провадження 2/287/616/25
Справа № 287/324/25
19 червня 2025 року м. Олевськ
Суддя Олевського районного суду Житомирської області Русин М.Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Васянович Марія Іванівна, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
До Олевського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Васянович Марія Іванівна, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, у якій просить:
- розірвати шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який укладений 23.02.2021 року за актовим записом № 11;
- визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір'ю.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Так, нормами статей 175 та 177 ЦПК України регламентовано вимоги до форми і змісту позовної заяви, відповідно до яких у позовній заяві повинен міститися виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини та позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги .
Однією із позовних вимог є вимога визначити місце проживання малолітніх дітей разом з матір'ю.
Згідно зі ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У відповідності до ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до постанови ВСУ у справі № 592/1521/17 від 28.11.2018 року «Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).
Наведена позиція закріплена у національному законодавстві, а саме: згідно частини четвертої та п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування».
З огляду на викладене, позивач в порушення вимог законодавства не залучив у справі відповідний орган опіки та піклування участь якого є обов'язковою. Крім того, клопотання про залучення у якості третьої особи органу опіки та піклування заявлено не було.
Частиною 5 ст. 19 СК України передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Однак, в порушення цього в прохальній частині позивач виносить вимогу щодо визначення місця проживання дітей не вказавши в позовній заяві чи дійсно що між подружжям існує спір про визначення місця проживання дітей, чи звертався позивач або відповідач до органу опіки та піклування з питань визначення місця проживання дітей, які заходи органом опіки та піклування вживались. У разі якщо зверталася, не зазначено чи надав відповідний орган опіки та піклування висновок про визначення місця проживання дітей та не долучено такого висновку до матеріалів позовної заяви.
Пунктом 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. N 866, передбачено, що для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
Працівник служби у справах дітей за місцем проживання дитини проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт.
У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання для здійснення обстеження його житлово-побутових умов та складення акту обстеження умов проживання.
Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.
Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
Так, в постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі N200/952/18 (провадження N61-14859св19) вказано, що "Під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини участь органу опіки та піклування є обов'язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (суд обов'язково враховує стан здоров'я і батьків, і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло".
На виконання зазначених норм, зокрема ст. 19 СК України, а також на виконання п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України до матеріалів позовної заяви не додано актів обстеження житлових умов, на предмет визначення місця проживання дитини та інших документів, що стосуються справи (документів, що характеризують батьків і їх відношення до дитини, поведінку за місцем роботи і за місцем проживання)
Відповідно до постанови ВСУ у справі № 592/1521/17 від 28.11.2018 року «Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).
У відповідності до пп. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на цей час складає 1211 гривні 20 копійок.
Згідно абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Так, з врахуванням вищенаведеного та кількості позовних вимог немайнового характеру (дві позовні вимоги) позивачу необхідно було сплатити судовий збір у загальному розмірі (1211,20 грн. * 2) 2422,40 грн. за встановленими реквізитами, оскільки останнім не було сплачено судовий збір за вимогу визначення місця проживання дітей, позивачу слід сплатити (доплатити) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. та подати до суду відповідні докази.
Згідно з ч. 1 ст. 188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Проте наразі позовна заява ОСОБА_1 не містить виклад обставин та мотивів, з огляду на які нею об'єднано неоднорідні та не похідні вимоги, а саме: про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.
Суд роз'яснює, що під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Об'єднані можуть бути позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18 (провадження № 12-231гс18).
Отже, однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів), або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
При цьому, об'єднання позовних вимог може мати негативні наслідки. Сумісний розгляд декількох вимог, навіть тісно пов'язаних і однорідних, розширює предмет доказування у справі, збільшує коло учасників процесу, ускладнює розгляд та вирішення справи (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2019 у справі № 910/11811/18).
Водночас суд зазначає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).
Позивачем не обґрунтовані підстави об'єднання в одному провадженні зазначених позовних вимог. Проте розгляд цих вимог в одному провадженні може безпідставно затягнути розгляд справи.
Заявлені позивачем вимоги не є однорідними чи похідними одна від одної, тобто, вирішення позовних вимог не залежить від вирішення одна від одної.
Однак, якщо позивач вбачає раціональні підстави розгляду таких вимог саме в одному проваджені, то має обґрунтувати суду таку необхідність.
Таким чином, відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку на усунення викладених в ухвалі недоліків, таким чином позовна заява вважатиметься поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усуне вказані недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 260, 261, 353 ЦПК України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Васянович Марія Іванівна, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Надати позивачці строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, роз'яснивши, що в іншому випадку позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута позивачці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: М. Г. Русин