ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.05.2025Справа № 910/1251/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОМТЕХ ПРОЕКТ"
про стягнення штрафних санкцій у розмірі 698 583,60 грн,
та
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОМТЕХ ПРОЕКТ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
про стягнення упущеної вигоди в розмірі 295 950,50 грн,
Представники учасників процесу згідно з протоколом від 15.05.2025,
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОМТЕХ ПРОЕКТ" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 698 583,60 грн, з яких: 505 299,60 грн пені та 193 284,00 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов договору № 4600007552 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 05.05.2023.
Ухвалою суду від 07.02.2025 була прийнята позовна заява до розгляду та відкрито провадження в справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
24.02.2025 (сформовано 22.02.2025) через систему "Електронний суд" Підприємством був поданий зустрічний позов про стягнення 295 950,50 грн упущеної вигоди.
Ухвалами суду від 18.03.2025 вищевказану зустрічну позовну заяву суд прийняв до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/1251/25, постановлено здійснювати розгляд справи № 910/1251/25 в порядку загального позовного провадження, підготовче провадження призначено на 14.04.2025.
03.04.2025 (сформовано 02.04.2025) через систему "Електронний суд" надійшов відзив на зустрічний позов.
У підготовчому засіданні 14.04.2025 протокольною ухвалою було встановлено строк для надання відповіді на відзив на зустрічний позов - до 19.04.2025 та оголошено перерву до 30.04.2025.
21.04.2025 (сформовано 19.04.2025) через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов.
29.04.2025 (сформовано 28.04.2025) через систему "Електронний суд" надійшли заперечення на відповідь на відзив на зустрічний позов.
У підготовче засідання 30.04.2025 прибули представники сторін та надали пояснення.
За наслідками підготовчого засідання 30.04.2025 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначений розгляд справи по суті в судовому засіданні 15.05.2025.
У призначеному судовому засіданні 15.05.2025 представник Товариства просив суд задовольнити первісні позовні вимоги та відмовити в задоволенні зустрічного позову.
Представник Підприємства заперечувало проти первісного позову та наполягало за задоволенні зустрічного позову.
Будь-яких інших заяв чи клопотань від сторін суду не представлено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОМТЕХ ПРОЕКТ», як постачальником, був укладений договір № 4600007552 від 05.05.2023 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) (далі - договір).
Відповідно до умов пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується у визначений цим договором строк передати у власність Прилади для вимірювання величин (Осцилографи) код згідно ЄЗС ДК- 021:2015 -38340000-0 (далі - товари), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до договору (далі - Специфікація), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі товари.
Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у Специфікації (пункт 1.2 договору).
У пункті 3.1 договору сторони погодили. Що ціна цього договору визначається загальною вартістю товарів, зазначених у специфікації, та становить 3 750 000,00 грн, крім того ПДВ 750 000,00 грн.
Відповідно до пункту 5.1 договору постачальник зобов'язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до Специфікації.
Поставка Товару здійснюється на підставі письмових заявок (далі - заявка) від покупця, які є невід'ємною частиною договору. Покупець надсилає скан-копію підписаної уповноваженою особою заявки електронним листом на електронну адресу постачальника, зазначену в пункті 14.12 договору. Датою отримання заявки постачальником вважається дата надіслання відповідного електронного повідомлення покупцем (пункт 5.3 договору).
Відповідно до пункту 5.8 договору датою поставки товарів за договором є дата підписання покупцем Акта приймання товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту 5.14 договору та передачі постачальником покупцю в повному обсязі наведених в пункті 5.8 договору документів.
Пунктом 5.14 Договору визначено, що приймання Товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі Акту приймання Товарів за кількістю та якістю.
Відповідно до пункту 6.3.1 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені договором.
Строки поставки товарів відповідно до Специфікації - 120 календарних днів з дати отримання постачальником заявки.
Товариство в первісному позові зауважувало, що 08.06.2023 на електронну адресу відповідно до пункту 5.3 договору було направлено заявку на поставку товарів у кількості 16 шт, у зв'язку з чим граничний строк поставки заявлених товарів враховуючи вимоги Специфікації з урахуванням наданого постачальником сертифікату Львівської торгово-промислової палати від 17.10.2023 №4600-23-4250, становив 18.10.2023.
