Справа №:755/8293/24
Провадження №: 2/755/363/25
"19" червня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретаря - Бєльченко М.В.,
учасники справи:
представник відповідача Київської міської прокуратури - Карпук В.А.,
інші учасники справи - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, -
До Дніпровського районного суду міста Києва звернувся позивач ОСОБА_1 з позовом до Держави Україна в особі Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Згідно заявлених вимог, позивач просить стягнути з відповідача шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на користь позивача 1 879 680,00 грн.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що 11 травня 2018 року позивачу було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 та ч. 3 ст. 300 КК України. Позивач вважає, що притягнення його до кримінальної відповідальності з самого початку було протиправною ініціативою сторони обвинувачення та боротьба за відновлення його прав тривала з 11 травня 2018 року (дати вручення повідомлення про підозру) до 25 жовтня 2022 року (дати ухвалення Верховним судом постанови про залишення виправдувального вироку без змін). Крім того, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2018 року до позивача було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 09 липня 2028 року, позивача було арештовано в залі суду. На думку позивача, правосуддя чинив натовп а не суд. При цьому прокуратура допустила свавілля, наслідком чого стало утримання під вартою невинуватої особи. Позивач зазначає, що перебування в СІЗО стало для нього психотравмуючим досвідом. Ухвалою Апеляційного суду м.Києва запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було змінено на цілодобовий домашній арешт строком до 07 серпня 2018 року, який продовжувався до 4 місяців. За доводами позовної заяви домашній арешт проходив під постійним наглядом агресивної групи активістів-зооекстремістів, які не давали позивачу навіть вийти з будинку, щоб придбати продукти харчування, а поліція і прокуратура не захищала права позивача. Також позивач посилається на те, що через невиконання державою ухвали суду про забезпечення безпеки позивача, невідомі особи скоїли на нього напад та завдали тяжких тілесних ушкоджень, після чого позивача було госпіталізовано в тяжкому стані. Крім того, внаслідок невиправданого кримінального переслідування з боку відповідача і тривалого судового розгляду обвинувачення проти позивача, його соціальні зв'язки були зруйновані, а професійна адвокатська і журналістська діяльність майже знищена наклепами, що порушували презумпцію невинуватості. Також тривалі судові процеси негативно позначились на здоров'ї позивача (підвищився артеріальний тиск, головний біль). Крім того, позивач посилається на те, що свідома бездіяльність правоохоронних органів, які не реагували на скарги позивача, про цькування активістами-зооекстремістами і ефективно не розслідували напади на позивача, істотно посилило його страждання. Крім того, за чотири з половиною роки незаконного кримінального переслідування багато клієнтів відмовились від послуг позивача. Позивач зазначає, що його моральні страждання тривають до цього дня та посилається на те, що держава змусила його пройти психотравмуючий процес доведення власної невинуватості. Також позивачу завдані моральні страждання необхідністю проходження експертизи та зверненням до суду з цим позовом. Позивач оцінює грошовий розмір завданої йому моральної шкоди не менше ніж у 4 мінімальні заробітні плати за кожен місяць моральних страждань, що становить 32 000,00 грн за кожен місяць незаконного перебування під судом та слідством.
Справа була передана в провадження судді Арапіної Н.С., у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 травня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання. (а.с.73-74)
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
04 червня 2024 року відповідачем Київською міською прокуратурою подано до суду через систему «Електронний суд» відзив, за доводами якого статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. При цьому, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. При наданні оцінки доводам позивача про розмір моральної шкоди суду необхідно врахувати конкретні обставини даної справи. Так, для розрахунку моральної шкоди у вказаній справі суд повинен виходити з розміру мінімальної заробітної плати, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». При цьому, слід врахувати період перебування позивача під слідством чи судом починаючи з 11.05.2018 (дата повідомлення про підозру, протоколу затримання) до 29.11.2021 (проголошення судового рішення апеляційної інстанції). За доводами відзиву, доказів фізичного чи психічного впливу, що, за твердженнями позивача, призвело до негативних наслідків морального характеру, позивачем до суду не надано. Водночас, позивачем не обґрунтовано заявлено суму морального відшкодування, не надано доказів, які б підтверджували наявність підстав для стягнення шкоди у розмірі 1 879 680,00 грн, у зв'язку з чим розмір морального відшкодування є недоведеним, тому вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню. Також відповідачем зазначається, що позивачем не надано документів, які підтверджують наявність у позивача витрат на правову допомогу у сумі 390 000,00 грн. (а.с.89-92)
Також 04 червня 2024 року відповідачем Державною казначейською службою України подано до суду через систему «Електронний суд» відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. За доводами відзиву, Казначейство не є належним відповідачем у справі. Також зазначає, що згідно з частиною 1 статті 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Тому відповідач вважає, що відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР Дніпровський районний суд м. Києва не є уповноваженим на розгляд даної позовної заяви, оскільки відповідний розгляд повинен здійснювати Шевченківський районний суд м. Києва. Також, за доводами відзиву, задоволення позовних вимог щодо стягнення коштів «шляхом списання з рахунку Казначейства» є очевидно необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права. Крім того, відповідач зазначає, шо особа перебуває під слідством чи судом з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину до набрання законної сили судовим рішенням, яким закрито провадження. В позовній заяві зазначено, що позивачу пред'явлено обвинувачення 07.05.2018, а дата винесення ухвали Київським апеляційним судом - 29.11.2021. Отже, період перебування позивача під слідством і судом становить 42 місяці та 23 дні. При цьому, розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році встановлено мінімальну заробітну плату, зокрема, у місячному розмірі 8000,00 гривень. Однак, відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначили розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень. Отже, розмір моральної шкоди повинен становити 70 027,00 грн (1600 х 42 місяців та 23 дні). Проте, у позовній заяві позивач необґрунтовано просить стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 879 680,00 грн. Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави. Таким чином, за доводами відзиву, позивачем необґрунтовано пред'явлені вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у сумі 1 879 680,00 грн. Крім того, стягнення такої суми призведе до економічно необґрунтованих збитків державного бюджету. Крім того, закон пов'язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи. В позовній заяві позивач вказує, що моральні страждання були додатково неправомірно посилені у зв'язку з втручання у справу сторонніх осіб (псевдо-потерпілих). При цьому, надані позивачем докази звернення до лікаря, однієї з причин розвитку гіпертонічної хвороби, хвороби серця не свідчать про те, що погіршення здоров'я настало внаслідок протиправних дій відповідачів. Відповідач вважає вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення. Також у відзиві зазначається, що судові витрати необхідно покласти на державний орган, з неправомірних дій якого виник даний спір, та вказується на те, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження таких витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. (а.с.126-132)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 липня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.146-147).
17 липня 2024 року відповідачем Київською міською прокуратурою подано до суду через систему «Електронний суд» пояснення щодо обставин справи, в яких наведені доводи аналогічні, викладеним у відзиві та додатково викладені фактичні обставини щодо руху кримінального провадження (а.с.153-160), які не є заявою по суті справи в розумінні ст.174 ЦПК України.
Розпорядженням керівника апарату Дніпровського районного суду міста Києва №68 від 18 березня 2025 року, відповідно до п.п. 2.3.50 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл вказаної справи.
Вказану справу було передано в провадження судді Гаврилової О.В. у відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 21 березня 2025 року справу прийнято до провадження судді Гаврилової О.В., постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено судове засідання. (а.с.226-227)
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити, просив розглядати справу без участі позивача та його представника.
Представник відповідача Київської міської прокуратури - Карпук В.А. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог, надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у відзиві та поясненнях щодо обставин справи.
Відповідач Державна казначейська служба України подала до суду клопотання про розгляд справи без участі представника.
Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Судом установлено та вбачається з матеріалів справи, що 07 травня 2018 року прокурором міста Києва в межах кримінального провадження №42016101100000288 від 07.09.2016 було повідомлено про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 та 3 ст. 300 КК України. (а.с. 14-21)
18 січня 2021 року вироком Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/31995/148, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 300, ч. 3 ст. 300 КК України та виправдано його в зв'язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 300, ч. 3 ст. 300 КК України. (а.с.22-47)
29 листопада 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду у справі №761/31995/148 вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін. (а.с.48-60)
25 жовтня 2022 року постановою Верховного Суду у справі №761/31995/148 вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін. (а.с.61-64)
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
Таким чином судом установлено, що позивач незаконно перебував під слідством та судом з 07 травня 2018 року по 29 листопада 2021 року, що загалом становить 3 роки 6 місяців 23 днів.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Згідно з пунктом п'ятим статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п'ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4 цс 19) та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673 св 20), від 23 вересня 2021 року у справі №295/13971/20 (провадження № 61-10849 св 21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023 св 21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Статтями 12, 13 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.
Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновками експертів.
Згідно зі статею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтовуючи моральну шкоду, позивач у позовній заяві вказує, що в результаті незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури (незаконного повідомлення про підозру, обрання запобіжного заходу, перебування під слідством та судом, невиконання ухвали суду про забезпечення безпеки позивача, через що невідомі особи скоїли на нього напад та завдали тяжких тілесних ушкоджень), йому було заподіяно моральну шкоду, яка виразилась у моральних та фізичних стражданнях, знищенні професійної адвокатської і журналістської діяльності, а тривалі судові процеси негативно позначились на здоров'ї позивача та для нього було психотравмуючим доведення власної невинуватості. Також позивач обґрунтовує моральні страждання необхідністю проходження експертизи та зверненням до суду з цим позовом, оцінює грошовий розмір завданої йому моральної шкоди в розмірі 32 000,00 грн за кожен місяць незаконного перебування під судом та слідством, що загалом, за змістом позовних вимог становить 1 879 680,00 грн.
На підтвердження наведених вище негативних явищ, позивачем подано до суду витяг з ЄРДР з номером кримінального провадження 12019100100001743 від 02.02.2019, щодо нанесення позивачу невстановленими особами не менше одного удару по голові. Констатовано діагноз: закрита черепно-мозкова травма, перелом лобної кістки праворуч, множинні забійні рани голови. (а.с.11)
Проте, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, що завдання цих травм пов'язане саме з незаконним притягненням позивача до кримінальної відповідальності, незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Також матеріали справи не містять доказів того, що перебування позивача під слідством та судом призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, як і доказів завдання шкоди його професійній адвокатській і журналістській діяльності (в тому числі й доказів здійснення позивачем такої діяльності).
Однак, не зважаючи на те, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження вказаних вище негативних явищ, суд погоджується з доводами позивача про те, що безпідставне звинувачення у вчиненні кримінального правопорушення само по собі завдавало душевних страждань та негативних наслідків морального характеру.
При цьому суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини у справі «STANKOV v. BULGARIA»).
Вирішуючи спір, встановивши, що позивач незаконно перебував під слідством і судом 3 роки 6 місяців 23 днів, суд дійшов висновку, що позивачу було заподіяно моральну шкоду незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, порушені його конституційні права. Отже безумовно позивач зазнав моральної шкоди у вигляді психічних страждань.
На підтвердження розміру завданої позивачу моральної шкоди, до позовної заяви долучено висновок №7 наукової (науково-технічної) експертизи від 04 квітня 2024 року, складений експертом Центру економіко-правових досліджень Кременовською І.В. (а.с.12-13).
Надаючи оцінку вказаному висновку, суд зазначає наступне.
За змістом статті 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
За змістом наведених експертом висновків: «за результатами соціальної експертизи, проведеної експертом (науковим експертом) з урахуванням спеціальних діагностичних тестів, проведеної співбесіди, а також ставлення суспільства до подібних правопорушень, психодіагностики особистості позивача та судової практики Вищих судів у подібних правовідносинах, моральна шкода ОСОБА_1 оцінюється в розмірі: 4,0 (посилюючий коеф.) мінімальні заробітні плати (8000гри.), за кожний місяць перебування під слідством судом (53 міс і 12 днів), збільшеному на 10%, через індивідуальні психологічні особливості піддослідного, що становить: 4.0 (коеф) х 8000грн (1 МЗП) х 53,4 місяця = 1 708 800 грн (без врахування психологічних особливостей піддослідного). 1 708 800 грн *1.10 (10%) = 1 879 680,00 грн (з врахуванням індивідуальних психологічних особливостей піддослідного).»
Однак, з такими висновками суд у повному обсязі погодитись не може, з огляду на те, що висновок №7 наукової (науково-технічної) експертизи від 04 квітня 2024 року, складений експертом Центру економіко-правових досліджень Кременовською І.В. за формою та змістом (смисловим наповненням та обґрунтуванням) не відповідає вимогам статті 102 ЦПК України.
Зокрема, у висновку не відображені питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. З висновку не вбачається, на якій підставі експертом було застосовано посилюючий коефіцієнт 4.0 (з посиланням на завдання моральної шкоди публічній особі), а також які саме індивідуальні психологічні особливості піддослідного враховані особою, яка проводила експертне дослідження. Висновок не відповідає критеріям повноти та наукового обґрунтування.
Крім того, експертом невірно розраховано період перебування позивача під слідством та судом.
Виходячи з наведеного, вказаний вище висновок не приймається судом, як доказ розміру завданої позивачу моральної шкоди.
Тому, при вирішенні питання про розмір моральної шкоди суд виходить із сталої практики Верховного Суду, згідно якої, суд при вирішенні питання має виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи.
Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 7100 гривень, з 1 квітня - 8000 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня - 42,6 гривні, з 1 квітня - 48 гривень.
Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 8000 гривень; у погодинному розмірі - 48 гривень.
При цьому, суд не погоджується з доводами відповідачів пор те, що визначаючи розмір моральної шкоди, слід виходив із визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується, як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн (аналогічна норма наведена й у Законі України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»).
Так, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни у вказаний Закон не вносились.
У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, Верховний Суд роз'яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні даної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8 000,00 грн.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23 (провадження № 61-7724св24), від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22 (провадження № 61-7696св24), від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24), від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24), від 22 січня 2025 року у справі № 524/6017/22 (провадження № 61-13387св24), від 05 березня 2025 року у справі № 161/170/24 (провадження № 61-9822св24), від 05 березня 2025 року у справі № 166/789/24 (провадження № 61-14883св24), від 05 березня 2025 року у справі № 166/789/24 (провадження № 61-14883св24) від 09 квітня 2025 року у справі № 757/1549/21-ц (провадження № 61-15526св24).
Крім того, в постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 166/789/24 (провадження № 61-14883св24) вказано: «При цьому, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, відшкодування моральної шкоди, завданої позивачці, не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 грн, відсутні.»
Виходячи з наведеного та кількості днів перебування позивача під слідством та судом (3 роки 6 місяців 23 днів), на переконання суду сума моральної шкоди, що підлягає стягненню, має визначатися з розрахунку 8 000,00 грн на місяць, що загалом становить 342 133,33 грн.
Такий розмір відшкодування моральної шкоди відповідатиме як суті правопорушення так і глибині моральних страждань, доведених стороною позивача, а також засадам розумності та справедливості.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є Держава Україна, яка відповідає коштами Державного бюджету України.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, в даному випадку Київську міську прокуратуру та Державну казначейську службу України.
При цьому, суд звертає увагу, що відшкодування шкоди має здійснюватися через органи казначейства з Державного бюджету України, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) та висновкам які містяться у постановах Верховного Суду від 2 вересня 2020 року у справі № 556/896/18 (провадження № 61-8182св19) та від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19).
Стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України відповідає також резолютивній частині постанови Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 757/1549/21-ц (провадження № 61-15526св24).
Беручи до уваги принцип jura novit curia («суд знає закони»), спричинена позивачу моральна шкода підлягає стягненню з Державного бюджету України.
Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) «Пронін проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, з Державного бюджету України на користь позивача підлягає стягненню у рахунок відшкодування моральної шкоди 342 133,33 грн.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок держави.
Також, за змістом позовної заяви позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 390 000,00 грн.
Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з ч. 2 вказаної вище статті порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 160/19098/21).
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не лише того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
У п. 140-145 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права».
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано:
-договір про надання професійної правничої допомоги від 20.10.2021, укладений між адвокатом Клименюком О.М. та ОСОБА_1 , яким останній уповноважив адвоката та доручив йому представництво на всіх стадіях кримінального провадження та у справах про адміністративні правопорушення;
-копію довіреності від 25.03.2023 на представництво ОСОБА_1 адвокатом Клименюком О.М. в суді, яка не засвідчена підписом позивача або його представника;
-копію ордеру серія КВ №119861, виданого на підстав договору про надання правової допомоги від 11.06.2018, на представництво ОСОБА_1 адвокатом Клименюком О.М. в суді, прокуратурі та органах досудового розслідування, яка також не засвідчена підписом позивача або його представника.
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому адвокатам, враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
За матеріалами справи вбачається, що позовна заява в цій справі підписана позивачем ОСОБА_1 та представником позивача адвокатом Клименюком О.М. Позовна заява не містить попереднього опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), стороною позивача не надано акту виконаних робіт та жодного документу, в якому був би деталізований перелік правової допомоги, яка була надана позивачу. За матеріалами справи відсутні підстави вважати, що адвокатом в межах розгляду справи, що розглядається в даному провадженні, взагалі надавалась будь-яка правнича допомога, а підписання адвокатом позовної заяви одночасно з позивачем не свідчить про те, що її складання здійснювалось адвокатом Клименюком О.М.
За таких обставин позивач не довів яка саме правова допомога була надана адвокатом, внаслідок чого суд позбавлений можливості визначити розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Тому у стягненні витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Однак за змістом позовної заяви не вбачається, що витрати на правничу допомогу в розмірі 390 000,00 грн, які просить стягнути позивач, є витратами на юридичну допомогу в розумінні наведеної вище норми Закону.
Враховуючи наведене та керуючись, статтями 15, 16, 23, 1167, 1176 Цивільного кодексу України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Держави Україна в особі Київської міської прокуратури (ЄДРПОУ: 02910019, місцезнаходження: м. Київ, вулиця Предславинська, буд. 45/9), Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ: 37567646, місцезнаходження: м. Київ, вулиця Бастіонна, буд. 6) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди 342 133,33 грн.
В іншій частині позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: