справах, пов'язаних із проходженням служби в правоохоронних органах та звільненням з неї.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав і свобод фізичних осіб у публічно-правових спорах. Згідно з частинами першою і другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а у справах щодо оскарження дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - саме цей суб'єкт зобов'язаний доводити правомірність своєї поведінки.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд бере до уваги, що основою заявлених позовних вимог є затримка у проведенні остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби, а предметом оскарження - бездіяльність відповідача, яка полягала у невиплаті компенсації за невикористані дні відпустки у строк, передбачений законом. За змістом позову й відзиву, а також наданих доказів, судова оцінка має охоплювати правові питання як застосування матеріального права, так і питання відповідальності за несвоєчасне виконання визначеного законом обов'язку.
У зв'язку з наведеним суд вважає обґрунтованим здійснити правову оцінку обставин справи послідовно, з урахуванням специфіки спірних правовідносин, зокрема: надати відповідь на питання щодо допустимості застосування норм трудового законодавства у спірній ситуації; з'ясувати, чи мало місце порушення встановлених законом строків розрахунку при звільненні; оцінити наявність вини у бездіяльності відповідача; а також визначити обсяг відповідальності та межі її можливого зменшення з огляду на принципи розумності та співмірності.
Щодо можливості застосування статей статей 116 - 117 КЗпП до спірних правовідносин.
З позовної заяви вбачається, що позивач обґрунтовує свої вимоги положеннями статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, посилаючись на те, що спеціальне законодавство, яке регулює проходження служби в органах поліції, не містить норм щодо відповідальності за затримку остаточного розрахунку при звільненні. Позивач вказує, що норми трудового законодавства мають застосовуватись у субсидіарному порядку, зважаючи на положення пункту 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII.
На підтвердження цього у позовній заяві наведено правові висновки Верховного Суду, зокрема постанову від 30.01.2019 у справі № 806/2164/16 та постанову від 05.04.2018 у справі № 805/2944/16-а, в яких зазначено, що у випадку відсутності спеціального регулювання застосуванню підлягають загальні норми трудового права.
Натомість у відзиві відповідач стверджує, що застосування статті 117 КЗпП України у цьому випадку є безпідставним, оскільки після винесення судового рішення у справі № 360/1325/22, предмет правовідносин перейшов у площину виконання судового рішення. На думку відповідача, правові наслідки у вигляді відповідальності за затримку не можуть наставати після моменту, коли обов'язок визначений судовим рішенням, а не законом чи трудовим договором.
Закон України «Про Національну поліцію» та постанова Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських» визначають порядок нарахування та склад грошового забезпечення, однак не врегульовують наслідки його несвоєчасної виплати в контексті припинення служби.
Оцінюючи правову природу спірних відносин, суд виходить з того, що приписи КЗпП України можуть бути застосовані до службових правовідносин поліцейського у частині, не врегульованій спеціальним законом. Вказане прямо випливає з пункту 4 розділу ХІ Прикінцевих положень Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якого до приведення законодавства у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються у частині, що не суперечить йому.
Правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30.01.2019 у справі № 806/2164/16, підтверджує, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейського не врегульоване спеціальним законодавством, а тому підлягає регулюванню трудовим кодексом. Аналогічну позицію сформульовано у постанові від 05.04.2018 у справі № 805/2944/16-а. У цих рішеннях суд визнав правомірним застосування статей 116 та 117 КЗпП України у подібних спорах.
Таким чином, суд доходить висновку, що статті 116 - 117 КЗпП України є застосовними до спірних правовідносин, оскільки відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні не врегульована нормами спеціального законодавства. Заперечення відповідача з цього приводу ґрунтуються на хибному ототожненні трудового зобов'язання з обов'язком, який виникає виключно за судовим рішенням.
Щодо порушення строку проведення остаточного розрахунку при звільненні.
Із матеріалів позовної заяви вбачається, що, на думку позивача, відповідач не виконав вимогу статті 116 КЗпП України щодо проведення остаточного розрахунку у день звільнення. Як зазначено у позові, наказ про звільнення був виданий 07.02.2022 з датою звільнення 12.02.2022, однак грошові кошти, передбачені як компенсація за невикористані дні відпустки, були фактично виплачені лише 15.11.2022. Позивач наголошує, що така затримка не була зумовлена жодною об'єктивною перешкодою, а тому є порушенням закону.
Зі змісту відзиву на позов вбачається, що відповідач не заперечує факт виплати коштів саме у листопаді 2022 року, проте вважає, що така затримка не може вважатися порушенням, оскільки вона була пов'язана із необхідністю судового розгляду у справі № 360/1325/22. Як вказує відповідач, грошові суми були виплачені на виконання рішення суду, а тому обов'язок здійснити розрахунок нібито виник лише після набрання цим рішенням законної сили.
Разом із тим, суд вважає такі міркування помилковими. Із матеріалів справи (зокрема, виписки з рахунку та копії платіжного доручення) вбачається, що розрахунок був здійснений лише 15.11.2022 - тобто через 9 місяців після дати звільнення. Виплата проведена не добровільно, а виключно після звернення позивача до суду та завершення апеляційного перегляду відповідного рішення.
У подібних правовідносинах Верховний Суд у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 наголосив: момент звернення до суду або ухвалення судового рішення не усуває обов'язку провести розрахунок у строк, визначений законом. Аналогічний підхід закріплено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, де зазначено, що правовим моментом для настання відповідальності є не день винесення рішення, а день, коли мала бути здійснена виплата відповідно до закону.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що строк, встановлений статтею 116 КЗпП України, був порушений. Підстави для відтермінування чи відкладення виконання обов'язку роботодавцем в матеріалах справи відсутні.
Щодо наявності вини відповідача у затримці розрахунку.
Як вбачається з пояснень, наведених у позовній заяві, позивач розцінює затримку проведення остаточного розрахунку не як технічну чи об'єктивно обумовлену, а як свідоме і системне невиконання відповідачем прямого обов'язку. На думку позивача, бездіяльність відповідача упродовж тривалого періоду - з моменту звільнення і до моменту виконання судового рішення - свідчить про його небажання діяти добросовісно.
Водночас у відзиві відповідач наполягає, що жодної вини у несвоєчасному розрахунку він не має. В обґрунтування цієї позиції наведено низку зовнішніх обставин, зокрема: воєнну агресію рф, введення воєнного стану, необхідність переміщення підрозділу з території активних бойових дій до м. Дніпро, складність логістики в умовах війни, а також значне навантаження на правову службу у зв'язку з процесом судового оскарження рішення у справі № 360/1325/22.
Однак досліджені судом докази свідчать про інше. У матеріалах справи наявні дані, які підтверджують, що Головне управління Національної поліції в Луганській області було передислоковане до м. Дніпро вже 25.02.2022, тобто через 13 днів після дати звільнення позивача. Відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що з цього моменту він об'єктивно не мав можливості здійснити виплату компенсації. Навпаки, листування, долучене позивачем, свідчить, що вже 14.02.2022 представник позивача звернувся з письмовим запитом щодо виплат, однак відповідач не лише не здійснив виплату, а й не надав жодної відповіді по суті.
Суд бере до уваги, що факт існування воєнного стану чи складності бюджетного процесу сам по собі не може вважатися безумовною підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за затримку грошових зобов'язань. На цьому неодноразово наголошував Верховний Суд. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 у справі № 6-144ц13 зазначено, що «сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності», а також що роботодавець не звільняється від наслідків, передбачених ст. 117 КЗпП України, навіть у разі подальшого виконання рішення суду.
Аналогічно, у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вина роботодавця презюмується у разі, якщо ним не доведено обставин непереборної сили, які об'єктивно унеможливили виконання обов'язку. У цій справі такі обставини відповідачем не доведені.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що відповідач упродовж понад дев'яти місяців не вжив жодних дій, спрямованих на добровільне виконання зобов'язання, навіть після звернення позивача. Об'єктивні обставини, на які посилається відповідач, не були такими, що унеможливлювали розрахунок.
