печерський районний суд міста києва
Справа № 757/22537/25-к
пр. 1-кс-20508/25
12 червня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у залі суду судове провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 13.12.2024 у справі № 757/58912/24-к,-
15.05.2025 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 13.12.2024 у справі № 757/58912/24-к.
В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що 13.12.2024 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 13.12.2024 у справі №757/58912/24-к було накладено арешт на земельну ділянку: №2611092001:22:002:1625, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_4 .
Адвокат вказує, що арешт є безпідставним та необґрунтованим, оскільки земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , що підтверджується документами, які використовувались при реєстрації та перереєстрації права власності.
Так, земельна ділянка кадастровий номер: 2611092001:22:002:1625, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Дана ділянка від 29 жовтня 2012 року, належала ОСОБА_5 , про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий №2611092001:22:002:1625.
Дана ділянка землі була утворена за рахунок розподілу земельної ділянки кадастровий №2611092001220020717, що підтверджується заявою власниці ОСОБА_5 , на розподіл цієї землі 2012 року, а також відповідю Поляницької сільської ради на адвокатський запит, у якому вказано, що дійсно земельна ділянка з кадастровим №2611092001:22:002:1625 площею 0,2470 га утворилася в 2012 році внаслідок поділу земельної ділянки 0,7490, участок Вишні, яка була передана в безоплатну приватну власність ОСОБА_6 за рішенням 7 сесії Поляницької сільської ради №48 від 26.12.2006 року.
В подальшому 2013 року, ОСОБА_5 , продала дану земельну ділянку ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , факт підтверджується договором-купівлі продажу.
Після цього, вже 19 вересня 2018 року, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , продали цю ж ділянку ОСОБА_9 , цей факт також підтверджується договором-купівлі продажу.
Далі у 2023 року ОСОБА_9 , шляхом укладання договору купівлі-продажу, продав цю ділянку ОСОБА_10 .
Потім, 13 грудня 2023 року, ОСОБА_10 , продала дану ділянку ОСОБА_4 , факт набуття права власності підтверджується договором-купівлі продажу.
Таким чином, адвокат вказує, що земельна ділянка набута законним шляхом.
Окрім цього, адвокат звертає увагу, що згідно з відповіді Головного управління Держгеокадастру в Івано- Франківській області на адвокатський запит, стосовно накладання межі земельної ділянки на межі лісового фонду, повідомлено, що Державний земельний кадастр містить інформацію про сформовані та зареєстровані земельні ділянки, відомості про які внесено на підставі відповідної документації із землеустрою. Відомості про несформовані земельні ділянки у Державному земельному кадастрі відсутні.
Відтак, на думку адвоката накладений арешт, об'єктивно не направлений на досягнення завдання такого правового заходу забезпечення кримінального провадження, що визначений у положеннях ч.1 ст. 170 КПК України.
Також попередні власники майна та теперішні не мають ніякого відношення до кримінального провадження № 42023092780000271 від 18.12.2023 року, що розслідується органом досудового розслідування. З моменту арешту жодних процесуальних дій не було проведено на даних земельних ділянках чи за участю власників майна, у даному провадженні не має осіб, які мають статус підозрюваного.
З врахуванням зазначеного, адвокат просить слідчого суддю скасувати арешт, накладений Печерського районного суду м. Києва від 13.12.2024 у справі №757/58912/24-к на земельну ділянку кадастровий номер: 2611092001:22:002:1625, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_4 .
Адвокат в судове засідання подав клопотання про розгляд клопотання без фіксування технічними засобами, вимоги підтримав.
Прокурор в судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином.
Разом з цим, прокурором були подані заперечення в яких зазначив, що арешт є актуальним та необхідним для збереження речових доказів, а тому просив відмовити в задоволенні клопотання та розглядати у його відстуність.
Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність сторони обвинувачення, на підставі наданих доказів.
Слідчий суддя, вивчивши клопотання, матеріали, якими воно обґрунтовується, приходить до наступного.
Судовим розглядом встановлено, що Офісом Генерального прокурора здійснюється нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42023092780000271 від 18.12.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
13.12.2024 ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі 757/58912/24-к було накладено арешт у кримінальному провадженні № 42023092780000271 від 18.12.2023 із забороною відчуження розпорядження та користування, шляхом забудови, вилучення лісових насаджень, поділу, обєднання, зміни конфігурації, цільового призначення на наступні земельні ділянки, а саме:2611092001:22:002:4279, площею 1,0789 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2835078226110, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «СТАРКОР АМА», код ЄДРПОУ 45218362;2611092001:22:002:1625, площею 0,2470 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 138042726110, що належить ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків якої НОМЕР_1 ;2611092001:22:002:2012, площею 0,2161 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 539810126110, належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ГЛЕЙШЕР ХІЛЛ», код ЄДРПОУ 44721326.
Даний арешт було накладено з метою збереження речових доказів.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною ч. 10 ст. 170 КПК України визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно.
Також, правові підстави для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів визначені частиною третьою ст. 170 КПК України, згідно з якою арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом, або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відтак, з врахуванням зазначеного, слідчий суддя при накладенні арешту має переконатися, а сторона обвинувачення має довести, що майно. арешт на яке накладається, є предметом вчинення кримінального правопорушення, набуте під час його вчинення має відношення до нього.
Разом з цим, до суду звернувся представник власника майна, який вказує, що даний арешт порушує права заявника.
Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність у заявника права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.
Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Таким чином право власності є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності з дотриманням вимог, встановлених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, в якій напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном, принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд констатує порушення державою cm. 1, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Отже, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обгрунтування наявних ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяжень, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального провадження.
Відповідно до положень ст. 7 КПК України передбачено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, недоторканість права власності.
Окрім того, Європейський суд прав людини своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Патрідіс проти Греції" (ВП), заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції" від 22 вересня1994 року, Series A N 296- А, П. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, п. п. 4962, від 10 травня2007 року). Будь-яке втручання державного органу управо на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", п. п. 69 і 73, Series A N 52). Таким чином, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого1986 року у справі "ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series A N 98).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
У рішеннях по справах "Фокм, Кемпбел і Гарлі проти Сполученого Королівства", "Нечипорук і Йонкало проти України" судом вказано на те, що доцільність та вмотивованість застосування заходів забезпечення кримінального провадження передбачає існування фактів або інформації, які повинні задовольнити об'єктивного спостерігача в тому, що особа, щодо якої розглядається питання, вчинила злочин; такі факти не можуть спиратися на голе припущення і повинні бути чимось більшим, ніж нечітка здогадка або непідтверджена підозра,
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних сводоб гарантує кожній фізичній або юридичній особі право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідності до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), право власності є непорушним. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно із ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном.
Таким чином, дослідивши матеріали клопотання та ухвалу суду якою було накладено арешт, слідчий суддя прийшов до висновку, що станом на день розгляду клопотання наявні підстави для скасування арешту, оскільки докази та аргументи зазначені в клопотанні є обґрунтованими.
Так, стороною обвинувачення не надано доказів того, що майно, на яке накладено арешт, має значення для кримінального провадження, є заходом забезпечення кримінального провадження, є предметом, засобом або набуте внаслідок вчинення кримінального правопорушення, з урахування того, що майно належить особі, якій не пред'явлено підозру у кримінальному провадженні.
Також вбачається, що арешт майна з 2023 року вказує на те, що даний захід порушує права власника, оскільки у органу досудового розслідування було достатньо часу для аналізу арештованого майна та з'ясування обставин його віднесення до речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з практикою ЄСПЛ, який, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що ст.1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає втручання в право мирного володіння майном за умови існування розумного взаємозв'язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п.203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі "Узан та інші проти Туреччини"/Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08). Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли існує необхідність здійснення такого втручання в її право з метою виконання завдань кримінального провадження, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.
З врахуванням зазначеного, слідчий суддя прийшов до висновку про задоволення клопотання, у зв'язку з його обґрунтованістю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 379, 392, 532 КПК України, -
Клопотання - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 13.12.2024 у справі №757/58912/24-к ув частині земельної ділянки, а саме: 2611092001:22:002:1625, площею 0,2470 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 138042726110, що належить ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1