65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"20" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1483/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (52200, Дніпропетровська обл., Кам'янський район, м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Укрекопром» (65059, м. Одеса, пр. Адміральський, буд. 34 А)
про стягнення заборгованості 51 761, 04 грн
1. Короткий зміст позовних вимог
15.04.2025 Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ДП «СХІДГЗК») звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом, сформованим в системі «Електронний суд» (вх. № 1519/24 від 15.04.2025), про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Укрекопром» (далі - ТОВ «НВК «Укрекопром», відповідач) на його користь штрафних санкцій за договором № 713/63/582ВО від 13.11.2024 про закупівлю послуг в сумі 51 761,04 грн, що складаються зі штрафу в сумі 45 009, 60 грн та пені за період з 26 по 31 грудня 2024 року в сумі 6751, 44 грн.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч. 7 ст. 252 ГПК України.
Учасникам справи ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана до їх електронних кабінетів в межах строку, встановленого ГПК України, та отримана ними 21.04.2025, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно з ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас, суд зауважує, що відповідно до п. п. 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно з ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
3. Позиція учасників справи.
Доводи позивача - ДП «СХІДГЗК».
Позовні вимоги обґрунтовані укладеним між сторонами договором № 713/63/582ВО від 13.11.2024 про закупівлю послуг, на виконання умов якого 12.12.2024 ДП «СХІДГЗК» направило на електронну пошту ТОВ «НВК «Укрекопром» заявку № 13-22/3273 від 11.12.2024, в якій просило вивезти та видалити промислові відходи згідно додатку до листа у відповідності до Специфікації на суму 225 048, 00 грн (з урахуванням податку на додану вартість). У відповідності до п. п. 5.1., 7.3.2. договору відповідач зобов'язаний був надати послуги до 25.12.2024 (10 робочих днів з моменту отримання заявки), однак своїх зобов'язань не виконав, у зв'язку з чим повинен нести відповідальність згідно чинного законодавства та умов договору.
Згідно заявки № 13-22/3273 від 11.12.2024 та цінами за одиницю послуг, зазначених у Специфікації до договору, ТОВ «НВК «Укрекопром» не надало послуги ДП «СХІДГЗК» на загальну суму 225 048, 00 грн, а тому у відповідності до п. 8.2. договору сума штрафу, яку ТОВ «НВК «Укрекопром» зобов'язане сплатити на користь ДП «СХІДГЗК», становить 45 009, 60 грн (225 048,00*20%), а сума пені за період з 26 по 31 грудня 2024 року - 6 751,44 грн (225 048,00 * 6 днів * 0,5%), що загалом становить 51 761, 04 грн.
07.01.2025 позивач засобами електронного зв'язку направив відповідачу вимогу на суму 51 761, 04 грн за №18/113 від 07.01.2025, у відповідь на яку 15.01.2025 отримав лист від 13.01.2025 №01/03-3111, в якому повідомлено про відмову відповідача її виконувати. Обґрунтовуючи відмову від виконання вимоги, ТОВ «НВК «Укрекопром» зазначив про неможливість виконання своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з наявністю непогашеної простроченої заборгованості ДП «СХІДГЗК» перед ТОВ «НВК «Укрекопром» у розмірі 414 468, 00 грн за послуги надані згідно договору № 403/13/269ВО від 06.06.2024 про закупівлю послуг.
Позивач вказує, що така позиція відповідача суперечить вимогам ст. 193 ГК України, а відмова сплатити штрафні санкції за невиконання своїх зобов'язань за договором є необґрунтованою та неправомірною.
У відповіді на відзив, сформованій у системі «Електронний суд» 14.05.2025 (вх. № 15389/25 від 14.05.2025), позивач вказує, що зі змісту відзиву вбачається, що відповідачем не заперечується факт ненадання послуг за договором № 713/63/582ВО від 13.11.2024.
Відповідач зазначає у відзиві, що підставою ненадання послуг за договором № 713/63/582ВО від 13.11.2024 було невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором № 403/13/269 ВО від 06.06.2024, однак така позиція суперечить вимогам ст. 193 ГК України. Заборгованість за договором № 403/13/269 ВО від 06.06.2024 виникла в липні 2024 року, тобто до укладання договору № 713/63/582ВО від 13.11.2024. Тобто, обставина порушення зобов'язань позивача за договором № 403/13/269ВО від 06.06.2024, була наявна на момент укладання договору № 713/63/582ВО від 13.11.2024. Відповідач, укладаючи договір № 713/63/582ВО від 13.11.2024, діяв свідомо та, відповідно, взяв на себе зобов'язання з надання послуг.
В додатку до заявки № 13-22/3273 від 11.12.2024 зазначено структурні підрозділи ДП «СХІДГЗК» (РМЗ, АТГ, ГМЗ, ГМЗ (СКЦ); п. 5.4. договору № 713/63/582 ВО від 13.11.2024 визначено місце надання послуг; з приводу уточнення місця надання послуг відповідач до позивача не звертався.
Відповідач помилково вважає, що розмір пені 0,5 відсотку - це річний розмір пені, а тому ділить 0,5 відсотків на 366 днів. Наведена відповідачем формула розрахунку пені не відповідає п. 8.2. договору, в якому чітко зазначено, що стягується пеня у розмірі 0,5 відсотка від вартості ненаданих (несвоєчасно наданих) послуг за кожен день прострочення. Крім того, відповідач не ставить під сумнів розрахунок штрафу у розмірі 20%, який становить 45 009, 60 грн, тобто відповідач погоджується з таким розрахунком.
З відзиву вбачається, що відповідач не надав послуги оскільки вважав, що ДП «СХІДГЗК» в майбутньому не оплатить отримані послуги за договором № 713/63/582 ВО від 13.11.2024, однак така позиція відповідача ґрунтується лише на припущеннях, та не підтверджується жодним доказом.
Доводи відповідача - ТОВ «НВК «Укрекопром».
У відзиві на позовну заяву від 07.05.2025 (вх. № 15261/25 від 13.05.2025) відповідач просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вказує, що укладення договору № 713/63/582ВО від 13.11.2024 про закупівлю послуг було обумовлено тим, що між сторонами вже було встановлено ділові відносини відповідно до укладеного договору - договору № 403/13/269ВО від 06.06.2024 про закупівлю послуг.
На момент укладання договору № 713/63/582ВО 13.11.2024 у позивача була наявна прострочена заборгованість перед відповідачем за договором № 403/13/269ВО від 06.06.2024 про закупівлю послуг, а Господарським судом Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 904/4613/24 за позовом ТОВ «НВК «Укрекопром» до ДП «СХІДГЗК» про стягнення заборгованості.
Вказує, що направляючи заявку на вивезення та видалення відходів за договором № 403/13/269ВО від 06.06.2024, яка була в подальшому виконана ТОВ «НВК «Укрекопром», але не оплачена ДП «СХІДГЗК», останній гарантував своєчасну оплату.
Зазначає, що будучи переконаним у добросовісному виконанні ДП «СХІДГЗК» зобов'язання щодо оплати наданих йому послуг за договором № 403/13/269ВО від 06.06.2024 про закупівлю послуг, розраховуючи на погашення боржником простроченої заборгованості до ухвалення рішення по справі № 904/4613/24, ТОВ «НВК «Укрекопром» й було вирішено укласти договір № 713/63/582ВО від 13.11.2024.
Проте після укладення договору № 713/63/582ВО від 13.11.2024 ДП «СХІДГЗК» так і не виконало свої прострочені грошові зобов'язання за договором № 403/13/269ВО від 06.06.2024.
04.12.2024 листом ТОВ «НВК «Укрекопром» від 03.12.2024 № 01/03-2966, направленим на електронну поштову скриньку ДП «СХІДГЗК», повідомило, що наявність простроченої заборгованості за раніше укладеним договором унеможливлює надання послуг за договором № 713/63/582 ВО від 13.11.2024; можливість виконання отримуваних від ДП «СХІДГЗК» заявок на надання послуг буде відновлено ТОВ «НВК «Укрекопром» після виконання ДП «СХІДГЗК» в повному обсязі прострочених грошових зобов'язань за договором № 403/13/269ВО від 06.06.2024. Проте, ДП «СХІДГЗК» так і не було погашено прострочене грошове зобов'язання за договором № 403/13/269ВО від 06.06.2024.
Вказує, що зі змісту листа від 11.12.2024 № 13-22/3273 та додатку до нього неможливо було встановити місце надання послуг, перелік яких, в свою чергу, передбачено п. 5.4. договору № 713/63/582 ВО від 13.11.2024. Вважає, що твердження позивача про безпідставне невиконання відповідачем заявки на надання послуг є необґрунтованими та спростовуються наявними доказами.
Звертає увагу на необґрунтованість розрахунку пені за ненадання послуг за договором № 713/63/582 ВО від 13.11.2024, оскільки застосована позивачем формула розрахунку пені є помилковою.
Зазначає про умисне невиконання позивачем грошових зобов'язань за договором № 403/13/269ВО від 06.06.2024, оскільки п. 1-4 розділу Розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» було установлено, що до 01.01.2025: зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти) у виконавчих провадженнях, за якими боржником є Державне підприємство "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, про відшкодування матеріальної (майнової) та моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про стягнення аліментів, про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування); підлягають зняттю накладені арешти на кошти та/або майно Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат".
Вказує про штучне затягування процесу оскарження рішення у справі № 904/4613/24 шляхом подання апеляційної скарги без сплати судового збору. За цей час було внесено зміни до Закону України «Про виконавче провадження» та продовжено заборону та примусове стягнення заборгованості з ДП «СХІДГЗК» вже до 01.01.2026.
У запереченнях від 21.05.2025 (вх. № 16490/25 від 23.05.2025) відповідач вказує, що позивачем не спростовано його недобросовісність при укладанні спірного договору та поданні заяви на надання послуг за ним. ТОВ «НВК «Укрекопром» було ухвалено рішення щодо укладання договору № 713/63/582ВО від 13.11.2024, будучи переконаними у добросовісному виконанні ДП «СХІДГЗК» зобов'язання щодо оплати наданих йому послуг за договором № 403/13/269ВО від 06.06.2024.
Отримавши лист від 03.12.2024 від відповідача стосовно наявності простроченої заборгованості за договором № 403/13/269ВО від 06.06.2024, позивачем не надано жодних заперечень щодо його змісту, чим фактично останній погодився із прийнятим ТОВ «НВК «Укрекопром» рішенням.
Вказує на необґрунтованість розрахунку пені за ненадання послуг, наведеного позивачем у позовній заяві, з посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23); вважає, що за наявності порушення розмір пені міг би скласти 18, 45 грн.
Відповідач не погоджується зі штрафом, оскільки заперечує сам факт порушення умов договору № 713/63/582ВО від 13.11.2024.
Зазначає, що в даному випадку має місце не припущення, а обґрунтоване переконання в такій недобросовісній поведінці позивача, оскільки з 18.07.2024 (за 10 місяців) ДП «СХІДГЗК» не було здійснено будь-якого часткового погашення простроченої заборгованості.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
13.11.2024 між ДП «СХІДГЗК» (замовник) та ТОВ «НВК «Укрекопром» (виконавець) було укладено договір № 713/63/582ВО про закупівлю послуг (далі - договір), п.1.1. якого передбачено, що виконавець зобов'язується надати послуги, зазначені в п. 1.2. договору, а замовник прийняти і оплатити такі послуги.
Відповідно до п. 1.2. договору виконавець зобов'язується надати в порядку та на умовах даного договору послуги у сфері поводження з радіоактивними, токсичними, медичними та небезпечними відходами, код ДК 021:2015-9052 (послуги з вивезення та видалення промислових відходів виробництва з території ГМЗ (СКЦ), РМЗ, АТГ).
Згідно з п. 1.3. договору обсяг послуг за цим договором, найменування відходів та їх перелік визначаються згідно зі Специфікацією (Додаток № 1, який є невід'ємною частиною договору).
П. 3.1. договору передбачено, що загальна вартість послуг з вивезення та видалення відходів виробництва визначена в Специфікації (Додаток № 1, який є невід'ємною частиною договору) без врахування ПДВ складає 187 540 грн., крім того податок на додану вартість 20% - 37 508 грн, вартість послуг з урахуванням податку на додану вартість складає - 225 048 грн.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що послуги, які надаються відповідно до цього договору, сплачуються замовником за погодженими цінами в національній валюті України, за відсутності зауважень з боку замовника, по факту надання послуг протягом 60-ти календарних днів від дати підписання актів здачі-приймання наданих послуг.
Відповідно до п. 5.1. договору виконавець приступає до надання послуг протягом 10-ти робочих днів після отримання заявки від замовника. Замовник зобов'язується направити виконавцю заявки факсом або електронною поштою. Заявка повинна бути підписана представником замовника.
Згідно з п. 5.2. договору обсяг та перелік відходів виробництва, які підлягають вивезенню та видаленню, зазначено у додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 5.3. договору визначено, що надання послуг буде здійснюватися партіями в період листопад 2024 - грудень 2024 транспортом виконавця.
Відповідно до п. 5.4. договору місце надання послуг з вивезення та видалення промислових відходів виробництва надаються на території замовника, а саме: ГМЗ (СКЦ) ДП «СХІДГЗК» - вул. Об'їзна, м. Жовті Води, Дніпропетровська область; ГМЗ (СКЦ) ДП «СХІДГЗК» - вул. Об'їзна, 9, м. Жовті Води, Дніпропетровська область; ГМЗ ДП «СХІДГЗК» - вул. Залізнична, 13, м. Жовті Води, Дніпропетровська область; РМЗ ДП «СХІДГЗК» - вул. Заводська, 36, м. Жовті Води, Дніпропетровська область; АТХ ДП «СХІДГЗК» - вул. Першотравнева, 1А, м. Жовті Води, Дніпропетровська область.
Згідно п. 7.3.2 договору виконавець зобов'язується надати передбачені даним договором послуги протягом 10-ти робочих днів з моменту подачі замовником письмової заявки, надати акти прийому-передачі відходів, які оформлюються у двосторонньому порядку. Заявка може направлятися виконавцю за допомогою електронних засобів зв'язку (факс, електронна пошта, тощо) з наступним направленням оригіналу заявки виконавцю (отримання виконавцем оригіналу є необов'язковим).
Відповідно до п. 8.1. договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених зобов'язань.
П. 8.2. договору передбачено, що у разі затримки надання послуг у строки, передбачені цим договором, замовник має право на стягнення з виконавця штрафу у розмірі 20% від суми ненаданих (несвоєчасно наданих) послуг та пені у розмірі 0,5 відсотка від вартості ненаданих (несвоєчасно наданих) послуг за кожен день прострочення.
Договір підписано сторонами та скріплено печатками.
Специфікацією (додаток № 1 до договору № 713/63/582ВО від 13.11.2024) передбачено, що сторонами досягнуто згоди про обсяг, перелік та ціну на послуги у сфері поводження з радіоактивними, токсичними, медичними та небезпечними відходами, код ДК 021:2015-9052 (послуги з вивезення та видалення промислових відходів виробництва з території ГМЗ (СКЦ), РМЗ, АТГ); вартість послуг за договором без урахуванням ПДВ складає 187 540 грн, крім того, податок на додану вартість 20% - 37 508 грн, вартість послуг з урахуванням податку на додану вартість складає - 225 048 грн.
Листом від 11.12.2024 № 13-22/3273 позивач звернувся до директора відповідача, в якому вказав, що згідно підписаного договору № 713/63/582ВО від 13.11.2024 просить вивезти та видалити з Жовтоводського майданчика промислові відходи згідно додатку до листа та зазначив, що гарантує своєчасну оплату.
Вказаний лист підписаний в.о. начальника служби ВТК Євгеном Юзленком та направлений Тетяною Чумак 11.12.2024 електронною поштою Максиму Прокопчуку.
Позивач звернуся до відповідача з вимогою № 18/113 від 07.01.2025, в якій вимагав протягом семи днів із дня її отримання сплатити на користь ДП «СХІДГЗК» штраф у сумі 45 009, 60 грн та пеню за період з 26 по 31 грудня 2024 в сумі 6751, 44 грн; всього 51 761, 04 грн.
Відповідач у листі за вих. № 01/03-3111 від 13.01.2025 вказав, що вимогу від 07.01.2025 № 18/113 від імені ДП «СХІДГЗК» підписано неуповноваженою особою.
06.06.2024 між ДП «СХІДГЗК» та ТОВ «НВК «Укрекопром» було укладено договір № 403/13/269ВО про закупівлю послуг, п. 1.1. якого передбачено, що виконавець зобов'язується надати послуги, зазначені в п. 1.2. договору, а замовник прийняти і оплатити такі послуги.
Відповідач у листі за вих. № 01/03-2966 від 03.12.2024 вказав, що ДП «СХІДГЗК» має непогашену прострочену заборгованість перед ТОВ «НВК «Укрекопром» у розмірі 414 468 грн за послуги, надані згідно договору № 403/13/269ВО від 06.06.2024 про закупівлю послуг; повідомив, що наявність простроченої заборгованості за раніше укладеним договором унеможливлює надання послуг за договором № 713/63/582ВО від 13.11.2024; можливість виконання отримуваних від ДП «СХІДГЗК» заявок на надання послуг буде відновлено ТОВ «НВК «Укрекопром» після виконання ДП «СХІДГЗК» в повному обсязі прострочених грошових зобов'язань за договором № 403/13/269ВО від 06.06.2024.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2024 у справі № 904/4613/24 позовні вимоги задоволено у повному обсязі; стягнуто з ДП «СХІДГЗК» на користь ТОВ «НВК «Укрекопром» заборгованість з оплати наданих послуг - 414 468, 00 грн, інфляційні втрати внаслідок прострочення оплати наданих послуг в розмірі 8741, 13 грн та судовий збір у розмірі 5078, 50грн.
5. Позиція суду.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
В ч. 1 ст. 598 ЦК України вказано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За правилами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Згідно зі ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору у відповідності до ч. 1 ст. 627 ЦК України.
Ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним у повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Ч. ч. 1, 2 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
У постанові від 18.09.2024 у справі № 924/1012/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з урахуванням положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і в порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Ст. 551 ЦК України передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Верховний Суд неодноразово вказував, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов'язань, і пеня/штраф застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання (постанови Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 25.06.2018 у справі № 912/2483/17, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 04.05.2023 у справі № 910/21298/21, від 02.10.2024 у справі № 910/4273/22 та інші).
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно з ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17.
У постанові від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 ГК України, статтями 549, 551 та 611 ЦК України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Ст. 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що відповідач відповідно до п. 5.3. договору № 713/63/582ВО від 13.11.2024 про закупівлю послуг повинен був надати послуги в період листопад 2024 - грудень 2024. Вказана обставина сторонами визнається.
Позивач електронною поштою 11.12.2024 направив відповідачу заявку № 13-22/3273 від 11.12.2024 стосовно вивезення та видалення з Жовтоводського майданчика промислових відходів.
Таким чином, враховуючи умови договору № 713/63/582ВО від 13.11.2024 про закупівлю послуг відповідач повинен був здійснити надання послуг на суму в розмірі 225 048 грн у строк до 21.12.2024 року.
Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.
Тобто, судом встановлені обставини справи щодо неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 713/63/582ВО від 13.11.2024, які мали бути здійснені ТОВ «НВК «Укрекопром» протягом десяти днів після отримання заявки, тобто до з 11.12.2024 до 21.12.2024.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав доказів виконання своїх зобов'язань за договором як після отримання заявки від позивача, так і станом на день подачі позову по справі. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив про неможливість виконання своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з наявністю непогашеної простроченої заборгованості ДП «СХІДГЗК» перед ТОВ «НВК «Укрекопром» у розмірі 414 468, 00 грн за послуги, надані згідно договору № 403/13/269ВО від 06.06.2024 про закупівлю послуг.
Арифметичною перевіркою правильності нарахованої суми штрафу відповідно до п. 8.2. договору помилок не виявлено (225 048 грн х 20% = 45 009, 60 грн).
Позивачем здійснено нарахування пені наступним чином: за період з 26 грудня по 31 грудня 2024, 225 048 Х 6 днів Х 0, 5% = 6751, 44 грн.
Арифметичною перевіркою правильності нарахованої суми штрафу відповідно до п. 8.2. договору помилок не виявлено.
У справі № 911/952/22, на яку посилається відповідач, Велика Палата Верховного Суду виклала висновки щодо таких питань: щодо можливості вважати формулювання в господарському договорі "за кожний день прострочення" установленням іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій; щодо зазначення в рішенні про нарахування відсотків до моменту виконання рішення і охоплення частиною десятою статті 238 ГПК України, частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України вимоги про стягнення 3 % річних; щодо зменшення розміру пені та штрафу.
Таким чином, за змістовним, суб'єктним і об'єктним критеріями правовідносини в справі № 911/952/22 і в справі № 916/1483/25, що розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов'язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, і, як наслідок, виключає застосування вказаних скаржником правових висновків як нерелевантних для вирішення цього спору.
Щодо права суду з власної ініціативи, за наявності виняткових обставин, зменшити розмір штрафу та пені.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Заперечуючи проти позовних вимог у справі, відповідач не заявляв клопотання про зменшення штрафу та пені. Водночас, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, зокрема, з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі № 904/907/22, від 20.12.2023 у справі № 916/2263/22.
А тому, з метою забезпечення завдань господарського судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом спору в даній справі, дотримання при цьому таких принципів господарського судочинства як верховенства права, добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, при розгляді справи суд з власної ініціативи перевіряв наявність підстав для зменшення штрафу та пені за порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором.
За змістом статті 233 ГК України, частини 3 статті 551 ЦК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайного добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 924/243/19).
Водночас, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено пеню, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам.
Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які надають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора, як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, що прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18 у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання.
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свободи договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
Суд наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19, у справі № 911/1439/14 від 29.04.2025 тощо.
Сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором № 713/63/582ВО від 13.11.2024.
Водночас, суд оцінює всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що невиконання робіт було зумовлено поставленням позивача в край невигідне для нього становище внаслідок утворення простроченої заборгованості за попередній період у зв'язку з невиконанням позивачем грошового зобов'язання за договором № 403/13/269ВО від 06.06.2024. Тому, в аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги існування таких обставин, які очевидно впливали на неможливість виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 713/63/582ВО від 13.11.2024 та підтверджуються наданими відповідачем доказами (зокрема, судовими рішеннями у справі № 904/4613/24, постановами про зупинення вчинення виконавчих дій від 15.04.2025 ВП № 77795708, листом відповідача на адресу позивача від 03.12.2024 вих. № 01/03-2966 щодо можливості виконання заявки позивача після оплати ним прострочених грошових зобов'язань перед відповідачем) та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій. Крім того, матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, спричинених невиконанням відповідачем зобов'язань за договором № 713/63/582ВО від 13.11.2024. За встановлених обставин, керуючись положеннями ст. ст. 173, 219 ГК України суд не звільняє відповідача у даній справі від відповідальності за невиконання зобов'язання за договором № 713/63/582ВО від 13.11.2024, водночас, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме: справедливості, добросовісності, розумності, дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру неустойки на 50 % від заявленої суми, тобто до 25 880, 52 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Таке зменшення розміру неустойки суд вважає оптимальним та справедливим балансом інтересів сторін у спорі та таким, що не становитиме непомірний тягар для боржника і не стане джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, що в свою чергу, відповідатиме принципу пропорційності, завданням господарського судочинства та запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін.
Враховуючи вищевикладене, повно, всебічно та об'єктивно оцінивши всі обставини справи у їх сукупності, суд, з огляду на те, що відповідач не виконав свого зобов'язання щодо вивезення та видалення промислових відходів, дійшов висновку, що позовні вимоги ДП «СХІДГЗК» до ТОВ «НВК «Укрекопром» є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 25 880, 52 грн, у зв'язку зі зменшенням розміру неустойки.
Таким чином, з ТОВ «НВК «Укрекопром» на користь ДП «СХІДГЗК» підлягають стягненню штрафні санкції у розмірі 25 880, 52 грн.
Щодо розподілу судового збору
Ч. 1 ст. 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Укрекопром» (65059, м. Одеса, пр. Адміральський, буд. 34 А; ідентифікаційний код юридичної особи: 39624900) на користь Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (52200, Дніпропетровська обл., Кам'янський район, м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2; ідентифікаційний код юридичної особи: 14309787) штрафні санкції у розмірі 25 880, 52 грн (двадцять п'ять тисяч вісімсот вісімдесят гривень, п'ятдесят дві копійки), судовий збір у розмірі 1211, 20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень, двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.О. Мусієнко