20 червня 2025 рокуСправа №160/11590/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач. ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, пенсійний орган, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Сумській області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.02.2025 року №183450034438;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період з 26.08.1981 р. по 31.12.2024 року (дату призначення пенсії за віком) на посаді бібліотекара та завідуючої бібліотекою Степанівського ліцею Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області, нарахувати та виплатити грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсії станом на дату її призначення, яка не підлягає оподаткуванню.
В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 зазначено, що позивач з 2025 року перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Сумській області та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 р. 17.02.2025 р. ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою про призначення та виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій за віком станом на день її призначення, передбачену п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності, ця заява була передана на розгляд відповідачу й рішенням від 25.02.2025 р. №183450034438 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відмовив позивачу у проведенні нарахування грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зазначивши, що посади бібліотекара і завідувача бібліотекою входять до Переліку №909, проте це стосується тільки бібліотек, які мають статус юридичної особи та є закладом освіти. Якщо бібліотеки є структурними підрозділами, то такі працівники, на думку пенсійного органу, не мають права на пенсію за вислугу років. ОСОБА_1 вважає рішення відповідача протиправним та таким, що суперечить чинному законодавству України.
Вищезазначена позовна заява не відповідала вимогам ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 р. була залишена без руху, з наданням строку для усунення недоліків.
На виконання ухвали суду позивач надав заяву від 05.05.2025 р. (вх. №23355/25).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області. Відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".
Відповідно до ч. 5 ст. 18 КАС України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Ухвала суду від 07.05.2025 р., якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 08.05.2025 р. о 01:19 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
При цьому, копія позовної заяви з додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету ГУ ПФУ в Дніпропетровській області - 22.04.2025 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Разом з тим, станом на 28.05.2025 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення) та станом на день розгляду цієї справи по суті від відповідача відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Пояснень, заяв або клопотань по суті спору від відповідача до суду також не надходило.
Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.
Станом на день розгляду справи від ГУ ПФУ в Сумській області пояснень, заперечень, заяв та/або клопотань по справі до суду не надходило.
Згідно із приписами ч. 6 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Сумській області з 2025 року та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058).
Згідно із розрахунком пенсії позивача її повний страховий стаж становив: 43 роки 3 місяці 7 днів (в т.ч.: страховий стаж до 01.01.2004 р. - 22 років 4 місяці 6 днів; страховий стаж після 01.01.2004 р. - 20 років 11 місяців 1 день).
У виданій Степанівським ліцеем Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області довідці за №01-13/22 від 17.02.2025 р. зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працює на посаді завідуючого бібліотекою з 26.08.1981 р. по теперішній час, що також відповідає відомостям трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 18.09.1981 р.
Позивач звернулася до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою (від 17.02.2025 р. №1560) про призначення та виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій за віком станом на день її призначення, передбачену п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вищезазначена заява з додатками за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
За результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів відповідачем прийнято рішення «Про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 » №183450034438 від 25.02.2025 р., яким позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги згідно заяви від 17.02.2025 р.
Так, в обґрунтування цього рішення пенсійний орган зазначив, що:
«В результаті розгляду документів поданих до вищезазначеної заяви, а саме трудової книжки серія НОМЕР_2 та довідки від 17.02.2025 №01-13/22 заявниця працює на посаді завідувача бібліотекою з 26.08.1981 по теперішній час в Степанівському ліцеї Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області.
Посади бібліотекаря і завідувача бібліотекою входять до вищезазначеного переліку, проте це стосується тільки бібліотек, які мають статус юридичної особи та є закладом освіти. Якщо бібліотеки є структурними підрозділами, то такі працівники не мають права на пенсію за вислугу років.».
Не погодившись із позицією та рішенням пенсійного органу, ОСОБА_1 звернулася за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Відповідно до норм Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 р. (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058-IV).
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1191 від 23.11.2011 р. (далі - Порядок №1191).
Відповідно до пунктів 2 та 4 Порядку №1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., №3, ст. 10) , що передбачені:
переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (ЗП України, 1994 р., № 4, ст. 70; Офіційний вісник України, 2002 р., №39, ст. 1820; 2004 р., №46, ст. 3052);
переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. №583 “Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» (ЗП України, 1992 р., №11, ст. 271).
Страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктами 5-7 Порядку №1191, грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону (1058-15), працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12), і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення.
Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Згідно Переліку закладів, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР №1397 від 17.12.1959 р., посада завідуючих та бібліотекарів відповідних бібліотек відносились до переліку посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає права на пенсію за вислугу років, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 р. (далі - Перелік №909).
Відповідно до Переліку №909, до посад у освітніх закладах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, віднесено бібліотекарів, завідувачів бібліотек.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог:
- станом на день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);
- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 р. у справі № 200/854/19-а.
В ході судового розгляду встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 з 2025 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Сумській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із розрахунком стажу загальний страховий стаж позивача становить 43 роки 3 місяці 7 днів.
Відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 18.09.1981 р. позивач працювала з 26.08.1981 р. по теперішній час на посаді завідуючого бібліотекою у Степанівському ліцеї Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області
Відомості про роботу позивача на вказаній посаді узгоджуються з даними довідки за №01-13/22 від 17.02.2025 р.
Згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Степанівський ліцей Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області (скорочена назва «Степанівський ліцей»; код ЄДРПОУ 33362064) є загальноосвітнім навчальним закладом І-ІІІ ступеню.
Слід зауважити, що в оскаржуваному рішенні ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не заперечує факт роботи позивача завідуючим бібліотекою у відповідний період, проте пенсійний орган не визнає такий стаж як спеціальний стаж для визначення права на виплату спірної грошової допомоги.
Так, зі змісту оскаржуваного рішення пенсійного органу слідує, що позивачу відмовлено у призначенні грошової допомоги з огляду на те, що призначення відповідної допомоги можливе за умови, що особа працювала на посаді бібліотекаря/завідувача бібліотекою у бібліотеці зі статусом юридичної особи та яка є закладом освіти.
Натомість, у разі якщо бібліотека, в якій працювала на відповідній посаді особа, є структурним підрозділам, то такі працівники, на думку ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, не мають права на пенсію за вислугу років, та, як наслідок, на призначення грошової допомоги, передбаченої п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд критично оцінює таку позицію пенсійного органу з огляду на наступне.
Пунктом 2 Порядку № 1191 встановлено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909.
Зміст Розділу 1 «Освіта» Переліку №909, в частині «Найменування закладів і установ» містить зазначення «Бібліотеки», а в частині «Найменування посад» містить зазначення «завідуючі, бібліотекарі».
При цьому зміст пункту 2 «Примітки» Переліку №909 визначає, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Варто зауважити, що до таких закладів відносяться як загальноосвітні навчальні заклади, в яких працюють, в тому числі, і керівники гуртків, а також бібліотеки, як окремий заклад який працює окремо від установ освіти, в яких працюють бібліотекарі/завідуючі бібліотеки.
При цьому, зміст пункту 2 «Примітки» Переліку №909 визначає, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» №32/95-ВР від 27.01.1995 р. (з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин), бібліотека - інформаційний, культурний, освітній заклад (установа, організація) або структурний підрозділ, що має упорядкований фонд документів, доступ до інших джерел інформації та головним завданням якого є забезпечення інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб користувачів бібліотеки.
Статтею 6 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» визначено види бібліотек, які, зокрема, за призначенням поділяються на публічні (загальнодоступні), у тому числі спеціалізовані для дітей, юнацтва, осіб з фізичними вадами; спеціальні (академій наук, науково-дослідних установ, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій). Публічні, спеціальні та спеціалізовані бібліотеки можуть об'єднуватися у централізовані бібліотечні системи.
Бібліотека, відповідно до частини третьої статті 12 цього Закону, може не мати статусу юридичної особи та перебувати у складі підприємства, установи або організації.
Також, статтею 30 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» встановлені соціальні гарантії працівників бібліотек, відповідно до частини 1 якої на працівників бібліотек, незалежно від форм власності та статусу бібліотеки, поширюються гарантії, встановлені законодавством про працю, соціальне страхування, пенсійне забезпечення.
Відповідно до частини 6 статті 30 цього Закону працівники бібліотек мають право на допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі посадового окладу, а також матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та доплату за вислугу років у розмірах та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
За змістом пункту 2 «Примітки» Переліку №909, в площині дії пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1191 від 23.11.2011 р., до страхового стажу, що визначає право на виплату відповідної грошової допомоги зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на відповідних посадах незалежно від форми власності або відомчої належності таких закладів і установ.
Таким чином, робота на посаді бібліотекаря (завідувача бібліотекою) надає право на отримання грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від .09.07.2003 р.
Одночасно із цим, суд зауважує, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 р. у справі № 200/854/19-а
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що з урахуванням п. 2 Примітки Переліку №909, спірний період роботи ОСОБА_1 на посаді завідуючого бібліотеки у відповідному закладі освіти підлягає врахуванню до спеціального страхового стажу.
З огляду на те, що ОСОБА_1 на момент призначення їй пенсії за віком працювала у відповідному закладі освіти на посаді завідуючого бібліотеки та мала достатній трудовий стаж роботи в даному закладі, зворотного відповідачем не доведено, при цьому, раніше пенсію не отримувала, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 р. №8-рп/99, від 20.03.2002 р. №5-рп/2002, від 17.03.2004 р. №7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 р., та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 р. встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14.10.2010 р. у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Отже, на думку суду, наведені в трудовій книжці позивача відомості про заклад освіти її місця роботи на протязі її трудового стажу, а також посада, яку обіймала позивач за своїм призначенням, видом та характером діяльності відносяться до наведених в Переліку №909 закладів і установ освіти, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Отже, враховуючи наведене вище, встановлено, що позивач відповідає всім умовам, за яких пенсійний орган мав прийняти рішення про нарахування та виплатити їй грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України №1058.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Ґайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України").
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Суд зазначає, що не зарахування спірних стажів позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п. 3.1 рішення Конституційного Суду України (справа №1-25/2010 від 29.06.2010 р.) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 КАС України).
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності вчинених ним дій та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, понесені нею судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013, вул. Степана Бандери, 43, м.Суми, 40009) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.02.2025 р. №183450034438.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період роботи з 26.08.1981 р. по 31.12.2024 р. на посаді бібліотекара та завідуючої бібліотекою Степанівського ліцею Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області, нарахувати та виплатити грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсії станом на дату її призначення, яка не підлягає оподаткуванню.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 20.06.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса