Провадження № 22-ц/803/299/25 Справа № 203/3148/20 Суддя у 1-й інстанції - Ханієва Ф. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 19
11 червня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Травкіній В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 15 травня 2024 року у складі судді Ханієвої Ф.М.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування, припинення права власності та визнання права власності, -
У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно.
У передбачений законом строк він звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу з заявою про прийняття спадщини, проте в процесі оформлення спадщини, йому стало відомо про укладення 26 листопада 2015 року двох договорів дарування частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , посвідчених приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., за реєстровим №761, № 762; та укладення договору дарування нерухомого майна від 27 листопада 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., за реєстровим №764, на підставі яких за відповідачем було зареєстровано прав власності на нерухоме майно.
Вказані договори дарування від імені ОСОБА_3 укладені ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої 25 листопада 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., за реєстровим №755, визнаною недійсною в судовому порядку, отже, спірні договори дарування підписані особою, яка не мала повноважень, укладати договори від імені його матері ОСОБА_3 , тому такі договори є недійсними.
Враховуючи відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на нерухоме майно, оформлення спадщини, відповідно до закону, є неможливим.
За таких обставин вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав, враховуючи наявність перешкод для оформлення в нотаріальному порядку права на спадкове майно, просив суд визнати недійсними договори дарування частини нежитлового приміщення від 26 листопада 2015 року та договір дарування нерухомого майна від 27 листопада 2015 року; припинити право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, реєстраційний номер 787430512101, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , і зобов'язати повернути та визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 ; припинити право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, реєстраційний номер 140398212101, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , і зобов'язати повернути та визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на будівлі магазину, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та вирішити питання судових витрат.
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 15 травня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсними договір дарування частини нежитлового приміщення від 26 листопада 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., зареєстрований в реєстрі за №761; договір дарування частини нежитлового приміщення від 26 листопада 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., зареєстрований в реєстрі за №762; договір дарування нерухомого майна від 27 листопада 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., зареєстрований в реєстрі за №764. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову, оскільки на момент вчинення оспорюваних правочинів було порушене суб'єктивне право позивача на спадкове майно як спадкоємця за заповітом від 08 серпня 1997 року, а відповідач не спростував належними та допустимими доказами у загальному порядку обставини, які були встановлені рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 16 квітня 2020 року у справі №201/2760/20, яким визнано довіреність від 25 листопада 2015 року недійсною, що набрало законної сили, та висновком експерта у кримінальному провадженні, а тому наявні правові підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів дарування. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову мотивовано недоведеністю позивачем заявленого позову.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду в частині задоволеного позову та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з'ясувавши всіх обставин у справі, безпідставно задовольнив позов у відповідній частині, не звернувши належної уваги на усталену практику Верховного Суду щодо правових наслідків недійсності довіреності для ОСОБА_5 . Вказує, що суд першої інстанції всупереч імперативним приписам Цивільного процесуального кодексу України, зокрема, положенням ст. 102 ЦПК України не призначив судову почеркознавчу експертизу, з приводу якої неодноразово відповідачем заявлялось клопотання під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому наявні правові підстави для скасування рішення суду, оскільки судом під час розгляду справи не встановлені всі обставини у даній справі, що мають істотне значення для справи.
З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволеного позову, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність, передбачених законом, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з огляду на наступне.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що 26 листопада 2015 року та 27 листопада 2015 року між ОСОБА_4 , який діяв по довіреності, посвідченої 25 листопада 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., за реєстровим №755, від імені ОСОБА_3 , (дарувальник), та ОСОБА_1 (обдаровуваний) укладені та посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., за реєстровими №761,№762,№764, відповідно, договори дарування частини нежитлового приміщення та нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .
За життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право. Заповіт посвідчено 08 серпня 1997 року державним нотаріусом П'ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори Бутовою А.Г., за реєстровим №3-2068.
За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 26 листопада 2015 року та 27 листопада 2015 року було зареєстроване приватне право власності на вищевказані нежитлове приміщення та будівлі магазину за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_6 , на підставі договорів дарування від 26 листопада 2015 року та від 27 листопада 2015 року №761, №761, №764, відповідно.
Після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовой Т.С., 14 червня 2017 року була заведена спадкова справа № 29/2017 до майна померлої ОСОБА_3 . Із заявами про прийняття спадщини за законом спочатку звернувся ОСОБА_1 , а в подальшому з аналогічною заявою звернувся ОСОБА_2 , які є синами померлої.
Разом з цим, за життя ОСОБА_3 складено заповіт від 09 жовтня 2012 року, яким вона заповіла ОСОБА_7 1/4 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Михайлець К.О., за реєстровим №2227.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2020 року у справі №201/2760/20, позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсною довіреність від 25 листопада 2015 року, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., зареєстровану в реєстрі за №755.
