вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
14.06.2025м. ДніпроСправа № 904/224/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-Виробнича Група Український папір" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 2-Б; ідентифікаційний код 43977041)
до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, м. Жовті Води Дніпропетровської обл., вул. Горького, буд. 2; ідентифікаційний код 14309787)
про стягнення 129 037 грн. 85 коп.
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-Виробнича Група Український папір" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№207/25 від 20.01.2025) про стягнення з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" 129 037 грн. 85 коп., що складає:
1) 69 631 грн. 72 коп. заборгованості за невиконання пункту 4.2 Договору №1, а саме:
- 50 000 грн. 00 коп. - суми боргу;
- 10 100 грн. 13 коп. - пені;
- 2 930 грн. 37 коп. - інфляційних нарахувань;
- 6 601 грн. 22 коп. - штрафу;
2) 59 406 грн. 13 коп. заборгованості за невиконання пункту 4.2 Договору №2, а саме:
- 51 474 грн. 96 коп. - суми боргу;
- 3 349 грн. 89 коп. - пені;
- 978 грн. 03 коп. - інфляційних нарахувань;
- 3 603 грн. 25 коп. - штрафу.
Також просить стягнути з відповідача судові витрати на сплату судового збору в розмірі 3 028 грн. 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несплату відповідачем товару за продукцію, поставлену за Договором від 30.04.2024 №316/13/206ВО (Договір №1) та за Договором від 15.07.2024 №498/13/166-зв (Договір №2).
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 162 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2025 про залишення позовної заяви без руху позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У подальшому, позивачем подано заяву (вх.№4345/25 від 30.01.2025) про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем було виправлено недоліки позовної заяви та виконано вимоги суду, зазначені в ухвалі суду від 27.01.2025.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у відзиві (вх.№7520/25 від 20.02.2025) на позовну заяву просить суд відмовити у задоволені 10 100 грн. 13 коп. - пені, 6 601 грн. 22 коп. - штрафу, 3 349 грн. 89 коп. - пені, 3 603 грн. 25 коп. - штрафу, 2 930 грн. 37 коп. - інфляційних нарахувань та 978 грн. 03 коп. - інфляційних нарахувань, обґрунтовуючи це тим, що: - 30.04.2024 між сторонами укладено договір № 316/13/206ВО та 15.07.2024 укладено договір № 498/13/16-зв, пунктом 7.4 умов вищевказаних договорів визначено, що за порушення строків оплати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України, відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України сторони в цьому договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0(нуль) процентів річних від простроченої суми, позивач вимагає стягнення - 10 100 грн. 13 коп. - пені; - 2 930 грн. 37 коп. - інфляційних нарахувань; - 6 601 грн. 22 коп. - штрафу; - 3 349 грн. 89 коп. - пені; - 978 грн. 03 коп. - інфляційних нарахувань; - 3 603 грн. 25 коп. - штрафу, проте умовами договору відсутні підстави для нарахування в силу наступного, отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом; - відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України та частини 6 статті 231 ГК України сторони визначили інший розмір процентів - 0, що узгоджується зі свободою договору, вимога позивача про стягнення 2 930 грн. 37 коп. - інфляційних нарахувань; - 978 грн. 03 коп. - інфляційних нарахувань не підлягає задоволенню.
Позивач у відповіді (вх.№8394/25 від 26.02.2025) на відзив просить стягнути з відповідача на користь позивача по Договору №1: - суму боргу за невиконання відповідачем пункту 4.2. Договору №1 в розмірі 50000,00 (п'ятдесят тисяч) гривень; - пеню за прострочення оплати у розмірі 10100,13 (десять тисяч сто) гривень 13 копійок; - інфляційне збільшення боргу (інфляційні втрати) в розмірі 2930,37 (дві тисячі дев'ятсот тридцять) гривень 37 копійок; - штраф у розмірі 6601,22 (шість тисяч шістсот одна) гривня 22 копійки; по Договору №2: - суму боргу за невиконання відповідачем пункту 4.2. Договору №2 в розмірі 51474,96 (п'ятдесят одна тисяча чотириста сімдесят чотири) гривні 96 копійок; - пеню за прострочення оплати у розмірі 3349,89 (три тисячі триста сорок дев'ять) гривень 89 копійок; - інфляційне збільшення боргу (інфляційні втрати) в розмірі 978,03 (дев'ятсот сімдесят вісім) гривень 03 копійки; - штраф у розмірі 3603,25 (три тисячі шістсот три) гривні 25 копійок; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, здійснені позивачем на сплату судового збору, в розмірі 3028,00 (три тисячі двадцять вісім) гривень; не приймати до уваги доводи, викладені відповідачем у відзиві, та посилається на те, що: - у пункті 7.4. Договору №1 та Договору №2 сторони визначили, що за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених Договором, відповідач сплачує позивачу штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України, відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України сторони в цьому Договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0 (нуль) процентів річних від простроченої суми, також, у пункті 7.1. Договору №1 та Договору №2 сторони погодили, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором, порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених зобов'язань, тому, позивач звертає увагу суду на те, що зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина перша статті 173 Господарського кодексу України); - позивач сумлінно виконав свої зобов'язання за Договором № 1 та Договором № 2 та здійснив поставку товарів відповідачу відповідно до їх умов, а останній в свою чергу прийняв товар, однак належним чином не розрахувався за нього, ураховуючи наведене, розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін, у разі, якщо договором не встановлено умов щодо розміру та бази нарахування пені, або умов про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом; - відповідач помилково у своєму відзиві зазначає, що сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом, тому що пунктами 7.4. Договору №1 та Договору № 2 встановлено, що "за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених Договором, відповідач сплачує позивачу штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 ГК України", тобто Договором №1 та Договором № 2 передбачений чіткий механізм нарахування, та розмір штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків щодо оплати товарів за Договором №1 та Договором № 2, більш того, таке погодження сторін у Договорах свідчить саме про те, що відповідач був обізнаний про всі наслідки, визначені статтею 231 Господарського кодексу України в цілому та погодився на сплату передбачених цією статтею штрафних санкцій за порушення строків оплати товару; - як вбачається із умов Договорів, сторони домовились тільки про відсутність підстав для нарахування саме трьох процентів річних (3 %) від простроченої суми, визначивши вказаний відсотковий коефіцієнт у розмірі нуль відсотків (0 %), що під час наведення розрахунку до позовної заяви було враховано позивачем; - сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові; - чинне законодавство не містить жодних винятків щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму основного зобов'язання, виконаного боржником з простроченням, зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є невід'ємними від основного зобов'язання та повністю залежать від його розміру; - умови Договорів не містять визначень/погоджень про звільнення сторін від відповідальності щодо нарахування будь-яких штрафний санкцій, окрім 3% річних; - інфляційні втрати, пеня та штраф були розраховані позивачем у чіткій відповідності з вимогами чинного законодавства України, а доводи відповідача є безпідставними та необґрунтованими.
З огляду на предмет та підстави позову у даній справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Справа розглядається відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод протягом розумного строку з урахуванням введення в Україні воєнного стану.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ
Як вбачається, між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-Виробнича Група Український папір", як постачальником, та відповідачем - Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", як покупцем, було укладено договір про закупівлю товару від 30.04.2024 №316/13/206ВО (надалі - Договір №1, а.с. 19-25).
Відповідно до пункту 1.1. Договору №1 постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, зазначений в пункті 1.2. Договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар.
Постачальник зобов'язується поставити Офісне устаткування та приладдя різне, код ДК 021:2015-3019 (Папір) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною Договору (пункт 1.2. Договору №1).
Згідно з пунктом 3.1. Договору №1 визначено, що сума (ціна) Договору відповідно до Специфікації №1 становить 233 203 грн. 20 коп. (двісті тридцять три тисячі двісті три грн. 20 коп.), крім того податок на додану вартість 20% - 46 640 грн. 64 коп. Загальна сума становить 279 843 грн. 84 коп. (двісті сімдесят дев'ять тисяч вісімсот сорок три грн. 84 коп.) з урахуванням ПДВ 20%.
Пунктом 4.1. Договору №1 унормовано, що товар, який поставляється відповідно до цього Договору, сплачується покупцем за погодженими цінами в національній валюті України.
Покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 30-ти робочих днів (пункт 4.2. Договору №1).
Відповідно до пункту 5.1. Договору №1 поставка товару здійснюється партіями. Обсяг кожної партії уточнюється у заявках підписаних працівниками покупця. Термін поставки кожної партії товару протягом 5-ти календарних днів після отримання заявки. Заявка може направлятися постачальнику за допомогою електронних засобів зв'язку (факс, електронна пошта, тощо) з наступним направленням оригіналів документів на адресу вказану в цьому договору (отримання постачальником оригіналу заявки є необов'язковим).
Датою поставки товару та переходу права власності на товар буде вважатися дата фактичної поставки товару на склад покупця (пункт 5.4. Договору №1).
У випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність визначену цим Договором. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених зобов'язань (пункт 7.1. Договору №1).
Згідно з пунктом 7.4. Договору №1 визначено, що за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених Договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статті 231 ГК України. Відповідно до вимог ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України сторони в цьому Договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0 (нуль) процентів річних від простроченої суми.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024, але в будь - якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 11.1. Договору №1)
Також сторонами було підписано специфікацію №1 до Договору №1 (а.с. 26), якою сторони погодили, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти ї оплатити товар за переліком на загальну суму 279 843 грн. 84 коп. з урахуванням ПДВ 20%.
Відповідач звертався до позивача із заявкою на поставку товару від 30.04.2024 №13-21/1274 (а.с. 28), у якій просить здійснити на адресу підрозділів ДП "Схід ГЗК" поставку паперу на підставі укладеного Договору від 30.04.2024 №316/13/206ВО.
Як вбачається, позивачем відповідно до умов Договору №1 у період з 02.05.2024 по 10.05.2024 включно було сформовано рахунки-фактури на загальну суму 185 025 грн. 48 коп., з урахуванням ПДВ, а саме:
- від 02.05.2024 №КК-00002566 на суму 36 207 грн. 60 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 29);
- від 08.05.2024 №КК-00002641 на суму 54 514 грн. 74 коп., з урахуванням ПДВ (а.с.33);
- від 10.05.2024 №КК-00002678 на суму 94 303 грн. 14 коп., з урахуванням ПДВ (а.с.37).
На виконання умов Договору №1 позивачем у період з 06.05.2024 по 10.05.2024 включно було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 185 025 грн. 48 коп., з урахуванням ПДВ, що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи, а саме:
- від 06.05.2024 №КК-02403363 на суму 36 207 грн. 60 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 30);
- від 08.05.2024 №КК-02403405 на суму 54 514 грн. 74 коп., з урахуванням ПДВ (а.с.34);
- від 10.05.2024 №КК-02403488 на суму 94 303 грн. 14 коп., з урахуванням ПДВ (а.с.38).
Як вбачається, вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін, а також містять печатки позивача та відповідача.
Крім того, позивачем було складено податкові накладні на кожну із перелічених вище поставок (які було прийнято відповідачем) та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних в строк, встановлений Податковим кодексом України, що підтверджується відповідними податковими накладними та квитанціями про реєстрацію, копії яких містяться в матеріалах справи, а саме:
- податкова накладна від 06.05.2024 №1200140 на суму 36 207 грн. 60 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 31) з квитанцією про доставку до центрального рівня Державної податкової служби України (а.с. 32);
- податкова накладна від 08.05.2024 №1200226 на суму 54 514 грн. 74 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 35) з квитанцією про доставку до центрального рівня Державної податкової служби України (а.с. 36);
- податкова накладна від 10.05.2024 №1200270 на суму 94 303 грн. 14 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 39-40) з квитанцією про доставку до центрального рівня Державної податкової служби України (а.с. 41).
Позивач зазначає, що відповідачем частково та з порушенням строку оплати, встановленого Договором №1, було проведено сплату за поставлений товар у сумі 135 025 грн. 48 коп., а саме:
- платіжна інструкція від 06.06.2024 №6990 на суму 36 207 грн. 60 коп., з урахуванням ПДВ (призначення платежу - за видаткову накладну від 06.05.2024 №КК-02403363)(а.с. 42);
- платіжна інструкція від 06.06.2024 №6989 на суму 54 514 грн. 74 коп., з урахуванням ПДВ (призначення платежу - за видаткову накладну від 08.05.2024 №КК-02403405)(а.с. 43);
- платіжна інструкція від 14.10.2024 №12645 на суму 44 303 грн. 14 коп., з урахуванням ПДВ (призначення платежу - за видаткову накладну від 10.05.2024 №КК-02403488)(а.с. 44),
у зв'язку з чим, залишок заборгованості відповідача за поставлений за Договором №1 товар складає 50 000 грн. 00 коп. - за видатковою накладною від 10.05.2024 №КК-02403488.
В матеріалах справи міститься проєкт акту звірки взаємних розрахунків станом за період 30.04.2024 - 15.01.2025, що підписаний позивачем (а.с. 45).
В подальшому позивач звернувся до відповідача з претензією від 06.11.2024 №224/юр/24 про сплату заборгованості (а.с. 46-50), якою вимагав сплатити заборгованість в розмірі 50 000 грн. 00 коп. та попереджав про звернення до суду у випадку несплати.
Також, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-Виробнича Група Український папір", як постачальником, та відповідачем - Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", як покупцем, було укладено договір про закупівлю товару від 15.07.2024 №498/13/166-зв (надалі - Договір №2, а.с. 51-57).
Відповідно до пункту 1.1. Договору №2 постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, зазначений в п. 1.2. Договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар.
Постачальник зобов'язується поставити Офісне устаткування та приладдя різне, код ДК 021:2015-3019 (Канцелярське приладдя) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною Договору (пункт 1.2. Договору №2).
Згідно з пунктом 3.1. Договору №2 визначено, що сума (ціна) Договору, відповідно до Специфікації №1 становить 42 895 грн. 80 коп. (сорок дві тисячі вісімсот дев'яносто п'ять грн. 80 коп.), крім того податок на додану вартість 20% - 8 579 грн. 16 коп. Загальна сума становить 51 474 грн. 96 коп. (п'ятдесят одна тисяча чотириста сімдесят чотири грн. 96 коп.) з урахуванням ПДВ 20%.
Пунктом 4.1. Договору №2 унормовано, що товар, який поставляється відповідно до цього Договору, сплачується покупцем за погодженими цінами в національній валюті України.
Покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів (пункт 4.2. Договору №2).
Відповідно до пункту 5.1. Договору №2 поставка товару здійснюється партіями. Обсяг кожної партії уточнюється у заявках підписаних працівниками покупця. Термін поставки кожної партії товару протягом 7-ми робочих днів після отримання заявки. Заявка може направлятися постачальнику за допомогою електронних засобів зв'язку (факс, електронна пошта, тощо) з наступним направленням оригіналів документів на адресу вказану в цьому договорі (отримання постачальником оригіналу заявки є необов'язковим).
Датою поставки товару та переходу права власності на товар буде вважатися дата фактичної поставки товару на склад покупця (пункт 5.4. Договору №2).
У випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність визначену цим Договором. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених зобов'язань (пункт 7.1. Договору №2).
Згідно з пунктом 7.4. Договору №2 визначено, що за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених Договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України. Відповідно до вимог ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України сторони в цьому Договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0 (нуль) процентів річних від простроченої суми.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині розрахунків до повного їх виконання (пункт 11.1. Договору №2).
Також сторонами було підписано специфікацію №1 до Договору №2 (а.с. 58-59), якою сторони погодили, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти ї оплатити товар за переліком на загальну суму 51 474 грн. 96 коп. з урахуванням ПДВ 20%.
Як вбачається, позивачем відповідно до умов Договору №2 було сформовано рахунок-фактуру від 09.08.2024 №ОУ-00001471 на суму 51 474 грн. 96 коп., з урахуванням ПДВ (а.с.63-64).
В подальшому, на виконання умов Договору №2 позивачем у період з 16.08.2024 по 27.08.2024 включно було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 51 474 грн. 96 коп., з урахуванням ПДВ, що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи, а саме:
- від 16.08.2024 №ОУ-02401373 на суму 44 752 грн. 56 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 65-66);
- від 27.08.2024 №ОУ-02401409 на суму 6 722 грн. 40 коп., з урахуванням ПДВ (а.с.70).
Як вбачається, вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін, а також містять печатки позивача та відповідача.
Крім того, позивачем було складено податкові накладні на кожну із перелічених вище поставок (які було прийнято відповідачем) та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних в строк, встановлений Податковим кодексом України, що підтверджується відповідними податковими накладними та квитанціями про реєстрацію, копії яких містяться в матеріалах справи, а саме:
- податкова накладна від 16.08.2024 №200089 на суму 44 752 грн. 56 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 67-68) з квитанцією про доставку до центрального рівня Державної податкової служби України (а.с. 69);
- податкова накладна від 27.08.2024 №200126 на суму 6 722 грн. 40 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 71) з квитанцією про доставку до центрального рівня Державної податкової служби України (а.с. 72).
В матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків №7939 станом за період 3 квартал 2024, що підписаний представниками обох сторін, містить печатки позивача та відповідача (а.с. 73).
В подальшому позивач звернувся до відповідача з претензією від 27.11.2024 №243/юр/24 про сплату заборгованості (а.с. 75-80), якою вимагав сплатити заборгованість в розмірі 51 474 грн. 96 коп. за Договором від 15.07.2024 №498/13/166-зв та попереджав про звернення до суду у випадку несплати.
Позивач стверджує, що виконав свої зобов'язання за Договором №1 та Договором №2, проте сплата за поставлений товар проведена відповідачем частково та з порушенням встановленого строку, що стало підставою для нарахування позивачем інфляційних нарахувань, пені та штрафу, відповідач проти інфляційних нарахувань, пені та штрафу - заперечує. Зазначене стало причиною виникнення спору та звернення позивача з позовом до суду.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Щодо правовідносин сторін
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вбачається, між сторонами було укладено Договір про закупівлю товару від 30.04.2024 №316/13/206ВО та Договір про закупівлю товару від 15.07.2024 №498/13/166-зв.
Згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі статями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається з умов Договору №1, строк оплати за поставлений товар є таким, що настав, а саме:
- за видатковою накладною від 06.05.2024 №КК-02403363 - 17.06.2024 (06.05.2024 + 30 робочих днів);
- за видатковою накладною від 08.05.2024 №КК-02403405 - 19.06.2024 (08.05.2024 + 30 робочих днів);
- за видатковою накладною від 10.05.2024 №КК-02403488 - 21.06.2024 (10.05.2024 + 30 робочих днів).
Позивач зазначає, що відповідачем частково здійснено сплату за поставлений товар, з порушенням встановленого Договором №1 строку, а саме:
- за товар, поставлений за видатковою накладною від 06.05.2024 №КК-02403363 на суму 36 207 грн. 60 коп., відповідачем проведено оплату 06.06.2024, що підтверджується платіжною інструкцією від 06.06.2024 №6990 (а.с. 42);
- за товар, поставлений за видатковою накладною від 08.05.2024 №КК-02403405 на суму 54 514 грн. 74 коп., відповідачем проведено оплату 06.06.2024, що підтверджується платіжною інструкцією від 06.06.2024 №6989 (а.с. 43);
- за товар, поставлений за видатковою накладною від 10.05.2024 №КК-02403488 на суму 44 303 грн. 14 коп., відповідачем проведено часткову оплату 14.10.2024, що підтверджується платіжною інструкцією від 14.10.2024 №12645 (а.с. 44).
З урахуванням викладеного заборгованість відповідачем перед позивачем за поставлений за Договором №1 товар складає 50 000 грн. 00 коп. (видаткова накладна від 10.05.2024 №КК-02403488).
Як вбачається з умов Договору №2, строк оплати за поставлений товар є таким, що настав, а саме:
- за видатковою накладною від 16.08.2024 №ОУ-02401373 - 15.10.2024 (16.08.2024 + 60 календарних днів);
- за видатковою накладною від 27.08.2024 №ОУ-02401409 - 28.10.2024 (27.08.2024 + 60 календарних днів).
Оплату за товар, поставлений за видатковою накладною від 16.08.2024 №ОУ-02401373 на суму 44 752 грн. 56 коп. та за видатковою накладною від 27.08.2024 №ОУ-02401409 на суму 6 722 грн. 40 коп. - відповідачем не проведено.
З урахуванням викладеного заборгованість відповідачем перед позивачем за поставлений за Договором №2 товар складає 51 474 грн. 96 коп.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Станом на момент розгляду справи доказів сплати позивачеві заборгованості в розмірі 50 000 грн. 00 коп. за Договором №1 та заборгованості в розмірі 51 474 грн. 96 коп. за Договором №2 відповідачем не надано, матеріали справи доказів оплати не містять.
При цьому, суд враховує, що у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує наявність заборгованості перед позивачем за товар, поставлений за Договором №1 та за Договором №2.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного позовні вимоги про стягнення заборгованості за товар, поставлений за Договором №1 на суму 50 000 грн. 00 коп. та заборгованості за товар, поставлений за Договором №2 на суму 51 474 грн. 96 коп., а разом на суму 101 474 грн. 96 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо нарахування штрафних санкцій (пені) та штрафу в розмірі 7%
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з пунктом 7.4. Договору №1 та Договору №2 визначено, що за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених Договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України. Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України сторони в цьому Договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0 (нуль) процентів річних від простроченої суми.
З урахуванням пункту 7.4 Договору №1 та Договору №2 та положень абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України позивач нарахував відповідачу пеню (ставка 0,1% від суми боргу за день) у загальному розмірі 13 450 грн. 02 коп. за Договорами №1 та №2 та штраф (ставка 7%) у загальному розмірі 10 204 грн. 47 коп. за Договорами №1 та №2.
Відповідач з такою позицією позивача не погодився та вказав, що підстави для стягнення пені та штрафу з відповідача на підставі пункту 7.4 Договору №1 та Договору №2 відсутні, що підтверджується постановою Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №904/5922/17.
Оцінивши позиції сторін суд дійшов таких висновків.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарським кодексом України. Так, за частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).
За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зробила висновок, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: "Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією".
З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим, за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також, згідно із статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Суд звертає увагу, що позивачем нараховано відповідачу пеню у загальному розмірі 13 450 грн. 02 коп. за Договорами №1 та №2 виходячи з обсягу простроченого зобов'язання і ставки 0,1% від суми боргу за день та штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості у загальному розмірі 10 204 грн. 47 коп. за Договорами №1 та №2, застосувавши до відносин сторін положення частини другої статті 231 Господарського кодексу України.
Як вже зазначено вище, пунктом 7.4 Договору №1 та Договору №2 визначено, що за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених Договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України. Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України сторони в цьому Договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0 (нуль) процентів річних від простроченої суми.
Беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 та враховуючи фактичні обставини справи і відносини сторін, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, що свідчить про безпідставність вимог позивача в частині стягнення пені та штрафу з відповідача.
Більш того, суд звертає увагу на те, що позивач нарахував пеню та штраф на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України, якою визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, можливе за сукупності таких умов:
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;
- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;
- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2014 року у справі № 3-1гс14 і цей висновок послідовно застосовує Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 23 серпня 2022 року у справі № 910/9375/21, від 28 березня 2024 року у справі № 905/405/22, від 04 травня 2023 року справі № 910/21298/21 та багатьох інших.
Отже, частина друга статті 231 Господарського кодексу України не встановлює розміру штрафних санкцій за порушення саме грошового зобов'язання, а містить лише уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу є необгрунтовані та не підлягають задоволенню.
Щодо інфляційних нарахувань
Згідно з частинами 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається, позивачем зазначено, що інфляційні нарахування на зальну суму 3 908 грн. 40 коп. здійснено:
- за період з липня 2024 по вересень 2024 у розмірі 1 980 грн. 37 коп. та за період з листопада 2024 по грудень 2024 у розмірі 950 грн. 00 коп. за видатковою накладною від 10.05.2024 №КК-02403488 (Договір №1);
- за період з листопада 2024 по грудень 2024 у розмірі 850 грн. 30 коп. за видатковою накладною від 16.08.2024 №ОУ-02401373 (Договір №2);
- за період з листопада 2024 по грудень 2024 у розмірі 127 грн. 73 коп. за видатковою накладною від 27.08.2024 №ОУ-02401409 (Договір №2).
Суд погоджується з наданим розрахунком.
Суд критично оцінює заперечення відповідача щодо того, що позивач безпідставно вимагає стягнення суми інфляційних нарахувань, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість встановлювати інший розмір процентів інфляції, а умовами укладених Договорів №1 та №2 сторони передбачили інший розмір процентів річних (0 (нуль) процентів), а не індексів інфляції.
З урахуванням викладеного, суд не приймає аргументи відповідача, відхиляє.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судового збору
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 472 грн. 92 коп. - витрат на сплату судового збору.
Керуючись пунктом 19.1 Розділу ХІ Перехідних положень, статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-Виробнича Група Український папір" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 2-Б; ідентифікаційний код 43977041) до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, м. Жовті Води Дніпропетровської обл., вул. Горького, буд. 2; ідентифікаційний код 14309787) про стягнення 129 037 грн. 85 коп. - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, м. Жовті Води Дніпропетровської обл., вул. Горького, буд. 2; ідентифікаційний код 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-Виробнича Група Український папір" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 2-Б; ідентифікаційний код 43977041) 101 474 (сто одна тисяча чотириста сімдесят чотири) грн. 96 коп. - заборгованості, 3 908 (три тисячі дев'ятсот вісім) грн. 40 коп. - інфляційних нарахувань та 2 472 (дві тисячі чотириста сімдесят дві) грн. 92 коп. - витрат на сплату судового збору.
В решті позовних вимог - відмовити.
Видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В. Загинайко
Дата підписання рішення,
оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,
19.06.2025