Щодо пропорційності розміру відповідальності та зменшення суми стягнення.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку - з 13 лютого по 15 листопада 2022 року, тобто за дев'ять календарних місяців. Позивач вважає, що відповідач не виконав вимог статті 116 КЗпП України щодо проведення остаточного розрахунку у день звільнення, а тому підлягає відповідальності відповідно до статті 117 цього Кодексу.
У свою чергу, відповідач у відзиві стверджує, що розмір заявленої до стягнення суми є надмірним і має бути зменшеним з урахуванням складних умов функціонування органу, зокрема введення воєнного стану, передислокації та організаційних труднощів. Відповідач вважає, що такий розмір відповідальності не відповідає реальному обсягу порушення.
Суд не приймає позицію відповідача в частині заперечення обов'язку щодо виплати компенсації, однак погоджується, що її розмір не може перевищувати меж, визначених трудовим законодавством. Відповідно до частини третьої статті 117 КЗпП України, якщо працівник звільнений, а роботодавець не провів з ним остаточний розрахунок не з вини працівника, за відсутності спору про розмір належних сум, - працівнику виплачується середній заробіток не більше як за шість місяців.
Судом установлено, що затримка у проведенні остаточного розрахунку виникла саме з вини відповідача, оскільки обов'язок щодо виплати компенсації за невикористані дні відпусток існував на підставі закону з моменту звільнення, а не з дати винесення окремого судового рішення. При цьому розмір належних позивачу сум не оспорювався сторонами, а отже, відсутній спір про обсяг основного зобов'язання.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що компенсація за затримку остаточного розрахунку підлягає нарахуванню з моменту звільнення - 13.02.2022, і може бути присуджена в межах шести календарних місяців, як це прямо передбачено частиною третьою статті 117 КЗпП України.
При визначенні суми середнього заробітку, що підлягає виплаті за шість календарних місяців відповідно до статті 117 КЗпП України, суд виходить з правил, установлених статтею 100 Кодексу законів про працю України та пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Відповідно до зазначених норм, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за два календарні місяці, що передували місяцю звільнення. Оскільки позивача звільнено 12.02.2022, база для обчислення складається з нарахувань за грудень 2021 року та січень 2022 року.
Ураховуючи всі обставини справи, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає вимогам закону, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за шість календарних місяців - з 13 лютого 2022 року по 13 серпня 2022 року - як компенсацію за порушення строків остаточного розрахунку при звільненні.
Оцінивши у сукупності всі докази у справі, доводи сторін, їх пояснення, а також правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не провів з позивачем остаточного розрахунку у день звільнення, чим порушив вимоги статті 116 КЗпП України. Виплата компенсації за невикористані дні відпустки була здійснена лише через дев'ять місяців - 15 листопада 2022 року, після набрання законної сили рішенням суду в іншій справі. Така бездіяльність не була об'єктивно зумовлена непереборною силою, не підтверджена належними доказами і є протиправною.
Аргументи відповідача щодо форс-мажорних обставин, зокрема введення воєнного стану, переміщення установи та тривалості судового провадження, не спростовують факту порушення встановленого законом строку та не виключають настання відповідальності. Наявність вини відповідача підтверджується його повною бездіяльністю протягом тривалого часу після офіційного звернення позивача та ігноруванням вимоги про виплату належних сум.
Разом з тим, суд бере до уваги, що розмір компенсації має відшкодовувати фактичні майнові втрати, а не набувати ознак санкції. Добровільне виконання рішення суду після набрання ним законної сили, відсутність спору про розмір основного зобов'язання та окремі об'єктивні труднощі, пов'язані з організацією діяльності у період воєнного стану, обґрунтовують можливість застосування принципу пропорційності при визначенні розміру компенсації, що у цій справі відповідає виплаті середнього заробітку за шість календарних місяців відповідно до частини третьої статті 117 КЗпП України.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
VІI. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.
VIІI. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач не заявляв клопотань щодо стягнення таких витрат.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за дні щорічної та додаткової відпустки, нарахованої за період служби, у тому числі за 2015, 2018, 2019 та 2021 роки.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ 40108845; місцезнаходження: 93406, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 1) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за шість календарних місяців (з 13 лютого 2022 року по 13 серпня 2022 року) як компенсацію за затримку остаточного розрахунку при звільненні.
У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.