За змістом вказаного рішення, судом встановлено, що згідно з консультаційним повідомленням Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10 березня 2020 року, підпис та рукописний запис «Брюховецька ЛП», електрофотографічне зображення яких міститься у рядку «ПІДПИС» електрофотокопії довіреності від 25 листопада 2015 року, що складена від імені ОСОБА_3 , посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за №755, виконані не ОСОБА_3 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Постановою Верховного Суду від 12 січня 2022 року у вказаній вище справі №201/2760/20, було частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року у справі №201/2760/20, було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасоване рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2020 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року, касаційну скаргу ОСОБА_2 у вказаній вище справі задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, у вказаній справі, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2020 року було закрито, справу повернуто до суду першої інстанції.
Постановою Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі №201/2760/20, було відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишено без змін.
У розумінні постанови Верховного Суду від 10 травня 2023 року, в силу положень частини 2 статті 54, частини 5 статті 82 ЦПК України рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 16 квітня 2020 року не буде мати преюдиційного значення для ОСОБА_1 , який не брав участі в цій справі (не був залучений місцевим судом як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача), а відтак, при вирішенні даної справи заявник може в загальному порядку спростувати обставини щодо недійсності довіреності, які були встановлені судом першої інстанції в цій справі.
11 лютого 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне провадження №42020042630000051 за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 358, частиною 4 статті 358, частиною 3, 4 статті 190, частиною 2 статті 189 КК України, та в рамках вказаного кримінального провадження ОСОБА_1 , було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 358, частиною 4 статті 358, частинами 3, 4 статті 190 КК України, ОСОБА_2 визнано потерпілим.
При цьому, відповідно до висновку експерта від 27 травня 2021 року №СЕ-19/104-21/14564-ПЧ, зробленого в рамках іншого кримінального провадження №12021040000000019, яке 15 серпня 2021 року, відповідно до листа СУ ГУНП в Дніпропетровській області від 13 вересня 2021 року №403/82, було об'єднано з кримінальним провадженням №42020042630000051 від 11 лютого 2020 року, підпис від імені ОСОБА_3 , рукописний запис « ОСОБА_3 » в графі «Підпис» довіреності серії НАР 752756 від 25 листопада 2015 року, зареєстрованій в реєстрі за №755 - виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2022 року, справа №204/4544/22, задоволено клопотання адвоката Алексєєва О.Є. про закриття кримінального провадження №42020042630000051, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 лютого 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 358, частиною 4 статті 358, частинами 3, 4 стастті 190 КК України, та за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 190 КК України, та кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42020042630000051 від 11 лютого 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 358, частиною 4 статті 358, частинами 3,4 статті 190 КК України, та за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 190 КК України, закрито на підставі пункту 10 частини 1 статті 284 КПК України у зв'язку із тим, що після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК України, цивільний позов ОСОБА_9 до обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної шкоди залишено без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 13 червня 2023 року у справі №204/4544/22, задоволено касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 та прокурора, ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2022 року та Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_8 скасовано.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки на момент вчинення оспорюваних правочинів було порушене суб'єктивне право позивача на спадкове майно як спадкоємця за заповітом від 08 серпня 1997 року, а відповідач в свою чергу не спростував належними та допустимими доказами у загальному порядку обставини, які встановлені рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 16 квітня 2020 року у справі №201/2760/20, яким визнано довіреність від 25 листопада 2015 року недійсною, що набрало законної сили, та висновком експерта у кримінальному провадженні, наявні правові підстави для часткового задоволення позову лише в частині визнання недійсними оспорюваних договорів дарування.
Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, з огляду на таке.
У частині 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови у позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позову (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18), постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Таким чином, застосування позову про оспорення правочину потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).
Звертаючись з позовом до суду, позивач просив визнати недійсними ряд договорів, а саме: договір дарування частини нежитлового приміщення від 26 листопада 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., зареєстрований в реєстрі за №761; договір дарування частини нежитлового приміщення від 26 листопада 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., зареєстрований в реєстрі за №762; договір дарування нерухомого майна від 27 листопада 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., зареєстрований в реєстрі за №764; припинити право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, реєстраційний номер 787430512101, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , і зобов'язати повернути та визнати за ним, ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на нежитлове приміщення №17, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; припинити право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, реєстраційний номер 140398212101, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , і зобов'язати повернути та визнати за ним, ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на будівлі магазину, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 1,3 статті 12, частини 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, представники ОСОБА_1 адвокати Нестеченко Д.С., Стадницький С.А. заявили клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи у справі, оскільки заявлений позов потребує вирішенню питань у галузі спеціальних знань, а заявлене ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції неодноразово клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, було залишено без задоволення, а тому вважали за необхідне проведення у даній справі почеркознавчої експертизи, на вирішення якої поставити одне питання: чи виконано підпис та рукописний текст від імені ОСОБА_3 , самою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , або іншою особою у графі “підпис» та рукописний текст “ ОСОБА_3 » в оригіналі довіреності, серії НОМЕР_1 від 25 листопада 2015 року, посвідчений приватний нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Мазуренко С.В., що зареєстрований в реєстрі за №755.
Відповідно до положень частини 1 статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському Науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експертизи поставлено питання: Чи виконано підпис та рукописний текст від імені ОСОБА_3 , самою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , або іншою особою у графі “підпис» та рукописний текст “ ОСОБА_3 » в оригіналі довіреності, серії НОМЕР_1 від 25 листопада 2015 року, посвідчений приватний нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Мазуренко С.В., що зареєстрований в реєстрі за №755. В розпорядження експертів було надано: цивільну справу № 203/3148/20, яка містить вільні зразки підпису ОСОБА_3 (т.3 а.с. 83-111); оригінал досліджуваного документу, а саме довіреність серії НАР № 752756 від 25 листопада 2015 року, посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Мазуренко С.В., що зареєстрована в реєстрі за № 755; та зобов'язано П'яту дніпровську державну нотаріальну контору надати Дніпропетровському Науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України оригінал договору “Про визначення часток» від 15 травня 2015 року, посвідчений П'ятою дніпровською державною нотаріальною конторою, що зареєстрований в реєстрі за № 3-469 який був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Експертів попереджено про кримінальну відповідальність.
У травні 2025 року на адресу Дніпровського апеляційного суду від Дніпропетровського Науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов висновок судового експерта № 411-25 від 08 травня 2025 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, відповідно до якого експерт дійшов висновку, що підпис та рукописний запис “ ОСОБА_3 » від імені ОСОБА_3 , у графі “Підпис:» оригіналу довіреності, серії НАР №752756 від 25 листопада 2015 року, що посвідчений приватний нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Мазуренко С.В. та зареєстрований в реєстрі за №755 - виконані самою ОСОБА_3 .
Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Колегія суддів звертає увагу, що вищевказаний висновок експерта містить чітку та однозначну відповідь на поставлене судом питання, а саме: чи виконано підпис та рукописний текст від імені ОСОБА_3 , самою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , або іншою особою у графі “підпис» та рукописний текст “ ОСОБА_3 » в оригіналі довіреності, серії НОМЕР_1 від 25 листопада 2015 року, посвідчений приватний нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Мазуренко С.В., що зареєстрований в реєстрі за №755, виконано самою ОСОБА_3 .
При цьому позивач ОСОБА_2 та його представники не надали будь-яких доказів, які спростовували б зазначений висновок судового експерта. Матеріали справи також не містять інформації та будь-яких доказів про те, що наведений висновок експерта було визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.
За таких обставин, колегія суддів приймає до уваги висновок судового експерта № 411-25 від 08 травня 2025 року, який в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, відповідає принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, що спрямовано на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, що є процесуальний обов'язок суду апеляційної інстанції, який встановлений нормами ЦПК України.
Експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури (рішення ЄСПЛ у справі «Дульський проти України» (заява №61679/00 від 01 червня 2006 року).
Статтею 102 ЦПК України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Згідно з частинами 1-6 статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу. При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов'язаний мотивувати таке відхилення або зміну. Питання, які ставляться експерту, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.
Питання, які ставляться перед експертом, мають бути сформульовані чітко, ясно і таким чином, щоб вони виключали неоднозначне їх розуміння й тлумачення та відповідали тим об'єктам і матеріалам, які направляються на експертизу.
Недопустимим є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі.
Згідно зі статтею 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв'язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.
Колегія суддів звертає увагу, висновок експерта у даній справі містить чітку та однозначну відповідь на одне поставлене судом питання, і апеляційним судом не встановлено обставин, які б свідчили про необґрунтованість висновку експерта, що він суперечить іншим матеріалам справи чи викликає сумніви в його правильності.
Слід звернути увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем заявлялось клопотання про призначення експертизи, але судом першої інстанції, залишено без задоволення, що свідчить про порушення судом принципу змагальності сторін, що передбачено положеннями статті 12 ЦПК України. Отже, наявні підстави вважати, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи та помилково дійшов висновку про часткове задоволення позову та визнав недійсними договори дарування, оскільки не дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
З огляду на зазначене вище, судом першої інстанції неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, неправильно досліджено та оцінено докази, в результаті чого колегія суддів дійшла висновку, що доводи позивача про обґрунтованість позову та правильність застосування норм права, які ґрунтуються на судовій практиці та застосування її судом першої інстанції спростовується вищенаведеним, а тому відсутні достатні підстави для задоволення позову в частині визнання недійсними договорів дарування.
За таких обставин, рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, слід стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 22071,00 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 15 травня 2024 року в частині визнання недійсними договору дарування частини нежитлового приміщення від 26 листопада 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергієм Вячеславовичем, зареєстрованого в реєстрі за №761; договору дарування частини нежитлового приміщення від 26 листопада 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергієм Вячеславовичем, зареєстрованого в реєстрі за №762; договору дарування нерухомого майна від 27 листопада 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергієм Вячеславовичем, зареєстрованого в реєстрі за №764; та судових витрат -скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 22071,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 11 червня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 19 червня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна