20 червня 2025 рокуСправа №160/521/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо не списання безнадійного податкового боргу ОСОБА_1 , який виник на підставі податкових повідомлень-рішень №0003261701 від 27.06.2013, №1906-15 від 04.06.2014, №5675-21 від 16.06.2015 по орендній платі з фізичних осіб у загальній сумі 69198,08 грн.;
визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №3481-1303-0462 від 21.06.2017 на суму 94 657,35 грн. Головного управління ДПС у Дніпропетровській області;
зобов?язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області прийняти рішення щодо списання безнадійного податкового боргу та зняття податкової застави з ОСОБА_1 , який виник на підставі податкових повідомлень-рішень №0003261701 від 27.06.2013, №1906-15 від 04.06.2014, №5675-21 від 16.06.2015, №3481-1303-0462 від 21.06.2017 по орендній платі з фізичних осіб у загальній сумі 163 855,43 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що строк давності стосовно податкового боргу у загальній сумі 69 642,73 грн., встановлений пунктом 102.4 статті 102 ПК України ( у 1095 календарних днів), минув 01.08.2016, 10.08.2017 та 20.01.2018. У вказані періоди контролюючий орган не ініціював процедуру стягнення з позивача даного податкового боргу шляхом звернення до суду з позовом у межах 1095 днів. Таким чином, позивач вважає, що грошове зобов?язання позивача за ППР у загальній сумі 69 642,73 грн., а саме:. податкове повідомлення-рішення за 2013 рік на суму 17799,87 грн. (борг 15822,16 грн.), податкове повідомлення-рішення за 2014 рік на суму 23733,18 грн., податкове повідомлення-рішення за 2015 рік на суму 29642,74 грн., є податковим боргом стосовно якого минув строк давності, встановлений п. 102.4 ст.102 ПК України. Тобто, наведений податковий борг є безнадійним податковим боргом, який підлягав списанню контролюючим органом у спосіб та у порядку, встановленому підпунктом 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 ПК України, Порядку №220.
Відносно податкового повідомлення-рішення за 2017 рік на суму 94 657,35 грн. позивач зазначає, що оскільки з 18.02.2013 об?єкт нерухомого майна за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Артема, 91, перебували у приватній власності ТОВ «Арт Рейтинг», право власності якого було зареєстроване у встановленому законодавством порядку, то після відчуження даних об?єктів нерухомості та реєстрації права власності на них за іншою юридичною особою, позивач не повинен сплачувати орендну плату за земельні ділянки, користувачем яких він не є.
Позивач вважає, що висновки відповідача про нарахування суми податкового зобов?язання за платежем орендна плата з фізичних осіб згідно податкового повідомлення-рішення №3481-1303-0462 від 21.06.2017 на суму 94 657,35 грн. є безпідставними. Таким чином, оскаржуване податкові повідомлення-рішення від №3481-1303-0462 від 21.06.2017 на суму 94 657,35 грн. позивач вважає не обґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Від відповідача до суду надійшов відзив, в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що згідно даних ІКС «Податковий блок» станом на 04.02.2025 ОСОБА_1 має заборгованість по орендній платі у сумі 164 057,03 грн, яка виникла 30.08.2013.
Відповідач вказує, що ОСОБА_1 , перебуває на обліку як платник орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності з 2006 року. Між позивачем та Дніпровською міською радою укладено договір оренди землі від 17.11.2006 №3386 (дата державної реєстрації від 06.03.2007 №040710400139). Відповідно до п.2.1 Договору оренди ОСОБА_1 передана земельна ділянка загальною площею 0.1711 га (площа частки за яку справляється орендна плата становить 50% або 0,085бга), яка знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Артема, 91, і зареєстрована Державному земель за кадастровим номером №1210100000:02:314:0021. Згідно з п.1.2 Договору, цільове використання земельної ділянки згідно з договором - 1.10.5 (інша промислова діяльність). Договір укладено на 15 років (п.3.1 Договору). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на час укладання договору становила 679205,77 грн (п.2.3 Договору). Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі з урахуванням п.2.1 Договору, у розмірі земельного податку, збільшеного на коефіцієнт 1.3 (п.4.1 Договору). Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством У країни (п.4.2 Договору). Орендар земельної ділянки зобов?язаний, у разі переходу права власності або права користування на будівлі чи споруди, що розташовані на даній земельній ділянці, у 10-денний строк з моменту настання таких змін письмово повідомити про це орендодавця (п.9.4 Договору). Рішенням Дніпропетровської міської ради від 02.02.2011 №216/8 «Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства», встановлено розмір річної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному ПК України, незалежно від мети використання. Крім того згідно з листом Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 18.03.2020 №2/11-71 відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:02:314:0021, на яку було укладено договір оренди землі між міською радою та гр. ОСОБА_1 , інше речове право було припинено лише 28.01.2019 № 29932939 на підставі рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 11.12.2017, справа №200/12741/16-ц. Відповідачем сформовано податкове повідомлення-рішення від 01.06.2017 №3481-1303 на суму 94 657,35 грн. по орендній платі з фізичних осіб код платежу 18010900. Відповідач зазначає, що з урахуванням положень податкового та земельного законодавства позивачу за 2017 рік сформовано податкове повідомлення-рішення з орендної плати з фізичних осіб від 21.06.2017 №3481-1303-0462 у сумі 94 657,35 грн. (до дати припинення дії договору, тобто до 28.01.2019).