Невиконання Підприємством свого договірного обов'язку щодо поставки товару зумовило неодноразове звернення Товариства до Підприємства із вимогами щодо виконання умов договору, саме листом № ТОВВИХ-24-6364 від 26.04.2024, листом № ТОВВИХ-24-6583 від 30.04.2024, листом № ТОВВИХ-24-9332 від 21.06.2024, листом № ТОВВИХ-24-10723 від 16.07.2024, листом № ТОВВИХ-24-18279 від 27.11.2024.
У порушення вимог пункту 5.1 та 6.3.1 договору та специфікації заявлений товар загальною вартістю 2 761 200,00 грн (16 шт) постачальником поставлено не було, позивач за первісним позовом 14.11.2024 звернувся до Підприємства із претензією № 4 (лист № ТОВВИХ-24-17473 від 14.11.2024), в якій Товариство вимагало сплати штрафних санкцій (пені та штрафу), застосованих за порушення строків здійснення поставки товару.
Оскільки вказана претензія № 4 залишена Підприємством без виконання, Товариство звернулось із первісним позовом до суду, в межах якого просило суду стягнути з відповідача за первісним позовом 505 299,60 грн пені та 193 284,00 грн штрафу за період з 19.10.2023 по 18.04.2024.
Підприємство проти первісних позовних вимог заперечувало та в своєму відзиві зауважило, що сертифікат ТПП № 4600-23-4250 від 17.10.2023, яким підтверджено дію форс-мажорних обставин, зазначено посилання на дві підстави, які обумовили настання цих обставин: перша, військова агресія Російської Федерації проти України; друга, повідомлення виробника обладнання FLUKE CORPORATION від 05.10.2023. На переконання відповідача за первісним позовом у вказаному сертифікаті ТПП не визначено дату коли обставини непереборної сили завершились, оскільки міститься вказівка «період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - тривають на 17 жовтня 2023 року». Таким чином Підприємство стверджує, що строк виконання заяви на поставку товару в кількості 16 шт ще не сплив. Крім того, заперечуючи проти позову Підприємство скасувало про безпідставність вимог про стягнення штрафних санкцій, оскільки розрахунок, доданий до матеріалів справи, підписаний особою, яка не має таких повноважень.
Крім того, Підприємство звернулось до суду із зустрічними вимогами до Товариства щодо стягнення з останнього збитків у розмірі 295 950,48 грн. Так, позивач за зустрічним позовом зазначав, що умовами договору, зокрема, у Специфікації була визначена загальна кількість товару - 30 шт. Натомість Товариством протягом строку дії договору була скерована заявка (08.06.2023) лише на постачання частини товару в кількості 16 шт.
На переконання Підприємства не надання ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» заявки на поставку залишку товару, а саме «Осцилограф FLUKE 125B» кількістю 14 штук, Товариство позбавило ТОВ «ІНКОМТЕХ ПРОЕКТ» можливості отримати дохід від продажу цієї частини товару.
Розрахунок збитків в формі упущеної вигоди визначений Підприємством без врахування ПДВ: вартість придбання товару ТОВ «ІНКОМТЕХ ПРОЕКТ» без ПДВ 1088084,79 грн; вартість реалізації товару покупцю без ПДВ 1449000,00 грн; різниця від вартості реалізації товару та витрат щодо придбання товару становить 360915,21 грн; від різниці вартості товару визначається податок на прибуток підприємств (18%), який має сплатити продавець після отримання оплати за товар, що становить 64964,73 грн, а отже втрачена вигода становить 295 950,48 грн без ПДВ.
Заперечуючи проти зустрічних позовних вимог, Товариство зазначило, що неотримання постачальником заявки на поставку не зумовлює виникнення у нього обов'язку поставки Товару та, відповідно, у покупця - його прийняти. Договір визначає лише максимально можливу кількість товару, яку покупець шляхом направлення заявки міг замовити під час дії договору, при цьому ані договором, ані актами цивільного законодавства не встановлено обов'язку відповідача за первісним позовом подати позивачу заявку на поставку товару. Крім того відповідач за зустрічним позовом зазначив, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів що підтверджують наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, в тому числі щодо наявності причинного зв'язку між діями ТОВ «Оператор ГТС України» та начебто отриманими позивачем за зустрічним позовом збитками.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Стаття 14 Господарського процесуального кодексу України визначає принцип диспозитивності господарського судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України).
З представлених суду документів вбачається, що внаслідок укладення договору № 4600007552 від 05.05.2023 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) між сторонами виникли правовідносини щодо поставки товару.
Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Норми вказаної статті кореспондуються з приписами статті 712 ЦК України.
У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 ЦК України).
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом вище, відповідно до пункту 5.1 договору та Специфікації строк поставки визначений - 120 календарних днів з дати отримання постачальником заявки. Оскільки заявка була скерована 08.06.2023, тому граничний строк поставки припадав на 05.10.2023.
Водночас, згідно з пунктом 8.1 договору жодна зі сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких умов цього Договору у разі настання надзвичайних та невідворотних обставин, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, а саме: загрози війни, збройного конфлікту або серйозної погрози такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, блокади, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальну військову мобілізацію, військові дії, оголошену та неоголошену війну, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокаду, революцію, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органом країни виробника Товару*, експропріацію, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізицію, громадську демонстрацію, блокаду, страйк, аварію, протиправні дії третіх осіб, пожежу, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборону (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відповідно до пункту 8.2 договору сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), повинна не пізніше, ніж протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.
Пунктом 8.3 договору передбачено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є документ (сертифікат) Торгово-промислової палати України або уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати та/або відповідний документ, виданий уповноваженим органом країни виробника Товару*, де виникли такі обставини. Строк для надання вказаних документів - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту виникнення обставин непереборної сили. *Відповідний документ повинен бути належним чином легалізовано на території України (наприклад, шляхом проставлення апостилю, легалізовано в консульській установі України в державі, де відбулися обставини непереборної сили) та мати нотаріально засвідчений переклад на українську мову.
У Сертифікаті №4600-23-4250 від 17.10.2023 виданий Львівською торгово-промисловою палатою від 17.10.2023, вказано, що період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) дата настання: 06.10.2023, дата закінчення: тривають на 17 жовтня 2023 року.
Листом №ТОВВИХ-24-6364 від 26.04.2024 ТОВ «Оператор ГТС України» просив надати ТОВ «ІНКОМТЕХ ПРОЕКТ» оновлений сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини.
Також, листом №ТОВВИХ-24-6583 від 30.04.2024 враховуючи умови п. 8.5 договору, яким встановлено що при настанні обставин непереборної сили, які належним чином підтверджені, виконання зобов'язань за цим Договором продовжується на строк, відповідний строку дії вказаних обставин, ТОВ «Оператор ГТС України» просив надати оновлений сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини та інформацію щодо термінів виконання зобов'язання ТОВ «ІНКОМТЕХ ПРОЕКТ» щодо поставки приладів для вимірювання величин (Осцилографів).
Повторно листом №ТОВВИХ-24-9332 від 21.06.2024 ТОВ «Оператор ГТС України» просив надати оновлений сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини та здійснити поставку товарів для потреб ТОВ «Оператор ГТС України» в найкоротші строки.
Листом №ТОВВИХ-24-10723 від 16.07.2024 ТОВ «Оператор ГТС України» просив надати сертифікат ТПП на підтвердження продовження дії форс-мажорних обставин та здійснити поставку товарів для потреб ТОВ «Оператор ГТС України» в найкоротші строки.
Листом №ТОВВИХ-24-18279 від 27.11.2024 ТОВ «Оператор ГТС України» просив та здійснити поставку товарів для потреб ТОВ «Оператор ГТС України» або надати сертифікат ТПП на підтвердження продовження дії форс-мажорних обставин.
Таким чином, ТОВ «Оператор ГТС України» неодноразово листами №ТОВВИХ-24-6364 від 26.04.2024, №ТОВВИХ-24-6583 від 30.04.2024, №ТОВВИХ-24-9332 від 21.06.2024, №ТОВВИХ-24-18279 від 27.11.2024 звертався до ТОВ «ІНКОМТЕХ ПРОЕКТ» щодо надання документального підтвердження дії форс-мажорних обставин після 17.10.2023, однак Підприємство не надало оновленого сертифікату ТПП та поставку товарів згідно заявки №1 не здійснив.
Умовами договору, а саме вищезазначеними пунктами 8.2 та 8.3 договору чітко та однозначно передбачено, що дії обставин непереборної сили підтверджуються саме сертифікатом Торгово - промислової палати України. Не надання такого сертифікату позбавляє Сторону права посилатись на будь - яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань.
Пунктом 8.4. договору чітко визначено, що у випадку невиконання вимог пунктів 8.2, 8.3 договору Сторона, що їх не виконала, позбавляється права посилатися на обставину непереборної сили (форс-мажорну обставину), як на таку, що виключає її відповідальність.
Відповідно до частини 1 статті 141 Закону України «Про торгово - промислові палати в Україні», торгово - промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово - промислові палати засвідчують форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Таким чином, ухилення Підприємства від надання відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України, що у свою чергу є недотримання пункту 8.3 договору з боку відповідача за первісним позовом.
З огляду на вказане, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Товариством вірно визначений граничний строк виконання заявки від 08.06.2023 та поставки товару - 18.10.2023.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Таким чином відсутність у матеріалах справи доказів здійснення поставки товару в кількості 16 шт на виконання заявки від 08.06.2023 свідчить про доведеність факту прострочення виконання такого договірного зобов'язання з боку Підприємства.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0, 1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Водночас, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.1. договору передбачено, що у разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань за договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором.
Згідно з пунктом 7.4. договору за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості Товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 (тридцять) календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено.
Керуючись вказаними умовами договору та приписами чинного законодавства, судом був здійснений розрахунок штрафних санкцій, відповідно до якого пеня становить 505 299,60 грн, а штраф - 193 284,00 грн, а тому первісні позовні вимоги підлягають задоволенню повністю в заявленому розмірі.
Щодо зустрічних позовних вимог суд відзначає наступне.
Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 2 статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин (частина 1 статті 218 ГК України).
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до статті 623 ЦК України.
Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком невиконання зобов'язань, а не причиною.
Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Разом із тим відповідно до частини 1 статті 142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15, від 09.12.2014 у справі №5023/4983/12 та у постанові Верховного Суду в справі № 923/700/17.
З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що Підприємством не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому збитків з боку Товариства, що є неотриманим прибутком з партії незамовленого товару. Крім того, суд враховує заперечення Товариства проти зустрічних вимог та визнає їх обґрунтованими, оскільки договір визначає лише максимально можливу кількість товару, яку покупець шляхом направлення заявки міг замовити під час дії договору, при цьому ані договором, ані актами цивільного законодавства не встановлено обов'язку відповідача за первісним позовом подати позивачу заявку на поставку товару.
Крім того, добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Очевидно, що дії Підприємства, який ухиляється від поставки товари за заявкою від 08.06.2023, а згодом пред'являє позов про завдання йому збитків внаслідок незамовлення частину товару, суперечить його поведінці і є недобросовісним.
Таким чином, зустрічні позовні вимоги про стягнення суми збитків задоволенню не підлягають.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог Товариства та відмову в задоволенні зустрічних вимог Підприємства.
Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 73-79, 86, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОМТЕХ ПРОЕКТ" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 698 583,60 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОМТЕХ ПРОЕКТ" (Україна, 04050, місто Київ, вул. Герцена, будинок 17-25, офіс 9; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 44696426) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (Україна, 03065, місто Київ, пр. Гузара Любомира, будинок 44; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42795490) 505 299,60 грн (п'ятсот п'ять тисяч двісті дев'яносто дев'ять гривень 60 копійок) пені, 193 284,00 грн (сто дев'яносто три тисячі двісті вісімдесят чотири гривні 00 копійок) штрафу та 10 478,75 грн (десять тисяч чотириста сімдесят вісім гривень 75 копійок) судового збору.
3. У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОМТЕХ ПРОЕКТ" про стягнення упущеної вигоди в розмірі 295 950,50 грн відмовити повністю.
4. Судові витрати, пов'язані з розглядом зустрічного позову покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНКОМТЕХ ПРОЕКТ".
5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 19.06.2025.