Справа № 583/1294/25
2/583/669/25
18 червня 2025 року м. Охтирка
Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючої судді Семенової О.С.,
за участю секретаря
судового засідання Гайдейчук К.В.,
учасників справи:
представниці відповідачів Журби Г.М. /в режимі відеоконференції/,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін в залі суду в м. Охтирка цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення у порядку статті 625 ЦК України,
Позивач Акціонерне товариство «УкрСиббанк» через свого представника, адвоката Останкову В.О., 27 березня 2025 року звернувся до суду і цією позовною заявою про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 3 % річних у розмірі 16676.61 грн. /шістнадцять тисяч шістсот сімдесят шість гривень 61 копійку/ та інфляційні у розмірі 138740.50 грн. (сто тридцять вісім тисяч сімсот сорок гривень 50 копійок) за прострочення погашення суми боргу за кредитним договором № 11198882000 та з ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 39584.63 грн /тридцять дев?ять тисяч п?ятсот вісімдесят чотири гривні 63 копійки/ та інфляційні у розмірі 328952.85 грн /триста двадцять вісім тисяч дев?ятсот п?ятдесят дві гривні 85 копійок/ за період прострочення погашення суми боргу за кредитним договором №11380313000 за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує на те, що АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11198882000 від 20 серпня 2007 року, відповідно до умов якого Позивач надав ОСОБА_1 кредит в сумі 30000 дол. США, які вона зобов'язалася повернути у повному обсязі не пізніше 19 серпня 2016 року згідно з графіком погашення кредиту та сплачувати щомісячно проценти за користування кредитом.
В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника по вказаному кредитному договору прийнята порука ОСОБА_2 згідно договору поруки № 134110 від 20 серпня 2007 року.
Також АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11380313000 від 11 серпня 2008 року, відповідно до умов якого банк надав відповідачці кредит (грошові кошти) в сумі 59900.00 дол.США, а відповідачка зобов?язалася щомісяця повертати наданий кредит та сплачувати проценти в порядку та на умовах кредитного договору, але у будь - якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 10 серпня 2015 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (п.п.1.1, 1.2. кредитного договору).
В зв'язку з тривалим невиконанням позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами виникла прострочена заборгованість за вказаним договором. АТ «Укрсиббанк» звернулося до суду з позовною заявою про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості по кредиту та процентам за вказаним кредитним договором.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість по кредитному договору № 11198882000 від 20 серпня 2007 року в сумі 135482 грн /сто тридцять п?ять тисяч чотириста вісімдесят дві гривні 44 копійки, з яких: 127855,98 грн - заборгованість за простроченим кредитом; 6849,93 грн - заборгованість по прострочених процентах за користування кредитом; 142,54 грн - пеня за несвосчасне погашення кредиту; 133,99 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом; 500 грн - штраф за порушення зобов'язань становлених кредитним договором. Також стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість по кредитному договору № 11380313000 від 11 серпня 2008 року в сумі 280894 грн /двісті вісімдесят тисяч вісімсот дев?яносто чотири гривні 88 копійок/, з яких: 261920,30 грн - заборгованість за простроченим кредитом; 17126,79 грн - заборгованість по прострочених процентах за користування кредитом; 1105,45 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 242,98 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процента за користування кредитом; 500 грн - штраф за порушення зобов'язань встановлених кредитним договором.
Після набрання цим рішенням законної сили позивач отримав виконавчі листи та направив їх на примусове виконання, яке триває з жовтня 2012 року.
Станом на 12 березня 2025 року заборгованість за кредитним договором не погашена, рішення суду залишається не виконаним.
Таким чином, за твердженням позивача внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, і право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Стосовно обґрунтування стягнення 3% річних за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року, зазначає наступне.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання (у тому числі не повернення позики в іноземній валюті) у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статті 625 ЦК України, за увесь час прострочення, а право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову (зокрема, постанови Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16, від 08.11.2019 року у справі 127/15672/16-ц тощо).
21 квітня 2025 року представниця відповідачів подала відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи тим, що позивач звертався до суду із позовом про стягнення заборгованості по даним кредитними договорами та мотивує свої вимоги рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 жовтня 2012 року у справі № 1813/2621/2012, яким стягнуто в солідарному порядку із відповідачів заборгованість, таким" чином, у зв'язку з використанням банком права звернутися до суду. На їх думку, 05 жовтня 2012 року почався відлік строку позовної давності, оскільки банк звернувся до суду та просив стягнути з них суму заборгованості, в зв'язку з цим просить застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позову через пропуск строків позовної давності. З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку 3% річних у розмірі 16676,61 грн. та інфляційні у розмірі 138740,50 грн. за прострочення погашення суми боргу за кредитним договором № 11198882000 та 3% річниху розмірі 39584,63 грн. та інфляційні у розмірі 328952,85грн.за період прострочення погашення суми боргу за кредитним договором № 11380313000 саме за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року. В той же час, з позовною заявою до суду позивач звернувся 27 березня 2025 року, тобто, з спливом строку позовної давності, при цьому, клопотання про поновлення строку ним не подано. Враховуючи викладене, просить застосувати позовну давність у даній справі, та відмовити у задоволенні позову, у зв'язку з пропуском передбаченого ст. 257 ЦК України загального строку позовної давності тривалістюу 3 роки.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61- 13760сво21) зазначила, що натуральним зобов'язанням є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція ст.625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду У складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18). Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч.І ст.267 ЦК України).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (ст.625 ЦК України).
Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (п.4 ч.І ст.602 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: натуральним зобов'язання (оЬІщаїіо паіигаїіз) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; задавненим зобов'язанням є зобов'язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред'являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності; законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов'язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред'явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов'язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред'явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності; очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов'язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов'язанні. Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги; приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20). Відповідачі вважають, що зобов'язання є задавненим, в зв'язку з чим набуло характеру натурального зобов'язання. Як вбачається з встановлених обставин, що заборгованість в порядку ст. 625 ЦК України, була нарахована позивачем на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов'язанні.
На підставі цього вважає, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без примусового стягнення заявленої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги такого строку. Тому у кредитора, для охорони інтересів боржника, була можливість пред'явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової -палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20 /а.с. 102-105/.
25 квітня 2025 року представниця позивача подала до суду відповідь на відзив, якою просить відхилити відзив на позовну заяву, з мотивів викладених у ній.
29 квітня 2025 року представниця відповідачів подала до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з мотиві викладених у відзиві та запереченні /а.с. 129-130/.
Представниця позивача в судове засідання не прибула, подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі /а.с. 145-146/
Відповідачі в судове засідання не прибули, їх представниця в судовому засіданні заперечила проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Згідно із ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 20 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11198882000, за умовами якого, ОСОБА_1 отримала кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у розмірі 30000,00 долларів США, що дорівнює еквіваленту 151500,00 гривень за курсом Національного банку України, на день укладання цього договору, зі сплатою відсотків за використання кредитних коштів, у розмірі 12,40 % річних. Надання кредиту (грошових коштів) здійснено у наступний термін: 20 серпня 2007 року до 19 серпня 2016 року /а.с.16-20/.
20 серпня 2007 року підписана додаткова угода до договору про надання споживчого кредиту № 11198882000 укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , якою до договору додано Додаток № 2 «Графік платежів, визначення сукупності вартості кредиту», та додаток № 3 «Тарифи Банку» /а.с. 21-23/.
20 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 134110, відповідно до умов якого, ОСОБА_2 зобов'язався відповідати перед АКІБ «УкрСиббанк» за виконання ОСОБА_1 усіх її зобов'язань перед АКІБ «УкрСиббанк» у повному обсязі, що виникли з кредитного договору № 11198882000 від 20 серпня 2007 року, як існуючих у теперішній час, так і тих, що можуть виникнути у майбутньому /а.с. 24-25/.
Крім цього 11 серпня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11380313000, за умовами якого, ОСОБА_1 отримала кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у розмірі 59900,00 долларів США, що дорівнює еквіваленту 290215,50 гривень за курсом Національного банку України, на день укладання цього договору, зі сплатою відсотків за використання кредитних коштів, у розмірі 15,00 % річних. Надання кредиту (грошових коштів) здійснено у наступний термін: 11 серпня 2008 року до 10 серпня 2015 року /а.с.26-29/.
05 жовтня 2012 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області було ухвалено рішення у справі № 1813/2621/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, згідно з яким, позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість по кредитному договору № 11198882000 від 20 серпня 2007 року в сумі 135482 (сто тридцять п'ять тисяч чотириста вісімдесят дві) гривні 44 копійок, з яких 127855,98 грн., - заборгованість за простроченим кредитом, 6849,93 грн., - заборгованість по прострочених процентах за користування кредитом, 142,54 грн., -пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 133,99 грн., -пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом, 500 грн., - штраф за порушення зобов'язань встановлених кредитним договором. Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість по кредитному договору № 11380313000 від 11.08.2008 року в сумі 280894 (двісті вісімдесят тисяч вісімсот дев'яносто чотири) гривні 88 копійок, з яких 261920,30 грн., - заборгованість за простроченим кредитом, 17126,79 грн., - заборгованість по прострочених процентах за користування кредитом, 1105,45 грн., - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 242,98 грн., -пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом, 500 грн., - штраф за порушення зобов'язань встановлених кредитним договором, та судовий збір з ОСОБА_2 в сумі 677 (шістсот сімдесят сім) гривень 41 копійку та з ОСОБА_1 в сумі 2541 (дві тисячі п'ятсот сорок одну) гривню 45 копійок, рішення набрало законної сили /а.с. 31-32/.
Судом установлено та не заперечується відповідачами, що це рішенням станом на зараз не виконане, що підтверджується відповідними розрахунками заборгованості за кредитними договорами.
Періодом затримки є період з часу набрання рішенням законної сили до повного його виконання.
Відповідно до довідки-розрахункузаборгованості за кредитним договором № 11198882000 від 20 серпня 2007 року ОСОБА_1 станом на 12 березня 2025 року має заборгованість в сумі 15245,43 доларів США, та, згідно з довідкою-розрахунком заборгованості по процентам за користування кредитом ОСОБА_1 станом на 2 березня 2025 року за кредитним договором має загальний залишок заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 36418,05 доларів США /а.с. 46-58/.
Згідно з розрахунком суми 3 % річних, наведеним представником позивача у позовній заяві за договором № 11198882000 від 20 серпня 2007 року, усього 3% річних становить - 12487,18 грн., за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року /а.с. 33-35/.
Відповідно до розрахунку суми інфляційних витрат, наведеним представником позивача у позовній заяві за договором № 11198882000 від 20 серпня 2007 року, сума інфляційних втрат становить - 135482,44 грн. за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року /а.с. 40-42/.
Відповідно до довідки про погашення заборгованості за кредитним договором № 11198882000 від 20 серпня 2007 року, що стягнута за рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 жовтня 2012 року ОСОБА_1 за період з 21 березня 2012 року до 02 квітня 2017 року погашено 7,87 доларів США, за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року погашено 460,26 доларів США /а.с. 43-45/.
Відповідно до довідки-розрахункузаборгованості за кредитним договором № 11380313000 від 11 серпня 2008 року ОСОБА_1 станом на 12 березня 2025 року має заборгованість в сумі 32801,54 доларів США, та, згідно з довідкою-розрахунком заборгованості по процентам за користування кредитом ОСОБА_1 станом на 12 березня 2025 року за кредитним договором має загальний залишок заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 97286,95 доларів США /а.с. 69 зворот - 77 зворот/.
Згідно з розрахунком суми 3 % річних, наведеним представником позивача у позовній заяві за договором № 11380313000 від 11 серпня 2008 року, усього 3% річних становить - 39584,63 грн., за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року /а.с. 60-63/.
Відповідно до розрахунку суми інфляційних витрат, наведеним представником позивача у позовній заяві за договором № 11380313000 від 11 серпня 2008 року, сума інфляційних втрат становить - 328952,85 грн. за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року /а.с. 63-65/.
Відповідно до довідки про погашення заборгованості за кредитним договором № 11380313000 від 11 серпня 2008 року, що стягнута за рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 жовтня 2012 року ОСОБА_1 за період з 21 березня 2012 року до 02 квітня 2017 року погашено 820,32 доларів США, за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року погашено 461,34 доларів США /а.с. 66-67/.
За загальним правилом ст. ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦК України передбачено, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Відповідно до ч. 1ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ч. 1 ст. 611 цього Кодексу передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання в наслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначений висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Отже вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 цього Кодексупередбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 604 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
З аналізу вказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу (п 41. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18)).
Як зазначено у позовній заяві, підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачами, рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 жовтня 2012 року, ухвалене у справі № 1813/2621/2012, відповідачами не виконано у повному обсязі.
Вказана обставина не підлягає доказуванню, з огляду на ч. 4 ст. 82 ЦПК України, якою встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ч. 4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставістатті 1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), від 23.06.2020 року у справі № 536/1841/15-ц зроблено висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбаченихстаттею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19.06.2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19), від 23.10.2019 року у справі № 922/3013/18 (провадження № 12-116гс19), від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19)).
Також суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц, в якій містяться висновки про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
При постановленні судового рішення по цій цивільній справі судом також враховувалися висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 711/4585/22, провадження № 61-8119 св 21, а саме, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, іфакту наявності боргу, встановленого рішенням суду. Позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
21 квітня 2025 року представниця відповідачів подала заяву про застосування позовної давності по цій справі, мотивуючи тим, що позивач просить стягнути з Відповідачів у солідарному порядку 3% річних у розмірі 16676,61 грн. та інфляційні у розмірі 138740,50грн. за прострочення погашення суми боргу за кредитним договором № 11198882000 та 3% річнихурозмірі 39584,63 грн. та інфляційні у розмірі 328952,85грн.за період прострочення погашення суми боргу за кредитним договором № 11380313000 саме за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року, в той же час, з позовною заявою до суду позивач звернувся 27.03.2025 року, тобто, з спливом строку позовної давності, при цьому, клопотання про поновлення Позивачем не подано. Враховуючи викладене, Відповідачі просять застосувати позовну давність у даній справі, та відмовити у задоволенні позову, у зв'язку з пропуском передбаченого ст. 257 ЦК України загального строку позовної давності тривалістю у 3 роки /а.с. 98-99/.
Суд не вбачає підстав для застосування позовної давності у цій справі, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно зі ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З ухваленням рішення про стягнення боргу у 2012 році зобов'язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням і є датою, коли зобов'язання відповідачів перед банком за Кредитним договором припинилося.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 (справа № 127/15672/16-ц, провадження № 14-254цс19).
Аналогічні висновки викладені в рішеннях Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України)установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу,продовжуються на строк дії такого карантину».
Окрім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022у зв'язку з військовою агресією РФ проти України введено в Україні воєнний стан із 05години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжується.
Відповідно до норми п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відповідно до положення п. 12 та п. 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України строк позовної давності продовжується на період дії карантину та зупиняється на строк дії воєнного стану в Україні, а саме: «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.(Розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020).
19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. (Розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023)»
За наслідками розгляду справи № 910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у п.100 постанови від 06.09.2023 року зробила висновок, що саме з 02.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 цим законом (п. 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №167/1058/20).
Строк дії карантину, що був введений у 2020 році, неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та діяв до 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, та був відмінений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 за № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Правові позиції щодо застосування пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладені у постановах Верховного Суду, а саме: від 11.02.2020 року у справі № 916/612/19; від 25.08.2021 року у справі № 914/1560/20; від 22.09.2022 року у справі № 920/724/21; від 07.09.2022 року у справі № 679/1136/21; від 20.04.2023 року у справі № 728/1765/21 тощо.
Водночас, з 24.02.2022 року до цього часу в Україні діє воєнний стан, що був введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» за №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року за №2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діяв на момент подання позову у даній справі.
Таким чином, з урахуванням положень пунктів 12, 18, 19 розділу «Прикінцевих та перехідних положення» ЦК України вимоги Банку щодо стягнення 3% річних за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року заявлені в межах строку позовної давності.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення розміру 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року, тобто, в межах строків позовної давності.
З огляду на викладене твердження представниці відповідачів про сплив позовної давності є помилковим.
Відповідачами не спростовано доводи позивача щодо порушення умов договору, внаслідок чого виникла заборгованість. Заперечуючи проти визначеного позивачем розміру заборгованості, свого розрахунку заборгованості та доказів на його підтвердження, відповідачі та їх представниця не надали, а відтак позивач має право на отримання сум, передбаченихст.625 ЦК України в межах строку загальної позовної давності з урахуванням строків дії карантину та воєнного стану в Україні, на які він продовжується.
Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягають до солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» 3 % річних у розмірі 16676.61 грн. та інфляційні втрати у розмірі 138740.50 грн. за прострочення погашення суми боргу за кредитним договором № 11198882000 за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року. Також з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» необхідно стягнути 3 % річних у розмірі 39584.63 грн та інфляційні втрати у розмірі 328952.85 грн за прострочення погашення суми боргу за кредитним договором №11380313000 за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Положеннями пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень передбачено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позову у повному обсязі, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 7859,32 грн, з розрахунку ціна позову 523954,59 грн, з яких солідарно стягнуто 155417,11 грн, що є 29,66 % від позову (7859,32 / 100 * 29,66 = 2331,07 грн), та з відповідачки ОСОБА_1 підлягає до стягнення судовий збір в сумі 5528,25 грн з розрахунку ціна позову 523954,59 грн, з якої особисто з неї стягнуто 368537,48 грн, що є 70,34 % від позову (7859,32 / 100 * 70,34 = 5528,25 грн) судового збору.
Керуючись ст. ст. 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, ст. ст. 4, 11, 14, 15, 16, 526, 610, 611, 612, 625 ЦК України, суд
Задовольнити повністю позовні вимоги Акціонерного товариства «УкрСиббанк».
Солідарно стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» 3 % річних у розмірі 16676.61 грн. /шістнадцять тисяч шістсот сімдесят шість гривень 61 копійку/ та інфляційні втрати у розмірі 138740.50 грн. (сто тридцять вісім тисяч сімсот сорок гривень 50 копійок) за прострочення погашення суми боргу за кредитним договором № 11198882000 за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року, всього до стягнення підлягає сума в розмірі 155417,11 грн /сто п'ятдесят п'ять тисяч чотириста сімнадцять гривень 11 копійок/ та судові витрати за сплату судового збору в розмірі 2331,07 грн /дві тисячі триста тридцять одну гривню 07 копійок/.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» 3 % річних у розмірі 39584.63 грн /тридцять дев?ять тисяч п?ятсот вісімдесят чотири гривні 63 копійки/ та інфляційні втрати у розмірі 328952.85 грн /триста двадцять вісім тисяч дев?ятсот п?ятдесят дві гривні 85 копійок/ за прострочення погашення суми боргу за кредитним договором №11380313000 за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року, всього до стягнення підлягає сума в розмірі 368537,48 грн /триста шістдесят вісім тисяч п'ятсот тридцять сім гривень 48 копійок/ та судові витрати за сплату судового збору в розмірі 5528,25 грн /п'ять тисяч п'ятсот двадцять вісім гривень 25 копійок/.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Сумського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи /вирішення питання/ без повідомлення /виклику/ учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Повне судове рішення складено 20 червня 2025 року.
Позивач: Акціонерне товариство "УКРСИББАНК" /юридична адреса: вул. Андріївська, буд. 2/12, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ 09807750.
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 .
Суддя Охтирського міськрайонного суду
Сумської області О.С. Семенова