Справа № 947/20367/25
Провадження № 2/947/3707/25
про направлення справи за підсудністю
20.06.2025 року м. Одеса
Суддя Київського районного суду м. Одеси Скриль Ю.А., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,
ОСОБА_1 02.06.2025 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2 , безпідставно набутих коштів у розмірі 45 601,09 гривень та судових витрат.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив: він та відповідач є співвласниками квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом. Після отримання свідоцтва про право на спадщину в порядку заповіту на 1/2 частини вищезазначеної квартири йому стало відомо, що квартиру відповідач - ОСОБА_2 - здає в оренду та отримує орендну плату, яка складає 7000,00 гривень на місяць. Таким чином, за період з 18.05.2024 р. по 21.05.2025р. орендодавцем сплачено на користь відповідача орендну плату у загальній сумі 84 000,00 гривень. У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 відмовився у добровільному порядку відшкодувати позивачу 1/2 частину отриманого ним доходу від здачі в оренду спільної квартири, позивач змушений звернутися до суду за захистом порушених прав та інтересів та просить суд, стягнути з відповідача на його користь безпідставно набуті кошти у розмірі 42 00,00 гривень - орендну плату, 2907,42 гривень - інфляційних втрати, 3% річних у розмірі 693,67 гривень, що разом становить 45 601,09 гривень.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільна справа розподілена судді Скриль Ю.А.
Позивач звертаючись до Київського районного суду м. Одеси з даним позовом, посилаючись на частину 1 статті 30 ЦПК України.
Суд не погоджується з даним твердженням позивача з наступних пістав.
Згідно з п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» №3 від 01 березня 2013 року, виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (ч. 1 ст. 114 ЦПК).
Згідно з положеннями ст. 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Таким чином, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Подібні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №910/6644/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, від 26 травня 2021 року у справі №506/33/19, від 02 лютого 2022 року у справі №185/8191/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18 дійшла таких висновків: нерухоме майно є особливим об'єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв'язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення; майнове право на об'єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об'єкта цивільних прав; виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном; оскільки спір у справі виник з приводу об'єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на вказане майно мав би розглядатись судом за місцезнаходженням майна.
Відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
У справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
Як вбачається із матеріалів справи предметом спору є стягнення позивачем як співласником нерухомого майна безпідставно набутих коштів з відповідача ОСОБА_2 , отриманих ним від орендодавця ОСОБА_3 на підставі договору оренди житлової площі від 18.05.2024 року, який був підписаний між позивачем та ОСОБА_3 з метою подальшого здачі спірного майна в оренду, внаслідок якого орендодавець отримує житло, а орендодавець грошові кошти за здачу житла в оренду.
Отже висновки ВП ВС зроблені у справі 911/2390/18 , не є релевантними для цієї справи, та не можуть бути застосовані.
Згідно з нормами ЦПК України вказана справа має розглядатися за правилами загальної підсудності справ, зокрема на підставі ч. 1 ст. 27 ЦПК України.
Згідно з частиною 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Як вбачається з інформації з Єдиного державного демографічного реєстру від 18.06.2025 №1490012, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить до території Звенигородського районну Черкаської області.
Відповідно до ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно з ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Таким чином суддею встановлено, що справа за вказаним позовом не підсудна Київському районному суду м. Одеси, натомість як справа належить до територіальної юрисдикції Звенигородський районний суд Черкаської області знаходиться за адресою: 20200, м. Звенигородка, вул. Шевченка, 12а).
Крім того, недотримання судом правил виключної підсудності є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд до належного суду (ст.378 ч.1 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 31 ЦПК України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Відповідно до ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом.
На підставі викладеного та керуючись ст. 31 ЦПК України, суд
Матеріали справи № 947/20367/25 (провадження № 2/947/3707/25) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів передати на розгляд до Звенигородського районного суду Черкаської області.
Передачу справи на розгляд до Звенигородського районного суду Черкаської області (20200, м. Звенигородка, вул. Шевченка, 12а ) здійснити на підставі даної ухвали не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду упродовж 15 днів з дня її підписання шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя Скриль Ю. А.