Справа № 201/2690/25
Провадження № 2/201/2289/2025
20 червня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Куць О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Сідельника Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти «ЦЕНТР «ШТУРМ» Дніпровської міської ради про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до КЗО «ЦЕНТР «ШТУРМ» Дніпровської міської ради про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити певні дії (а.с. 1-6).
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 01.11.2007 року і по теперішній час перебуває в трудових відносинах з КЗО "ЦЕНТР "ШТУРМ" Дніпровської міської ради на посаді керівника гуртка. Позивача 25.02.2022 року було мобілізовано на військову службу та, цього ж дня, зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . На підставі наказу № 30-к від 21.03.2022 року «Про увільнення від роботи у зв'язку із призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» (далі - наказ-1) позивач був увільнений від роботи у зв'язку із призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби. У подальшому, 19.07.2022 року, відповідач на підставі наказу «Про припинення збереження середнього заробітку» № 42/2-к (далі - наказ-2) припинив нарахування та виплату середнього заробітку позивачу з 19.07.2022 року та в наказі-1 слова «і середнього заробітку» виключив. Позивач 08.11.2024 року звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації про підставу припинення виплати заробітної прати з липня 2022 року. Листом за вих. № 426 від 14.11.2024 року відповідач роз'яснив, що 19.07.2022 року набув чинності Закон України № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», відповідно до п. 17 якого були внесені зміни в частину 3 ст. 199 КЗпП України, а саме слова «зберігається місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігається місце роботи і посада», у зв'язку із чим відповідачем було видано наказ-2 про внесення змін до наказу-1 щодо виключення збереження середнього заробітку позивачу з моменту внесення змін до ч. 3 ст. 119 КЗпП. При цьому відповідач з наказом-2 позивача не ознайомив та його копію позивачу не видав.
Позивач до теперішнього часу перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 , вважає, що йому протиправно припинено нарахування та виплату середнього заробітку на підставі наказу-2 з 19.07.2022 року до 24.12.2023 року, оскільки діюча до цієї дати норма ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту», який є спеціальним нормативно-правовим актом, передбачала збереження середнього заробітку за педагогічним працівником на час проходження військової служби за призовом під час мобілізації.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив поновити строки звернення до суду, визнати протиправним та скасувати наказ КЗО «ЦЕНТР «ШТУРМ» ДМР №42/2-к від 19 липня 2022 року «Про припинення збереження середнього заробітку», а також зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток з 19.07.2022 року по 23.12.2023 року, включно.
Ухвалою від 11 березня 2025 року відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 45).
02 травня 2025 року на адресу суду від представника відповідача в особі директора - Шурман О.Ю. надійшов відзив на позовну заяву, в якій остання просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Вказувала, що відповідач не обізнаний про факт ознайомлення чи не ознайомлення позивача зі спірним наказом, оскільки його було видано колишнім директором закладу - ОСОБА_2 . З посиланням на положення ст. 119 КЗпП України та практику ВС зазначала, що обов'язок роботодавця щодо збереження за працівником середнього заробітку передбачався виключно до дня, що передує дню набрання чинності Законом №2352-ІХ (18.07.2022 р.). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником відсутні. А тому, на її думку, наказ 42/2-к є правомірним. Також, на аргументи позивача про застосування спеціальної норми над загальною, зауважувала, що норми ч.2 ст. 57 Закону України «Про освіту» суперечать ч.3 ст.119 КЗпП України в частині збереження середньомісячного заробітку. Трудові відносини підприємств, установ, організацій, закладів різних форм власності із педагогічним працівником регулюються саме КЗпП України, який є основним нормативно-правовим актом у сфері трудових відносин. Отже, спеціальні норми закону можуть містити уточнюючи положення, проте не можуть прямо суперечити положенням Кодексу. Враховуючи вищевказане, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Данілов О.П. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача - Кольвах І.С. в задоволенні позовних вимог просила відмовити у повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про необхідність задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.11.2007 року по теперішній час перебуває в трудових відносинах з КЗО "ЦЕНТР "ШТУРМ" ДМР на посаді керівника гуртка, що підтверджується довідкою № 466 від 26.11.2024 року (а.с.15).
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вірне найменування юридичної особи відповідача з кодом ЄДРПОУ 23641827 є КЗО "ЦЕНТР "ШТУРМ" ДМР, що підтверджується детальною інформацією про юридичну особу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.02.2025 року (а.с.16).
Згідно з вказаною детальною інформацією про юридичну особу КЗО "ЦЕНТР "ШТУРМ" ДМР є правонаступником КПНЗ "ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКИЙ ЦЕНТР" ДМР (код ЄДРПОУ: 19310045) (а.с.17).
Відповідно до п. 1.6. Статуту КЗО "ЦЕНТР "ШТУРМ" ДМР, якій є загальнодоступним та розміщено на сайті Дніпропетровської міської ради (https://dniprorada.gov.ua/uk/page/komunalnij zaklad-osviti-centr-shturm-dniprovskoi-miskoi-radi), КЗО "ЦЕНТР "ШТУРМ" ДМР є комунальним закладом освіти (а.с.18-зворот).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про позашкільну освіту» позашкільні учбові заклади за своїми організаційно-правовими формами можуть бути державної, комунальної або приватної форми власності.
Частиною 3 ст. 12 цього ж Закону передбачено, що позашкільні навчальні заклади можуть функціонувати, зокрема, у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій.
Згідно з ч. 4 ст. 21 Закону України «Про позашкільну освіту» права, обов'язки та соціальні гарантії для педагогічних працівників позашкільного навчального закладу визначаються Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до абз. 2 ч. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» перелік посад педагогічних працівників встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 4 Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. № 963 (в редакції на час виникнення правовідносин та в редакції на теперішній час) посада керівник гуртка (секції, студії, інших форм гурткової роботи) відноситься до педагогічних посад.
Отже, позивач перебуває на посаді педагогічного працівника.
25.02.2022 року ОСОБА_1 було мобілізовано на військову службу згідно Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та від 25.02.2022 року № 69/2022 року «Про загальну мобілізацію» зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 25.02.2022 року, призначено на посаду водія другого відділення першого взводу четвертої стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , та на всі види забезпечення і визнано таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 41 від 21.03.2022 року (а.с.12).
На підставі наказу № 30-к від 21.03.2022 року «Про увільнення від роботи у зв'язку із призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» (далі - наказ-1) позивач був увільнений від роботи у зв'язку із призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби (а.с.13).
19.07.2022 року КЗО "ЦЕНТР "ШТУРМ" ДМР на підставі наказу «Про припинення збереження середнього заробітку» № 42/2-к (далі - наказ-2) припинив нарахування та виплату середнього заробітку Позивачу з 19.07.2022 року та в наказі-1 слова «і середнього заробітку» виключив (а.с.14).
ОСОБА_1 08.11.2024 року звернувся до КПНЗ "ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКИЙ ЦЕНТР" ДМР із запитом на отримання публічної інформації щодо підстав припинення виплати заробітної прати з липня 2022 року (а.с.30).
Листом відповідача № 426 від 14.11.2024 року позивачу роз'яснено, що 19.07.2022 року набув чинності Закон України № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», відповідно до п. 17 якого були внесені зміни в частину 3 ст. 199 КЗпП України, а саме слова «зберігається місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігається місце роботи і посада», у зв'язку із чим відповідачем було видано наказ-2 про внесення змін до наказу-1 щодо виключення збереження середнього заробітку позивачу з моменту внесення змін до ч. 3 ст. 119 КЗпП. (а.с.31)
Позивач до теперішнього часу перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, що підтверджується копією військового квитка серія НОМЕР_2 (а.с.32-34)
Згідно довідки про доходи від 01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , як керівнику гуртка, нарахована загальна сума доходу за період з 01.09.2021 року по 28.02.2022 року у розмірі 125 135,58 грн. (а.с.37).
Згідно довідки про доходи від 01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , як керівнику гуртка, нараховувався дохід у період з березня 2022 року по липень 2022 року у загальному розмірі 86 317,90 грн.(а.с.38).
Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України, з заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до ч. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за справою № 120/359/24 від 29 листопада 2024 року сформулював правову позицію щодо поновлення строків для військовослужбовців у період воєнного стану що проходження військової служби за мобілізацією може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з таких причин:
- обмеження доступу до правової допомоги. Військовослужбовці можуть перебувати у віддалених або небезпечних місцях, де неможливо отримати правову допомогу або підготувати документи для звернення до суду;
- виконання службових обов'язків. Служба у Збройних Силах України, особливо в умовах воєнного стану, передбачає повну концентрацію на виконанні військових завдань, що може унеможливлювати звернення до суду;
- повага до особливого статусу. Військовослужбовці, виконуючи свій конституційний обов'язок, мають право на захист від невиправданого обмеження доступу до правосуддя, гарантованого статтями 55, 124 та 129 Конституції України.
- фактор часу. Участь у тривалих військових операціях, навчаннях або відрядженнях може суттєво ускладнювати дотримання строків, передбачених законом.
Оскільки ОСОБА_1 з 25.02.2022 року і по теперішній час перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, виконує безпосередні функцій з захисту Батьківщини, у тому числі пов'язані з безпосередньою участю у бойових діях, відрядженнями, виконанням завдань військової служби у віддалених місцях, знаходженням на полігонах та військових навчальних центрах, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій (а.с.11), сертифікатом про закінчення навчання № 22947 від 07.11.2024 року (а.с.35) та свідоцтвом до нього (а.с.36), військовим квитком (а.с.32-34), то позивач не мав можливості своєчасно звернутися до суду з позовом, мав обмеження доступу до правової допомоги та був позбавлений можливості на її своєчасне отримання.
Тобто, наявні підстави, які об'єктивно перешкоджали (істотно ускладнювали) можливість позивача реалізувати своє право на звернення до суду у межах визначеного процесуального строку.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що про видання наказу-2 відповідач ОСОБА_1 не повідомив та зі змістом цього наказу останнього не ознайомив, про що також вказувала теперішній директор КЗО «ЦЕНТР «ШТУРМ» ДМР (а.с.61).
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відтак, з огляду на вищевказане, суд вважає за можливе поновити позивачу строк на звернення з позовом до КЗО «ЦЕНТР «ШТУРМ» ДМР про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частинами першою, другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону № 280/97-ВР).
Статтею 139 КЗпП України визначено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до ст. 141 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно із частиною другою статті 39 вказаного закону, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
У листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року «Щодо особливого періоду» зазначено, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.
Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014) відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов'язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.
Частиною 3 ст. 119 КЗпП України в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року, було передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни та у ч. 3 ст. 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2022 року (далі - Закон № 2352-ІХ), набрав чинності 19 липня 2022 року, а отже з 19 липня 2022 року ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Отже, компенсація середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали працівники на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснювалась по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року.
Водночас, з 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником, призваним на військову службу, відсутні.
Разом з тим, Урядом прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Таким чином, законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.
Враховуючи, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №2352-ІХ не визначено особливостей застосування норм ч. 3 ст. 119 КЗпП України, то з дня набрання чинності Законом № 2352 за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, слід зберігати лише місце роботи (посаду).
На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ є чинним та обов'язковим до виконання.
Мінекономіки у листі від 28 липня 2022 року № 2498/4/4.1-ЗВ-22а з посиланням на Закон № 2352-ІХ та оновлену редакцію ч. 3 ст. 119 КЗпП України вказувало про те, що за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу як до 19 липня 2022 року, так і після цієї дати, передбачено обов'язок збереження лише місця роботи і посади. Водночас, Мінекономіки зазначило, що за мобілізованими працівниками може зберігатися заробіток, але за власним рішенням роботодавця.
Таким чином, з моменту набрання чинності Законом № 2352-ІХ не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу, з дня набрання чинності Законом.
Разом з тим, відповідно до змісту вимог ст. 57 ч. 2 Закону України «Про освіту» (в редакції, яка діяла на момент винесення оспорюваного наказу), у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов'язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 12 Закону України «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 року № 1841-III (далі - Закон України № 1841), позашкільні учбові заклади за своїми організаційно-правовими формами можуть бути державної, комунальної або приватної форми власності.
Згідно з ч. 4 ст. 21 Закону України № 1841, права, обов'язки та соціальні гарантії для педагогічних працівників позашкільного навчального закладу визначаються Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 3 ст. 12 цього ж закону передбачено, що позашкільні навчальні заклади можуть функціонувати, зокрема, у формі спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів інвалідів, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 433 "Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів і Положення про позашкільний навчальний заклад" затверджено такі типи позашкільних навчальних закладів, як дитячо-юнацькі спортивні школи: комплексні дитячо-юнацькі спортивні школи, дитячо-юнацькі спортивні школи з видів спорту, клуби фізичної підготовки.
Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963 (з наступними змінами), викладачі всіх спеціальностей віднесені до педагогічних працівників.
Відповідно до п. 4 Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. № 963 (в редакції на час виникнення правовідносин та в редакції на теперішній час) посада керівник гуртка (секції, студії, інших форм гурткової роботи) відноситься до педагогічних посад.
Тобто, згідно з вищевказаними нормативними актами керівник гуртка є педагогічним працівником навчального закладу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працював до проходження військової служби за призовом під час мобілізації керівником гуртка КЗО «ЦЕНТР «ШТУРМ» ДМР, а отже є педагогічним працівником, у зв'язку з чим мав право на збереження попереднього середнього заробітку на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації.
Саме тому, наказ КЗО «ЦЕНТР «ШТУРМ» ДМР №42/2-к від 19 липня 2022 року «Про припинення збереження середнього заробітку» є незаконним та підлягає скасуванню, а КЗО «ЦЕНТР «ШТУРМ» ДМР необхідно зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток позивачу ОСОБА_1 , за період з 19 липня 2022 року по 23 грудня 2023 року.
Частиною 6 ст. 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приписами п. 2 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено ставку судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року установлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028 грн.
Отже, розмір суми судового збору за вимогу про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, який підлягає до сплати, становить 3028 грн х 0,4 = 1 211,20 грн.
Стороною позивача заявлено дві вимоги немайнового характеру, за кожну з яких необхідно було сплатити судовий збір у вказаному розмірі.
За таких обставин, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 2 422,40 гривень (1 211,20 грн х 2).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 81, 235, 259, 263 - 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти «ЦЕНТР «ШТУРМ» Дніпровської міської ради про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строки звернення до суду з позовом до Комунального закладу освіти «ЦЕНТР «ШТУРМ» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 23641827) про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток.
Визнати протиправним та скасувати наказ Комунального закладу освіти «ЦЕНТР «ШТУРМ» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 23641827) №42/2-к від 19 липня 2022 року «Про припинення збереження середнього заробітку».
Зобов'язати Комунальний заклад освіти «ЦЕНТР «ШТУРМ» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 23641827) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток з 19.07.2022 року по 23.12.2023 року, включно.
Рішення підлягає негайному виконанню у межах суми платежу заробітної плати за один місяць.
Стягнути з Комунального закладу освіти «ЦЕНТР «ШТУРМ» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 23641827) на користь держави судові витрати в виді судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Комунальний заклад освіти «ЦЕНТР «ШТУРМ» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 23641827), адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Гетьмана Петра Дорошенка, буд.9.
Суддя О.О.Куць