Справа № 354/591/15-ц
Провадження № 22-ц/4808/353/25
Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.
Суддя-доповідач Мальцева
19 червня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мальцевої Є.Є.
суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,
секретар Гудяк Х.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокатки Шургот Оксани Василівни на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2024 року, ухвалене суддею Ваврійчук Т.Л., повне рішення складено 19 грудня 2024 року у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного агентства лісових ресурсів України,
У серпні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України звернувся суд з позовом до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , третя особа ДП «Ворохтянське лісове господарство», про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного агентства лісових ресурсів України.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради №15 від 14.05.2002 передано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку на діл. «Щивка» в с.Поляниця площею 0,1500 га. На підставі зазначеного рішення 29.11.2002 ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії IV- ІФ № 028138, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та права постійного користування землею, договорів оренди землі за №000068.
Вказана земельна ділянка відносилась до земель державного лісового фонду, які перебували у постійному користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення якою Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради в установленому порядку не приймалось, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав.
Спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року та знаходиться у кварталі НОМЕР_1 , виділ 27 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою.
Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436 звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Впродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у постійному користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради в установленому порядку не приймались, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав.
В ході розгляду даної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №15 від 14.05.2002 року щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1500 га в с. Поляниця не виносилося в установленому порядку на засідання виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а було самостійно виготовлено сільським головою с. Поляниця ОСОБА_2 ..
ОСОБА_1 із заявою про передачу їй земельної ділянки до сесії сільської ради не зверталась, зазначене питання на розгляд сесії сільської ради не виносилось.
Таким чином, внаслідок передачі у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,1500 га.
В обгрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі зазначено, що незважаючи на те, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду та роз'яснено право на його пред'явлення у порядку цивільного судочинства, постійним землекористувачем не вжито жодних заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направлено відповідне повідомлення постійному землекористувачу. Із урахуванням того, що зазначені у позові обставини встановлені постановою суду від 04.03.2015 року прокурор просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності з метою захисту інтересів держави та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Просив визнати недійсним та скасувати державний акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028138 від 29.11.2002 року площею 0,1500 га, зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована на ділянці «Щивка» у с. Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2024 року позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного агентства лісових ресурсів України задоволено частково.
Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1500 га, із кадастровим номером 2611092001:22:002:2319, що розташована у с. Поляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1281грн. судового збору.
Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокатка Шургот О. В. через систему «Електронний суд» безпосередньо до апеляційного суду подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2024 року скасувати в частині задоволення позову та відмовити повністю в позовних вимогах.
Вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.
Державне агентство лісових ресурсів України є неналежним позивачем в даній справі, не наділено повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, відповідно не є органом, який може бути належним позивачем у справі, оскільки питання щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, в тому числі, лісогосподарського призначення, законом покладено на органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації) або органи місцевого самоврядування.
Правом на звернення до суду за захистом наділені особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме й прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Держлісагентство в силу наданих йому повноважень здійснює управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління, а також об'єктами державної власності, які належать до сфери його управління до яких відносяться відповідні державні лісогосподарські підприємства, Держлісагентство є суб'єктом владних повноважень, інтереси якого може представляти прокурор, однак на законодавчому рівні воно не наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а тому не є органом, який може бути належним позивачем спірних правовідносинах.
Пред'явлення позову неналежним позивачем є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.
У постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 року у переліку громадян, яким видано земельні ділянки на підставі завідомо неправдивих рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради N4 від 14.02.2002, N32 від 12.09.2002, N36 від 10.10.2002, N40 від 15.11.2002, N6 від 13.02.2003, N.27 від 10.07.2003, відповідач ОСОБА_1 не зазначена. А тому постанова Галицького районного суду не встановлює факт незаконності рішення в частині передання спірної земельної ділянки саме ОСОБА_1 ..
При цьому ОСОБА_5 у 2008 році збудувала три будинки на спірній земельній ділянці : 1- будинок площе 168,3 кв.м. на участку АДРЕСА_1 ; 2- будинок площею 108,8 кв.м. на участку АДРЕСА_1 та 3- будинок площею 102,4 кв.м. на участку АДРЕСА_1 . При спорудженні будівель відсутні жодні порушення норм чинного законодавства. Забудова велась на відведеній земельній ділянці, на підставі рішення Яремчанської міської ради №84 від 23.09.2008 року та свідоцтва про право власності від 07.10.2008 року, за відповідачкою належним чином зареєстровано право власності на будівлі, а тому витребування земельної ділянки є непропорційним втручанням у її право на мирне володіння своїм майном.
Позивачами обраний неефективний спосіб захисту порушених прав з огляду на існування на спірній земельній ділянці об'єктів нерухомого майна, оскільки витребування земельної ділянки в користь держави не призведе до відновлення прав власника на об'єкт нерухомості.
Вказує, що навіть якщо позовні вимоги були підставними та підлягали б до задоволення, то суд мав застосувати наслідки спливу строків позовної давності, оскільки прокурор звернувся із позовною заявою до суду 31.08.2015 року, тобто поза межами загального строку позовної давності. Відповідач заперечує в частині визнання судом першої інстанції поважності причин пропуску строку позовної давності з огляду на те, що прокурору і органам, в інтересах яких він звертається, було відомо про порушення власних прав ще у 2004-2005 року. А позивачем не спростовано подані докази та не надано доказів про поважність причин пропуску пропущеного строку звернення до суду.
Просила рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області скасувати в частині задоволених вимог про витребування земельної ділянки та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Наданий на апеляційну скаргу відзив від першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України поступив до апеляційного суду з пропуском процесуального строку, встановленого судом, тому відповідно до положень ст. 126 ЦПК України залишений без розгляду.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокатка Шургот О.В. подану апеляційну скаргу в суді підтримала.
Представник позивача перший заступник прокурора Івано-Франківської області вимоги апеляційної скарги заперечував.
ОСОБА_1 і представники Державного агентства лісових ресурсів України, Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ДП «Ворохтянське лісове господарство» до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виснувала наступне.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позивних вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку ніким не оскаржується, тому колегією суддів в цій частині не перевіряється.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.
Судом встановлено, що 10.11.2001 року Поляницькою сільською радою у відповідності до рішення №3 від 11.01.2002 року видано Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 на земельну ділянку площею 4358,5 га для ведення лісового господарства. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №00001 (т.1 а.с.34-35).
Відповідно до Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у редакції станом на 13.07.2011 року, ДП «Ворохтянське лісове господарство» створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України №57 від 26.05.1995 року, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.
14.05.2002 року виконавчий комітет Поляницької сільської ради прийняв рішення №15 «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження» відповідно до п.п.1-3 якого, виконком керуючись рішенням сільської ради від 16.04.2002 року «Про делегування сільвиконкому повноважень в галузі регулювання земельних відносин» та розглянувши заяви громадян про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, вирішив вилучити земельні ділянки у громадян згідно ст.ст.141, 149 ЗК України(додаток №1); надати громадянам земельні ділянки згідно ст.ст.116, 119, 121 ЗК України(додаток №2); передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам згідно ст.118 ЗК України(додаток №3)(а.с.10-11 т.1).
Як вбачається із п.2 додатку №3 до вказаного рішення «Передача земельних ділянок у приватну власність» ОСОБА_1 , жительці м.Львів, передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку на ділянці «Вишня».
29.11.2002 року ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на землю серії IV-ІФ №028138 на земельну ділянку площею 0,1500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Поляницької сільської ради. У вказаному державному акті зазначено, що він виданий на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №15 від 14.05.2002 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за №000068 (а.с.8-9 т.1)
07.10.2008 року виконавчим комітетом Яремчанської міської ради ОСОБА_1 на підставі рішення №84 від 23.09.2008 року видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 на житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 279,6 кв.м., житловою площею 168,3 кв.м.
Право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване за відповідачкою на праві приватної власності 08.10.2008 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» №20505606 від 08.10.2008 року(а.с.142-143 т.1).
Рішенням Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року затверджено проект встановлення межі с. Паляниця в межах території Паляницької сільської ради Яремчанської міської ради, згідно з яким площа села Паляниця складає 1730,0 га. Згідно плану меж, по межі від А до Б та від В до А село Поляниця межує із землями Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, по межі від Б до В- із землями Карпатського НПП (а.с.33 т.2).
У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу УСБУ в Івано-Франківській області була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченого ст.364 КК України за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність 13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниця (а.с.58 т.3).
15.03.2004 року слідчим з ОВС СВ прокуратури Івано-Франківської області розпочато досудове розслідування у кримінальній справі №248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі на протязі 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України(а.с.59 т.3)..
23.03.2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.
Вказану кримінальну справу об'єднано в одне провадження із кримінальною справою №248436.
21.09.2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено відносно ОСОБА_2 кримінальну справу №248436 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3714997 грн. без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1432753,24 грн., незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року. які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про нібито колегіальне вирішення членами виконкому даних питань(а.с.60 т.3).
Окрім цього, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року залишено без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №27 від 10.07.2003 року(справа №А-5/78) (а.с.91-92 т.3)..
18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області був затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі №248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області.
Дана кримінальна справа розглядалась судами неодноразово, 20.04.2011 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області був ухвалений обвинувальний вирок, який був залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року та набрав законної сили, однак в подальшому дані судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції (справа №1-6/11).
У ході розгляду вказаної кримінальної справи ДП «Ворохтянське лісове господарство» 11.08.2009 року, 19.10.2009 року, 08.10.2010 року зверталось до Галицького районного суду Івано-Франківської області із клопотаннями про уточнення заявлених позовних вимог, остаточний розмір яких визначено у сумі 971258,61 грн.
Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) у відповідності до ст.49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_3 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду. Вказана постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 11.03.2015 року.
Як вбачається із вказаної постанови суду, з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_2 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради Борисевича В.М. а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М. Так, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с.Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду № 25 від 26.11.2001, № 28 від 27.05.2002, № 28 від 27.08.2002, № 132 від 19.09.2002, № 171 від 07.10. без зазначення року, № 25 від 15.03.2003, № 24 від 26.05.2003, № 32 від 26.06.2003, які ОСОБА_2 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.
Звертаючись із позовом, прокурор вказав, що спірна земельна ділянка розташована у межах земель природно-заповідного фонду, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, відноситься до земель державної форми власності та вибула з володіння постійного землекористувача без її вилучення у встановленому законом порядку.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що дослідженими судом доказами підтверджується, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та вибула з володіння держави в особі постійного землекористувача всупереч його волі у протиправний спосіб, а відтак підлягає витребуванню від кінцевого набувача у державну власність в особі Держлісагентства. Щодо пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з позовом у цій справі, то таке зумовлено тим, що існували об'єктивні обставини, які унеможливили таке звернення з позовом раніше, а саме відсутність підстав, визначених законодавством для звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави. Тому суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позовної давності та необхідність захисту інтересів держави шляхом задоволення позову прокурора в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави.
Апеляційний суд не може погодитися із вказаними висновками суду першої інстанції.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до п.7 ст.92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.
Згідно зі ст.41 Конституції України та ст. 319 ЦК України право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
За змістом ст.ст.317-318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Стаття 321 ЦК України встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст.324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.
Відповідно до ст.2 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Згідно ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).
Згідно ч.1 ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частиною другою ст.20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель(ст.21 ЗК України).
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Положеннями ч.ч.1,2 ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За змістом ст.ст.43, 44 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Відповідно до ст.45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
Відповідно до ч.2 ст.83 ЗК України(тут і надалі- у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Відповідно до ч.1 ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Згідно п.«в» ч.3 ст.84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать: землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою включає в себе право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно з ч.5 ст.116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
06.09.2012 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VІ (далі Закон №5245-VІ), який набрав чинності 01.01.2013 року.
Відповідно до п.4 Прикінцевих і перехідних положень Закону №5245-VІ у державній власності залишаються землі, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» №2456-XII від 16.06.1992 року(надалі-Закон №2456-XII) національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України.
Частиною першою ст.4 Закону №2456-XII передбачено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.
Згідно із ч.ч.3,4 ст.7 Закону №2456-XII на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі території та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж території та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно зі ст.9 Закону №2456-XII території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Частинами 1-3 ст.20 Закону №2456-XII передбачено, що національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.
Згідно з частинами 1, 2 ст.21 Закону №2456-XII на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням в тому числі зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони. На території зони регульованої рекреації забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.
Відповідно до ч.1 ст.53 Закону №2456-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.
Відповідно до ст.54 Закону №2456-XII ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.
Положеннями ст.141 ЗК України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1,2,10 ст.149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.
Відповідно до ст.150 ЗК України землі природно-заповідного фонду належать до особливо-цінних земель. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.
Суд першої інстанції, врахувавши вказані норми законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов до висновку, що ОСОБА_1 відноситься до переліку громадян, яким земельна ділянка надана у приватну власність із земель лісового фонду, що перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, без прийняття рішення про вилучення її у встановленому законодавством порядку. Вилучення та зміна цільового призначення спірної земельної ділянки у передбаченому законом порядку не здійснювалася, як і її передача органом місцевого самоврядування у приватну власність відповідачці. Доказів дотримання вимог законодавства при вилученні спірної земельної ділянки у постійного користувача і передачі її у приватну власність відповідачами не надано.
Крім того, як вбачається зі справи, рішенням органу місцевого самоврядування згідно з ч. 5 ст. 7 ЗК України 1990 року із земель, що перебувають у державній власності, передано у постійне користування землю для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємством.
Посилання апелянта на передчасність висновку суду першої інстанції щодо знаходження спірної земельної ділянки в межах ДП «Ворохтянське лісове господарство» і про відсутність даних, що належна відповідачці земельна ділянка є однією із тих, про які йде мова у постанові від 04 березня 2015 року, є необґрунтованими. Такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема матеріалами кримінальної справи, в межах якої і встановлені усі обставини порушення закону при вилученні земель, які включають і спірну земельну ділянку, а також змістом рішення виконавчого комітету сільської ради з додатками, незаконність якого встановлено судом у цій справі.
Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, одним із основних завдань якого є здійснення державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.
ДП «Ворохтянське лісове господарство» засноване на державній власності, належало до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, яке у 2010 році реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.
Судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку у порядку безоплатної передачі громадянам у власність земельних ділянок на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 14.05.2002 № 15, прийнятого з порушенням вимог законодавства.
Оскільки спірна земельна ділянка перебуває на праві постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство», яке у свою чергу перебуває у сфері управління Державного агентства лісових ресурсів України, прокурором при зверненні до суду правильно визначено в якості позивача Державне агентство лісових ресурсів України.
Тому необґрунтованими є доводи апелянта про неналежність позивача у справі.
Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що відповідач ОСОБА_1 , отримавши у власність земельну ділянку згідно з рішенням Поляницької сільської ради у 2002 році та відкрито користуючись нею протягом більш 20 років є добросовісним набувачем.
Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02 листопада 2004 року в справі «Tregubenko v. Ukraine», заява № 61333/00, пункт 54).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.
У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року в справі «Rysovskyy v. Ukraine» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 910/8413/21).
У такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа - набувач майна, суду слід з'ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на землі ведення лісового господарства чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна.
Вказані висновки були викладені в постанові Верховного Суду від 07 травня 2025 року при розгляді справи № 128/680/21.
В даному випадку колегією суддів встановлено, що виділена відповідачці земельна ділянка забудована вже в 2008 році, на спірній земельній ділянці відповідачкою збудовані три будинки, якими вона користується.
Також Верховний Суд у вищевказаній постанові звертав увагу, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закон України від 12 березня 2025 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким внесено зміни до статей 261, 388, 390, 391 ЦК України, і який має бути враховано судами з огляду на частину другу розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
За змістом ст. 388 ЦК України держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об'єктів критичної інфраструктури; б) до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об'єктів та земель оборони; г) до об'єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам'яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.
Згідно з ч. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:
нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;
нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, спірна земельна ділянка була їй передана у власність в 2002 році безоплатно для будівництва та обслуговування житлового будинку, якою вона відкрито та добросовісно користувалася протягом більше 20 років, і не знала про порушення закону, допущені сільською радою при вирішенні питання про передачу спірної землі, колегія суддів, з урахуванням зворотності в часі редакції ст. 388 ЦК України, від 09.04.2025, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного позову та витребування у відповідачки земельної ділянки.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного і доводів апеляційної скарги про те, що судом не взято до уваги норми, що регулюють пропорційність втручання у право відповідачки на мирне володіння майном, які знайшли своє підтвердження, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про витребування у відповідачки спірної земельної ділянки.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокатки Шургот Оксани Василівни задовольнити.
Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2024 року скасувати в частині задоволених позовних вимог.
В задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , третя особа - ДП «Ворохтянське лісове господарство», про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного агентства лісових ресурсів України відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст складено 20 червня 2025 року.
Судді: Є.Є. Мальцева
В.А. Девляшевський
В.М.Луганська