Справа № 201/7072/25
Провадження № 2-а/201/72/2025
12 червня 2025 року суддя Соборного районного суду м. Дніпра Куць О.О., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
09 червня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Окремим пунктом у позовній заяві позивач заявив клопотання про поновлення строку на звернення з позовом, яке обґрунтував тим, що про оскаржувану постанову від 06 вересня 2024 року йому стало відомо лише після того, як державний виконавець наклав арешт на його банківські рахунки, долучивши до матеріалів адміністративного позову постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 06 листопада 2024 року.
Згідно з ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Тобто законодавством регламентовано скорочений десятиденний строк оскарження до суду рішення суб'єкта владних повноважень щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При визначенні початку цього строку підлягає з'ясуванню момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Саме позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права у сфері публічно-правових відносин, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 77 КАС України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Предметом оскарження даного адміністративного позову є постанова №78/6/10930 від 06 вересня 2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Позивач зазначає, що копію оскаржуваної постанови не отримував, а про її існування дізнався 06 листопада 2024 року з постанови державного виконавця, а тому просить поновити строки на звернення із позовом.
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, постановою Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 760/2846/17 зроблено висновок, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Так, як зазначено вище, згідно з ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Оспорювана постанова винесена не в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а отже строк на її оскарження починається з наступного дня після її ухвалення, а не з дня її отримання.
Відповідно до ч.1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Статтею 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі №640/12324/19 вказано на те, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише пропущені з поважних причин процесуальні строки.
З урахуванням положень статей 122, 123 КАС України, обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.
Обставини, якими позивач обґрунтовує поважність пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав, суд визнає неповажними, оскільки суду не надано доказів існування об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали йому звернутись до суду протягом, встановленого ч.2 ст.286 КАС України, строку з дня, коли він дізнався, що його права були порушені відповідачем, а також позивачем не було надано доказів існування інших обставин або труднощів, які унеможливили дотримання ним строків звернення до суду, встановлених законом.
Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 р. у справі "Мушта проти України" зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.
Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
У пунктах 93-96 ВП ВС у постанові від 19.01.2023 р. у справі № № 140/1770/19 зазначила, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків адміністративного судочинства сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Позивачу достеменно було відомо про наявність оскаржуваної постанови від 06 листопада 2024 року після арешту його рахунків, про що він особисто зазначає у позовній заяві.
Також позивач вказує, що не є юристом та лише після консультації у 2025 році дізнався про можливість її оскарження (без зазначення дати такого звернення та не надавши відповідних доказів).
Отже, позиція позивача фактично зводиться до того, що незнання Закону призвело до наслідків пропуску строку на звернення до суду, що не відповідає вимогам ст. 68 Конституції України.
У додаткових поясненнях у справі від 09 червня 2025 року ОСОБА_1 вказував, що після того, як його брат успішно оскаржив аналогічну постанову, він передав йому копію оскаржуваної постанови від 06 листопада 2024 року.
Проаналізувавши доводи позивача, суд дійшов висновку, що вказані позивачем підстави не є поважними причинами пропуску строку на подання позовної заяви.
Слід зазначити, що дізнавшись про наявність оскаржуваної постанови (виконавче провадження відкрито 06 листопада 2024 року), позивач мав можливість ознайомитись з її змістом та оскаржити у встановленому Законом порядку.
Звернувшись із позовом лише 09 червня 2025 року, позивач не довів, що строк звернення до суду ним пропущено з поважних причин.
Таким чином, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 подано поза межами строку звернення до суду за захистом свого порушеного права і при цьому будь-яких доказів щодо поважності причин пропуску цього строку, які об'єктивно та істотно перешкоджали зверненню до суду, і не залежали від волевиявлення позивача, матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, з огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом, позивачем не доведено, що причини для поновлення строку звернення до суду з даним позовом є поважними, суд дійшов висновку про неможливість розгляду даної справи по суті та вважає за необхідне залишити даний адміністративний позов без розгляду.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що клопотання позивача про поновлення пропущеного строку не підтверджене доказами, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч. 3 статті 123 цього Кодексу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 171, 240, 248, 256, 294 КАС України, суд,-
У задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку для звернення із позовною заявою до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що залишення позовної заяви без розгляду не позбавляє його права на повторне звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя О.О.Куць