Справа № 755/1630/25
"20" червня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Марфіної Н. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», звертаючись з позовом до суду, просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором позики №75153664 від 20.08.2021 року у розмірі 14941,75 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 6341,98 грн; заборгованість за нарахованими процентами - 8599,77 грн., а також судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору та витрати на правову допомогу.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20 серпня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання грошових коштів у позику №75153664. Відповідно до умов договору, банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 7143,00 грн. строком на 64 днів, зі сплатою відсотків у розмірі 1,6 % . Однак, всупереч вимог цивільного законодавства та умов кредитного договору, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка становить суму у розмірі 14941,75 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 6341,98 грн; заборгованість за нарахованими процентами - 8599,77 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, що є предметом позовних вимог.
Позивач вказує, що можливість пролонгації договору встановлено пунктом 6.5 та зазначає, що ним нараховано суму боргу за 90 днів користування кредитними коштами.
Також вказує, що право вимоги за спірним договором позивач набув на підставі договору факторингу від 31 березня 2023 року.
24 лютого 2025 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання. Задоволено клопотання позивача про витребування доказів.
Повідомлення відповідача здійснювалось шляхом викладення оголошення на офіційному веб - сайті суду.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не заперечує проти розгляду справи в заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення.
За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 20 серпня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладений Договір позики №75153664 (на умовах повернення позики в кінці строку позики). Договір підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Q4GTU2y4e7.
Згідно предмету Договору, Кредитодавець надає Позичальникові на умовах, передбачених Договором, грошові кошти у сумі 7143,00 гривень в строк на 64 днів зі сплатою відсотків у розмірі 1,6 % на день.
Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк» підтверджується отримання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 7143,00 грн., вказану виписку надано до суду на виконання ухвали про витребування доказів.
Згідно договору факторингу від 21 грудня 2021 року укладеного між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» до ТОВ «Фінансова компанія управління активами» перейшло право вимоги за кредитним Договором позики №75153664 від 20.08.2021 року. (а. с. 52-60)
Згідно договору факторингу від 31 березня 2023 року укладеного між ТОВ «Фінпром маркет» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» до ТОВ «Фінпром маркет» перейшло право вимоги за кредитним Договором позики №75153664 від 20.08.2021 року. (а. с. 73-81)
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Таким чином, встановлені вище обставини, підтверджують факт укладання між первісними кредиторами та відповідачем кредитного договору, шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора Q4GYU2y4e7, умовами яких було визначено суму кредиту, розмір відсотків, порядок повернення грошових коштів, та строк дії кредитних договорів, при цьому факт отримання грошових коштів підтверджується відповідними довідками про переказ грошових коштів на картку позичальника.
В порядку ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. (ч.1 ст.1051 Цивільного кодексу України)
При цьому, за змістом ч.2 ст.1051 Цивільного кодексу України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не можу ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними та допустимими доказами. (ч.2 ст.58, ст.59 Цивільного процесуального кодексу України)
Зважаючи на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що правова природа договору та визначені в договорі істотні умови договору не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, в той же час неможливість виконання грошового зобов'язання не звільняє від відповідальності боржника, а враховуючи, що предметом укладеного між сторонами договору є саме отримання грошових коштів з метою задоволення власних потреб відповідача, при цьому позивач належним чином виконав договірні зобов'язання в частині передачі грошових коштів, тобто кожна із сторін була вільною в укладенні договору та досягла бажаного при його укладені.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що відповідачем порушено умови договорів в частині своєчасного повернення грошових коштів, на час звернення позивача до суду відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позик, грошові кошти позивачу в повному обсязі не повернув, в порядку ст.1051 Цивільного кодексу України, відповідач не заявляв вимог з приводу оспорювання договору, тому позивачем правомірно пред'явлено вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №75153664 в розмірі 6341,98 грн.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач окремо просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за нарахованими відсотками за кредитним договором у розмірі 8599,77 грн..
Відповідно до ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.
Договором позики №75153664 від 20.08.2021 року визначено, що ОСОБА_1 отримав грошові кошти зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,6% в день строком на 64 днів.
Згідно п. 1 Договору, позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти від суми позики).
Відповідно до п. 3 Договору позикодавець надає позичальнику детальний перелік складових загальної вартості кредиту у розмірі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника та третіх осіб за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що зазначена в додатку №1 до договору, який є невід'ємною частиною.
Згідно таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, загальна вартість кредиту складає суму 12227,96 грн., з яких: 7143,00 грн. тіло кредиту та 5084,96 грн. проценти (а.с. 22).
Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позичальник ОСОБА_1 взяті не себе зобов'язання не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму позики) та нараховані проценти за користування позикою не повернула, унаслідок чого виникла заборгованість за основним зобов'язанням, яка складається із суми позики - 6341,98 грн. та процентів за користування позикою в межах строку кредитування за період з 20 серпня 2021 року до 22 жовтня 2021 року в сумі 5084,96 грн.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Таким чином, вимога позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за основним зобов'язанням, яка складається із суми позики - 6341,98 грн. та процентів за користування позикою в межах строку кредитування за період з 20 серпня 2021 року по 22 жовтня 2021 рік в сумі 5084,96 грн.. є доведеною та підлягають задоволенню.
Статтями 1046, 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного сторонами Договору № 75153664 від 20.08.2021 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», як фінансова установа, надало позичальнику суму позики, а останній зобов'язувався повернути надану позику у повному обсязі 22.10.2021 року.
Таким чином, позикодавець ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 22 жовтня 2021 року. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
У позовній заяві позивач свідчить про те, що визначена позивачем до стягнення заборгованість по нарахованих процентах за користування позикою в сумі 8599,77 грн. розрахована позивачем до 21.12.2021 року, в той же час, строк надання позики встановлений договором складає 64 днів, що виходить за межі строку користування позикою.
Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, тому заявлена позикодавцем ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування позикою за період з 20.08.2021 року по 22.10.2021 року є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Звертаючись з даним позовом до суду позивач, як на підставу нарахування відсотків за кредитом понад встановленого строку кредитування посилався на пункт 6.7 правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», разом з тим, вказаний пункт передбачає можливість нарахування процентів за кожен день понадстрокового користування позикою але не більше 90 днів, проте згідно висновків висловлених Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17, строк нарахування відсотків обмежується строком дії договору.
Також суд зазначає, що доказів вчинення дій позичальником, які свідчать про пролонгацію договору, передбаченої пунктом 7 правил матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, враховуючи порушення позичальником умов договору, а також враховуючи відсутність будь-яких заперечень щодо заявлених позовних вимог з боку відповідача, суд приходить до висновку, що цивільне (майнове) право позивача по отриманню від відповідача заборгованості, підлягає судовому захисту, тому позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики підлягає частковому задоволенню, ухвалюючи рішення, суд присуджує стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» заборгованість за кредитним договором №75153664 від 20.08.2021 року у розмірі 12227,96 грн., яка складається з: 6341,98 грн. основного боргу та 5084,96 грн. процентів за користування позикою.
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1982,43 грн., пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)
При розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Згідно пункту 25 постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 зауважено, що: «Судова колегія зазначає, що КАС України (та відповідно, ЦПК України) у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.»
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано до суду: копію Договору про надання правової допомоги №01-11/24 від 01 листопада 2024, витяг з акту № 3-П про надання правової допомоги №01-11/24 від 01 листопада 2024 на загальну суму 3500,00 грн.
У постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17. «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄCIIJI. присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св 19) та від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61 -22962св 19) викладено правовий висновок про те. що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого зокрема у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
За наведених обставин, суд, вважає за необхідне зменшити розмір правничої допомоги з урахуванням вимог розумності та справедливості, яка підлягає розподілу між сторонами з 3500,00 грн. до 2864,31 грн., з урахуванням часткового задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 525, 526, 599, 610, 615, 625, 626, 628, 638. 641, 644, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 284, 288, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» заборгованість за Договором про надання грошових коштів у позику № 75153664 від 20.08.2021 року у розмірі 12227 (дванадцять тисяч двісті двадцятьсім) гривень 96 копійки.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1982,43 грн., та витрати пов'язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 2864,31 грн., а всього 4846 (чотири тисячі вісімсот сорок шість) гривень 74 копійок.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 20.06.2025 року.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» (08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Михайла Стельмаха, буд. 9а, оф. 204, код ЄДРПОУ 43311346);
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Суддя -