Іменем України
20 червня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/392/25
10 червня 2025 року справа №927/392/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
За позовом: Чернігівської окружної прокуратури,
вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000, в інтересах держави в особі
позивача: Любецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,
код ЄДРПОУ 04412478, вул. Добринінська, 60, селище Любеч, Чернігівський район, Чернігівська область, 15041
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерференц систем»,
ЄДРПОУ 45067285, вул. Броварської сотні, 3, м. Бровари, Броварський район, Київська область, 07403
Предмет спору: про стягнення 274 259,07 грн,
не викликались,
Чернігівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Любецької селищної ради звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерференц систем», у якому просить суд стягнути з відповідача 274 259,07 грн, з яких 244 443,60 грн попередньої оплати за непоставлений товар, 8 652,68 грн інфляційних нарахувань, 1 968,94 грн 3% відсотки річних та 19 193,85 грн пені.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 23.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.
Ухвала суду від 23.04.2025 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 23.04.2025 о 19:44, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Отже, останнім днем для подання відповідачем відзиву є 09.05.2025.
08.05.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.
13.05.2025 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив з доданими до нього документами.
Суд долучив до матеріалів справи подані учасниками справи заяви по суті (відзив відповідача на позов та відповідь прокурора на цей відзив) як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.
Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору про закупівлю товарів №2 від 14.10.2024 відповідач передав позивачу талони на паливо для його фактичного відпуску на АЗС. Проте, як зазначає прокурор, позивач не зміг отримати паливо за талонами на загальну суму 244 443,60 грн у зв'язку з відмовою АЗС відпускати паливо або закриттям АЗС. Оскільки позивач сплатив відповідачу кошти за товар, який фактично не отримав, прокурор просить стягнути з відповідача кошти у розмірі 244 443,60 грн.
Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне:
- позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту невиконання свого обов'язку саме відповідачем;
- щодо доданих до позовної заяви службових записок відповідач зазначає, що ці документи складені безпосередньо позивачем, містять підписи осіб, повноваження яких взагалі не можливо встановити та їх зв'язок із підприємством. На підставі зазначених документів не можливо встановити факт відмови автозаправної станції (місця поставки товару) від здійснення відпуску товару; документи не містять підпису співробітників АЗС чи їх будь-яких письмових пояснень про відмову. Фотофіксації взагалі не надано;
- позивач неправильно трактує правову природу перерахованих грошових коштів, оскільки визначає їх як передоплату, тоді як договором встановлено оплату за фактом здійснення поставки товару, тобто післяплату. Оскільки між сторонами укладено договір, на виконання якого продавець передав, а покупець оплатив товар, то позовна вимога про зобов'язання повернення попередньої оплати в розмірі 245540,00 грн є безпідставною та до задоволенню не підлягає.
У відповіді на відзив прокурор заперечив проти доводів відповідача-1, викладених у відзиві на позов, та зазначає, що:
- відповідач безпідставно ототожнює факт передачі талонів, які лише дають право на отримання бензину, із належним виконанням зобов'язань за договором щодо постачання пального;
- на підставі службових записок, складених довіреною особою позивача, беззаперечно встановлено факт припинення роботи АЗС постачальника, відповідно до додатку №2 Договору №2 від 14.10.2024 (АВІАС, ANP), та неможливості отримання пального за талонами, що свідчить про неналежне виконання зобов'язань за договором з боку постачальника. Більш того, на АЗС постачальника будь-які працівники відсутні, а тому отримання підписів, пояснень або складання актів із залученням працівників АЗС є фактично неможливим, що додатково підтверджує обґрунтованість використання службових записок довірених осіб позивача як єдиного можливого та допустимого засобу фіксації факту відсутності можливості отримання пального;
- позивачем здійснено попередню оплату товару, який підлягав поставці, однак відповідач визначений договором товар покупцю в повному обсязі не передав, доказів на спростування обставин, наведених у позові, не надав, тому вимоги позивача про стягнення вартості недопоставленого відповідачем палива є обґрунтованими.
Заперечень у встановлений судом строк до суду не надходило.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
24.09.2024 Любецькою селищною радою на веб-порталі публічних закупівель «Prozorro» розміщено оголошення про проведення відкритих торгів № UA-2024-09-24-004746-а на закупівлю бензину А-95 у кількості 2281 літр та дизельного пального у кількості 5926 літрів.
У п. 1 Додатку №3 до тендерної документації на закупівлю зазначено, що заправка транспорту Замовника буде здійснюватися по талонах або скретч-картках. Термін дії талонів або скретч-карток на паливо повинен бути 1 рік, з можливістю обміну їх на нові з новим строком дії при його закінченні.
У листі №10059 від 25.09.2024 ТОВ «Торговий дім «Інтерференц систем» зазначило, що, вивчивши тендерну документацію, товариство погоджується виконати вимоги Замовника та Договору, на умовах зазначених у цій тендерній документації.
За результатами проведених торгів переможцем визнано ТОВ «Торговий дім «Інтерференц систем».
14.10.2024 Любецька селищна рада (далі - Замовник) між ТОВ «Торговий дім «Інтерференц систем» (далі - Постачальник) укладено договір про закупівлю товарів №2 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується до кінця 2024 року поставити Замовникові товар Бензин марки А-95, Дизельне паливо код за ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти (09132000-3 Бензин, 09134200-9 - Дизельне паливо) (далі - Товар), а Замовник - прийняти і оплатити такий Товар згідно з умовами даного Договору.
Найменування, асортимент та кількість Товару: Згідно Специфікації (Додаток № 1 до Договору) (п. 1.2 Договору).
У п. 1.3.1 Договору (у редакції додаткової угоди №1 від 18.10.2024 до Договору) зазначено, що фінансування закупівлі за цим Договором здійснюється за бюджетні кошти, передбачені для фінансування відповідних видатків Замовника у 2024 бюджетному році.
Згідно з п. 3.1, 3.2 Договору ціна цього Договору становить: 449 665,44 грн. Ціна за одиницю Товару визначається в Специфікації (Додаток № 1 до Договору), що є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п. 4.1., 4.2 Договору оплата проводиться після пред'явлення Постачальником рахунку на оплату Товару, видаткової накладної на Товар в 30-денний термін з дня отримання Товару Замовником.
Оплата Товару здійснюється Замовником в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника.
За умовами п. 5.1, 5.2 Договору строк поставки Товару: згідно заявок відповідальної особи Любецької селищної ради протягом жовтня - грудня 2024 року (до 31 грудня 2024 року).
Місце поставки :
- поставка талонів або скретч-карток (номінал 10л, 20л) - за юридичною адресою Замовника (15041, Чернігівська область, Чернігівський район, смт. Любеч, вул. Добринінська, 60).
- здійснення заправки - АЗС Постачальника на відстані не більше 50 км від Любецької селищної ради, розміщеної за адресою: Чернігівська обл., Чернігівський район, смт. Любеч, вул. Добринінська, 60 (можливість цілодобової заправки автомобілів Покупця - безпосередньо на кожній АЗС Продавця), щоденно, в тому числі вихідні і святкові дні.
Постачальник передає Замовнику Товар у власність талонів або скретч-карток для його фактичного відпуску на АЗС (п. 5.3 Договору).
Передача Товару у власність Замовнику здійснюється через його належно уповноваженого представника, що оформлюється відповідною видатковою накладною, при умові одночасної передачі уповноваженому представнику Замовника талонів або скретч- карток на пальне на відпуск Товару. Датою передачі Товару у власність Замовника є дата, зазначена у видатковій накладній. З моменту переходу до Замовника права власності на пальне та до моменту його фактичного отримання на АЗС, пальне перебуває на відповідальному безкоштовному зберіганні у Замовника (п. 5.5 Договору).
Відповідно до п. 6.2 Договору Замовник має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання зобов'язань Постачальником, повідомивши про це у строк 10 днів; контролювати поставку товарів у стоки, встановлені цим Договором.
Згідно з п 6.3 Договору Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором.
Цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками Сторін (за їх наявності) і діє до 31 грудня 2024 року, але в будь-якому випадку, до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань по цьому Договору (п. 10.1 Договору).
Відповідно до п. 11.2 Договору умови цього Договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
У Специфікації (Додаток №1 до Договору) зазначено, що поставці підлягає бензин автомобільний марки А-95 у кількості 2281 л загальною вартістю 130 017,00 грн та дизельне паливо у кількості 5926 л загальною вартістю 319 648,44 грн.
У Додатку №2 до Договору вказаний перелік АЗС/АСК Постачальника та його партнерів, а саме:
ABIAC плюсЧернігівськасмт. Ріпки, вул. Шевченка, І85-А
ANPЧернігівськасмт. Ріпки, вул. Шевченка, 1-Б
ANPЧернігівськам. Чернігів, Киівське шосе, 2
ANPЧернігівськам. Чернігів, пр. Миру, 306
ABIAC плюсЧернігівськам. Чернігів, вул. 1 Травня, 178
ANPЧернігівськам. Чернігів, вул. Кірова, 32
ANPЧернігівськам. Чернігів, вул. Кільцева, 16
ANPЧернігівськам. Чернігів, вул. Любецька, 149-А
ABIAC плюсЧернігівськам. Чернігів, вул. Любецька, 28
Відповідно до видаткових накладних №1777 від 18.10.2024 та №1933 від 15.11.2024 ТОВ «Торговий дім «Інтерференц систем» передало, а Любецька селищна рада прийняла бензин А-95 у кількості 2280 л та дизельне паливо у кількості 5920 л, усього на загальну суму 449 284,80 грн.
У позовній заяві прокурор зазначає, що починаючи із 01.01.2025 та станом на даний час, на АЗС постачальника та його партнерів позивачу відмовляють у відпуску пального, у зв'язку із чим постачальником фактично недопоставлено Любецькій селищній раді 560 літрів бензину А-95 на суму 31 920,00 грн та 3940 літрів дизельного пального на суму 212 523,60 грн; за результатами неодноразового виїзду уповноважених осіб селищної ради за місцем розташування АЗС постачальника встановлено, що заправні станції не працюють, є закритими та палива не відпускають, про що складено відповідні службові записки та проведено фотофіксацію.
Прокурор надав копії скретч-карток, за якими позивач не зміг отримати бензин А-95 та дизельне паливо, а також копії службових записок від 31.01.2025 та від 31.03.2025.
У службовій записці від 31.01.2025, яка підписана механіком Любецької селищної ради Миколаєм Балаклійком, зазначено, що, починаючи з 01.01.2025 і станом на 31.01.2025, шкільні автобуси, які належать Любецькій селищній раді, не змогли заправитись паливом на АЗС ТОВ «ТД «ІФС», котрі розташовані за адресою: смт. Ріпки, вул. Шевченка, 1-Б, м. Чернігів, вул. Любецька 28, вул. Любецька, 149-А, у зв'язку з відсутністю пального на АЗС. Для виконання державної програми «Шкільний автобус» на один робочий тиждень для підвезення учнів потрібно дизельного палива - 480 л.
У службовій записці від 31.03.2025, яка підписана механіком Любецької селищної ради Миколаєм Балаклійком, зазначено, що, починаючи з 01.02.2025 і станом на 31.03.2025, шкільні автобуси, які належать Любецькій селищній раді, не змогли заправитись паливом на АЗС ТОВ «ТД «ІФС», котрі розташовані за адресою: смт. Ріпки, вул. Шевченка, 1-Б, м. Чернігів, вул. Любецька 28, вул. Любецька, 149-А, у зв'язку з відсутністю пального на АЗС. Для виконання державної програми «Шкільний автобус» на один робочий тиждень для підвезення учнів потрібно дизельного палива - 480 л.
Фотофіксації на підтвердження того, що АЗС Постачальника та його партнерів є закритими та не працюють, на яку посилається прокурор у позовній заяві, суду не надано.
Любецька селищна рада у листі від 26.03.2025 №03-05/380 повідомила прокурора, що листи (претензії) до ТОВ «Торговий дім «Інтерференц систем» не надсилались; документальне підтвердження неможливості заправки транспортних засобів відсутнє. До листа доданий перелік талонів, відповідно до яких не було отримано товар.
Прокурор вважає, що відповідач неналежно виконав свої зобов'язання за Договором, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
За змістом ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Любецької селищної ради у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно із частинами 1, 4 та 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 та 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
Отже, Любецька селищна рада є суб'єктом владних повноважень, який бере участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов'язаний забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.
Прокурор звертався до Любецької селищної ради з повідомленням про те, що внаслідок неналежного виконання ТОВ «ТД «Інтерференц систем» порушено економічні (майнові) інтереси територіальної громади та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення вказаних порушень, зокрема, щодо звернення до суду із позовною заявою (лист від 21.03.2025 №55-77-2453вих-25).
Любецька селищна рада у листі № 03-05/380 від 26.03.2025 повідомила прокурора про те, що вона з позовною заявою до суду з метою стягнення з ТОВ «ТД «Інтерференц систем» грошових коштів та штрафних санкцій не зверталась.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Любецької селищної ради.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Любецької селищної ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо стягнення з відповідача попередньої оплати.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 статті 712 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як встановив суд, за умовами Договору відповідач зобов'язався до кінця 2024 року поставити позивачу товар - Бензин марки А-95 у кількості 2281 літр та дизельне паливо у кількості 5926 літрів. При цьому з п. 5.2 Договору випливає, що поставці підлягають талони або скретч-картки номіналом 10 л та 20 л, за якими здійснюється відпуск нафтопродуктів на АЗС Постачальника, перелік яких вказаний у Додатку №2 до договору (усього 9 АЗС).
Прокурор стверджує, що починаючи із 01.01.2025 на АЗС постачальника та його партнерів позивачу відмовляють у відпуску пального, у зв'язку із чим постачальником фактично недопоставлено Любецькій селищній раді 560 літрів бензину А-95 на суму 31 920,00 грн та 3940 літрів дизельного пального на суму 212 523,60 грн. Прокурор надав копії талонів, за якими, за його твердженнями, позивач не зміг отримати пальне.
Натомість відповідач стверджує, що він виконав свій обов'язок щодо передачі позивачу бензину А-95 та дизельного палива, що підтверджується видатковими накладними №1777 від 18.10.2024 та №1993 від 15.11.2024.
Відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155, талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери (п. 10.3.3.1 Інструкції).
Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП (п. 10.3.3.2 Інструкції).
За загальним правилом для отримання товару на АЗС покупець пред'являє оператору АЗС картку (талон) на пальне. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію талону / картки на пальне, здійснює фактичну передачу (видачу) товару відповідної марки та кількості, після чого талон / картка на пальне залишається у оператора, що є підтвердженням факту отримання покупцем товару зі зберігання відповідного асортименту та кількості.
Таким чином, покупець як власник талонів / карток на пальне, отриманих від постачальника, володіє законним правом на отримання на АЗС, визначених угодою, товару (пального) по талонах / картках у кількості, маркуванні, визначеному у талонах на пальне.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №903/666/22.
Пунктом 9 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою КМУ від 20.12.1997 №1442, передбачено, що розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що підписання сторонами видаткових накладних не свідчить про поставку постачальником замовнику товару за договором, оскільки фактично позивачу передані талони на пальне, які надають право замовнику на отримання відповідної кількості вже попередньо оплаченого товару (палива) за Договором в майбутньому.
На підтвердження неможливості отримати 560 літрів бензину А-95 та 3940 літрів дизельного пального прокурор надав службові записки від 31.01.2025 та від 31.03.2025, підписані механіком Любецької селищної ради Миколаєм Балаклійком, у яких зазначено, що, починаючи з 01.01.2025 і станом на 31.03.2025, шкільні автобуси, які належать Любецькій селищній раді, не змогли заправитись паливом на АЗС ТОВ «ТД «ІФС», котрі розташовані за адресою: смт. Ріпки, вул. Шевченка, 1-Б, м. Чернігів, вул. Любецька 28, вул. Любецька, 149-А, у зв'язку з відсутністю пального на АЗС. Також у цих службових записках зазначено, що для виконання державної програми «Шкільний автобус» на один робочий тиждень для підвезення учнів потрібно дизельного палива - 480 л.
Тобто зміст вказаних службових записок свідчить, що позивач не зміг отримати на трьох АЗС дизельне паливо для шкільних автобусів у зв'язку з його відсутністю.
При цьому у позовній заяві прокурор зазначив, що за результатами неодноразового виїзду уповноважених осіб селищної ради за місцем розташування АЗС постачальника встановлено, що заправні станції не працюють, є закритими та палива не відпускають, про що складено відповідні службові записки та проведено фотофіксацію.
Разом з тим, службові записки не містять інформації щодо закриття АЗС, оскільки у них вказано саме про відсутність дизельного палива на трьох АЗС.
Фотофіксації на підтвердження того, що АЗС Постачальника та його партнерів є закритими та не працюють, на яку посилається прокурор у позовній заяві, суду також не надано.
Таким чином, викладені Прокурором у позовній заяві обставини, на які він посилається як на підстави позову, не відповідають фактичним обставинам спору.
Крім того, не надано суду доказів відсутності бензину А-95 на трьох АЗС, вказаних у службових записках, а також доказів відсутності бензину А-95 та дизельного палива на інших шести АЗС з переліку, вказаному у Додатку №2 до Договору.
Так, прокурором не обґрунтовано та не підтверджено належними доказами неможливість отримати товар на інших обумовлених Договором АЗС.
У свою чергу, навіть неможливість отримати у певних випадках товар в частині з обумовлених місць за можливості його отримати в інших не може достатньо та беззаперечно свідчити про повне невиконання своїх зобов'язань постачальником товару.
У своєму листі від 26.03.2025 №03-05/380 Любецька селищна рада підтвердила відсутність документального підтвердження неможливості заправки транспортних засобів на АЗС, а також зазначила про те, що листи (претензії) до ТОВ «Торговій дім «Інтерференц систем» не надсилались.
Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.
Отже, стверджуванні прокурором обставини щодо неможливості позивачем отримати бензин А-95 та дизельне паливо у заявлених кількості та сумі покладають на прокурора та позивача тягар доказування (обов'язок довести) зазначеного факту.
Однак, як встановив суд, прокурор та позивач не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення відповідачем зобов'язань з поставки товару в установлений строк, що свідчило б про наявність права вимагати у ТОВ «Торговий дім «Інтерференц систем» повернення спірної суми грошових коштів у порядку статті 693 Цивільного кодексу України.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами порушення відповідачем обов'язку щодо своєчасної передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови відповідача від здійснення своїх обов'язків, а отже не довів наявність підстав для повернення попередньої оплати, що свідчить про відсутність у позивача порушеного права на момент звернення до суду із вимогами щодо стягнення попередньої оплати та є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.
Прокурор також просить стягнути з відповідача 8652,68 грн інфляційних втрат за січень-березень 2025 року, 1968,94 грн - 3% відсотки річних та 19 193,85 грн пені за період з 02.01.2025 по 09.04.2025.
У зв'язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості (попередньої оплати), не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 8652,68 грн інфляційних втрат, 1968,94 грн - 3% відсотки річних та 19 193,85 грн пені.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат.
Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені Чернігівською обласною прокуратурою, стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун