ун. № 759/9705/25
пр. № 2-о/759/444/25
06 червня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Косінської І.В.,
присяжних Сушкевича Я.О., Тягнія С.В.,
за участю: заінтересованої особи Куртмоллаєва А.Е. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу у окремому провадженні за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у м. Києві та Міністерство Оборони України про оголошення фізичної особи померлою,
І. Позиція сторін у справі
у травні 2025 р. заявник звернулася до суду із зазначеними вимогами, просить суд оголосити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця, паспорт НОМЕР_1 , виданого Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві, що проживав АДРЕСА_1 - загиблим ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання військового обов'язку по захисту держави України в російсько-Українській війні.
Заяву обґрунтовано тим, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 був мобілізований до ЗСУ. Проходив службу у ВЧ НОМЕР_2 . 16.09.2024 заявник отримав з МО України Сповіщення №247/218/09.24 про те, що ОСОБА_3 зник безвісті 14.09.2024 під час скидання невідомих вибухових предметів з БпЛА поблизу населеного пункту Синьківка, Куп'янського району, Харківської області, захищаючи волю та незалежність України. Пошукові дії пошуково-рятувальною групою, результату не дали.
Визначення ОСОБА_4 померлим заявнику потрібно виключно для зняття брата з реєстрації за місцем його проживання, адже нарахування комунальних витрат продовжує здійснюватися, і їх наразі сплачує заявник.
Заінтересована особа Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у м. Києві своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористалися, повідомлена належним чином, просила розглядати справу без їх участі (а.с.35).
Заінтересована особа Міністерство Оборони України до суду надіслала письмові пояснення, відповідно до яких просила у задоволенні заяви відмовити, зазначаючи, що передумовами для оголошення особи померлою у зв'язку з воєнними діями є, зокрема закінчення воєнних дій (а.с. 37-44).
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду
згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у відповідності до п. 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 за № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) заяву передано судді, для вирішення питання про відкриття провадження у справі (а.с. 23).
08.05.2025 протоколом попереднього відбору присяжних визначено Сушкевича Я.О., Тягній С.В. (а.с. 25).
08.05.2025 отримано Інформацію про задеклароване/зареєстровано місце проживання особи (а.с. 26).
Ухвалою судді від 12.05.2025 відкрито провадження по справі, призначено судове засідання на 06.06.2025 о 11 год. 40 хв. (а.с. 27).
Представник заявника у судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, причину неявки не повідомив (а.с. 28).
Представник заінтересованої особи Міністерство Оборони України пояснення підтримано у повному обсязі, просив у задоволенні заяви відмовити.
Заінтересована особа Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у м. Києві, повідомлена належним чином, просила розглядати справу без їх участі (а.с.35).
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю заінтересованих осіб, що є у справі.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду об'єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість ухвалення по справі рішення у відповідності до вимог п. 5 ст. 279 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які заявник посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
ІІІ. Фактичні обставини справи
судом встановлено, що ОСОБА_3 15.05.2024 був мобілізований до ЗСУ. Проходив службу у ВЧ НОМЕР_2 (а.с. 7).
16.09.2024 заявник отримав з МО України Сповіщення №247/218/09.24 про те, що ОСОБА_3 зник безвісті 14.09.2024 під час скидання невідомих вибухових предметів з БпЛА поблизу населеного пункту Синьківка, Куп'янського району, Харківської області, захищаючи волю та незалежність України (а.с. 9).
Пошукові дії пошуково-рятувальною групою, результату не дали (а.с. 10-15).
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду
відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
З матеріалів справи не вбачається на етапі розгляду заяви про встановлення зазначеного юридичного факту, що існує спір про право між заявником та заінтересованими особами.
Відповідно до ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до роз'яснень Постанови пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи немайнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.
У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб'єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв'язку із тривалою безвісною відсутністю.
Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.
Законодавець розрізняє дві підстави оголошення судом фізичної особи померлою: загальну та спеціальну.
Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
За змістом частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
У частині першій статті 46 ЦК України міститься загальна норма: «фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років» - та дві спеціальні: «якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців» та «за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру».
У частині другій статті 46 ЦК України законодавець навів дві спеціальні норми: «фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій» (речення перше) та «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» (речення друге).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України (другий сенат) від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori); «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali); «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 також звертала увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Так, спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою права, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання.
Законодавець запроваджує спеціальну цивільно-правову норму з метою конкретизації, деталізації та диференціації правового регулювання цивільних відносин в межах їх загального роду. Спеціальна норма походить від загальної і тісно з нею пов'язана.
Відповідно у ситуації, коли внаслідок збройної агресії рф проти України фізична особа пропала безвісти, суд має право оголосити цю фізичну особу померлою відповідно до частини другої статті 46 ЦК України саме на підставі цих приписів (за умови доведеності зазначених обставин), використовуючи ці норми як спеціальні.
Велика Палата Верховного Суду враховує, що приписи частини другої статті 46 ЦК України пов'язують оголошення фізичної особи померлою у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, а не у зв'язку з воєнним станом як таким.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану»).
Потрібно наголосити на тому, що законодавець розмежовує категорії «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан». Частина друга статті 46 ЦК України послуговується категоріями «воєнні дії» і «збройний конфлікт», а не «воєнний стан». Тому немає підстав пов'язувати початок перебігу строків, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, із введенням, припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні.
Велика Палата Верховного Суду для з'ясування змісту припису речення другого частини другої статті 46 ЦК України з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» використовує телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права.
Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норм права зосереджується на цілі та призначенні законодавчого припису, враховуючи права й законні інтереси суб'єктів і суспільні інтереси.
Мета досліджуваної правової норми полягає у забезпеченні балансу між правовою визначеністю та захистом прав зниклої особи. З одного боку, законодавець хоче запобігти поспішному оголошенню особи померлою, оскільки це може спричинити значні правові наслідки, як-от відкриття спадщини. З іншого - потреба у відновленні правової визначеності стає особливо актуальною у випадках зникнення в умовах активних бойових дій, коли значно зростає ризик загибелі.
Правова мета встановлення спеціальних строків полягає в тому, що визначені частиною другою статті 46 ЦК України два роки від дня закінчення воєнних дій, збройного конфлікту або шість місяців потрібні для розшуку особи та вжиття заходів для її повернення із зони воєнних дій, збройного конфлікту або з інших держав і територій. Дворічний або шестимісячний строки обумовлені тим, що в багатьох випадках під час воєнних дій, збройних конфліктів загибель або зникнення осіб відбувається в умовах невизначеності, на територіях, де тривають активні бойові дії, або в тимчасово окупованих регіонах, що ускладнює вирішення питання розшуку фізичної особи. І навіть за наявності цих строків очевидність щодо зникнення безвісти або загибелі особи може залишатися невідомою. Однак саме для розв'язання таких проблем і застосовуються юридичні фікції.
Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставини, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з'являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.
Велика Палата Верховного Суду у провадженні № 14-94цс24 зауважує, що словосполучення «від дня закінчення воєнних дій», особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії рф проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України.
Визначення шести місяців як мінімально потрібного строку відображає необхідність обґрунтованого періоду для пошуку зниклої особи, враховуючи особливі обставини зникнення, зокрема під час активних бойових дій. Встановлення такого строку дозволяє зменшити ймовірність того, що особа, яка може бути ще живою, буде передчасно визнана померлою.
Швидкоплинні зміни суспільних відносин та життєвих обставин, зокрема на території активних бойових дій, впливають на можливість встановлення фактичного місця перебування зниклої особи. Тому, застосовуючи телеологічний підхід до тлумачення досліджуваної норми права, можна зробити висновок, що строк у шість місяців потрібно відраховувати від дня закінчення активних бойових дій на місці (території) ймовірної загибелі фізичної особи. Це забезпечує більш обґрунтований підхід до визначення моменту, коли зникнення фізичної особи (з надзвичайно високим ступенем вірогідності) можна вважати остаточним і невідворотним, що відповідає меті законодавчого регулювання - забезпеченню справедливості та правової визначеності для всіх зацікавлених сторін у таких суспільних відносинах.
Оголошення фізичної особи померлою пов'язується з виникненням у її родичів та інших заінтересованих осіб прав і законних інтересів, як-от: право на спадкування майна, отримання соціальних виплат, призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, припинення шлюбу, припинення зобов'язань, пов'язаних із такою особою, або інші матеріальні чи нематеріальні інтереси, пов'язані зі смертю цієї особи, тощо. Зазначене рішення також має важливе значення для правового статусу членів сім'ї, їх соціального забезпечення та можливості розпоряджатися майном особи, яка була оголошена померлою. Це оголошення має наслідки й для договірних зобов'язань, кредитних відносин і будь-яких інших правочинів, у яких брала участь особа, оскільки це може вплинути на вимоги кредиторів та інші правовідносини, пов'язані із зобов'язаннями.
Тому суд, зважаючи на конкретні обставини справи, повинен застосовувати норми права, які сприяють досягненню справедливого та передбачуваного результату. Правило про мінімальний шестимісячний строк дозволяє використовувати правові приписи до специфічних умов з огляду на активні бойові дії, соціальний контекст і правову невизначеність, яка виникає внаслідок збройної агресії рф.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Інше, звужувальне, тлумачення правила другого речення частини другої статті 46 ЦК України було б проявом надмірного формалізму і суперечило б завданням цивільного судочинства.
Отже, телеологічне тлумачення норми права дозволяє врахувати специфіку випадків зникнення фізичних осіб під час активних бойових дій і акцентувати увагу на суспільній потребі у встановленні справедливості та визначеності щодо статусу зниклої особи, але лише після спливу розумного строку для її пошуку.
Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що законодавець, формуючи припис речення другого частини другої статті 46 ЦК України («з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців»), після слів «шести місяців» завершив речення. Зазначене унаочнює, що правильним є таке тлумачення цього припису, що здійснюватиметься без прив'язки до моменту скасування воєнного стану, припинення воєнних дій, збройного конфлікту як такого на усій території України.
Наведене тлумачення відповідає і європейським стандартам. Так, відповідно до Рекомендації CM/Rec(2009)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо принципів, які стосуються осіб, зниклих безвісти, та презумпції смерті (прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 09 грудня 2009 року на 1073-му засіданні заступників міністрів), якщо обставини зникнення безвісти особи є такими, що дають підстави для висновку про ймовірність її загибелі, то для подання запиту бажано, щоб час, що минув з моменту зникнення або з моменту отримання останньої звістки про те, що особа жива, становив не більше одного року (пункт 2 принципу четвертого).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що стаття 48 ЦК України регулює правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою. Ця стаття передбачає механізм скасування судом рішення про оголошення фізичної особи померлою у разі, якщо вона з'являється або стає відомою інформація про її місцезнаходження. Завдяки цьому механізму законодавець також прагне забезпечити справедливість, враховуючи потребу в захисті прав людини та її законних інтересів. Стаття 48 ЦК України формує справедливий та розумний баланс між інтересами держави, суспільства та окремих осіб, у яких у зв'язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, що є ключовим для функціонування правової системи.
Велика Палата Верховного Суду виснує, що шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв'язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість.
Конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Наказ № 309).
У цьому Наказі № 309 зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані рф території України. До того ж цей Наказ містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території.
Отже, суди можуть використовувати дані, зокрема з Наказу № 309, для визначення часових характеристик ведення воєнних дій на конкретній території України.
Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що обрахування шестимісячного строку, зазначеного у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, від дня припинення або скасування воєнного стану в Україні загалом або закінчення воєнних дій, збройного конфлікту на усій її території суперечило б принципу правовладдя (верховенства права) та його складовій - правовій визначеності.
Україна є соціальною, правовою державою (стаття 1); людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України). Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), на якому має бути засноване судове рішення (частина перша статті 263 ЦПК України).
Одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності. Він вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.
У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25 - 26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), зазначено, що держава зобов'язана дотримуватись законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути … проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (пункт 46); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись узятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законні очікування») (пункт 48).
За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі правила поведінки, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, параграф 39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, параграф 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, параграфи 31 - 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, параграф 65)).
92. Згідно з принципом правової визначеності відрахування шестимісячного строку від дня припинення або скасування воєнного стану чи закінчення воєнних дій, збройного конфлікту на усій території України не забезпечувало б достатньої передбачуваності та сталості правових відносин. В умовах триваючої збройної агресії рф проти України, що супроводжується численними випадками зникнень осіб та постійною нестабільністю, передбачити момент закінчення такої агресії неможливо. На час прийняття рішення російсько-українська війна все ще триває, що посилює правову невизначеність і може ускладнювати ефективне застосування закону та забезпечення захисту прав осіб, які постраждали внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту та у яких, у зв'язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи, виникають певні цивільні права та правомірні інтереси.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2014 року № 15-рп/2004, одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим його культурним рівнем. Справедливість є однією з основних засад права та є вирішальною у визначенні права як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що під час визначення моменту для початку відліку шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, суд повинен враховувати соціальний контекст та засаду справедливості. Оскільки в умовах російської агресії, яка триває на території України, ситуація в країні залишається недостатньо стабільною, будь-які правові рішення повинні бути чутливими до складних життєвих обставин, у яких опинилися люди.
Відрахування шестимісячного строку з дня припинення або скасування воєнного стану чи закінчення воєнних дій, збройного конфлікту було б непропорційним обмеженням прав та інтересів значної кількості цивільних осіб, членів сімей Захисників і Захисниць України.
Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на усій території України.
Також не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв'язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об'єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою.
Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв'язок з різних причин, пов'язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з'ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.
Велика Палата Верховного Суду у зазначеному провадженні звертала увагу, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій.
У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв'язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності.
Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, та те, що заявник не надала достатніх доказів, які б підтверджували вимоги заяви, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, спираючись на висновки у Постанові Великої Палати Верховного Суду у провадженні № 14-94цс24, що шість місяців мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.
V. Розподіл судових витрат
відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України, судові витрати у справі, понесені позивачем, суд залишає за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про громадянство України»; ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 293, 315, 353 ЦПК України,-
у задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у м. Києві та Міністерство Оборони України про оголошення фізичної особи померлою відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.В. Ул'яновська
Присяжні: Я.О. Сушкевич
С.В. Тягній
Повний текст судового рішення складено 19.06.2025