номер провадження справи 17/43/25
20.06.2025 Справа № 908/996/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/996/25
за позовною заявою: регіонального ландшафтного парку “Краматорський» (84313, Донецька область, м. Краматорськ, бул. Машинобудівників, буд. 30, офіс 612)
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» (69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 11А, каб. 8)
про стягнення 479 219,74 грн
14.04.25 до Господарського суду Запорізької області в системі “Електронний суд» надійшла позовна заява за вих. від 14.04.25 з вимогами регіонального ландшафтного парку “Краматорський» (далі РЛП “Краматорський») до товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» (далі ТОВ “ІНКАМ ФІНАНС») про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів від 10.09.24 № 9 у розмірі 479 219,74 грн, з яких: грошових коштів, які отримані боржником, як оплату за паливо, яке фактично не було поставлено у розмірі 446 839,20 грн та 32 380,54 грн пені.
15.04.25 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/996/25 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.
Ухвалою від 21.04.25 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/996/25 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Враховуючи положення та ст. 248 ГПК України, граничним строком розгляду цієї справи судом є 20.06.25 включно.
Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Як свідчать наявні матеріали цієї справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні та суду не надано.
Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки нафтопродуктів від 10.09.24 № 9 щодо поставки товару за попередньо оплаченими скретч-картами. За поясненнями позивача, станом на 01.04.25 відповідачем не видано товар: дизпаливо Energy (або еквівалент) у кількості 6170 літрів на суму 316 891,20 грн та бензин А-92 (або еквівалент) у кількості 2450 літрів на суму 129 948,00 грн. У зв'язку з допущеним відповідачем порушенням позивачем нараховано 32 380,54 грн пені. Посилаючись на приписи ст.ст. 667, 663 ЦК України та ст. 193 ГК України, позивач просив суд позов задовольнити.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням ТОВ “ІНКАМ ФІНАНС» є: Україна, 69096, Запорізька область, м. Запоріжжя, вулиця Каховська, буд. 11А, кабінет № 8.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі № 908/996/25 доставлена відповідачу в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 21.04.25.
Суд враховує, що відповідно до ст. 6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 5). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (ч. 7).
Отже, отримання процесуальних документів через підсистему "Електронний суд" є належним способом повідомлення для осіб, які в обов'язковому порядку мають зареєструвати електронний кабінет в системі ЄСІТС.
Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі “Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал, згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.05, є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.97, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтись в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відзив на адресу суду від відповідача не надійшов ні у встановлений в ухвалі суду від 21.04.25 у справі № 908/996/25 процесуальний строк для подачі відзиву, ні пізніше, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк та пізніше не надходило.
Згідно ст. 165 ГПК України, у разі не надання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Наявні матеріали справи № 908/996/25 дозволяють розглянути справу по суті спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 20.06.25.
З урахуванням дії режиму воєнного стану, повітряними тривогами в м. Запоріжжі, в Господарському суді Запорізької області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, з метою забезпечення учасників справи правом на належний судовий захист, справу розглянуто у розумні строки враховуючи вищевказані обставини та факти.
Суд також відзначає, що:
- у відповідності до ст. 26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається;
- станом на час прийняття та підписання процесуального рішення у цій справі по суті спору бойові дії ведуться на території Запорізької області, а не в місті Запоріжжі;
- прийом документів Господарським судом Запорізької області здійснюється в паперовому та електронному вигляді;
- сторони по справі користуючись правами визначеними ст. ст. 42, 46 ГПК України, вправі клопотати та подавати заяви у справі як в паперовому, так і в електронному вигляді.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між Регіональним ландшафтним парком “Краматорський» (Покупець, позивач у справі) та ТОВ “ІНКАМ ФІНАНС» (Постачальник, відповідач у справі) 10.09.24 укладений договір поставки нафтопродуктів № 9 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, в порядку та умовах, визначених цим договором, Продавець зобов'язується у 2024 році поставити Покупцю товар - ДК 021:2015 09130000-9 «Нафта і дистиляти» (придбання паливно-мастильних матеріалів: дизпаливо Energy та бензин А-92) (або еквівалент), що зазначено в специфікації до цього договору, яка є його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язується приймати зазначений товар та оплачувати його на встановлених цим договором умовах.
