11.06.2025
Справа № 644/4760/24
н/п 2/644/587/25
(заочне)
11 червня 2025 року м. Харків
Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Сітало А.К.,
за участю секретаря - Трач М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові, в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Никонова М.О. звернулася до суду із вказаним позовом в інтересах позивачки, в якому просить визнати за ОСОБА_1 право
приватної власності на автомобіль «KIA Sportage», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та припинити спільну сумісну власність на даний автомобіль; визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на автомобіль «ВАЗ 2121», 1989 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 та автомобіль «MERCEDES-BENZ SPRINTER», 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , припинивши право спільної сумісної власності на вказані автомобілі.
В обґрунтування позову зазначено, що 25 липня 2008 року Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що зроблено актовий запис № 308. У сторін в шлюбі народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час шлюбу сторонами придбано наступне майно: автомобіль марки «ВАЗ 2121», номерний знак НОМЕР_2 , 1989 року випуску, об'єм двигуна 1580 см. куб; автомобіль марки «MERCEDES-BENZ», модель SPRINTER, номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, об'єм двигуна 2151 см. куб; автомобіль марки «KIA», модель SPORTAGE, номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, об'єм двигуна 1975 см. куб.
Під час війни сімейні стосунки погіршилися. Відповідач подав позов про розірвання
шлюбу (справа № 644/528/24).
Відповідач забрав автомобілі і одноособово ними користується, розділити майно не погоджується та перешкоджає в користуванні спільним майном, через що позивачка вимушена звернутися до суду із позовом про поділ майна подружжя.
Оскільки автомобілі є неподільною річчю, позивач пропонує поділити спірне майно відповідно до запропонованого нею варіанту.
Ухвалою суду від 27 червня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач будучи обізнаним про наявність в провадженні суду даної цивільної справи (отримав копію позову з додатками та ухвалу про відкриття провадження особисто 20.09.2024 року) відзив на позов не подав.
В судове засідання позивачка, представник позивачки, відповідач будучи належним чином повідомленими про час, дату та місце розгляду справи, не з'явилися. Від представника позивача до суду надійшли заяви про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивачки.
Перевіривши матеріали справи та наявні докази, суд вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 25 липня 2008 року Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що зроблено актовий запис № 308.
Відповідно до реєстру судових рішень, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2024 року, ухваленим у справі № 644/528/24, шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили.
Відповідно до наявних у справі матеріалів, власником автомобіля марки «KIA», модель SPORTAGE, номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, об'єм двигуна 1975 см. куб. є ОСОБА_1 , власником автомобіля марки «MERCEDES-BENZ», модель SPRINTER, номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, об'єм двигуна 2151 см. куб. є ОСОБА_2 .
Відповідно до облікової картки на транспортний засіб, наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів РСЦ ГСЦ МВС в Донецькій, Луганській областях, АР Крим та м. Севастополі, станом на 14.04.2025 право власності на автомобіль марки «ВАЗ 2121», номерний знак НОМЕР_2 , 1989 року випуску, об'єм двигуна 1580 см. куб. зареєстровано за ОСОБА_4 .
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Частиною 1 ст. 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно положень ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У частині 1 ст. 71 СК України зазначено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Зі змісту п. п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України.
Частинами 1-4 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 5 вказаної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Диспозитивність цивільного судочинства виявляється в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 13 ЦПК України).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тож, слід зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
У процесуальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Наявних матеріалів справи недостатньо для встановлювання обсягу спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясування джерела і часу його придбання, зазначене не дає можливості суду дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, тому у позові слід відмовити з підстав його недоведеності.
Розподіл судових витрат в частині судового збору, суд вирішує у відповідності до положень ст. 141 України та Закону України «Про судовий збір».
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 95, 141, 247, 258-259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ст.354 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Харківського апеляційного суду.
Повне судове рішення складено - 16.06.2025.
Суддя: А. К. Сітало