20 червня 2025 року Справа № 280/3524/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), у якій він просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 07.02.2025 №084650012300;
2) зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача, та вирішити питання про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням позивачу до страхового стажу наступні періоди: навчання з 01.09.1980 по 24.07.1982; трудову книжку серії НОМЕР_1 ; роботи з 25.07.1982 по 14.04.1984; роботи з 31.10.1988 по 30.03.1993.
Крім того, просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суму судового збору.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.02.2025 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком та додала документи для підтвердження стажу роботи. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду Україні в Одеській області №084650012300 від 07.02.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач зауважує, що відповідачем протиправно не були зараховані певні періоди навчання, роботи. Вважає, що рішення відповідача прийняте без урахування усіх обставин, які мали значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи та документів, що надійшли до суду.
19.05.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що розгляд документів, наданих до заяви для призначення пенсії ОСОБА_1 провадився за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. Рішенням №084650012300 від 07.02.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області відмовлено в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній належним чином підтверджений страховий стаж. В розрахунок страхового стажу відсутні підстави зарахувати періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки прізвище в дипломі та трудовій книжці ( ОСОБА_2 ) не відповідає свідоцтву про шлюб ( ОСОБА_3 ); періоди роботи з 25.07.1982 по 14.04.1984, оскільки в заяві не зазначено про отримання (не отримання) пенсії в іншій державі; період роботи з 31.10.1988 по 30.03.1993, оскільки відсутня назва організації, тобто цей запис внесений з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Отже, вказані обставини суперечать вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, Порядку №637, п. 2.1. Порядку №22-1, ст. 24, 26 Закону №1058 та слугували підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 07.02.2025. Інші документи, які підтверджують ці обставини не надано. Просить відмовити у задоволенні позову.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 05.05.2025 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 (заява з доданими до неї матеріалами, які подавалися позивачем для вирішення питання про призначення пенсії) та інші докази, на підставі яких було прийняте оскаржуване рішення.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), місцем реєстрації якої є Запорізька область, 02.02.2025 звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №084650012300 від 07.02.2025, прийнятому за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Зазначено, що страховий стаж заявниці складає 25 років 11 місяців.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не враховано:
- період навчання з 01.09.1980 по 24.07.1982 та трудова книжка НОМЕР_1 , оскільки прізвище в дипломі та трудовій книжці ( ОСОБА_2 ) не відповідає свідоцтву про шлюб ( ОСОБА_3 );
- періоди роботи з 25.07.1982 по 14.04.1984, оскільки в заяві не зазначено про отримання (не отримання) пенсії в іншій державі;
- період роботи з 31.10.1988 по 30.03.1993, оскільки відсутня назва організації.
У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 24.07.1982 (заповнена на прізвище ОСОБА_2 , закреслено, записано прізвище ОСОБА_4 ) наявні наступні записи щодо спірних періодів (записи №№1-3, 10-11):
25.07.1982 - прийнята молодшим продавцем відділу бакалія - гастрономія магазина 8 (Продторг Ленінського району, Севастополь);
08.08.1983 - переведена продавцем відділу бакалія - гастрономія магазина 8;
04.05.1984 - звільнена за власним бажанням;
31.10.1988 - прийнята тимчасово на 0,5 ставки діловода та на 0,5 ставки сторожа-двірника на період декретної відпустки діловода;
30.03.1990 - звільнена за власним бажанням.
Також перед записами з відомостями про роботу наявний запис, що до вступу у Продторг Ленінського району - навчання у Вишнивецькому ПТУ №5 з 01.09.80 до 24.07.82 (підстава внесення запису - атестат №4972 від 24.07.82).
За змістом атестата №4972, виданого 24.07.1982 Професійно-технічним училищем м.Вишнівець Тернопільської області, ОСОБА_5 01.09.1980 вступила та 24.07.1982 закінчила училище за професією «продавець продовольчих товарів».
Відповідно до свідоцтва про народження від 30.01.1965 серії НОМЕР_3 ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу від 05.05.1984 серії НОМЕР_4 ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) уклали шлюб 05.05.1984.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Підставою для відмови відповідачем у призначенні позивачу пенсії за віком була відсутність необхідного страхового стажу.
Як встановлено судом з рішення Головного управління Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області №084650012300 від 07.02.2025, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховані періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки прізвище в дипломі та трудовій книжці ( ОСОБА_2 ) не відповідає свідоцтву про шлюб ( ОСОБА_3 ):
- період навчання з 01.09.1980 по 24.07.1982;
- періоди роботи з 25.07.1982 по 14.04.1984, оскільки в заяві не зазначено про отримання (не отримання) пенсії в іншій державі;
- період роботи з 31.10.1988 по 30.03.1993, оскільки відсутня назва організації.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Суд зазначає, що на момент внесення спірних записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), відповідно до пункту 1.1 якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до пункту 2.12 Інструкції № 162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані. Посилання на відповідні документи записуються на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особо та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Як встановлено судом, позивач мала дошлюбне прізвище « ОСОБА_2 », що підтверджується свідоцтвом про народження від 30.01.1965 серії НОМЕР_3 . Водночас відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу від 05.05.1984 серії НОМЕР_4 , 05.05.1984 ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) уклали шлюб, що стало підставою для внесення змін до трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 24.07.1982, на першій сторінці якої закреслено прізвище « ОСОБА_2 » та зазначено « ОСОБА_4 », при цьому на внутрішньому боці обкладинки вказано, що прізвище змінено на ОСОБА_4 на підставі паспорта НОМЕР_5 , виданого Акімовським виконкомом. Згідно з записами на сторінці 10 паспорта громадянина України позивача серії НОМЕР_6 (наявного у матеріалах пенсійної справи) вона уклала шлюб 05.05.1984 з ОСОБА_6 , 1962 р.н.
Дослідивши зазначені документи, які наявні у матеріалах пенсійної справи позивача, суд дійшов висновку, що хоча у свідоцтві про укладення шлюбу прізвище не відповідає паспортним даним заявниці, проте з свідоцтва про народження, трудової книжки позивача можна чітко встановити, що колишнє прізвище позивача - « ОСОБА_2 », більш того, у паспорті наявні записи про укладення позивачем шлюбу з ОСОБА_6 , що узгоджується із записами зі свідоцтва про укладення шлюбу.
Таким чином, суд вважає, що вказані розбіжності, які полягають у зазначенні неправильної букви у прізвищі в свідоцтві про укладення шлюбу, є проявом надмірного формалізму, а допущення іншого написання прізвища не може бути підставою для незарахування періодів роботи та навчання відповідно до записів трудової книжки до страхового стажу позивача з огляду на досліджені документи у сукупності.
Більш того, суд зазначає, що свідоцтво про укладення шлюбу від 05.05.1984 серії НОМЕР_4 видано завідуючим відділом (бюро) запису актів громадянського стану Акімовського райвідділу РАГСу Запорізької області. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за складання свідоцтва. Отже, неправильний запис прізвища здійснено з вини вказаної установи та не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Судом з'ясовано, що відповідно до записів атестата №4972, виданого 24.07.1982 Професійно-технічним училищем м.Вишнівець Тернопільської області, ОСОБА_5 01.09.1980 вступила та 24.07.1982 закінчила училище за професією «продавець продовольчих товарів». Вказані записи відповідають записам трудової книжки позивача, в якій перед відомостями про роботу зазначено про її навчання у Вишнивецькому ПТУ №5 з 01.09.80 до 24.07.82 (підстава внесення запису - атестат №4972 від 24.07.82).
З огляду на зазначені висновки суду та встановлені обставини, суд підсумовує, що розбіжність в написанні прізвища у свідоцтві про укладення шлюбу не може бути підставою для незарахування періодів трудової діяльності до страхового стажу позивача, зокрема, періоду навчання відповідно до записів трудової книжки та атестата.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 31.10.1988 по 30.03.1993 суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження)
За пунктом 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші виправлення здійснюються адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У відповідності до пункту 2.13 Інструкції № 162 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, здійснюються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменування посад, зазначених в Єдиній номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу. Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Відповідно до пункту 2.19 Інструкції № 162 у графі 4 зазначається підстава для внесення запису до трудової книжки - наказ (розпорядження) керівника підприємства, дата його видання та номер.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
Судом встановлено, що сторінки 6-7 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 24.07.1982 містять записи щодо роботи позивача з 31.10.1988 по 30.03.1993 на 0,5 ставки діловода та на 0,5 ставки сторожа-двірника на період декретної відпустки діловода, проте перед цими записами відсутній заголовок із зазначенням повного найменування підприємства, а також записи засвідчені печаткою, що є нечитабельною, тому не є можливим з'ясувати назву підприємства, в якому працювала позивач у вказаний період.
Разом з тим, суд зазначає, що позивач не може і не повинен нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки відповідні записи у трудову книжку вносилися відповідальним працівником відповідного підприємства, де працювала позивач. Особа не може здійснювати контроль та впливати на правильність оформлення трудової книжки, а тому не може нести і негативних наслідків порушення порядку її ведення. Відтак такі недоліки, як відсутність найменування підприємства не може бути належною підставою для неврахування періоду роботи позивача до страхового стажу, адже визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд зауважує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, у зв'язку з чим спірний період роботи позивача був протиправно не зарахований до її страхового стажу. Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.
Суд вважає, що недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Відтак сумніви відповідача не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.
При цьому судом встановлено, що позивачу належить трудова книжка серії НОМЕР_1 від 24.07.1982, яка подавалась відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії, та автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 25.07.1982 по 14.04.1984 суд зазначає наступне.
Із записів трудової книжки позивача судом встановлено, що вона у період з 25.07.1982 по 04.05.1984 працювала у відділі бакалія - гастрономія магазина 8 (Продторг Ленінського району, Севастополь).
Зазначаючи про правомірність незарахування вказаного періоду роботи, відповідач посилається на положення частини другої статті 24-1 Закону № 1058-IV, відповідно до якої періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було доповнено статтею 24-1 Законом України від 25.04.2024 № 3674-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення». Відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону від 25.04.2024 № 3674-IX метою прийняття вказаного акта є врегулювання питання пропорційного обчислення страхового стажу особам, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угод щодо пенсійного забезпечення з державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав.
Тобто, положення статті 24-1 Закону № 1058-IV регулюють питання зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності за межами України.
Разом з тим, суд звертає увагу відповідача, що відповідно до статті 134 Конституції України Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, Автономна Республіка Крим з 20.02.2014 є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України.
Таким чином, норма статті 24-1 Закону № 1058-IV не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим суд не приймає посилання відповідача на незазначення позивачем в заяві про призначення пенсії відомостей про отримання (не отримання) пенсії в іншій державі.
Додатково суд вказує, що після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення відповідно до частини другої статті 24-1 та частини першої статті 26-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Кабінет Міністрів України 16.05.2025 прийняв постанову №562 «Деякі питання обчислення страхового стажу» (набула чинності 20.05.2025), якою затвердив, зокрема, Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу.
Згідно з пунктами 1-2 зазначеного Порядку він визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах. У разі укладення міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, періоди трудової діяльності особи в будь-якій республіці колишнього Союзу РСР (крім Української РСР) зараховуються до страхового стажу на умовах міжнародного договору.
У цьому Порядку термін «інші держави» означає держави з числа республік колишнього Союзу РСР, до яких належать Азербайджанська РСР, Вірменська РСР, Білоруська РСР, Грузинська РСР, Казахська РСР, Киргизька РСР, Латвійська РСР, Литовська РСР, Молдавська РСР, Російська РФСР, Таджицька РСР, Туркменська РСР, Узбецька РСР, Естонська РСР.
З наведеного слідує, що вказаний Порядок, прийнятий на виконання статті 24-1 Закону №1058-IV, на яку посилається відповідач, не застосовується до врегулювання питання обчислення страхового стажу за періоди трудової діяльності особи в Українській РСР.
При цьому 26.04.1954 на підставі Закону Російської РФСР від 02.06.1954 «Про внесення змін та доповнень в статтю 14 Конституції (Основного Закону) РРФСР» та Закону Української РСР від 17.06.1954 «Про внесення змін та доповнень в статтю 18 Конституції (Основного Закону) Української РСР» були внесені зміни в статтю 18 Конституції (Основного Закону) Української РСР. Стаття 77 Конституції УРСР від 1978 року містила положення про належність Кримської області до Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Зазначене додатково вказує на безпідставність посилання відповідача на положення статті 24-1 Закону №1058-IV під час відмови в зарахуванні спірного періоду роботи позивача до її страхового стажу.
За обставинами справи позивачу фактично було відмовлено в зарахуванні спірного періоду, оскільки позивачем не надавались відомості про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У контексті спірних правовідносин слід зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача.
За наведеного період трудової діяльності позивача з 25.07.1982 по 14.04.1984 підлягає зарахуванню до його стажу, що протиправно не було здійснено відповідачем.
Крім того, в постанові від 26.08.2021 по справі № 440/4434/18 Верховний Суд звернув увагу, що у межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02 (Von Maltzan and Others v. Germany)). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.
Таким чином, офіційно працевлаштувавшись, маючи відповідні записи у трудовій книжці, атестаті, позивач мала правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, їй буде призначено пенсію за віком.
Суд наголошує, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дії спрямовані на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки, а саме первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працював позивач, для призначення пенсії.
Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не враховано записи у трудовій книжці, у тому числі, щодо періодів роботи з 25.07.1982 по 14.04.1984, з 31.10.1988 по 30.03.1993, період навчання з 01.09.1980 по 24.07.1982 при зверненні з заявою про призначення пенсії на підтвердження наявності страхового стажу, у зв'язку з чим оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області №084650012300 від 07.02.2025 суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд враховує наступне.
За змістом частини четвертої статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.
Суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, і суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок страхового стажу особи та визначати його достатність для призначення пенсії.
У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
Тобто, у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованим обраний позивачем спосіб захисту, вважає його таким, що відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності позивача відповідно до записів трудової книжки, у тому числі спірні періоди роботи та навчання, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 02.02.2025.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про передчасність прийняття відповідачем рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.
VII. Розподіл судових витрат.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
Квитанцією від 29.04.2025 № 0.0.4338973533.1 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн. За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб'єкта владних повноважень, яким прийнято оскаржуване рішення.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №084650012300 від 07.02.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її трудової діяльності відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.07.1982, у тому числі, періоди роботи з 25.07.1982 по 14.04.1984, з 31.10.1988 по 30.03.1993 та період навчання з 01.09.1980 по 24.07.1982, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.02.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, місцезнаходження: вул. Канатна, буд. 83, м.Одеса, 65107; код ЄДРПОУ 20987385.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 20.06.2025.
Суддя К.В.Мінаєва