Провадження № 22-ц/803/5627/25 Справа № 205/13113/24 Суддя у 1-й інстанції - Грона Д. С. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
18 червня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 січня 2025 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом-Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком, пені, 3 % річних, суми інфляційного збільшення заборгованості,-
У вересні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком, пені, 3 % річних, суми інфляційного збільшення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 20.11.2019 між позивачем та ОСОБА_1 , як власником приміщення АДРЕСА_1 , було укладено Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком № 2000131. З грудня 2019 року по квітень 2021 року відповідач не в повному обсязі здійснювала оплату за надані послуги внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 11 173,22 грн. На цю суму боргу позивачем було нараховано 3 % річних у сумі 1 362,16 грн, суму інфляційного збільшення у розмірі 5 935,63 грн, пеню в розмірі 476,33 грн.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом-Дніпро» заборгованість по внесках на утримання спільного майна за період з 01 грудня 2019 року по 30 квітня 2021 року у розмірі 11 173 грн. 22 коп., 3 % річних у розмірі 1 362 грн 16 коп, інфляційні втрати у розмірі 5 935 грн 63 коп, пеню у розмірі 476 грн. 33 коп, а всього 18 947 грн 34 коп. Вирішити питання стосовно судового збору.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом-Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком, пені, 3 % річних, суми інфляційного збільшення заборгованості - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом-Дніпро» заборгованість по внесках на утримання спільного майна за період з 01 грудня 2019 року по 30 квітня 2021 року у розмірі 11 173 грн. 22 коп., 3 % річних у розмірі 1 362 грн 16 коп, інфляційні втрати у розмірі 5 935 грн 63 коп, пеню у розмірі 476 грн. 33 коп, а всього 18 947 грн 34 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом-Дніпро» сплачений судовий збір в розмірі 3 028,00 грн.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2025 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом-Дніпро» про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 205/13113/24 щодо розподілу судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом-Дніпро» витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Не погодившись з вказаними рішеннями суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та додаткове рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі Договору № 206/19П від 30.10.2019. Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.02.2020 за ОСОБА_1 , було зареєстровано право власності на вищевказану квартиру, загальною площею 64,9 кв. м., житлова площа 57,4 кв. м.
Між позивачем та відповідачем 20.11.2019 було укладено Договір № 2000132 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, яким встановлено ціну послуги у розмірі 05 грн 86 коп на місяць за 1 кв.м. загальної площі житлового або нежитлового приміщення будинку. Витрати за електричну енергію для місць загального користування, насосів, ліфтів, за опалення місць загального користування, водопостачання для поливу та прибирання щомісяця нараховується додатково, відповідно загальнобудинковим розрахунковим засобам обліку і розраховується пропорційно площі приміщення співвласника.
Відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 26.10.2023 ОСОБА_1 відчужила право власності на вказану квартиру ОСОБА_2 .
Позивачем надано виписку з особового рахунку відповідача з якої вбачається, що нарахування на ім'я власника квартири - ОСОБА_1 здійснювались у період з грудня 2019 року по квітень 2021 року, тобто в проміжок часу, коли відповідач була власником квартири АДРЕСА_1 . За цей період заборгованість складає 11 173 грн. 22 коп.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем фактично послуги, які надаються позивачем, споживалися, своєчасно їх оплату вона не здійснювала, а законні підстави для звільнення від їх оплати відсутні, враховуючи зазначене, з відповідача підлягає стягненню заборгованість по оплаті послуг за управління багатоквартирним будинком у розмірі 18 947 грн 34 коп.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг, зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, а обов'язком оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов'язаний, зокрема, забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об'єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги був визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
У відповідності до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Статтею 7 цього Закону визначені права і обов'язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов'язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно із ч. 1 ст. 9 цього Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
На підставі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, аналізуючи наведені норми права та за встановлених судами обставин, слід дійти висновку, що відповідачка будучи у спірний період власницею майна, в силу приписів закону зобов'язана сплачувати визначені Договором № 2000132 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком платежі за надані послуги.
На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для стягнення з відповідачки на користь ТОВ “Управдом-Дніпро» заборгованості за період з грудня 2019 року по квітень 2021 року в розмірі 18 947 грн 34 коп. боргу .
Розмір та алгоритм проведеного ТОВ “Управдом-Дніпро» нарахування за вказаний період відповідачкою не спростованого, зокрема, шляхом надання свого розрахунку.
Щодо застосування строку позовної давності.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна, зокрема, щодо стягнення неустойки (штрафу, пені), - в один рік (ст. 257 ЦК України).
Однак Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину», тобто до 01.07.2023 року.
Водночас відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, який триває на дату розгляду справи, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Враховуючи викладені норми закону, а також те, що заборгованість виникла з грудня 2019 року по квітень 2021 року, а позов подано 27.09.2024 року, строк позовної давності не пропущено, тому підстав для його застосування немає.
Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає, наступне.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України визначено, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з частиною 2 статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, на підтвердження витрат на правничу допомогу надані копія договору від 09.09.2024 про надання правничої допомоги, який укладений між ТОВ «Управдом-Дніпро» та адвокатом Ковальчуком Денисом Юрійовичем, в якому вартість послуг адвоката визначена в розмірі 15 000,00 грн., Актом від 04.02.2025 приймання надання правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 09.09.2024, ордер на надання правничої допомоги у цій справі, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Враховуючи викладене, складність справи та кількість судових засідань виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги, а також той факт, що позивачем підтверджено належними доказами понесені ними витрати на правничу допомогу адвокатом, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн, оскільки такі витрати є співмірними складності справи та витраченому адвокатами часу на виконання доручення клієнта.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції ухвалені відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для іх скасування не вбачається.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 січня 2025 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 19 червня 2025 року .
Судді: