10 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 462/1012/25 пров. № А/857/12925/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
за участю секретаря судового засідання: Доморадової Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Качора Степана Богдановича на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 18 березня 2025 року, ухвалене суддею Іванюк І.Д. у м. Львові о 14:00 у справі №462/1012/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
10 лютого 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 №132 від 04.02.2025 по справі про адміністративне правопорушення, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн, а провадження в справі про адміністративне правопорушення - закрити.
В обґрунтування позовних вимог окрім порушення порядку притягнення його до адміністративної відповідальності позивач покликається також на відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 18 березня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку через свого представника. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції з повістки №1545309 від 04.12.2024 достовірно встановлено, що ОСОБА_1 , який роживає за адресою: АДРЕСА_1 , було викликано для уточнення даних до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 , на 23.12.2024 о 14.00 год (а.с.27).
Також з витягу мобільного застосунку «Резерв+» від 06.02.2025 вбачається, що ОСОБА_1 уточнив свої дані 20.05.2025, адресою проживання зазначено АДРЕСА_1 .
Відповідно до постанови №132 від 04.02.2025, складеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн, згідно з якою ОСОБА_1 був оповіщений про виклик для уточнення даних на 23.12.2024 о 14.00 год. Повістку надіслано поштовим звязком за адресою реєстрації ОСОБА_1 . Проте останній до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибував, про причини неявки не повідомляв.
Згідно змісту постанови, в діях гр. ОСОБА_1 наявні ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.
ОСОБА_1 , вважаючи постанову по справі про адміністративне правопорушення №132 від 04.02.2025 протиправною, звернувся до суду з вимогами про її скасування та закриття провадження у справі.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 210-1 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 09 травня 2024 №3696-IX, який набув чинності 19 травня 2024, стаття 210-1 КУпАП викладені в такій редакції:
«Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.».
В розумінні ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Таким чином, в Україні діє особливий період.
Відповідно до п. 20 ч. 1ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, у зв'язку із військовою агресією РФ, в Україні введено воєнний стан із 05.30 години 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Відповідно до Указу Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 7113 від 03 березня 2022 року, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21 жовтня 1993 року оголошено загальну мобілізацію, в тому числі і на території Львівської області.
Пунктом 81 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022р. №1487передбачено, що взяття на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку та підпункті 10-1 пункту 1 додатка 2). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України згідно з підпунктом 10-1 пункту 1 додатка 2) та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХII від 25.03.1992 на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).
Згідно частини 1 статті 22 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХII від 25.03.1992 граничний вік перебування на військовій службі встановлюється для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду, з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу - до 60 років, а вищого офіцерського складу - до 65 років.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохін проти України» від 15.02.2013).
При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar vs. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі також Конвенція) притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції.
Згідно частини другої статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стаття 6 Конвенції встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов'язаного з правами та обов'язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини (далі - також ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред'явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (зокрема, пункт 51 рішення у справі «Михайлова проти російської федерації»).
Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.
Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 4 липня 2018 року у справі №688/788/15-к) апеляційний суд наголошує, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
В свою чергу, за п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов'язаний подати докази на спростування таких заперечень.
В силу ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом
В розумінні ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 КАС України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України). Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 74 КАС України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України).
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За нормами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, однак не зобов'язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
Так, інкриміноване позивачу правопорушення було вчинене ним після 19.05.2024, тобто після набуття чинності Законом України від 09.05.2024 № 3696-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким статтю 210-1 КУпАП було доповнено частиною третьою, при цьому саме з 19.05.2024 у позивача виник обов'язок оновити протягом 60 днів свої облікові та персональні дані.
У протоколі про адміністративне правопорушення міститься відмітка про повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи про адміністративне правопорушення 04 лютого 2025 року о 10:30 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 (каб.21), про що свідчить його підпис.
Як вбачається з даного протоколу ОСОБА_1 виклав свої пояснення щодо суті правопорушення, у яких, зокрема вказав про те, що не з'явився за повісткою, оскільки не отримував жодного повідомлення з "Укрпошти".
На підтвердження правомірності свого рішення, відповідачем надано копію Повістки № 1545309 на ім'я ОСОБА_1 про необхідність з'явитися о 14:00 год. 23.12.2024 для уточнення даних.
У за стосунку «Резерв+» позивач дані уточнив 06.02.2025; адресою свого проживання, вказав ту ж адресу, яка була відома ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з тим, згідно доводів позивача, поштове повідомлення про рекомендоване відправлення із повісткою ТЦК йому вручено не було.
Як вбачається з матеріалів справи, така повістка датована 04.12.2024, надсилалася позивачу за адресою: АДРЕСА_1 , однак відповідно до даних довідки ф.20 відділення поштового зв'язку (про причини повернення поштового надсилання) повернулася до відправника із причинами невручення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Слід зазначити, що форма повістки та розписки про її вручення, їх зміст визначені в Додатку 11 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, згідно з яким повістка має відривну частину - розписку про те, що повістка про виклик у визначений час до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, одержана певним громадянином із засвідченням його особистим підписом.
Як зазначено у Примітці до форми розписки, повістка вважається врученою рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення - у день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора, або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання (роботи, навчання), якщо особа не повідомила про іншу свою адресу; шляхом вручення під особистий підпис - у день, зазначений у розписці до повістки, в якій проставлений підпис особи, або день складеного у довільній формі акта про відмову особи в отриманні повістки під особистий підпис (за підписом осіб, які мали намір вручити особі повістку).
Окрім цього, згідно з п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 №560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Відповідно до пункту 82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 270 від 05 березня 2009, листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК.
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку адресат відсутній за зазначеною адресою, яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Відтак, коли повістка ТЦК вертається відправнику з підстав відсутності адресата, слід з'ясовувати всі обставини, через які вручення повістки не відбулося, та в залежності від обставин справи вирішувати питання про наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП.
Як це вбачається зі змісту протоколу №132 від 04.02.2025 про адміністративне правопорушення, такий містить зазначення номеру телефону ОСОБА_1 у відповідній графі, тобто мобільний номер засобу зв'язку позивача ТЦК був відомий.
Водночас, досліджуючи рекомендований лист суд апеляційної інстанції зазначає, що на такому, як це передбачено п.82 Постанови №270, ТЦК не зазначило номера телефону позивача, що не може розцінюватись судом як дотримання вимог законодавства в частині виконання обов'язку належного інформуванння військовозобов'язаного про прибуття в ТЦК.
Окрім того суд апеляційної інстанції зазначає, що як уповноважена особа ТЦК, яка складала протокол №132 від 04.02.2025 про адміністративне правопорушення, описуючи фабулу правопорушення, так і начальник ТЦК, який розглядав такий протокол з додатками, не надали належної оцінки довідці форми ф-20, в якій зазначено причину повернення "адресат відсутній за вказаною адресою", оскільки жодним належним способом не пересвідчились виконання працівником об'єкта поштового зв'язку самого факту вкладення до абонентської поштової скриньки, яка належить позивачу, повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК»; не зажадали доказів виконання обов'язку вкладення до абонентської скриньки, що закріплена за адресою позивача повідомлення, на якому зазначена дата такого повідомлення для відліку трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку про те, що адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК». Також, не встановили особу працівника об'єкта поштового зв'язку, прізвище якої повинно бути зазначено в Довідці форми ф-20, довідка ф.20 не містить дати її складання для встановлення самого факту доведення виконання працівником установи зв'язку його обов'язку згідно п.82 Постанови №270.
Зазначені обставини залишились поза увагою як суб'єкта владних повноважень, який вирішував питання притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Такі обставини залишили поза межами оцінки і суду першої інстанції.
Всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, суб'єкт владних повноважень у цій справі, який виніс оскаржувану постанову, не виконав обов'язок доказування правомірності оскаржуваної постанови. оскільки, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, не надав жодних доказів на підставі яких винесено оскаржувану постанову.
Слід зазначити, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.
Оскільки позивач заперечує факт належного поінформування його щодо необхідності прибуття до ТЦК, а відповідач належними та допустимими доказами такий факт перед судом не довів, відсутні підстави вважати допущення позивачем як військовозобов'язаним порушення правил військового обліку, що і визначає склад адміністративного правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки відповідач не довів дотримання ним порядку притягнення особи до відповідальності за відсутністю в матеріалах справи доказів належного сповіщення про прибуття до ТЦК у визначений день та годину.
Слід зазначити, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Елементами верховенства права є принцип рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. Принцип правової визначеності означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.
Слід зазначити, що КУпАП закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту особи.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В силу частини 1 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначено статтею ст. 286 КАС України.
Так, відповідно до ч. 3 цієї статті за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Оскільки в діях ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції не встановлено наявності події та складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст. 210-1КУпАП, що в розумінні п.1 ст.247 КУпАП є обов'язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності, позивач не може нести адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.
На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що належним способом відновлення порушених прав позивача є скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210-1 КУпАП, № 132 від 04.02.2025 із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення, що відповідає положенням ч.3 ст.286 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст.322 КАС України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.1, п.2 ч.9 ст.139 КАС України).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до п. 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Таким чином, оскільки документально підтвердженими судовими витратами позивача є сплачений судовий збір, розмір якого є обґрунтованим та пропорційним до задоволених позовних вимог у розмірі 1514,00 грн, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Качора Степана Богдановича задовольнити, а рішення Залізничного районного суду м.Львова від 18 березня 2025 року у справі №462/1012/25 - скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 по справі про адміністративне правопорушення №132 від 04.02.2025, а провадження по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) грн 00 коп, понесені на сплату судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 19.06.25