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17.11.2006 між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди частки (50%) земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:02:314:0021 загальною площею 0,1711 га (площа частки складає 0,0856 га) для фактичного розміщення нежитлових приміщень, строком на 15 років.
18.02.2013 нежитлові приміщення літ. В-1 розташовані за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1033,5 кв. м та 2416,5 кв.м, передані позивачем як внесок до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Рейтинг» згідно Витягу з Державного рестру прав на нерухоме майно про ресстрацію права власності серія ЕАВ №608480 від 18.02.2013 та серія ЕАС № 253981.
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська у справі №200/12741/16-ц від 11.12.2017, договір оренди земельної ділянки, укладений позивачем з Дніпропетровською міською радою, на якій розташована нерухомість, визнано розірваним з 18.02.2013.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесені податкові повідомлення-рішення №0003261701 від 27.06.2013, №1906-15 від 04.06.2014, №5675-21 від 16.06.2015 по орендній платі з фізичних осіб у загальній сумі 69 198,08 грн. та податкове повідомлення-рішення №3481-1303-0462 від 21.06.2017 на суму 94 657,35 грн.
Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Щодо податкового боргу по податкових повідомленнях-рішеннях №0003261701 від 27.06.2013, №1906-15 від 04.06.2014, №5675-21 від 16.06.2015 по орендній платі з фізичних осіб у загальній сумі 69 198,08 грн., суд зазначає наступне.
Згідно п.п.4.1.1 ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, загальності оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 36.1, 36.2 та 36.3 ст. 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.
Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.
Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п.38.1 ст. 38 ПК України).
Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (п.14.1.175 ст. 14 ПК України).
Відповідно до абзацу 4 пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків, крім випадку, передбаченого підпунктом 108-1.2.2 пункту 108-1.2 статті 108-1 цього Кодексу (п.56.17 ст. 56 ПК України).
Погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом (п.14.1.152 ст. 14 ПК України).
Контролюючі органи здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів (п.19-1.1.24 ст. 19 ПК України).
Контролюючі органи мають право приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством (п.20.1.29 ст. 20 ПК України).
Списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг (п.101.1 ст. 101 ПК України).
Згідно вимог п.101.2 ст. 101 ПК України під терміном безнадійний розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, у тому числі податкового агента, стосовно якого минув строк давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу.
Пунктом 102.1 ст. 102 ПК України визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним (п.102.4 ст.102 ПК України).
Контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (п.101.5 ст. 101 ПК України).
За вказаних обставин, суд доходить до висновку, що за кожним податком і збором у платника податку виникає безумовний обов'язок сплатити суму такого податку чи збору у порядку і строки, визначені законом. Виконанням податкового обов'язку визнається сплати в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. У разі виникнення у платника податку податкового боргу платник зобов'язаний його сплатити, а у разі не сплати податковий обов'язок не є виконаним.
У такому разі контролюючий орган вживає заходів з метою погашення платником податку податкового боргу, до яких належать стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває у податковій заставі (п. 95.1 ст. 95 ПК України).
При цьому, стягнення коштів контролюючий орган має право ініціювати тільки в межах 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Податковий борг платника податків, стосовно якого минув цей строк давності, не може бути ініційований контролюючим органом до стягнення, оскільки вважається безнадійним.
У разі коли контролюючий орган ініціював до стягнення податковий борг до закінчення цього строку давності, цей податковий борг не підпадає під визначення безнадійного, тому у разі його стягнення за рішенням суду, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, строк його стягнення може встановлюватися тільки до повного погашення заборгованості або до визнання його безнадійним тільки у випадках, передбачених п. п. 101.2.1, 101.2.2, 101.2.4, 101.2.5 ст. 101 ПК України.
Згідно з п.129.9.1 ст. 129 ПК України пеня не нараховується, а нарахована пеня підлягає анулюванню в таких випадках: закінчення 1095 дня, що настає за днем, коли у контролюючого органу відповідно до цього Кодексу виникло право нарахувати пеню платнику податків.
Обставинами, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є: сплив строків давності застосування штрафів за вчинення податкового правопорушенн (п. 112.8.1. ст. 112 ПК України).
За вказаних обставин предметом встановлення у даній справі є:
дата виникнення податкового боргу у позивача з земельного податку та орендної плати, тобто коли податкові зобов'язання позивача стали узгодженими;
строк сплати податкового боргу позивачем;
ініціювання відповідачем в межах 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу стягнення податкового боргу шляхом звернення з позовом до суду і існування рішення суду про стягнення податкового боргу з позивача.
Судом під час розгляду справи встановлено, що податковий борг з оредної плати виник на підставі податкових повідомлення-рішення №0003261701 від 27.06.2013, №1906-15 від 04.06.2014, №5675-21 від 16.06.2015; строк давності 1095 днів для ініціювання відповідачем стягнення податкового боргу сплив станом на день подання позивачем позовної заяви до суду; рішення суду про стягнення податкового боргу в матеріалах справи відсутнє; відповідач не надав суду доказів звернення з позовом до суду про стягнення податкового боргу, який виник на підставі зазначених вище податкових повідомлень-рішень.
За вказаних обставин судом під час розгляду справи встановлено, що податковий борг позивача згідно №0003261701 від 27.06.2013, №1906-15 від 04.06.2014, №5675-21 від 16.06.2015; у т.ч. і штрафні санкції та пеня, є безнадійним, оскільки сплив строк давності 1095 днів.
Так, наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.07.2022 №220 затверджений Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків (далі - Порядок №220), у підпункті 5 пункту 2 розділу ІІ якого визначено, що безнадійним податковим боргом є, зокрема, податковий борг платника податків, у тому числі податкового агента, стосовно якого минув строк давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102 глави 9 розділу II Кодексу,- станом на дату прийняття рішення керівником (його заступником або уповноваженою особою) територіального органу ДПС.
Визначення суми безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню, здійснюється територіальними органами ДПС на підставі даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС (далі - ІКС) станом на день виникнення безнадійного податкового боргу для кожного з випадків, визначених пунктом 2 цього розділу (пункт 3 розділу II Порядку № 220).
Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку №220 у випадках, передбачених підпунктами 1-5, 7, 8 пункту 2 розділу II цього Порядку, за результатами розгляду документів, необхідних для підтвердження безнадійності податкового боргу, керівник (його заступник або уповноважена особа) територіального органу ДПС за наявності підстав приймає рішення про списання безнадійного податкового боргу, яке оформляється на бланку за формою згідно з додатком до цього Порядку.
Таким чином, зі змісту наведених норм Порядку №220 судом встановлено, що списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.
При цьому, звернення платника податків про списання безнадійного податкового боргу є обов'язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин), як це встановлено нормою пункту 4.1 Порядку №577. В інших випадках, передбачених пунктом 101.2 статті 101 ПК України, пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку №577, розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється контролюючими органами щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків.
Аналогічний висновок щодо застосування пункту 101.5 статті 101 ПК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №300/2353/19 та від 08.04.2021 у справі №812/1541/16.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що спірний податковий борг слід кваліфікувати як безнадійний за ознакою збігу строку давності, протягом якого цей борг може бути стягнутий. Таким чином, з дня спливу 1095 днів з моменту виникнення податкового боргу у відповідача виник обов'язок щодо порушення за власною ініціативою розгляду питання про списання безнадійного податкового боргу. Невчинення контролюючим органом таких дій свідчить про його протиправну бездіяльність.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідач діяв всупереч вимогам Порядку №220, самостійно не списавши податковий борг позивача, який має статус безнадійного.
Списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг (п.101.1 ст. 101 ПК України).
Згідно з п.1 розділу ІІ Порядку №220 списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі штрафні санкції, пеня, нараховані на такий податковий борг.
Суд звертає увагу, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З огляду на наведене, оскільки борг позивача в т.ч. штрафні санкції та пеня, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень №0003261701 від 27.06.2013, №1906-15 від 04.06.2014, №5675-21 від 16.06.2015 є безнадійним, бездіяльність відповідача у списанні податкового боргу є протиправною та можливості прийняття відповідачем альтернативного рішення законодавством не встановлено, то зобов'язання відповідача прийняти рішення про списання такого безнадійного боргу з відображенням в інтегрованій картці платника податків позивача є ефективним способом захисту в межах спірних правовідносин, який виключає подальше звернення позивача до суду за захистом порушених прав.
Щодо податкового повідомлення-рішення №3481-1303-0462 від 21.06.2017 на суму 94 657,35 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
За нормами підпунктів 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками плати за змелю є:
платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування;
платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Згідно з пунктом 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування платою за землю є:
об'єкти оподаткування земельним податком: земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування;
об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Згідно з п.271.1 ст.271 ПК України базою оподаткування є:
нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п.п.271.1.1 п.271.1 ст.271 ПК України);
площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено (п.п.271.1.2 п.271.1 ст.271 ПК України).
База оподаткування по земельних частках (паях) визначається згідно із даними земельних ділянок, на які фізичні особи мають право як власники земельних часток (паїв), з урахуванням підпунктів 271.1.1 та 271.1.2 цього пункту.
Пунктом 288.1 статті 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
За змістом приписів п.288.4 та п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами). Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
Відповідно абз.1 до п.289.1 ст.289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
При цьому, п.288.7 ст.288 ПК України передбачено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Так, відповідно до п.285.1 ст.285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Згідно з п.286.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є:
а) дані державного земельного кадастру;
б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);
г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);
ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);
д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї);
е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, земельну частку (пай), відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, нарахування податку фізичним особам здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об'єкт оподаткування.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відомості про яку відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними та юридичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об'єкт оподаткування.
За приписами абз.1 п.286.5 ст.286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.
Відповідно до п.287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Згідно з пунктом 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Абзацом 1 частини 1 статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
За приписами частини 4 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об'єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.
Частиною 7 статті 120 ЗК України встановлено, що у випадках та порядку, визначених частинами 1 і 2, абзацами 1 і 2 частини 3, частиною 4, абзацами 1 і 2 частини 5 цієї статті, документи, що підтверджують набуття права власності, права оперативного управління, господарського відання на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об'єкт незавершеного будівництва чи частку у праві спільної власності на такий об'єкт), є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або права користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
Статтею 125 цього Кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України, згідно з якими до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
За приписами частини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-XIV (далі - Закон №161-XIV) уразі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта на праві оренди, до набувача такого об'єкта одночасно переходить право оренди земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) зазначеного об'єкта, розміщеного на земельній ділянці, крім випадків, визначених частиною 4 цією статті, а також з урахуванням вимог частини 16 статті 120 Земельного кодексу України. Волевиявлення орендодавця, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об'єкта та внесення змін до договору оренди із зазначенням нового орендаря земельної ділянки не вимагаються.
Отже, зазначені норми права дають можливість визначити, хто саме є платником плати за землю, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269, пункту 270.1 статті 270, пункту 287.6 статті 287 ПК України платником орендної плати є землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 08.06.2016 (справа №21-804а16) та постанові від 12.09.2017 (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 (справа №825/308/17), від 19.06.2018 (справа №822/2696/17), від 17.12.2019 (справа №804/4739/16).
Аналіз наведених правових норм в їх сукупності дає підстави для висновку, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, який зобов'язаний сплачувати орендну плату за земельну ділянку, що перебуває у його користуванні на підставі договору оренди. Обов'язок сплачувати орендну плату виникає у землекористувача з дня виникнення права користування земельною ділянкою. Водночас, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставами припинення права користування земельною ділянкою. У цілях оподаткування у власника будівлі, споруди (їх частини) з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно виникає обов'язок зі сплати податку за землю, на якій розташовані такі будівлі, споруди (їх частини). Якщо будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, однак обов'язок зі сплати орендної плати виникне тільки на підставі укладеного договору оренди землі. При цьому, за прямою нормою закону (ст. 31 Закону №161-XIV) договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Водночас, згідно з ч.3 ст.7 Закону №161-XIV уразі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта на праві оренди, до набувача такого об'єкта одночасно переходить право оренди земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) зазначеного об'єкта, розміщеного на земельній ділянці, крім випадків, визначених частиною четвертою цією статті, а також з урахуванням вимог частини шістнадцятої статті 120 Земельного кодексу України. Волевиявлення орендодавця, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об'єкта та внесення змін до договору оренди із зазначенням нового орендаря земельної ділянки не вимагаються.
За таких обставин, з моменту набуття права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Рейтинг» на будівлі та споруди, що розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:02:314:0021 загальною площею 0,1711 га (площа частки складає 0,0856 га), для їх попереднього власника - позивача оренда земельної ділянки, на якій розміщені ці об'єкти нерухомості, у розумінні вищенаведених приписів ч.ч.4, 7 ст.120 ЗК України, статті 377 Цивільного кодексу України та ст.7 Закону №161-XIV вважається припиненою, натомість, у ТОВ «Арт Рейтинг» згідно з цими ж законодавчими приписами із врахуванням норм п..287.1, п.287.6 ст.287 ПК України виник обов'язок щодо плати за землю з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що на ній розташоване.
Така позиція відповідає висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 07.07.2015 у справі 826/12388/13-а: «Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно».
Також, аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 27.01.2020 у справі №804/886/18 (адміністративне провадження №К/9901/26098/19).
Наведені висновки Верховного Суду враховуються судом при розгляді цієї справи відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Слід зазначити, що принцип економічної обґрунтованості справляння плати за землю як майнового податку полягає у покладенні обов'язку з його сплати на особу, яка має юридичну можливість отримувати прибуток від використання землі, тобто обов'язок із перерахування до бюджету, зокрема, орендної плати пов'язується саме з фактичним отриманням особою права користування земельною ділянкою.
Враховуючи викладене, предметом дослідження у питанні наявності/відсутності у позивача обов'язку здійснювати плату за землю за користування на умовах оренди земельної ділянки є не лише обставини щодо закінчення установленого договором оренди строку, а й фактичного припинення користування об'єктом землекористувачем.
Суд відповідно до положень ч. 5 ст. 242 КАС України також враховує правову позицію Верховного Суду щодо застосування наведених норм права, яка є сталою і відповідно до якої особа, яка набула права власності на нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно. Зміна орендаря відбувається в силу прямої вказівки закону. Зобов'язання зі сплати орендної плати автоматично виникає в нового власника об'єкта нерухомості з моменту набуття ним права власності на такий об'єкт. У разі відчуження частини об'єкта нерухомості, що розташований на орендованій земельній ділянці:
- відбувається заміна орендаря за договором оренди земельної ділянки з попереднього на нового власника об'єкта нерухомості щодо відповідної частини земельної ділянки;
- так само до нового власника об'єкта нерухомості переходить обов'язок сплачувати орендну плату за землю у відповідній пропорційній частині.
Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №802/4133/15-а, від 14.02.2023 у справі №03/847/17, від 19.06.2018 у справі №922/3655/17, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17 та від 18.04.2019 у справі №913/210/18 тощо.
У разі набуття права власності на нерухоме майно, що розміщене на земельній ділянці, та не оформлення права користування на таку земельну ділянку обов'язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що розміщене на цій землі, адже якщо особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до неї як набувача переходить право користування земельною ділянкою. Водночас землекористувач має сплачувати плату за землю за фактичний період використання землі у поточному році.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.09.2021 у справі № 808/2684/15.
Тобто, у разі відчуження особою об'єкта, який перебував на відповідній земельній ділянці, до нового власника нерухомості переходить встановлений законодавством обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.
При цьому, обов'язок сплати земельного податку не ставиться в залежність від факту реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України, та виникає у фізичної особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Суд звертає увагу, що статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей (до 02 листопада 2016 року - «записів») до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина 2 статті 3 цього Закону).
За наведених обставин, виходячи з означеного вище правового регулювання та висновків Верховного Суду, викладених за подібних правовідносин, суд погоджується з доводами позивача, що з 18.02.2013 позивач не є платником орендної плати за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:02:314:0021 загальною площею 0,1711 га (площа частки складає 0,0856 га).
За приписами пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, долучені позивачем в обґрунтування позову, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2851,80 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 77, 139, 242-246, 250, 252 - 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо не списання безнадійного податкового боргу ОСОБА_1 , який виник на підставі податкових повідомлень-рішень №0003261701 від 27.06.2013, №1906-15 від 04.06.2014, №5675-21 від 16.06.2015 по орендній платі з фізичних осіб у загальній сумі 69198,08 грн.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №3481-1303-0462 від 21.06.2017 на суму 94657,35 грн.
Зобов?язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області прийняти рішення щодо списання безнадійного податкового боргу та зняття податкової застави з ОСОБА_1 , який виник на підставі податкових повідомлень-рішень №0003261701 від 27.06.2013, №1906-15 від 04.06.2014, №5675-21 від 16.06.2015, №3481-1303-0462 від 21.06.2017 по орендній платі з фізичних осіб у загальній сумі 163 855,43 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2851,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська