Справа № 947/22396/24
Провадження № 2/947/368/25
10.06.2025 року
Київський районний суд м.Одеси в складі головуючого судді Бескровного Я.В., при секретарі Корнійчук К.С. розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння -
встановив :
ОСОБА_3 , через свого представника адвоката Сіржант Ю.В., 18.07.2024 звернулася з даним позовом до суду у якому просила суд витребувати від ОСОБА_4 на її користь 700/1000 часток квартири АДРЕСА_1 .
Позов вмотивовано тим, що їй на підставі свідоцтва про право власності на житло квартиру АДРЕСА_1 , від 01.11.206, належить 700/1000 часток у спільній власності з ОСОБА_5 .
Вказала на незаконне володіння квартирою відповідачкою, яка набула її на підставі договору дарування, і посилаючись на ст.388 ЦК України просила позов задовольнити.
Представник відповідачки подав відзив у якому проти задоволення позову заперечував, посилаючись на його безпідставність.
У судовому засіданні представник позивача не з'явився, повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи.
Відповідач та його представник проти задоволення позову заперечували.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.82ч.5 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.
Так, Постановою Верховного Суду від 15.05.2019р. у справі №520/16979/13 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, Київського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» про визнання недійсним ордеру та визнання права користування та володіння кімнатами, встановлені такі обставини, що ОСОБА_1 , з двома малолітніми дітьми у жовтні 1997 року надано дві кімнати № № НОМЕР_1 в квартирі АДРЕСА_1 .
У травні 2007 року у вказаній квартирі звільнені попередніми мешканцями дві кімнати № 5, 6. З того часу позивач неодноразово зверталась із заявами до ВК Одеської міської ради, Управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу про приєднання до її житлової площі даних кімнат, так як згідно з рішенням виконавчого комітету Київської райради народних депутатів № 485 від 17 червня 1988 року ОСОБА_1 з членами своєї сім'ї перебуває на квартирному обліку, до теперішнього часу не знята з квартирного обліку та потребує поліпшення житлових умов.
Рішенням ВК Одеської міської ради від 28 березня 2013 року № 110 внесено зміни до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28 лютого 2013 року № 74 «Про надання житлових приміщень громадянам у фонді житла для тимчасового проживання» та доповнено додаток пунктами 13, 14 наступного змісту:
«13. ОСОБА_8 . 14. ОСОБА_6 ».
Станом на день видачі ОСОБА_6 ордеру, тобто на 28 травня 2013 року, будинок на АДРЕСА_2 віднесено до фонду житла для тимчасового проживання.
Відповідно до Рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 15 серпня 2014 року № 324 «Про впорядкування діяльності Комунального підприємства «Домоуправління № 18», житловий будинок на АДРЕСА_2 , де проживає позивач зі своєю родиною, було віднесено до державного житлового фонду, в якому дозволяється проведення приватизації жилих приміщень у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Апеляційним судом установлено, що позивач вже зверталась з аналогічним позовом, з обґрунтуванням та доводами, щодо визнання недійсним ордеру на жиле приміщення для тимчасового проживання від 28 травня 2013 року, виданого Департаментом міського господарства Одеської міської ради на заселення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в кімнати АДРЕСА_3 та № 6 квартири АДРЕСА_1 , в 2013 році.
За наслідками розгляду зазначеної справи апеляційний суд Одеської області 04 грудня 2013 року скасував рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2013 року та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту міського господарства, ОСОБА_6 , третя особа - Виконавчий комітет Одеської міської ради, про визнання ордеру недійсним відмовив.
Цим судом встановлено, що 30.09.2016 департаменту міського господарства ОМР ОСОБА_6 та ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на житло квартиру АДРЕСА_1 у розмірі по 406/1000 часток, кожному, у спільну власність.
18.10.2016р. ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом шостої одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л. за реєстровим №4-1839, продав ОСОБА_9 406/1000 часток квартири АДРЕСА_1 .
В цей же день ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом шостої одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л. за реєстровим №4-1839, продала ОСОБА_9 406/1000 часток квартири АДРЕСА_1 .
Після цього, 31.10.206р. на виконання рішення Київського районного суду м.Одеси від 19.07.2016 у справі №520/16979/13, директором департаменту міського господарства ОМР підписано Розпорядження «Про визнання недійсним розпорядження органу приватизації №220475 від 30.09.2013 про право власності на житло», і 01.11.2016р. Департаментом видано свідоцтво про право власності на житло квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 700/1000 часток у спільну власність ОСОБА_11 та ОСОБА_5 .
Відповідачка на підставі Договору дарування від 07.02.2024 року, укладеного з ОСОБА_12 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В.С. за реєстровим №2669, набула 515/1000 часток квартири АДРЕСА_1 .
Статтею 317 ч.1 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 319 чч.1-2 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ст.321 чч.1-2 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо:
1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень;
2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:
1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;
2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало:
а) до об'єктів критичної інфраструктури;
б) до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;
в) до об'єктів та земель оборони;
г) до об'єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів (територій) на момент вибуття з володіння;
ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів на момент вибуття з володіння;
д) до пам'яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.
4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Таким чином, враховуючи, що рішення Київського районного суду м.Одеси від 19.07.2016 у справі №520/16979/13, на підставі якого було видано вказане Розпорядження «Про визнання недійсним розпорядження органу приватизації №220475 від 30.09.2013р. та свідоцтва №19-26116 від 30.09.2013р. про право власності на житло ОСОБА_6 та ОСОБА_7 » скасоване, і оскільки при розгляді справи судом не здобуто доказів того, що вказані правочини - Договори купівлі продажу частини спірної квартири від 18.10.2016р. та Договір дарування від 07.02.2024р. не визнано недійсним у судовому порядку, то підстав для застосування вимог ст.388 ЦК України суд не вбачає, а отже і задоволенню позов не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4-13,76-89,258-273 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Я. В. Бескровний