ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
03 червня 2025 р. м. Ужгород Справа №907/488/24
За позовом Фізичної особи - підприємця Деяк Наталії Володимирівни, м. Хуст Закарпатської області
до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», м. Київ в особі філії “Карпатський лісовий офіс», м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення 469 852,07 грн, у тому числі 390 216,84 грн заборгованості за надані послуги, 15 042 грн пені, 48 913,08 грн інфляційних нарахувань та 15 680,15 грн трьох процентів річних (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог),
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Мацнєва О.В.
представники:
Позивача -
Відповідача - не з'явився
Фізичною особою - підприємцем Деяк Наталією Володимирівною, м. Хуст Закарпатської області заявлено позов до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», м. Київ в особі філії “Хустське лісове дослідне господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», м. Хуст Закарпатської області про стягнення 450 221,68 грн, у тому числі 390 216,84 грн заборгованості за надані послуги, 34 959,51 грн пені, 15 092,64 грн інфляційних нарахувань та 9952,69 грн трьох процентів річних.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2024 відкрито провадження у справі №907/488/24 в порядку загального позовного провадження, продовжено строк підготовчого провадження до 11.09.2024, підготовче засідання призначено на 21.08.2024. Явку уповноважених представників сторін, у тому числі позивача, в підготовче засідання визнано обов'язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України із одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачеві строк на надання суду та відповідачу відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.
Ухвалами суду від 21.08.2024, 24.09.2024, 29.10.2024, 27.11.2024 та 04.02.2025 підготовчі засідання у справі відкладались із підстав, наведених в ухвалах суду.
В підготовчому засіданні 20.02.2025 судом за участю уповноважених представників сторін проголошено перерву до 18.03.2025.
Ухвалою суду від 18.03.2025 замінено філію відповідача у справі - “Хустське лісове дослідне господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» - на його правонаступника - філію “Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», м. Ужгород Закарпатської області.
Ухвалою суду від 18.03.2025 прийнято до розгляду та задоволено заяву представника позивача б/н від 05.03.2025 (вх. №02.3.1-02/2274/25 від 10.03.2025) про збільшення розміру позовних вимог у порядку ст. 46 ГПК України, якою останній просить стягнути з відповідача суму 469 852,07 грн, у тому числі 390 216,84 грн заборгованості за надані послуги, 15 042 грн пені, 48 913,08 грн інфляційних нарахувань та 15 680,15 грн трьох процентів річних; підготовче засідання відкладено на 03.04.2025.
В підготовчому засіданні 03.04.2025 судом за участю уповноважених представників сторін проголошено перерву до 30.04.2025.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.04.2025 закрито підготовче провадження у справі №907/488/24 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 03.06.2025. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.
Поданим через підсистему “Електронний суд» клопотанням б/н від 03.06.2025 (вх. №02.3.1-02/5291/25 від 03.06.2025) представник позивача просить розгляд справи здійснити за його відсутності; заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.
Представник відповідача через підсистему “Електронний суд» подав клопотання б/н від 02.06.2025 (вх. №02.3.1-02/5282/25 від 03.06.2025), за змістом якого просить відкласти судове засідання, призначене на 03.06.2025, на іншу дату у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі.
Розглянувши подане представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи на інший термін, суд приходить до висновку про відмову в його задоволенні з огляду на таке.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
У даному контексті суд зазначає, що сторони мають не тільки процесуальні права, але й процесуальні обов'язки.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до ст. 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частина 4 вказаної статті регламентує, що суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.
Зловживання правом має місце, коли під видимою формальною реалізацією прав учасника провадження, що визначені ст. 43 ГПК України, такий учасник провадження має намір затягувати судовий процес.
Згідно зі статтею 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі “Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі №361/8331/18 сформулював правовий висновок про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі №11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки.
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі №910/12842/17, від 01.10.2020 у справі №361/8331/18, від 07.07.2022 у справі №918/539/16, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
У даному контексті суд звертає увагу на те, що представник відповідача не зазначив об'єктивної неможливості проведення судового засідання, призначеного на 03.06.2025, без його участі.
Що ж стосується наведених останнім обставин в обґрунтування причин його неявки в судове засідання, то суд зазначає, що такі не можуть бути визнані поважними, адже не є об'єктивно непереборними. Відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.03.2019 у справі №910/12842/17.
При цьому, суд звертає увагу представника відповідача на те, що розгляд справ в інших судах не може мати привілеїв та переваг по відношенню до розгляду справи №907/488/24 в Господарському суді Закарпатської області.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Ухвалою суду від 30.04.2025 явка учасників справи в судове засідання 03.06.2025 судом була визнана на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.
Водночас ураховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, а також те, що суд визнав необов'язковою явку учасників процесу в судове засідання, в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, і наданих суду документальних доказів достатньо для вирішення спору по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення у справі, суд доходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання на іншу дату.
Згідно із приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
За змістом частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Представник позивача просить суд задовольнити позов у повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, покликаючись на неналежне виконання замовником (правонаступником якого є відповідач у справі) умов Договору про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №422/1 від 22.11.2022 (зі змінами до нього) в частині взятих на себе договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача виникла та рахується заборгованість перед ФОП Деяк Н.В. у розмірі 390 216,84 грн. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем заявлено до стягнення з останнього 15 042 грн пені, 48 913,08 грн інфляційних нарахувань та 15 680,15 грн трьох процентів річних.
Представник відповідача через підсистему “Електронний суд» подав відзив на позовну заяву б/н від 28.05.2024 (вх. №02.3.1-02/4356/24 від 28.05.2024), за змістом якого стверджує про те, що сторонами в укладеному між ними Договорі не визначено інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Водночас як зауважує представник відповідача, станом на сьогодні замовник (боржник) перебуває у складному фінансовому становищі, що значно ускладнює повну та своєчасну виплату належних платежів за Договором (зі змінами до нього); при цьому, як ДП “Хустське лісове дослідне господарство», так і філія “Хустське лісове дослідне господарство» ДСГП “Ліси України» робили все можливе для виконання умов Договору, що підтверджується платежами, здійсненими на користь позивача.
Покликаючись на існування налагоджених комунікацій із місцевою територіальною обороною та Збройними Силами України в частині надання ресурсної допомоги, паливно - мастильних матеріалів, запчастин, деревини, пило- та лісопродукції, представник відповідача вказує на те, що стягнення одноразовим платежем суми заборгованості може призупинити процес допомоги армії в умовах воєнного стану.
Крім того, представник відповідача звертає увагу, що Державне підприємство “Хустське лісове дослідне господарство» на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України перебувало у процесі реорганізації шляхом приєднання до правонаступника, а саме, відокремленого підрозділу (філії) “Хустське лісове дослідне господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», і даний фактор також впливає на фінансове становище підприємства у зв'язку з відсутністю в певний період реалізації лісопродукції ДП “Хустське ЛДГ» та оформленням необхідної документації, передавального акту правонаступнику та інших складних процесів підприємства.
За твердженням представника відповідача, запроваджений на території України із 24.02.2022 воєнний стан зумовив виникнення проблем у частині реалізації продукції, мобілізації до ЗСУ частини працівників, а також проблем із паливом та транспортом, що, у свою чергу, призвело до нестабільного фінансового потоку коштів на підприємство.
Представник відповідача наголошує, що враховуючи загальну ціну Договору та суму невиконаних зобов'язань, що складає 390 216,84 грн, несправедливою є додаткова сплата 60 004,84 грн штрафних санкцій, які становлять приблизно 1/5 (20%) загальної ціни Договору; вказане, у свою чергу, негативно вплине на господарську діяльність боржника та на можливість виконання зобов'язань перед контрагентами і бюджетними платежами усіх рівнів, виплату заробітної плати працівникам тощо.
Із посиланням на ненадання позивачем доказів, які би свідчили про погіршення його фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій відповідача, а також на необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, протидії необґрунтованого збагачення однієї з них за рахунок іншої, представник відповідача зазначає, що доцільним є зменшення заявленої до стягнення суми пені на 95% - до 3000,25 грн.
Водночас представник відповідача зауважує, що згідно з п. 2.7. Договору, замовник вносить грошові кошти в порядку, розмірах та у строк, передбачені п. 2.2 - 2.6. Договору, шляхом їх перерахування на поточний рахунок виконавця та на підставі виставлення рахунку-фактyри виконавцем замовнику.
Однак, як стверджує представник відповідача, у ДСГП “Ліси України» в особі філії “Хустське лісове дослідне господарство» відсутні рахунки-фактyри, що мали бути надані ФОП Деяк Н.В.; докази їх надсилання на адресу відповідача в матеріалах справи також відсутні.
Відтак, покликаючись на відсутність вищезгаданих рахунків-фактур, як обов'язкового елементу механізму оплати за надані послуги, представник відповідача наголошує, що станом на 28.05.2024 ДСГП “Ліси України» в особі філії “Хустське лісове дослідне господарство» жодним чином не порушило умови Договору, і відсутнім є прострочений обов'язок щодо сплати заборгованості.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
22.11.2022 між Фізичною особою - підприємцем Деяк Наталією Володимирівною (виконавцем, позивачем у справі) та Державним підприємством “Хустське лісове дослідне господарство» (замовником) було укладено Договір про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №422/1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується виготовити з дотриманням вимог законодавства технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною орієнтовною площею 2387 га для ведення лісового господарства та пов'язаних з ним послуг, які знаходяться: на території Горінчівського (Липчанського) лісництва Хустського району Закарпатської області, а замовник прийняти та оплатити виконані роботи.
Згідно з п. 1.2., 1.3. Договору, технічні, економічні та інші вимоги до матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) викладені у завданні на складання технічної документації із землеустрою, що є невід'ємною частиною договору (Додаток 1). Етапи та строки виконання робіт визначаються погодженим сторонами календарним планом виконання робіт (Додаток 2).
Вартість робіт визначається згідно з протоколом погодження договірної ціни на виконання робіт (Додаток 3). Загальна вартість робіт за цим Договором становить 429 660 грн з розрахунку 180 грн за 1 гектар площі (п. 2.1., 2.2. Договору).
За змістом п. 2.3. - 2.7. Договору визначено, що розрахунки за надані послуги здійснюються в кілька етапів на підставі виставленого рахунку-фактури та актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), що підписуються сторонами. Протягом 10-ти робочих днів після укладення Договору замовник сплачує виконавцю 40% від вартості робіт, визначеної протоколом погодження договірної ціни. Протягом 10-ти робочих днів після виготовлення та представлення замовнику розробленої технічної документації із землеустрою замовник сплачує виконавцю 40% від вартості робіт, визначеної протоколом погодження договірної ціни. Протягом 10-робочих днів з після оформлення та надання замовнику витягів з Державного земельного кадастру замовник сплачує виконавцю 20% від вартості робіт, визначеної протоколом погодження договірної ціни. Замовник вносить грошові кошти в порядку, розмірах та у строк, передбачені п. 2.2 - 2.6. Договору, шляхом їх перерахування на поточний рахунок виконавця та на підставі виставлення рахунку - фактури виконавцем замовнику.
Відповідно до п. 3.1. - 3.3. Договору, приймання виконаних робіт за цим Договором проводиться шляхом укладання та підписання про це відповідного акту приймання-передачі робіт (далі - акт) обома сторонами. Роботи вважаються виконаними (на кожному етапі окремо аж до укладання остаточного акту) та прийнятими належним чином лише у випадку підписання про це відповідного акту обома сторонами. У випадку виникнення будь-яких розбіжностей та не погодження акту, сторони складають акт про розбіжності. При остаточному прийнятті виконаних робіт (останній етап виконання робіт) замовник зобов'язаний підписати відповідний акт протягом 10 календарних днів з дня отримання такого акту від виконавця, або надіслати акт розбіжностей чи іншим чином оформлені претензії виконавцю у разі виникнення таких.
Згідно з підп. 4.2.2. п. 4.2., підп. 4.3.1. п. 4.3. Договору, замовник зобов'язаний своєчасно та належним чином здійснювати оплату, а виконавець, у свою чергу, має право отримати оплату за виконані роботи в порядку та на умовах, визначених цим Договором та приступити до виконання робіт до моменту проведення замовником авансового платежу згідно пункту 2.4. Договору.
Пунктами 5.1. - 5.3. Договору визначено, що виконавець приступає до виконання робіт за Договором не пізніше 5-ти календарних днів з моменту отримання від замовника технічного завдання щодо об'єкта, визначеного п. 1.1 Договору. Термін виконання робіт за Договором не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладання Договору (в умовах мирного часу). Граничний термін виконання робіт за Договором, встановлений у п 4.1. розділу 4 цього Договору, не застосовується в умовах воєнного стану згідно Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей регулювання земельних відносин в умовах воєнного стану» №2247-ІХ від 12.05.2022.
За порушення замовником строків оплати вартості робіт, встановлених умовами Договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України від суми прострочення за кожен день прострочення платежу (п. 6.6. Договору).
Відповідно до п. 8.1. Договору, цей Договір набуває чинності після підписання його сторонами.
Додатком №1 до Договору №422/1 від 22.11.2022 є узгоджене сторонами технічне завдання на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Державного підприємства “Хустське ЛДГ», де, зокрема, міститься характеристика об'єкта: 1) місце розташування: на території Горінчівського (Липчанського) лісництва Хустського району Закарпатської області; 2) форма власності: державна; 3) цільове призначення: секція Н 09.01 (для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг)); вихідні дані: 1) матеріали вибору місця розташування об'єкта; 2) розмір земельних ділянок: орієнтовна площа 2387 га, остаточна площа встановлюється за матеріалами технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); 3) обмеження на земельних ділянках: встановлюються за матеріалами технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); 4) земельні сервітути: встановлюються за матеріалами технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); 5) умови надання земельних ділянок: постійне користування та визначені документи і матеріали, що повинні бути представлені за результатами виконаних робіт, а саме: - технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); - обмінні файли формату “xml». Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Державного підприємства “Хустське ЛДГ», юридична адреса: 90400, Закарпатська область, м. Хуст, вул. Сливова, 34 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, за адресою: за межами населених пунктів на території Хустського району Закарпатської області, виготовляється у одному автентичному примірнику, який передається замовнику робіт за результатами затвердження.
Додатком №2 до Договору №422/1 від 22.11.2022 є підписаний та скріплений печатками сторін календарний план виконання робіт зі строком такого виконання із 22.11.2022 по 22.05.2023 та наступними його етапами: - обстеження земельних ділянок; - визначення пунктів знімальної мережі у державній (місцевій) системі координат; - топографічні вишукування; - креслення графічних матеріалів; - збирання, оброблення та аналіз вихідних даних, необхідних для складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); - складання та оформлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).
В Додатку №3 до Договору №422/1 від 22.11.2022 - протоколі погодження договірної ціни на виконання робіт - сторони дійшли згоди про розмір договірної ціни в сумі 429 660 грн, із розрахунку 180 грн за 1 гектар площі.
23.01.2023 між Фізичною особою - підприємцем Деяк Наталією Володимирівною (виконавцем, позивачем у справі) та Державним спеціалізованим господарським підприємством “Ліси України» в особі філії “Хустське лісове дослідне господарство» (замовником) укладено Додаткову угоду №1 до Договору, пунктом 1 якої визначено, що підставі п. 8 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №876 “Про припинення державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство» та затвердження складу комісії», наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 16.01.2023 №133 “Про затвердження передавального акту державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство» Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство». Відповідно до п. 3.1. Положення про філію підприємства “Хустське лісове дослідне господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» філія діє від імені ДСГП “Ліси України» та в його інтересах.
У зв'язку з наведеним, сторони шляхом укладення Додаткової угоди №1 від 23.01.2023 дійшли згоди внести зміни до преамбули, а також розділу 9 Договору, виклавши в останніх найменування та реквізити замовника в новій редакції.
За змістом Додаткової угоди №2 від 22.05.2023 сторони дійшли згоди внести зміни в частину Додатку №2 до Договору “Календарний план виконання робіт», а саме, у “Строк виконання робіт», виклавши його в такій редакції: “Строк виконання робіт по 22.11.2023».
Додатковою угодою №3 від 13.11.2023 сторони дійшли згоди внести зміни в частину Додатку №2 до Договору “Календарний план виконання робіт», а саме, у “Строк виконання робіт», виклавши його в такій редакції: “Строк виконання робіт по 22.05.2024».
За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем розроблено технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі (на місцевості) земельних ділянок на території Горінчівського (Липчанського) лісництва, площею 138,5125 га, за межами населених пунктів на території Хустської міської територіальної громади та Довжанської сільської територіальної громади Хустського району Закарпатської області (частина Липчанського лісництва), площею 2025,8551 га та за межами населених пунктів на території Довжанської сільської територіальної громади Хустського району Закарпатської області (частина Липчанського лісництва), площею 3,5037 га; загальна площа земельних ділянок - 2167,8713 га.
Вищенаведені технічні документації із землеустрою з сукупною вартістю їх виготовлення в розмірі 390 216,84 грн передані позивачем (виконавцем) замовнику на підставі актів приймання-передачі частково виконаних робіт за Договором №422/1 від 22.11.2022 б/н від 05.04.2023 на суму 24 932,25 грн, б/н від 30.11.2023 на суму 364 653,92 грн та б/н від 21.12.2023 на суму 630,67 грн, що підписані та скріплені печатками сторін Договору без будь-яких зауважень чи заперечень.
Водночас замовник взяті на себе зобов'язання з оплати вартості виконаних робіт за Договором належним чином не виконав, що зумовило виникнення в останнього заборгованості перед позивачем на суму 390 216,84 грн, стягнення якої у примусовому порядку і виступає предметом заявленого позову в даній справі. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання замовником зобов'язань зі здійснення повної оплати вартості виконаних робіт, позивачем заявлено до стягнення з останнього 15 042 грн пені, 48 913,08 грн інфляційних нарахувань та 15 680,15 грн трьох процентів річних.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Укладений між сторонами Договір про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №422/1 від 22.11.2022 (зі змінами до нього) за своєю правовою природою є договором підряду, а тому, виниклі між сторонами спірні правовідносини підпадають під регулювання Цивільного кодексу України.
Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У свою чергу, відповідно до вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 та 2 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно зі ст. 887 Цивільного кодексу України, за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Приписами ст. 888 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов'язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов'язковим для сторін з моменту його затвердження замовником. Підрядник зобов'язаний додержувати вимог, що містяться у завданні та інших вихідних даних для проектування та виконання пошукових робіт, і має право відступити від них лише за згодою замовника.
Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України).
З аналізу вищенаведених норм чинного цивільного законодавства випливає, що договір підряду складається із двох взаємопов'язаних між собою зобов'язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Закріплене у Цивільному кодексі України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №523/6003/14-ц).
Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими (ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України).
Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою (ч. 6 ст. 882 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, Договір про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №422/1 від 22.11.2022 укладений між позивачем, як виконавцем, та Державним підприємством “Хустське лісове дослідне господарство», як замовником.
У подальшому, на підставі Додаткової угоди №1 від 23.01.2023 до Договору сторону замовника було змінено на Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» в особі філії “Хустське лісове дослідне господарство» як правонаступника ДП “Хустське лісове дослідне господарство».
Водночас судом у процесі розгляду справи також встановлено, що наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» №1826 від 18.10.2024 “Про припинення філії “Хустське лісове дослідне господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» припинено філію “Хустське лісове дослідне господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» (код ВП 45123915) шляхом її закриття (п. 1 наказу); визначено термін припинення філії “Хустське лісове дослідне господарство» до 31.01.2025 (п. 6 наказу).
Пунктом 1 наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» №2340 від 31.12.2024 “Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Карпатським лісовим офісом» затверджено передавальні акти активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Карпатським лісовим офісом, які додаються, зокрема, філії “Хустське лісове дослідне господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України».
16.01.2025 Державним спеціалізованим господарським підприємством “Ліси України» видано наказ №179 “Про затвердження Положення про філію “Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» в новій редакції», пунктом 1 якого затверджено Положення про філію “Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» в новій редакції, що додається (далі - Положення).
Згідно з пунктом 1.1. Положення, філія “Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» (далі - філія) є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034 (далі - підприємство).
Відповідно до п. 2.1. Положення, філія створена з метою ведення на землях закріплених за філією, лісового господарства, охорони, захисту, невиснажливого раціонального використання та відтворення лісів; ведення мисливського господарства, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування Підприємству; одержання прибутку від комерційної діяльності; забезпечення потреб держави та територіальних громад на промисловій чи комерційній основі.
Філія є відокремленим підрозділом підприємства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності підприємства. Філія не підлягає державній реєстрації. Відомості про філію вносяться до реєстраційної справи підприємства та включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (п. 3.1., 3.2. Положення).
Пунктами 7.1., 7.4. Положення визначено, що філія володіє та користується майном, земельними ділянками, мисливськими угіддями, які закріплено за філією, для досягнення мети діяльності філії, згідно з законодавством, Статутом підприємства та цим Положенням, а також майном, яке придбавається та/або набувається для цілей забезпечення діяльності філії. За філією закріплюється майно, земельні ділянки, мисливські угіддя на підставі відповідних наказів генерального директора підприємства. Майно філії є складовою частиною майна підприємства.
Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру (ст. 95 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
На підставі ч. 1 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону (ч. 4 ст. 64 Господарського кодексу України).
З аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.
Діяльність філій та представництв, як відокремлених структурних підрозділів не є самостійною та ініціативною, оскільки здійснюється від імені юридичної особи та на визначених нею умовах, при цьому всі ризики як майнового, так і немайнового характеру покладено на юридичну особу, що створила філію (відокремлений структурний підрозділ).
Відповідальність за виконання філією функцій юридичної особи несуть юридичні особи, які створили відповідну філію (відокремлений підрозділ).
З наведеного випливає, що стороною у справі має бути юридична особа, від імені якої діє філія (відокремлений підрозділ), і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу (аналогічної позиції притримується і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 21.07.2020 у справі №916/1288/19).
Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд висновує, що саме Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» в особі філії “Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» є правонаступником як Державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство», так і Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» в особі філії “Хустське лісове дослідне господарство» у спірних правовідносинах.
Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням замовником, правонаступником якого є відповідач у справі, своїх зобов'язань у частині повної та своєчасної оплати за виконані позивачем роботи, пов'язані із виготовленням технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), що мало наслідком виникнення заборгованості перед позивачем у розмірі 390 216,84 грн.
При цьому, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано суду доказів щодо повної оплати суми заборгованості.
Згідно із положеннями ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Крім того, саме акт виконаних робіт (наданих послуг) є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, та, відповідно, є підставою для здійснення розрахунків за фактично виконані роботи (надані послуги).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.05.2018 у справі №914/1556/17.
З огляду на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про те, що у відповідача (правонаступника замовника за Договором) наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 390 216,84 грн, факт існування якої належним чином доведений та не спростований відповідачем у встановленому законом порядку.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми 390 216,84 грн заборгованості за надані послуги є законними, документально доведеними та обґрунтованими, а відтак, підлягають задоволенню.
В аспекті наведеного суд також відхиляє доводи представника відповідача про те, що строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах не настав із огляду на неотримання відповідачем рахунків-фактур, передбачених п. 2.7. Договору, оскільки за своєю правовою природою рахунок на оплату (рахунок-фактура) не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто носить інформаційний характер.
Ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 614 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити вартість наданих позивачем послуг.
Наведена позиція є сталою та за аналогією правозастосування узгоджується із висновками Верховного Суду, що наведені в постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 10.12.2024 у справі №922/741/24.
Водночас у постанові від 15.05.2019 у справі №910/13527/17 Верховний Суд зазначив, що виставлення позивачем рахунку не є подією, з якою пов'язано початок перебігу строку виникнення зобов'язання, оскільки подія є об'єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, тоді як виставлення рахунку є саме дією, яка є вираженням суб'єктивної волі учасників правовідносин.
Як вбачається з умов Договору, Додаткових угод до нього та актів приймання-передачі частково виконаних робіт, у них зазначені всі необхідні реквізити, в тому числі, й номер розрахункового рахунку для здійснення оплати отриманих відповідачем послуг (робіт), а тому, сама лише відсутність виставлених рахунків-фактур не може бути підставою для відмови в позові з огляду на ненастання строку сплати вартості останніх.
З огляду на вищенаведене, доводи представника відповідача про відсутність у наявному спорі факту прострочення виконання зобов'язання з оплати вартості наданих послуг через відсутність виставлених виконавцем рахунків-фактур не ґрунтуються на обставинах справи, положеннях закону та умовах Договору, оскільки, з урахуванням приписів ст. 854 Цивільного кодексу України, саме підписані сторонами акти приймання-передачі частково виконаних робіт є первинними документами, що фіксують факт здійснення господарської операції і, відповідно, є підставою для здійснення розрахунків за фактично виконані роботи (надані послуги) після їх прийняття.
На підставі п. 6.6. Договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача суму 15 042 грн пені.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України)
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.
Статею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За загальним правилом, визначеним частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 6.6. Договору передбачено, що за порушення замовником строків оплати вартості робіт, встановлених умовами Договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України від суми прострочення за кожен день прострочення платежу.
Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок заявленої до стягнення суми пені в межах визначених позивачем боргових періодів, суд зазначає, що пеня в розмірі 15 042 грн нарахована правомірно (розгорнутий розрахунок пені міститься в матеріалах справи) та підлягає стягненню з відповідача повністю.
