19 травня 2025 року Справа № 915/485/25
м.Миколаїв
Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієва М.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Микитівський граніт»,
до відповідача: Комунального підприємства “Житлово-експлуатаційне об'єднання» Південноукраїнської міської ради,
про: стягнення 113182,91 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю “Микитівський граніт» через систему «Електронний суд» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства “Житлово-експлуатаційне об'єднання» Південноукраїнської міської ради грошові кошти у загальному розмірі 113182,91 грн, з яких: 99180,0 грн - основний борг за поставлений по договору №261 від 20.09.2024 про закупівлі за кодом ДК 021:215:14210000-6 - Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі; 4122,01 грн - інфляційні втрати; 9880,90 грн - пеня.
Ухвалою суду від 02.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання; запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, в 5-денний строк від дня отримання даної ухвали, подати суду заяву у відповідності до ч.4 ст.176 ГПК України. запропоновано відповідачу, в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи; запропоновано позивачу, в 5-денний строк від дня отримання відзиву на позов, надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст.166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів іншим учасникам справи; Запропоновано відповідачу подати до суду заперечення на відповідь на відзив, які мають відповідати вимогам ст.167 ГПК України, протягом 5 днів з дня одержання відповіді на відзив.
Ухвала направлена судом до електронного кабінету відповідача в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі та 03.04.2025 ним отримана.
Відповідачем не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач не скористався наданим йому ч.ч.1, 2, 4 ст.161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.
Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі “Бараона проти Португалії» 1987 року Суд відзначив: “Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів». Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов'язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов'язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв'язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами».
Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов'язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями. Приймаючи до уваги, що з початку військової агресії Російської Федерації проти України бойові дії ведуться, у тому числі, на території Миколаївської області, Господарський суд Миколаївської області, через оголошення повітряних тривог, перебої з постачанням електричної енергії тощо, працював з певними обмеженнями у здійсненні правосуддя та не мав об'єктивної можливості для повноцінного розгляду справи в межах строку, передбаченого ГПК України.
Відповідно, розгляд даної справи відбувся у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, та продовженого відповідними указами Президента України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.
Дослідивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд встановив наступні обставини.
20.09.2024 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір №261 по закупівлі за кодом ДК 021:215:14210000-6 - Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі (далі - Договір), за умовами якого постачальник, зобов'язався поставити покупцю товар: щебінь щільний природній гранітний фракції понад 5 мм до 10 мм, а покупець прийняти і оплатити товар, згідно специфікації (п.1.1 Договору).
Згідно п.1.2 Договору, кількість та ціна за одиницю товару зазначена у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.
Згідно специфікації товаром є 87 тон щебню щільного природнього гранітного фракції понад 5 мм до 10 мм вартістю 99180,0 грн у т.ч.ПДВ 16530,0 грн.
Відповідно до п.5.5 Договору, покупець приймає товар у постачальника згідно специфікації і відповідності з сертифікатами якості, стандартами, технічними умовами чи паспортом якості товару. В момент передачі складається видаткова/податкова накладні на фактично поставлений товар.
На виконання зобов'язань за Договором постачальником 20.09.2024 було відвантажено товару на суму 36252,0 грн, що підтверджується підписаною з обох сторін видатковою накладною №2009-00016, та 11.10.2024 було відвантажено товару на суму 62928,0 грн, що підтверджується підписаною з обох сторін видатковою накладною №1110-00009.
Тобто, загалом по Договору постачальником було відвантажено товару на загальну суму 99180,0 грн.
Згідно п.4.1 Договору, оплата вартості товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на підставі належним чином оформленої видаткової накладної протягом 30 банківських днів, після поставки товару.
Позивач стверджує, а відповідач не спростовує, що покупцем не здійснено оплату за фактично отриманий від постачальника по Договору товар на загальну суму 99180,0 грн.
Враховуючи строки оплати, встановлені в п.4.1 Договору, суд погоджується з доводами позивача, що першим днем прострочення виконання грошового зобов'язання відповідача за Договором на суму 36252,0 грн - є 04.11.2024, а на суму 62928,0 грн - є 25.11.2024.
З метою досудового врегулювання спору 14.03.2025 позивач направив відповідачу вимогу №13/03-2025-01 від 13.03.2025 про оплату заборгованості за Договором у розмірі 99180,0 грн.
Позивач вказує, що вартість поставленого по Договору товару в загальній сумі 99180,0 грн відповідачем не оплачена, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктом 1 ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору поставки.
За приписами ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Згідно ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
За приписами ст.193 ГК України та ст.ст.526, 629 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Приписами ст.180 ГК України встановлено істотні умови господарського договору. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість переданого товару, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в загальному розмірі 99180,0 грн.
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно ст.ст.76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу по Договору у розмірі 99180,0 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та пені, суд дійшов наступних висновків.
Враховуючи строки оплати, встановлені в п.4.1 Договору, суд погоджується з доводами позивача, що першим днем прострочення виконання грошового зобов'язання відповідача за Договором на суму 36252,0 грн - є 04.11.2024, а на суму 62928,0 грн - є 25.11.2024.
В силу приписів ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що у даній справі позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4122,01 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу по кожній видатковій накладній окремо (на суму основного боргу 36252,0 грн за період з листопада 2024 року по лютий 2025 року включно; на суму основного боргу 62928,0 грн за період з грудня 2024 року по лютий 2025 року включно).
Відповідачем такий розрахунок не спростовано та не заперечено.
Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним та правильним, а тому позовні вимоги в такій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до положень ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п.7.3 Договору, у випадку порушення строку оплати, визначеного п.4.1 Договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період несвоєчасної оплати.
Судом встановлено, що у даній справі позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9880,90 грн пені, нарахованої на суму основного боргу по кожній видатковій накладній окремо (на суму основного боргу 36252,0 грн за період з 04.11.2024 по 26.03.2025; на суму основного боргу 62928,0 грн за період з 25.11.2024 по 26.03.2025).
Відповідачем такий розрахунок не спростовано та не заперечено.
Судом перевірено розрахунок пені та встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним та правильним, а тому позовні вимоги в такій частині також підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, відповідачем не заперечені та не спростовані, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
За приписами ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи, що позивачем позовну заяву подано до суду через систему "Електронний суд", то відповідно до приписів ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, судовий збір за розгляд вимоги майнового характеру в спірному випадку становить 2422,40 грн (3028,0 грн х 0,8), який слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.
При цьому, позивачем у даній справі сплачено судовий збір у розмірі 3028,0 грн без застосування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, судовий збір в сумі 605,60 грн може бути повернуто судом з державного бюджету за клопотанням позивача, у зв'язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (ст.7 Закону України "Про судовий збір").
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Комунального підприємства “Житлово-експлуатаційне об'єднання» Південноукраїнської міської ради (55001, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, м.Південноукраїнськ, вул.Паркова, буд.5; ідент.код 31537375) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Микитівський граніт» (56530, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, смт.Олександрівка(з), вул.Микитівська, буд.1; ідент.код 44012172) 99180,0 грн основного боргу, 4122,01 грн інфляційних втрат, 9880,90 грн пені та 2422,40 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя М.В.Мавродієва