Дата документу 11.06.2025 Справа № 333/6504/24
Єдиний унікальний №333/6504/24 Головуючий у 1 інстанції Стоматов Е.Г.
Провадження № 22-ц/807/1066/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
11 червня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком,-
У липні 2024 року представник позивача - адвокат Черкашин І.І. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07.06.2008 року по 25.10.2023 рік. Шлюб було розірвано рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.10.2023 року у справі № 333/6747/23.
Від шлюбу Сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2024 року по справі № 333/1158/23 з матері дітей, ОСОБА_3 , на користь батька, ОСОБА_1 , стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, починаючи з 20 лютого 2023 року до повноліття дітей. Згідно розрахунку заборгованості від 27.05.2024 року наданим державним виконавцем Копач Я.М. сума заборгованості ОСОБА_3 зі сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей - складає 68 426 грн. 27 коп.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2024 року по справі № 333/7649/23 судом визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Щодо визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , суд дійшов висновку, що згідно ч. 3 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Тому останній вправі сам визначити своє місце проживання.
3 2011 року діти мешкають з батьком за адресою - АДРЕСА_1 (квартира батька Позивача - ОСОБА_6 ) з 2021 року перебувають на повному виключно його утриманні, виховуються у дусі поваги, їм забезпечені всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку.
Згідно довідки наданою навчальним закладом, де навчаються спільні діти колишнього подружжя (Запорізька спеціалізована школа з поглибленням вивченням іноземної мови № 7 3МР Запорізької обл.): адміністрація школи повідомляє, що учень 8-В класу ОСОБА_5 , 2010 року народження, навчається в школі з 01.09.2016 року та учень 9-В класу ОСОБА_4 , 2009 року народження, навчається в школі з 01.09.2015 року. З 2021 року їхня мати, ОСОБА_3 , школу й батьківські збори не відвідувала, з класними керівниками та вчителями, які працюють в 8-В та 9-В класах, з приводу навчання та поведінки синів ( ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) не спілкувалася. Усіма питаннями, пов?язаними з навчанням і вихованням дітей, опікується батько ОСОБА_1 .
Тобто згідно вищенаведеного можна дійти висновку, що батьківські обов?язки стосовно синів - виконує лише батько, самостійно займається їх вихованням. Діти мешкають разом з батьком, в сім?ї панує доброзичлива атмосфера, діти зростають та розвиваються в любові та повазі, для них створені всі умови для повноцінного розвитку та виховання. Батько дітей офіційно працевлаштований, має офіційний стабільний дохід - чим забезпечує повноцінне життя собі та дітям
В свою чергу мати фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов?язків по відношенню до синів, не відвідує їх, не цікавиться їх життям, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не приймає жодної участі у матеріальному забезпеченні, має заборгованість зі сплати аліментів. Станом на день звернення з даною заявою остання з 2021 року перебуває за кордоном у Чехії, з того часу на територію України не в'їжджала.
Щодо мети встановлення факту: ОСОБА_1 , як особа призивного віку, будучи військовозобов?язаним та особою, яка самостійно утримує та виховує своїх двох неповнолітніх дітей, задля отримання права на відстрочку від призиву, має надати до органів ТЦК документи, які підтверджують факт самостійного виховання та утримання дітей, а саме рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дітей.
Отже, вихованням та утриманням дітей, які були народженні у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - самостійно займається виключно їх батько.
Просили суд: встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , їх батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просили рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не звято до уваги встановлення місця проживання молодшого сина з батьком, наявність заборгованості по сплаті аліментів, передування відповідачки за кордоном з 2021 року.
Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
09 червня 2025 року від заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району надійшло клопотання про розгляд справи без представника органу опіки.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів самостійного виховання ОСОБА_4 .. ОСОБА_5 їх батьком. Утримання та виховання дітей батьком є законним обов'язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив заявник. Суд також зазначив, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, що сторонами не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Як встановлено та підтверджено матеріалами справи,з 07 червня 2008 року сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя по справі №333/6747/23 від 25.10.2023 р. позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задоволено, ухвалено: шлюб, зареєстрований 07.06.2008 року, Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 131, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , - розірвати.
Рішення набрало законної сили 27 листопада 2023 року.
Від даного шлюбу народились ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження: серії НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 .
Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 08 листопада 2023 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2024 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2023 року у цій справі скасовано у частині відмови у задоволенні позову про стягнення аліментів та ухвалено в цій частині позовних вимог нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, починаючи з 20 лютого 2023 року до повноліття дітей. Іншу частину судового рішення залишено без змін.
