Справа № 446/2532/24 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б.
Провадження № 22-ц/811/1004/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
19 червня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Марко О. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 10 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , служби у справах дітей виконавчого комітету Новояричівської селищної ради, про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні,
у жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_3 , служби у справах дітей виконавчого комітету Новояричівської селищної ради, в якому просив встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_1 малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов мотивовано тим, що встановлення цього факту необхідно позивачу для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації її місця проживання, отримання відстрочки від мобілізації, перетину кордону, у разі необхідності та за рекомендацією сімейного лікаря щодо необхідності оздоровлення та лікування дитини у гірській/морській місцевостях. У заяві зазначає, що одноосібно виховує сина, мати участі у вихованні та утриманні не бере, аліментів не сплачує.
Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 18 лютого 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , служби у справах дітей виконавчого комітету Новояричівської селищної ради про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, передано за підсудністю на розгляд до Залізничного районного суду м. Львова.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 10 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , служби у справах дітей виконавчого комітету Новояричівської селищної ради про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, визнано неподаною та повернуто позивачу.
Ухвала суду мотивована тим, що позивачем не повністю усунуто недоліки позовної заяви, викладені в ухвалі суду від 26 лютого 2025 року про залишення позову без руху, а саме в частині викладення обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо порушених, невизнаних або оспорюваних відповідачкою ОСОБА_3 його прав, свобод чи інтересів із зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини, натомість позивачем надана аналогічна позовна заява без внесення будь-яких змін щодо вказаної обставини. Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення судом питання щодо наявності спору між сторонами, які позивачем не усунені, адже з матеріалів справи не убачається спору про право.
Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в березні 2025 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 10 березня 2025 року, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом при постановленні оскарженої ухвали не враховано, що факт, який просить встановити позивач може бути встановлений лише в межах цивільної справи, яку належить розглядати за правилами позовного провадження, адже такий факт не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю між батьками, а також не може встановлюватись на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питання завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Звертає увагу, що встановлення даного факту стосується законних інтересів ОСОБА_3 , яка визначена позивачем як співвідповідач.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується матеріалами справи.
Якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та ін.
Враховуючи, що сторони не з'явились в судове засідання, позивач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу по суті без участі сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з пунктами 2, 5 та 9 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з приписами частин першої-третьої статті 185 ЦПК України (в редакції, чинній на час прийняття судом судових рішень) суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
З матеріалів справи убачається, що ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 26 лютого 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення даної ухвали, для усунення недоліків такої, зокрема, для (1) уточнення учасників справи, (2) зазначення відомостей про наявність або відсутність у сторін електронного кабінету, (3) попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, (4) викладення обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо порушених, невизнаних або оспорюваних відповідачами прав, свобод чи інтересів позивача із зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини, оскільки позовна заява містить прохання про встановлення факту, проте позивачем не вказується про наявність спору про право між сторонами та не викладено обставин порушення, невизнання або оспорення відповідачами його цивільного права.
Ухвала про залишення позовної заяви без руху надіслана представнику позивача - адвокату Білику П. Б. в його електронний кабінет 26 лютого 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.
05 березня 2025 року представник позивача - адвокат Білик П. Б. подав заяву про усунення недоліків, в якій вказав, що ним усунуто недоліки, визначені ухвалою суду від 26 лютого 2025 року у спосіб подання уточненої позовної заяви, в якій вказано інформацію щодо наявності/відсутності у сторін електронного кабінету, наведено орієнтовний попередній перелік витрат на професійну правничу допомогу, уточнено статус учасників справи, також уточнено позовні вимоги та викладено обставини, які зумовили необхідність встановлення юридичного факту.
Постановляючи оскаржену ухвалу, суд вказав на те, що позивачем не повністю усунуто недоліки позовної заяви, викладені в ухвалі суду від 26 лютого 2025 року про залишення позову без руху, а саме в частині викладення обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо порушених, невизнаних або оспорюваних відповідачкою ОСОБА_3 його прав, свобод чи інтересів із зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини, натомість позивачем надана аналогічна позовна заява без внесення будь-яких змін щодо вказаної обставини. Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення судом питання щодо наявності спору між сторонами, які позивачем не усунені, адже з матеріалів справи не убачається спору про право.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, входячи з такого.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.
Підставу позову становлять фактична й правова підстава.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Де Жуфре де ла Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У рішенні в справі «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред'явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.
До подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах: від 08 квітня 2020 року в справі № 761/41071/19 (провадження № 61-2192св20); від 25 січня 2021 року в справі № 308/13063/19 (провадження № 61-7912св20).
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 з підстав невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції зазначеного не урахував, внаслідок чого припустився надмірного формалізму у трактуванні національного процесуального законодавства, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ є неправомірним обмеженням права на доступ до суду, як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
При цьому, колегія суддів враховує, що подана позовна заява, з урахуванням уточненої позовної заяви, містить виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Щодо зазначення в позовній заяві обставин порушення, невизнання або оспорення відповідачами його цивільного права, то процесуальний закон не містить таких вимог до позовної заяви, адже з'ясування цього питання відбувається на стадії розгляду справи по суті, та може бути підставою для задоволення позову у разі доведення цих обставин або для відмови в позові у разі їх не доведення позивачем.
Також безпідставними є посилання суду на те, що позивач не вказує у позовній заяві про наявність спору про право між сторонами, а просить лише встановити юридичний факт, адже відсутність предмета спору є підставою для закриття провадження, а відсутність спору - для відмови в задоволенні позову. Проте, таке не може бути підставою для залишення позовної заяви без руху, та для її повернення в подальшому у зв'язку із не усуненням такого недоліку.
Колегія суддів звертає увагу, що при постановленні ухвали про залишення позовної заяви без руху судом першої інстанції не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 215/1484/20 та від 24 травня 2023 року в справі №757/31644/21-ц, за змістом яких ухвала суду про залишення позовної заяви без руху, як й інші судові рішення, має бути якісною, чіткою, зрозумілою стороні, якій запропоновано усунути недоліки позовної заяви.
Також місцевим судом невірно застосовано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) на який містить посилання в апеляційній скарзі, згідно з яким факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, оскільки суд вдався до аналізу предмету доказування на стадії повернення позовної заяви, а не порядку її розгляду (окреме чи позовне провадження).
Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України).
У зв'язку з допущеними судом першої інстанції порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви, та з метою недопущення порушення права позивача на доступ до правосуддя апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскарженої ухвали і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції (для вирішення питання про відкриття провадження у справі).
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, а не судом апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 379, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 10 березня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 19 червня 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич