Номер провадження: 22-ц/813/2903/25
Справа № 947/32844/21
Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
05.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Лозко Ю.П., Карташова О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Нечитайло А.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,
на заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 22 лютого 2022 року, ухвалене судом у складі судді Луняченка В.О., в Одеса,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю
Короткий зміст позовних вимог
В жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю, в обґрунтування якого зазначив, що 15 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, актовий запис № 1794 від 15.09.2016 року, складений Київським районним у місті Одесі ВДРАЦС ГТУЮ в Одеській області. Від спільного шлюбу народилася дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження № 1604 від 20.04.2019 року. В провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа № 521/9308/21 про розірвання шлюбу.
Позивач зазначає, що 16 квітня 2014 року, до реєстрації шлюбу, між ОСОБА_1 та ТДВ «Одісей-СМУ-11» був укладений договір купівлі - продажу майнових прав квартири АДРЕСА_1 . Загальна вартість майнових прав становила 348000 гривень, строк сплати - до 25.10.2015 року. Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків від 24.12.2014 року до 22.12.2014 року ОСОБА_1 сплатив грошову суму у розмірі 348000 гривень. 11.12.2017 року актом приймання - передачі зазначена квартира передана ОСОБА_1 23.07.2018 року зареєстровано право власності за ОСОБА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42218187 від 25.07.2018 року.
Позивач посилається, що виникла ситуація за якої договір про купівлі-продажу майнових прав та повна оплата майнових прав мали місце до реєстрації шлюбу, а сама по собі державна реєстрація права власності відбулася після реєстрації шлюбу, а тому права позивача обмежуються, оскільки на даний час без згоди дружини він не може відчужити належну йому квартиру.
Вважає, що згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає, подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.
Позивач просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 особистою власністю ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Київський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 22 лютого 2022 року задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , визнав квартиру АДРЕСА_1 особистою власністю ОСОБА_1 .
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, щовідповідно до пункту 1 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбано. Тому сам по собі факт реєстрації права власності на спірну квартиру в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. В даному випадку договір про купівлю-продаж майнових прав від 16.04.2014 року та повна оплата майнових прав мали місце до реєстрації шлюбу між сторонами, який зареєстрований 15.09.2016 року, а сама по собі державна реєстрація права власності відбулася під час шлюбу 23.07.2018 року.Позивач ОСОБА_1 у визначеному законодавством порядку набув право власності на зазначене вище нерухоме майно на підставі відповідних правочинів, тому як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку, що вимоги позивача законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Київський районний суд м. Одеси ухвалою від 10 жовтня 2024 рокузалишив без задоволення заяву подану ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 22.02.2024 по цивільної справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою власністю квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_2 в апеляційній просить скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 22.02.2022 рокупо справі № 947/32844/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог щодо визнанняквартири АДРЕСА_1 особистою власністюОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга вмотивована тим, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю позивача з відповідачем, яку було придбано за їх сумісні грошові кошти, в період, коли вони проживали однією сім?єю без реєстрації шлюбу, мали спільний побут, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет та спільні витрати, тощо, а під час офіційно зареєстрованого шлюбу зроблено ремонт зазначеної квартири, збільшивши вартість квартири, та було проведено державну реєстрацію нерухомого майна в законному порядку.
Посилається, що суд першої інстанції, визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, повинен був установити той факт, що джерелом його набуття були особисті кошти одного з подружжя. Матеріали справи містять квитанції про сплату грошових коштів позивачем, проте судом першої інстанції не було встановлено та зазначено у оскаржуваному рішенні, що сплачені грошові кошти були особисті грошові кошти позивача.
Скаржник зазначає, що після придбання квартири під час зареєстрованого шлюбу разом з позивачем зробили ремонт спірної квартири, тому на момент винесення оскаржуваного рішення ринкова вартість спірної квартири була суттєво збільшена, проте судом першої інстанції не було надано правової оцінки зазначеним обставинам.
Вважає, що судом порушено ч. 1 ст. 280 ЦПК України, оскільки відповідача по справі, належним чином не повідомили про дату, час і місце судового засідання, яке відбулося 22.11.2021 року на 12:30 год., що підтверджується протоколом судового засідання від 22.11.2021 року.Зазначає, що 22.02.2022 року вона не могла бути присутньою на судовому засіданні узв'язку з хворобою, у разі неявки в судове засідання відповідача, як учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, суд, керуючись положеннями ч.2 ст. 223 ЦПК України, враховуючи, що строк розгляду справи продовжується на строк дії карантину, зобов?язаний був відкласти розгляд справи та належним чином повідомити відповідача про дату, час та місце судового розгляду справи.
Враховуючи, що відповідача не було повідомлено належним чином про розгляд даної цивільної справи та не було направлено копію рішення суду в порядку, передбаченому чинним законодавством України, що є порушенням її законних прав, відповідач була позбавлена можливості подавати докази та заперечувати, а тому скаржник вважає, що є підстава для скасування заочного рішення.
(2) Позиція інших учасників справи
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2024 року цивільну справу розподілено колегії суддів: головуючий суддя - ОСОБА_5 , судді: Таварткіладзе О.М., ОСОБА_6 .
Одеський апеляційний суд ухвалою від 12.11.2024 року відкрив провадження за апеляційною скаргою та ухвалою від 20.11.2024 року призначив справу до розгляду.
Рішенням Вищої ради правосуддя № 122/0/15-25 від 28.01.2025 року суддю ОСОБА_5 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду, у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025 року в цій справі визначено головуючим суддю Коновалову В.А., у зв'язку зі звільненням з посади судді ОСОБА_5 .
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 копію ухвали про відкриття провадження від 12.11.2024 року та копію апеляційної скарги отримав 15.11.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 та представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, судові повістки-повідомлення отримали 20.05.2025 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_8 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 в судовому засіданні просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, щовідповідно до пункту 1 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбано. Тому сам по собі факт реєстрації права власності на спірну квартиру в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. В даному випадку договір про купівлю-продаж майнових прав від 16.04.2014 року та повна оплата майнових прав мали місце до реєстрації шлюбу між сторонами, який зареєстрований 15.09.2016 року, а сама по собі державна реєстрація права власності відбулася під час шлюбу 23.07.2018 року.Позивач ОСОБА_1 у визначеному законодавством порядку набув право власності на зазначене вище нерухоме майно на підставі відповідних правочинів, тому як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку, що вимоги позивача законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
В статті 68 СК України зазначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року у справі № 331/5662/18 (провадження № 61-6033св23) зазначено, що: «за загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Тобто, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Частиною третьою статті 4 Закону України від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон № 1560-XII) закріплено порядок інвестування та фінансування об'єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва.
Відповідно до частини п'ятої статті 7 та статті 4 Закону № 1560-XII інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об'єктом і результатом інвестицій (об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).
Судом першої інстанції встановлено, що 16.04.2014 року між ОСОБА_1 та ТДВ «Одісей-БМУ-11» в особі директора Галиса Бориса Абрамовича, діючого на підставі Статуту, укладено договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно № О-Д-122к, відповідно до умов якого предметом договору, на яке передаються майнові права є квартира АДРЕСА_3 ).
За умовами договору орієнтовна дата здачі об'єкту та ведення його в експлуатації 4 квартал 2015 року (п. 3.3 договору).
Пунктом 5.2. договору № О-Д-122к передбачено, що загальна вартість майнових прав становить 348000,00 гривень.
Сторони договору в пункті 5.3. передбачили графік здійснення покупцем оплати за договором.
З акту звірки взаємних розрахунків від 24.12.2014 року, картки по інвестору ОСОБА_1 вбачається, що грошові кошти за договором ОСОБА_1 сплачено в сумі 348000 грн, що також підтверджується наданими позивачем квитанціями.
Зазначені обставин свідчать про те, що станом на 24.12.2014 року ОСОБА_1 повність сплачена вартість майнових прав у розмірі 348000 грн за договором № О-Д-122к.
Як вбачається з акту прийому-передачі квартири АДРЕСА_4 від 11.12.2017 року, ОСОБА_1 повністю сплатив вартість майнових прав за будівництво нерухомого майна у розмірі 348000,00 гривень, що відповідає 100% вартості квартири та згідно умов даного акту ОСОБА_1 прийняв у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (стр. АДРЕСА_5 . Даний акт ТДВ «Одісей-СМУ-11» виданий ОСОБА_1 для оформлення права власності на квартиру.
Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою.
Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 15.09.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 зареєстровано шлюб про що складено відповідний актовий запис № 1794, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер витягу 132030262, 23.07.2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на квартиру за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1606354951101, номер запису про право власності 27188100). Підставою виникнення права власності є акт приймання - передачі нерухомого майна без номеру від 11.12.2017 року виданий ТДВ «Одісей-БМУ-11», договір купівлі-продажу майнових прав О-Д-122к від 16.04.2014 року, видавник ТДВ «Одісей-БМУ-11», довідка серія та номер 659655 від 11.07.2017 року, технічний паспорт від 11.07.2018 року ТОВ «Профпроект».
11.07.2018 року позивач отримав технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що сторони не підтримують шлюбні відносини та у провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа № 521/9308/21 про розірвання шлюбу між ними.
Викладені вище обставини свідчать про те, що укладення договору купівлі - продажу майнових прав на нерухоме майно № О-Д-122к від 16.04.2014 року та повна оплата ОСОБА_1 майнових прав станом на 24.12.2014 року мали місце до реєстрації шлюбу між позивачем та відповідачем, який зареєстровано 15.09.2016 року.
Отже квартира за адресою АДРЕСА_2 придбана за особисті кошти ОСОБА_1 .
Під час шлюбу 23.07.2018 року позивач зареєстрував право приватної власності на квартиру, майнові права на яку набув до укладення шлюбу.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Тому сам по собі факт реєстрації права власності на спірну квартиру в період шлюбу сторін не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.
Оскільки квартира за адресою АДРЕСА_2 придбана за особисті кошти ОСОБА_1 , тому на вказане майно не поширюється режим спільного сумісного майна подружжя, є особистою власністю ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що з березня 2013 року сторони почали проживати однією сім'єю без реєстрацію шлюбу, мали спільний побут, взаємні права та обов'язки, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, спільні витрати і харчування, здійснювали покупку майна для спільного користування та інші предмети домашнього побуту не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (частина друга статті 3 СК України).
Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними . На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити такі факти: спільне проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Скаржник, звертаючись до суду із апеляційною скаргою, та посилаючись на факт спільного проживання сторін однією сім'єю з березня 2013 року, на спільний побут та взаємні права і обов'язки, проте жодних належних та достатніх доказів на підтвердження казаних обставин не надає.
Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та її представником клопотань про виклик свідків, долучення чи витребування доказів не заявлялось.
Отже відповідачем в порушення ст. 81 ЦПК України, не доведено факт спільного проживання сторін по справі однією сім'єю з березня 2013 року, ведення спільного побуту, наявність взаємних прав та обов'язків, вкладення особистих коштів відповідачки у придбання спірної квартири.
Посилання скаржника на те, що в оскаржуваному рішенні судом встановлено, що обставина спільного проживання та існування сімейних відносин між сторонами станом на час придбання спірної квартири не заперечується учасниками справи, а тому ця обставина в силу ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягає доказування, разом з тим, вона додатково підтверджується юридичним фактом народження у досліджуваний період спільної дитини сторін по справі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів вважає помилковим з огляду на таке.
Київський районний суд м. Одеси ухвалою від 01.11.2021 року відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю та призначив підготовче судове засідання на 22.11.2021 року.
З протоколу судового засідання від 22.11.2021 року вбачається, що участь в підготовчому судовому засіданні приймали позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Завальнюк Д.Ю., розгляд справи відкладено на 25.01.202 року у зв'язку з неявкою відповідача та відсутністю відомостей про належне повідомлення.
25.01.2022 року відповідач ОСОБА_2 в підготовче судове засідання не з'явилась, судом закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи на 22.02.2022 року, що підтверджується протоколом судового засідання від 25.01.2022 року.
22.02.2022 року позивачем до суду подана заява про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує, просить задовольнити.
22.02.2022 року судом першої інстанції розгляд справи здійснювався без участі учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується протоколом судового засідання від 22.02.2022 року.
Зазначені обставини свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 участі у судовому засіданні не приймали. Із письмовими заявами щодо обставин спільного проживання та існування сімейних відносин між сторонами як з березня 2013 року, так і станом на час придбання спірної квартири не зверталися.
Матеріали справи не містять доказів спільного проживання та існування сімейних відносин між сторонами станом на час придбання спірної квартири.
Предметом дослідження судом першої інстанції не були обставини спільного проживання сторін та наявність сімейних відносин до укладення шлюбу 15.09.2016 року.
Висновки суду, що «обставина спільного проживання та існування сімейних відносин між сторонами станом на час придбання спірної квартири не заперечується учасниками справи, а тому ця обставина в силу ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягає доказування» не відповідають матеріалам справи, є взаємовиключними, так як не узгоджуються із іншими висновками суду першої інстанції зазначеними в оскаржуваному рішенні, які у сукупності дають змогу дійти переконливого висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .
Слід зауважити, що позивач звертався до суду першої інстанції із заявою про виправлення описки в рішенні суду стосовно зазначених вище обставин.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що в заявах по суті справи позивач обставину проживання сторін однією сім'єю не визнавав, навпаки спростовував.
Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини абзац наступного змісту: «Обставина спільного проживання та існування сімейних відносин між сторонами станом на час придбання спірної квартири не заперечується учасниками справи, а тому ця обставина в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказування, разом з тим, вона додатково підтверджується юридичним фактом народження у досліджуваний період спільної дитини сторін по справі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Посилання скаржника на те, що свідки до суду першої інстанції не викликалися у зв'язку з тим, що відповідач не знав про існування даної справи не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Так, в тексті апеляційної скарги скаржником зазначається, що про дату судового засідання призначеного на 25.01.2022 року відповідач повідомлена, після чого зателефонувала адвокату Борздих К.В. з яким був укладений договір про надання правової допомоги № 47 від 21.11.2021 року щодо представництва інтересів, який повідомив, що ознайомиться з матеріалами справи та підготує всі необхідні документи.
25.01.2022 року адвокат повідомив «… на судове засідання не приходьте. На наступному тижні підготую відзив на позовну заяву та зустрічну позовну заяву..»
В апеляційній скарзі зазначає, що 22.02.2022 року не могла бути присутньою на судовому засіданні у зв'язку з хворобою.
Зазначені обставин свідчать про те, що відповідач була обізнана про розгляд даної справи в суді та про дату, час та місце розгляду справи призначеного на 22.02.2022 року.
Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви (ч. 1, 2, 4 ст. 64 ЦПК України).
Вибір адвоката, який надаватиме професійну правничу допомогу, зокрема у формі представництва інтересів в суді, є правом особи (позивача), однак правом, яке передбачає також і настання відповідних юридичних наслідків (як процесуального характеру, так і в матеріально-правовому спорі, переданого на розгляд суду), передовсім для учасника справи. Незнання цього останнім не відміняє настання відповідних наслідків.
Доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції положень ч. 1 ст. 62 СК України колегія судді не приймає, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбуістотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників, при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.
Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Однак, посилаючись на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, відповідачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції належних та достатніх доказів на підтвердження обставин збільшення вартості спірної квартири у зв'язку із проведеним ремонтом, як зазначає скаржник, так і істотність збільшення і, що у таке збільшення були вкладені окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність відповідача або спільні кошти, суду не надано.
В матеріалах справи відсутні докази як здійснення ремонту в спірній квартирі, так і його вартість.
Колегія суддів вважає, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення ремонту в квартирі та, що саме його внесок у ремонт спірної квартири у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ч. 1 ст. 280 ЦПК України не заслуговують на увагу, оскільки відповідач ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи призначеної на 22.02.2022 року повідомлена належним чином у відповідності до п. 4 ч. 8 статті 128 ЦПК України, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Крім того, в апеляційній скарзі зазначає, що 22.02.2022 року не могла бути присутньою на судовому засіданні у зв'язку з хворобою, про що повідомила свого адвоката. Отже судом не порушені норми процесуального права.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що в матеріалах справи відсутня ухвала суду про заочний розгляд справи не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 259 ЦПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.
Тобто процесуальним законом визначено право суду ухвалювати відповідні процесуальні рішення у виді ухвали, не виходячи до нарадчої кімнати, разом з цим передбачено обов'язок суду щодо занесення відомостей про таке судове рішення до протоколу судового засідання.
Частина перша статті 281 ЦПК України передбачає, що про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 22 лютого 2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, визначено проводити заочний розгляд справи.
Постановлення судом першої інстанції ухвали про проведення заочного розгляду справи не виходячи до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, не свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Скаржник, посилаючись в апеляційній скарзі на позбавлення судом першої інстанції можливості подавати докази, будь-яких клопотань про приєднання доказів чи витребування доказів, або виклик свідків не заявляв, суд же відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначені частиною 1 статтею 367 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Аналіз статті 367 ЦПК України свідчить, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Щодо суті апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Апеляційний суд вважає, що рішення суду слід змінити, виключивши з мотивувальної частини абзац наступного змісту: «Обставина спільного проживання та існування сімейних відносин між сторонами станом на час придбання спірної квартири не заперечується учасниками справи, а тому ця обставина в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказування, разом з тим, вона додатково підтверджується юридичним фактом народження у досліджуваний період спільної дитини сторін по справі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ». В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 22 лютого 2022 року змінити, виключивши з мотивувальної частини абзац наступного змісту: «Обставина спільного проживання та існування сімейних відносин між сторонами станом на час придбання спірної квартири не заперечується учасниками справи, а тому ця обставина в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказування, разом з тим, вона додатково підтверджується юридичним фактом народження у досліджуваний період спільної дитини сторін по справі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 червня 2025 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді Ю.П. Лозко
О.Ю. Карташов