Також, постановою Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2024 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2023 року встановлено:
«….Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що відповідач виїхала на заробітки за кордон за спільним подружнім рішенням а діти залишилися мешкати з батьком також за згодою подружжя. Судом було враховано, що сімейні відносини між сторонами по справі та їх дітьми не припинилися: вони продовжили спілкуватися в телефонному режимі, обмінюватися інформацією відносно один одного, вітати зі святами, вирішувати спільно сімейні питання, як то наприклад: вимушений переїзд дітей та бабусь у Чеську Республіку в 2022 р. тощо. Також суд допитав свідків та дітей сторін, які зазначили, що Відповідачка систематично виявляє свій материнський інтерес до своїх дітей: спілкується з дітьми, вітає їх зі святами, дарує подарунки, утримувала дітей під час перебування їх в Чеській Республіці, проводила дозвілля з ними. В силу певних життєвих обставин: перебування в іншій країні, відсутність власного житла, складний графік роботи, проживання в умовах, не дуже придатних для проживання дітей, відповідачка не змогла забезпечити умови, щоб діти залишилися мешкати з нею в Чеській Республіці…»
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади № 2023/001353507, № 2023/009464600 та № 2023/001353540 від 13 лютого 2023 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 березня 2024 року визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення набрало законної сили 16 квітня 2024 року.
Актом про обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 від 30 вересня 2024 року засвідчено факт, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проживають разом з батьком (позивачем) за адресою: АДРЕСА_3 . Умови проживання добрі. Санітарно-гігієнічні норми житла не порушено, наявні необхідні меблі та кімнати для сну, відпочинку, вживання їжі, прання, зберігання речей. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: діти забезпечені усім необхідним відповідно віку та потреб, задіяні у навчанні. З серпня 2021 року мати дітей ОСОБА_3 виїхала за межі України, з того моменту діти проживають разом з батьком, знаходяться на його повному забезпеченні, наразі жінка має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 бажають і надалі проживати з батьком, усім забезпеченням займається виключно батько.
З листа Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України від 06 листопада 2024 року вбачається, що ОСОБА_11 10 серпня 2021 року перетнула кордон на виїзд з України.
Згідно довідки № 01-22/248 від 08 квітня 2024 року виданої директором та соціальним педагогом Запорізької спеціалізованої школи з поглибленим вивченням іноземної мови № 7 Запорізької міської ради Запорізької області, учень 8-В класу ОСОБА_5 , 2010 року народження, навчається в школі з 01.09.2016 року та учень 9-В класу ОСОБА_4 , 2009 року народження, навчається в школі з 01.09.2015 року. З 2021 року їхня мати, ОСОБА_3 , школу й батьківські збори не відвідувала, з класними керівниками та вчителями, які працюють в 8-В та 9-В класах, з приводу навчання та поведінки синів ( ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) не спілкувалася. Усіма питаннями, пов'язаними з навчанням і вихованням дітей, опікується батько ОСОБА_1 .
Позивач працює, робота дає йому можливість забезпечувати дітей усім необхідним для нормального розвитку та проживання.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої-третьої статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, на підставі положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру та майнового припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо утримання дитини.
У справі, яка переглядається, позивач просить встановити факт перебування на його самостійному утриманні та вихованнідітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати дитини не виконує своїх батьківських обов'язків, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з утримання дитини.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, задовольняючи вимоги позивача щодо самостійного виховання та утримання спільної з відповідачкою доньки ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , суд першої інстанції посилається зокрема на довідки про реєстрацію місця проживання особи №04-19/1-914 від 06.10.2020р., №04-21/1-315 від 06.10.2020р. та акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 28.03.2023 р.
В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що ОСОБА_3 позбавлена батьківських прав відносно синів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також відсутні інші докази, що відповідач не здатна їх виконувати в силу об'єктивних обставин.
Не може бути підставою для встановлення факту самостійного утримання також визначення рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2024 року по справі №333/7649/23 місця проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 разом з батьком, оскільки зазначене підтверджеє, виключно, факт проживання дитин з батьком, а не факт повного самостійного утримання дитини батьком.
Перебування ОСОБА_3 за кордоном з 2021 року також не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дітей.
Варто звернути увагу, що постановою Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2024 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2023 року встановлено:
«….Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що відповідач виїхала на заробітки за кордон за спільним подружнім рішенням а діти залишилися мешкати з батьком також за згодою подружжя. Судом було враховано, що сімейні відносини між сторонами по справі та їх дітьми не припинилися: вони продовжили спілкуватися в телефонному режимі, обмінюватися інформацією відносно один одного, вітати зі святами, вирішувати спільно сімейні питання, як то наприклад: вимушений переїзд дітей та бабусь у Чеську Республіку в 2022 р. тощо. Також суд допитав свідків та дітей сторін, які зазначили, що Відповідачка систематично виявляє свій материнський інтерес до своїх дітей: спілкується з дітьми, вітає їх зі святами, дарує подарунки, утримувала дітей під час перебування їх в Чеській Республіці, проводила дозвілля з ними. В силу певних життєвих обставин: перебування в іншій країні, відсутність власного житла, складний графік роботи, проживання в умовах, не дуже придатних для проживання дітей, відповідачка не змогла забезпечити умови, щоб діти залишилися мешкати з нею в Чеській Республіці…»
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи викладене позивачем не на час подачі позову, не на час ухвалення рішення у справі не доведено належними, допустимими та достовірними доказами факт самостійного утримання дітей, а також, що є вирішальним у даній категорії справ, факт ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків або припинення виконання таких обов'язків за певних причин.
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2025 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 20 червня 2025 року.
Головуючий
Судді: