18 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/3408/25 пров. № А/857/19830/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Судової-Хомюк Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року (судді Дмитрука В.В., ухвалене без повідомлення учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі №140/3408/25 за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій неправомірними, скасування постанов, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся із позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог визнати протиправними дії відповідача - Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції в особі старшого державного виконавця Недумової Анни Олегівни по відкриттю виконавчого провадження №77704347 відносно ОСОБА_1 , зобов'язати Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції в особі старшого державного виконавця Недумової Анни Олегівни закрити виконавче провадження №77704347 відносно ОСОБА_1 та скасувати всі постанови, винесені в рамках даного виконавчого провадження.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 через свого представника адвоката Писаренко Наталію Олексіївну оскаржив його в апеляційному порядку та апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов повністю. Вказує, що у самій постанові ІНФОРМАЦІЯ_1 №742, від 04.11.2024, строк пред'явлення її до виконання визначено виключно в межах 3 місяців з дня її винесення. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постанові від 13.02.2025 у справі №420/12149/23.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи в режимі відеоконференції представник позивача Писаренко Н.О. апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що постановою по справі про адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення ІНФОРМАЦІЯ_1 за №742 від 04.11.2024 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Недумовою Анною Олегівною прийнято постанову про арешт коштів ОСОБА_1 , як боржника від 27.03.2025 ВП №77618000.
ІНФОРМАЦІЯ_2 за вихідним №1999/1 від 06.03.2025 направив до примусового виконання постанову по справі про адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення ІНФОРМАЦІЯ_1 за №742 від 04.11.2024.
Постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Недумовою Анною Олегівною відкрито виконавче провадження №77704347 від 04.04.2025 в рамках якого винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 04.04.2025.
Вважаючи дії відповідача протиправними по відкриттю виконавчого провадження №77704347 відносно ОСОБА_1 він звернувся до суду із вимогами в яких просить скасувати всі постанови, винесені в рамках даного виконавчого провадження.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність дій державного виконавця з виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 №742 від 04.11.2024.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 55 Конституції визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно із частиною 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Правовідносини щодо примусового виконання рішення суду та інших органів у виконавчому провадженні державними виконавцями врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною 1 статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, серед яких ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Приписами статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Разом з тим частинами 1 та 2 статті 12 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
За правилами статті 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно із статтею 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.
Отже, недотримання строків пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання є підставою для повернення такого виконавчого документа стягувачу без його виконання.
Водночас, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та триває на даний час.
Відповідно до пункту 10-2 розділу ХІІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII, доповненого Законом України від 15.03.2022 №2129-ІХ, який набрав чинності з 26.03.2022, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Як встановлено судом вище, спір у цій справі стосується виконання постанови по справі про адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення ІНФОРМАЦІЯ_1 за №742 від 04.11.2024.
Колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що спірні постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт коштів боржника, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, у виконавчих провадженнях №77618000, №77704347, прийняті відповідачем 25.03.2025 та 04.04.2025 щодо ОСОБА_1 , після набрання чинності Законом №2129-IX від 15.03.2022.
Верховний Суд в постанові від 15.03.2023 у справі №260/2595/22 вказав, що особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10.2 розділу ХІІІ “Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про виконавче провадження», відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Оскільки порядок та строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України “Про виконавче провадження», як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 за №742 від 04.11.2024, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено штраф в розмірі 25500 грн. виконується уповноваженим на те органом у порядку, визначеному Законом №1404-VIII, а у державного виконавця були відсутні правові підстави для повернення виконавчого документа стягувачу та ним правильно відкриті виконавчі провадження, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Стосовно посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 13.02.2025 у справі №420/12149/23, колегія суддів зазначає, що справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, а тому вказана практика не є релевантною до правовідносин за позовом ОСОБА_2 . Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. У постанові від 19.05.2020 справа № 910/719/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі №140/3408/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Н.М. Судова-Хомюк
Повний текст постанови складено 19.06.2025