Справа № 296/893/25
Провадження №11-кп/801/751/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
16 червня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в режимі відеоконференції,
обвинуваченого ОСОБА_8 в режимі відеоконференції,
захисниці ОСОБА_9 в режимі відеоконференції,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за №12024060400004096 від 30.12.2024,
за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 07 квітня 2025 року,
яким ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Агатівка Бердичівського району Житомирської області, громадянина України, освіта середня, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, зареєстрований та проживає за адресою в АДРЕСА_1 , раніше судимого: 10.11.2005 Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік 6 місяців; 18.01.2007 Бердичівським міськрайонним сулом Житомирської області за ч. 3 ст. 187, ст. 69, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, 15.06.2010 звільнений умовно - достроково, невідбутий строк 6 місяців 23 дні; 02.03.2012 Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області за ч.ч.2,3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ст. 395, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України до 4 років 8 місяців позбавлення волі, 11.09.2015 звільнений по відбуттю строку покарання; 03.10.2018 Андрушівським районним судом Житомирської області за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 70 КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі, 20.09.2019 звільнений по відбуттю строку покарання; 16.02.2022 Малинським районним судом Житомирської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі, звільнений 05.11.2024 на підставі ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28.10.2024,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України,
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Оскаржуваним вироком визнано ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, та призначено йому покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з моменту затримання - з 30.12.2024., зарахувавши на підставі ч.5 ст.72 КК України у строк покарання попереднього ув'язнення з 30.12.2024 по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_8 ухвалено залишити попередній - тримання під вартою, продовживши строк його дії на 60 діб до 05.06.2025.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_8 на користь держави витрати за проведення судових експертиз в загальному розмірі 5416 (п'ять тисяч чотириста шістнадцять) гривень 82 копійки, згідно довідок про витрати.
Речові докази - жіночу чорну сумку ймовірно з шкірозамінника, окуляри жіночі в оправі торгової марки «Dacchi» модель D35028 С3 коричневого кольору, окуляри жіночі в оправі торгової марки «Ben.X» модель 258 чорного кольору, труси жіночі бавовняні у рубчик з мереживом торгової марки «Medoosi» артикул №8964, розмір XL, які повернуті власнику під розписку, ухвалено залишити власнику; DVD-R диск із відеозаписом з камер відеоспостереження «Безпечне місто» ухвалено залишити при матеріалах кримінального провадження.
Скасовано арешт на речові докази, накладений ухвалою слідчого судді Богунського районного суд м. Житомира від 02.01.2025.
Згідно з вироком судом першої інстанції установлено, що мешканець Житомирської області - ОСОБА_8 , достовірно знаючи, що в Україні введено воєнний стан, будучи раніше неодноразово судимим за вчинення умисних злочинів проти власності, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та, діючи з корисливих мотивів, з метою вчинення злочину проти власності, вчинив новий умисний повторний злочин за наступних обставин.
Так, 30.12.2024 близько 08 год 30 хв ОСОБА_8 перебував біля торгівельного кіоску №51, що на території Житнього ринку за адресою у м. Житомирі, площа Житній ринок, 1, де побачив жіночу сумку, яка знаходилась на прилавку та яка належить продавцю кіоску - ОСОБА_10 .
В цей день, час, місці та за вказаних обставин у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, направлений на таємне повторне викрадення чужого майна, вчиненого в умовах воєнного стану.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, повторно, керуючись корисливим мотивом, ОСОБА_8 , достовірно знаючи, що в Україні введено воєнний стан, з прилавку кіоску №51 схопив жіночу сумку з особистими речами ОСОБА_10 на загальну суму 1217 грн 60 коп.
Однак, дії ОСОБА_8 були одразу викриті ОСОБА_10 , яка повідомила, що спостерігає за його протиправними діями та вимагала повернути її речі, таким чином повідомивши ОСОБА_8 , що його дії, направлені на таємну крадіжку чужого майна, були викриті. ОСОБА_8 , не реагуючи належним чином на зауваження та вимоги ОСОБА_10 , утримуючи сумку при собі, втік з місця вчинення кримінального правопорушення та розпорядився викраденим майном на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_8 повторно, в умовах воєнного стану, відкрито викрав чуже майно, яке належить ОСОБА_10 , а саме: жіночу чорну сумку ймовірно з шкірозамінника, вартість якої становить 161 грн 67 коп.; окуляри жіночі в оправі торгової марки «Dacchi» модель D35028 С3 коричневого кольору, вартість оправи становить 232 грн 46 коп.; окуляри жіночі в оправі торгової марки «Ben.X» модель 258 чорного кольору, вартість оправи становить 734 грн 14 коп.; труси жіночі бавовняні у рубчик з мереживом торгової марки «Medoosi» артикул №8964, розмір XL, вартість яких становить 89 грн 33 коп., чим завдав останній майнову шкоду на загальну суму 1217 грн 60 коп.
У судовому засіданні ОСОБА_8 свою вину у вчиненні даного кримінального правопорушення визнав повністю. Пояснив, що викладене в обвинувальному акті відповідає дійсності. Викрадаючи сумку думав, що там є гроші, чув як його наздоганяли декілька людей, на зауваження не реагував, пробіг близько 1,5 км. Шкодує про вчинене.
Потерпіла ОСОБА_10 звернулася до суду із письмовою заявою про розгляд кримінального провадження у її відсутності, цивільний позов наміру заявляти не має.
Суд першої інстанції відповідно до ст. 349 ч.3 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів по справі щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, з'ясувавши, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин та немає сумнівів у добровільності їх позиції.
При цьому суд роз'яснив обвинуваченому ОСОБА_8 , що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Проти недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, не заперечували всі учасники судового провадження, погодившись на дослідження лише даних, що характеризують особу обвинуваченого, в частині судових витрат, речових доказів. Відповідні наслідки роз'яснено всім учасникам судового провадження.
За таких підстав, суд першої інстанції дійшов до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні даного кримінального правопорушення та кваліфікував дії обвинуваченого за ч.4 ст.186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненого повторно, в умовах воєнного стану.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 не погоджується з ухваленим вироком, вказує, що вирок підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, судом допущено неповноту судового розгляду та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а також порушено право на захист.
Позиції учасників кримінального провадження
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 підтримав свою апеляційну скаргу, вказав, що в суді першої інстанції визнав свою винуватість, однак наразі не погоджується з кваліфікацією вчиненого. Вважає, що суд першої інстанції мав кваліфікувати його дії за ст.185 КК України, а не за ст.186 КК України. Також вказав, що не погоджується з призначеним йому покаранням у виді семи років позбавлення волі.
Захисниця ОСОБА_9 підтримала апеляційну скаргу свого підзахисного та просила її задовольнити.
Прокурори ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, просили оскаржуваний вирок залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого - без задоволення.
Мотиви і висновки апеляційного суду
Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисниці, які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурорів, які заперечили щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що у її задоволенні слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Колегією суддів установлено, що ОСОБА_8 під час судового розгляду 07.04.2025 визнав вину в повному обсязі у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України, вказав, що йому зрозуміла суть обвинувачення і він бажає давати покази, вказав, що погоджується на спрощений порядок судового розгляду.
Відтак, суд першої інстанції, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів вини обвинуваченого у вчиненні вказаного злочину.
При цьому головуюча з'ясувала чи немає сумнівів у добровільності позиції обвинуваченого ОСОБА_8 , а також роз'яснила йому, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити вирок у частині доведеності вини у вчиненні інкримінованого злочину в апеляційному порядку.
З огляду на те, що судовий розгляд у суді першої інстанції проводився за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України, без дослідження доказів вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки такі жодною стороною процесу не оспорювались, ураховуючи положення ч. 2 ст. 394 КПК України, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга обвинуваченого в частині оскарження кваліфікації його дії за ч.4 ст.186 КК України є безпідставною.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що в кримінальному праві в основу розмежування понять «крадіжка» та «грабіж» покладено спосіб вчинення злочину.
При кваліфікації злочину варто звернутися до постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності». Пункт 3 постанови роз'яснює, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб. Грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення.
Отже, дії, розпочаті як таємне викрадення чужого майна, але продовжувані з моменту виявлення його свідком, потерпілим належить кваліфікувати як грабіж, а не крадіжку. У даному провадженні дії ОСОБА_8 були одразу викриті потерпілою ОСОБА_10 , яка повідомила, що спостерігає за його протиправними діями та вимагала повернути її речі.
При цьому дії обвинуваченого ОСОБА_8 кваліфіковано як грабіж ще й за двома кваліфікуючими ознаками, а саме: повторністю та в умовах воєнного стану, оскільки обвинувачений раніше неодноразово судимим за вчинення умисних злочинів проти власності, судимості не зняті та не погашені,
Верховна Рада України 03 березня 2022 року прийняла Закон України № 2117-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» (далі - Закон № 2117-IX), яким внесла зміни до частини четвертої статей 185-187, 189 та 191 КК України однакового змісту: їх доповнено кваліфікуючою ознакою вчинення злочинів «в умовах воєнного або надзвичайного стану».
Із 07 березня 2022 року (після набрання чинності Законом № 2117-IX) вчинення грабежу в умовах воєнного стану кваліфікується за ч. 4 ст. 186 КК України.
Так, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався указами Президента України строком на 90 діб. Дія воєнного стану в Україні триває і до теперішнього часу.
Ураховуючи, що ОСОБА_8 вчинив грабіж 30 грудня 2024 року в м. Житомир, тобто на території України в умовах воєнного стану, а тому його дії отримали правильну юридичну оцінку за ч. 4 ст. 186 КК за кваліфікуючою ознакою цього кримінального правопорушення - вчинення в умовах воєнного стану.
Окрім цього, колегія суддів також звертає увагу на те, що диспозицією ст. 186 КК України передбачено кримінальну відповідальність за вчинення відкритого викрадення чужого майна (грабіж).
Разом з тим ч. 2 цієї статті охоплює такі кваліфікуючі ознаки, як застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, погроза застосування такого насильства, вчинення грабежу повторно або за попередньою змовою групою осіб.
Водночас ч. 4 цієї статті передбачає відповідальність за скоєння грабежу, учиненого у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Системний аналіз норм кримінального закону України свідчить про те, що кожна наступна частина однієї статті особливої частини КК України може охоплювати кваліфікуючі ознаки попередніх частин цієї ж статті.
Тобто, якщо грабіж вчинений повторно, то це не виключає його кваліфікації за ч. 4 ст. 186 КК України за умови, що є інші передбачені нею кваліфікуючі ознаки (наприклад, учинення грабежу в умовах воєнного стану).
Надуманими, на переконання колегії суддів, є доводи про те, що обвинуваченому не було вручено копію оскаржуваного вироку, оскільки вказані доводи спростовуються розпискою ОСОБА_8 від 07.04.2025 про отримання копії вироку, яка наявна в матеріалах кримінального провадження.
У апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 стверджує про порушення його права на захист через, проте не наводить обґрунтування того, у чому саме полягає порушення його прав. Жодних очевидних та об'єктивних даних про такі порушення в матеріалах справи не міститься.
Так, під час досудового розслідування і судового провадження ОСОБА_8 був забезпечений правовою допомогою захисниці ОСОБА_9 , обвинувачений ОСОБА_8 був присутній у судових засіданнях, судом йому роз'яснено права та обов'язки, ОСОБА_8 давав пояснення, виступав у судових дебатах та останньому слові, не був позбавлений можливості заявляти клопотання .
Залучена до участі в кримінальному провадженні захисниця застосовувала передбачені законом засоби для належного захисту його прав та інтересів, жодних відомостей, які би свідчили, що такий захист якимось чином ставив під загрозу реалізацію права на справедливий судовий розгляд, не здобуто. Процесуальна поведінка захисниці не була пасивною, висловлені нею позиції узгоджувалися з позицією самого ОСОБА_8 , який підтримував свою захисницю у питаннях, щодо яких суд ухвалював рішення після заслуховування думки учасників судового провадження.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 також вказував про невідповідність покарання у виді семи років позбавлення волі вчиненому злочину. Однак, така позиція обвинуваченого є необґрунтованою з огляду на таке.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид і розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
З оскаржуваного вироку вбачається, що призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді семи років позбавлення волі суд першої інстанції урахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який належить до категорії тяжкого злочину, особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, є неодноразово судимим за вчинення умисних злочинів проти власності, покарання відбував реально, на шлях виправлення не став та вчинив новий злочин через невеликий проміжок часу після звільнення (звільнений 05.11.2024, а вже 30.12.2024 вчинив новий злочин), на обліку в лікарів-нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання та відбуття покарання характеризується негативно, думку прокурора, потерпілої, яка не наполягала на суворості покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання, наявність однієї обставини, яка пом'якшує покарання, а саме: щире каяття.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише із призначенням покарання в межах санкції статті, яке належить відбувати виключно реально, проте в мінімальному розмірі.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки таке покарання не порушує загальних засад його призначення, установлених законом України про кримінальну відповідальність, і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання, а тому не вбачає правових підстав вважати це покарання явно несправедливим через суворість. Зрештою призначене ОСОБА_8 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним у статтях 50, 65 КК України.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі та озвучені обвинуваченим у судовому засіданні, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують. Вирок відповідає вимогам статей 370 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, підстави для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 відсутні.
Керуючись ст. ст. 376, 404,405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 07 квітня 2025 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.4 ст.186 КК України - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду Касаційної інстанції (Касаційного кримінального Суду в складі Верховного Суду) протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який утримується під вартою в той самий строк з моменту вручення копії ухвали.
Відповідно до ч.4 ст.532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3