Пунктом 1.3 Договору визначено, що предметом поставки є такий товар: дизпаливо Energy (або еквівалент) - 7 600 літрів, бензин А-92 (або еквівалент) - 4 900 літрів.
Згідно із п. 4.1 Договору, Продавець поставляє нафтопродукти Покупцю партіями або повністю за весь оплачений об'єм нафтопродуктів за бажанням Покупця.
Пунктами 4.2, 4.3 Договору передбачено, що поставка Товару здійснюється по талонам. Заправка здійснюється по відомості на АЗС Постачальника (згідно наведеному переліку).
В пункті 4.5 Договору сторонами узгоджено, що зобов'язання Постачальника вважаються виконаними з моменту передачі товару в розпорядження Покупця, а зобов'язання Покупця вважаються виконаними з моменту прийняття і оплати Товару.
Згідно із п. 5.3 Договору, Продавець зобов'язався забезпечити Покупцю поставку товару в повному обсязі, належної якості та у строки, встановлені даним договором, зокрема:
5.3.3. Забезпечити видачу товару Покупцю через АЗС в наступному режимі - безперервно та цілодобово, за винятком випадків, коли роботу АЗС припинено внаслідок технічної перерви, технічної аварії або дії форс-мажорних обставин.
5.3.4. Забезпечити достатню кількість товару на АЗС з метою своєчасного та належного виконання своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 7.1 Договору, цей договір набирає сили з моменту його підписання і діє до 31.12.24, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонам взятих на себе зобов'язань.
На виконання умов Договору позивач, відповідно до платіжної інструкції від 16.09.24 № 153, провів оплату за товар у кількості, визначеній пунктом 1.3 та специфікацією до договору, перерахувавши на рахунок відповідача 650 232,00 грн з ПДВ.
Відповідно до видаткової накладної від 11.09.24 № 0006/0000913 та специфікації №0006/0000913-С, відпущених скретч-карток на нафтопродукти по купюрах до видаткової накладної № 0006/0000913-С від 11.09.24, позивач отримав від відповідача:
- 360 скретч-карток (дизпаливо Energy) УкрДТ20л., номінал 20 л за номерами з 304623048440 по 304623048799 на 7200 літрів; 40 скретч-карток (дизпаливо Energy) УкрДТ10л., номінал 10 л за номерами з 304528701620 по 3045288701679 на 400 літрів; всього: Дизпаливо Energy - 400 скретч-карток на 7600 літрів;
- 100 скретч-карток (бензин А-92) УкрА92 20л., номінал 20 л за номерами з 302611918460 по 302611918559 на 2000 літрів; 200 скретч-карток (бензин А-92) УкрА92 10л., номінал 10 л за номерами з 302531976690 по 302531976889 на 2000 літрів; 60 скретч-карток (бензин А-92) УкрА92 15л., номінал 15 л за номерами з 302117984510 по 302117984569 на 900 літрів; всього: Бензин А-92 (або еквівалент) - 360 скретч-карток на 4900 літрів.
Разом: 760 скретч-карток на 12 500 літрів.
За поясненнями позивача, Продавцем не виконуються умови договору в частині зобов'язань, визначених пунктами 4.1, 4.2, 4.5, 5.3.1, 5.3.3, 5.3.4 Договору, не відпущено товар за наступними скретч-картками:
- 302 скретч-карток (дизпаливо Energy) УкрДТ20л., номінал 20 л за номерами: з 304623048480 по 304623048659, з 304623048680 по 304623048799, з 304623048440 по304623048441 на 6040 літрів; 13 скретч-карток (дизпаливо Energy) УкрДТ10л., номінал 10 л за номерами з 304528701626 по 3045288701638 на 130 літрів; всього: Дизпаливо Energy) - 315 скретч-карток на 6170 літрів;
- 42 скретч-карток (бензин А-92) УкрА9220л., номінал 20 л за номерами: з 302611918462 по 302611918469, 302611918473, з 302611918480 по 302611918489, 302611918492, 302611918493, 302611918494, з 302611918500 по 302611918519, на 840 літрів; 134 скретч-карток (бензин А-92) УкрА92 0л., номінал 10 л за номерами з 302531976730 по 302531976863 на 1340 літрів; 18 скретч-карток (бензин А-92) УкрА9215л., номінал 15 л за номерами: 302117984512, 302117984514, 302117984515, 302117984516, 302117984517, з 302117984518 по 302117984527, 302117984556, 302117984560, 302117984561 на 270 літрів; всього: Бензин А-92 (або еквівалент) - 194 скретч-карток на 2450 літрів.
Разом: 509 скретч-карток на 8 620 літрів.
Станом на 01.04.25 року не видано товар: Дизпаливо Energy (або еквівалент) у кількості 6170 літрів на суму 316 891,20 грн, Бензин А-92 (або еквівалент) у кількості 2450 літрів на суму 129 948,00 грн. Всього на суму 446 839,20 грн.
Позивачем 25.02.25 на адресу відповідача направлено претензію від 25.02.25 № 66/25 про порушення умов договору № 9 від 10.09.24 та про необхідність сплати пені за прострочення виконання зобов'язання по відпуску нафтопродуктів та видачі товару (що підтверджується поштовою накладною та описом вкладення у цінний лист від 25.02.25). Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, претензії отримано повноважному представнику відповідача 04.03.25.
Претензія позивача залишилась без відповіді та задоволення.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки товару за попередньо оплаченими талонами/скретч-картами у визначені договором спосіб та строк і, як наслідок, неповернення суми передплати, стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази), суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на не вчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).
Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).
У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб'єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 626, ст. 629 ЦК України).
Спірні правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором поставки нафтопродуктів від 10.09.24 № 9.
За змістом ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, перерахувавши відповідачу кошти за скретч-карти на суму 650 232,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 153 від 16.09.24.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.97 №1442 затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, згідно з якими торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та авто газозаправних пунктів (надалі - АЗС) (абзац 2 п. 3 Правил).
Згідно з п. 9 вказаних Правил, розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання,транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).
Згідно з п. 3 Інструкції, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Порядок відпуску нафтопродуктів за талонами визначений у п.п. 10.3.3 Інструкції, а саме: форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона.
З огляду на викладене, талон є документом, який засвідчує право його власника отримати пальне на АЗС.
Аналіз наявних в матеріалах справи документів свідчить, що відповідач свої зобов'язання щодо видачі товару за талонами/скретч-картками належним чином не виконав, вартість недопоставленого товару становить 446 839,20 грн.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його в установлений строк.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є, за своїм змістом, правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.
Тобто, виходячи з аналізу положень ст. 693 ЦК України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.20 по справі №918/631/19.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідач не дотримався встановлених Договором умов щодо передачі товару позивачеві в обумовленій кількості, відтак у нього виник обов'язок повернути суму грошових коштів, сплачених позивачем в якості попередньої оплати за товар, який не переданий відповідачем.
Відповідач попередню оплату в сумі 446 839,20 грн за Договором не повернув.
Після отримання від позивача претензії на виконання своїх зобов'язань відповідачем жодних дій не здійснено. Після пред'явлення позову у цій справі останній також не висловлював наміру вчинити дії по виконанню своїх зобов'язань, а тому суд визнає позовні вимоги про стягнення з відповідача сплаченої позивачем суми передплати в розмірі 446 839,20 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, за порушення зобов'язання позивач нарахував відповідачу 32 380,54 грн пені.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Верховний Суд України зазначив у постановах від 22.11.10 у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 у справі № 06/113-38, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 ГК України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.
Отже, штрафні санкції у вигляді неустойки (штрафу, пені) застосовуються за допущене прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного із обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Пунктом 6.2 Договору сторонами обумовлено, що за несвоєчасну поставку товару Продавець за вимогою Покупця сплачує останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставку НБУ від суми договору, що діяла на момент прострочення, за кожен день прострочення.
За умовами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
За змістом статті 253 ЦК України, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконане.
Позивачем розраховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми договору, що діяла на момент прострочення, за кожен день прострочення поставки:
- за прострочення виконання зобов'язання по відпуску дизпалива Energy (або еквівалент) у кількості 6170 літрів на суму 316 891,20 грн за період з 01.01.25 по 01.04.25 (включно) розмір пені становить 22 963,75 грн;
- за прострочення виконання зобов'язання по відпуску бензину А-92 (або еквівалент) у кількості 2450 літрів на суму 129 948,00 грн за період з 01.01.25 по 01.04.25 (включно) становить 9 416,79 грн.
Однак, визначений позивачем період прострочення з 01.01.25 є безпідставним.
Суд враховує, що у відповідності до п. 4.5 Договору, зобов'язання Постачальника вважаються виконаними з моменту передачі товару в розпорядження Покупця у обумовленому п. 4.3 договору пункті призначення постачання. Предметом постачання є дизпаливо та бензин.
Водночас, умовами Договору не встановлено конкретний строк поставки партій товару на підставі талонів, фактично умови постачання - за талонами на АЗС Постачальника. Долучені позивачем до матеріалів справи скретч-карти на одержання товару на АЗС Постачальника терміну дії довірчого документу не містять.
Отже, початок періоду нарахування пені має визначатись з урахуванням семиденного строку з моменту отримання претензії, а не з 01.01.25.
Позивачем надіслано на адресу відповідача претензію з вимогою невідкладно вжити заходи щодо забезпечення відпуску недоотриманого товару 25.02.25. Претензія отримана відповідачем 04.03.25.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Зважаючи на отримання відповідачем претензії 04.03.25, семиденний термін виконання зобов'язання з дня отримання вимоги сплинув 11.03.25.
Таким чином, правильним періодом нарахування пені буде 12.03.25 (наступний день після спливу семиденного строку з дня отримання претензії) по 01.04.25 (визначено позивачем) на загальну суму боргу 446 839,20 грн (вартість недопоставленого товару).
Обґрунтованим розміром пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є сума 7 969,65 грн. У задоволенні решти вимоги щодо стягнення 24 410,89 грн пені суд відмовляє позивачу у зв'язку із безпідставністю нарахування.
Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 74 ГПК України, визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов'язання щодо видачі товару за попередньо оплаченими позивачем талонами/скретч-картами, або звільнення його від такого обов'язку, суду не надав.
Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 446 839,20 грн основного боргу та 7 969,65 грн пені. В іншій частині позову (24 410,89 грн пені) суд відмовляє через необґрунтованість.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 5 457,71 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 11-15, 73-80, 86, 91, 129, 195, 210, 236-238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» (69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 11А, каб. 8, ідентифікаційний код 40308189) на користь регіонального ландшафтного парку “Краматорський» (84313, Донецька область, м. Краматорськ, бул. Машинобудівників, буд. 30, офіс 612, ідентифікаційний код 32934901) - 446 839 (чотириста сорок шість тисяч вісімсот тридцять дев'ять) грн 20 коп. основного боргу, 7 969 (сім тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять) грн 65 коп. пені та 5 457 (п'ять тисяч чотириста п'ятдесят сім) грн 71 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.
Повний текст рішення складено 20.06.25.
Суддя В.Л. Корсун