Водночас із приводу доводів представника відповідача про те, що сторонами в укладеному між ними Договорі не визначено інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, суд вважає за доцільне відзначити, що пеня, згідно з викладеним у заяві про збільшення позовних вимог розрахунком, нарахована позивачем із 04.02.2024 по 14.06.2024, тобто в межах 6-місячного строку, визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Що ж стосується викладеного у відзиві на позовну заяву клопотання представника відповідача про зменшення заявленої до стягнення суми пені на 95%, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).
Право суду зменшити заявлену до стягнення суму неустойки пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення неустойки, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Таку правову позицію викладено в низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020, у справі №925/605/18, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п. 28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначено, що главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18, у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Поряд із викладеним, слід відзначити, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім того, категорії “значно» та “надмірно», які використовуються у статті 551 Цивільного кодексу України та у статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок, сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20, у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).
У даному контексті слід відзначити, що наведені представником відповідача обставини, які, на його думку, є підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, як-то: складний фінансовий стан, налагоджена комунікація з місцевою територіальною обороною та Збройними Силами України в частині надання ресурсної допомоги, паливно-мастильних матеріалів, запчастин, дров паливних, пилопродукції та лісоматеріалів круглих, вплив реорганізації структурних підрозділів відповідача на виконання зобов'язань, не підтверджені будь-якими належними й допустимими доказами в розумінні ст. 76, 77 ГПК України; при цьому, посилання представника відповідача на часткове виконання замовником умов Договору спростовується встановленими судом у даній справі обставинами, відповідно до яких будь-які оплати виконаних позивачем робіт у спірних правовідносинах відсутні.
Крім того, суд зазначає, що запроваджений на території України воєнний стан сам по собі та з огляду на специфіку діяльності відповідача не означає, що останній не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, чи що відповідна обставина має більший вплив на відповідача, аніж на позивача, який також, будучи суб'єктом господарювання, несе негативні наслідки для власної діяльності у зв'язку із введенням воєнного стану.
Водночас представником відповідача не надано суду й доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку із воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
Відтак, беручи до уваги те, що заявлена позивачем до стягнення пеня не перевищує основної заборгованості відповідача за Договором, є співмірною порівняно з останньою (у відсотковому співвідношенні складає менш ніж 4% суми боргу), то вказане, в сукупності з відсутністю в матеріалах справи будь-яких належних і допустимих доказів, які би свідчили про поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання, а також про те, що покладення на останнього обов'язку зі сплати неустойки в заявленому до стягнення розмірі є невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним, дає підстави до висновку про відсутність у даному випадку підстав для зменшення нарахованої позивачем пені.
Крім того, покликаючись на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача 48 913,08 грн інфляційних нарахувань та 15 680,15 грн трьох процентів річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.
Інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, постанови Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 26.03.2025 у справі №910/7475/24).
Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних у межах визначених позивачем боргових періодів, суд зазначає, що суми 48 913,08 грн інфляційних нарахувань та 15 680,15 грн трьох процентів річних нараховані правомірно (розгорнутий розрахунок інфляційних нарахувань та трьох процентів річних міститься в матеріалах справи) та підлягають стягненню з відповідача повністю.
Враховуючи вищевказані обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 469 852,07 грн, у тому числі 390 216,84 грн заборгованості за надані послуги, 15 042 грн пені, 48 913,08 грн інфляційних нарахувань та 15 680,15 грн трьох процентів річних, є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а відтак, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав, а його аргументи не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 7047,78 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», вул. Руставелі Шота, будинок 9А, м. Київ, 01601 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 44768034) в особі філії “Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», вул. Собранецька, будинок 156, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017 (код ЄДРЮОФОПтаГФ ВП 45554542) на користь Фізичної особи - підприємця Деяк Наталії Володимирівни, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму 469 852,07 грн (Чотириста шістдесят дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят дві гривні 07 коп), у тому числі 390 216,84 грн (Триста дев'яносто тисяч двісті шістнадцять гривень 84 коп) заборгованості за надані послуги, 15 042 грн (П'ятнадцять тисяч сорок дві гривні) пені, 48 913,08 грн (Сорок вісім тисяч дев'ятсот тринадцять гривень 08 коп) інфляційних нарахувань та 15 680,15 грн (П'ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят гривень 15 коп) трьох процентів річних, а також 7047,78 грн (Сім тисяч сорок сім гривень 78 коп) на відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів із дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне рішення складено та підписано 20.06.2025.
Суддя Л.І. Пригара