Провадження № 22-ц/803/5520/25 Справа № 172/1775/24 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
18 червня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У жовтні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01.11.2019 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладена угода № 591059650. Відповідно до умов вказаного договору, банк надав позичальнику кредит в сумі 47 200,00 грн., а позичальник зобов'язався повернути використану суму в строк до 01.11.2021 року та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 18,99 %.
Позикодавець належним чином виконав свої зобов'язання, однак відповідач не виконав умови кредитного договору і станом на день формування позовної заяви його заборгованість до договором становить 73554,70 грн., з яких: 40204,91 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 31214,18 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, інфляційні збитки - 1755,60 грн., нараховані 3% річних - 380,01 грн.
Право вимоги до позивача за вказаним кредитним договором перейшло на підставі договорів № 2 від 17.05.2021 року, укладеного між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Флексіс», № 18-05/2021 від 18.05.2021 року, укладеного між ТОВ «ФК «Флексіс» та ТОВ «Вердикт Капітал», № 10-03/2023/01 від 10.03.2023 року, укладеним між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».
Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 591059650 від 01.11.2019 року, яка становить 73554,70 грн., з яких: 40204,91 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 31214,18 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, інфляційні збитки - 1755,60 грн., нараховані 3% річних - 380,01 грн. Вирішити питання стосовно судових витрат.
Заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2025 року відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР»звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, що 01.11. 2019 року між АТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 було укладено оферту на укладення угоди про надання кредиту № 591059650. Відповідно до умов банк зобов'язався надати позичальнику кредит у сумі 47 200 грн, а позичальник зобов'язався повернути використану суму в строк до 01.11.2021 року та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 18,99%.
З копії меморіального ордеру № 939391 від 01.11.2019 року вбачається, що АТ "Альфа-Банк" на рахунок ОСОБА_1 перерахована сума в розмірі 47200, 00 грн.
Відповідно до Договору факторингу № 2 від 17.05.2021 року, вбачається, що 17.05.2021 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Флексіс» було укладено Договір факторингу № 2. Відповідно до п. 2.3 право вимоги вважається відступленим Фактору з дати повної (остаточної) оплати Фактором Ціни Прав Вимоги відповідно до п. 4.2 цього договору. В дату здійснення повної (остаточної) оплати Фактором Ціни Прав Вимоги відповідно п. 4.2. Договору Сторони підписують Акт приймання-передачі Реєстру Боржників, за формою встановленою в Додатку № 2 до цього Договору.
Сума за договором факторингу була сплачена згідно платіжного доручення від 17.05.2021 року (а.с. 25 зворот).
До реєстру боржників внесено ОСОБА_1
18.05.2021 між ТОВ «Вердикт - Капітал» (фактор) та ТОВ «Фінансова компанія «Флексіс» (клієнт) укладено договір факторингу № 18 - 05/21, відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників (які надалі, в залежності від контексту, іменуються «боржники» або «боржник») за договорами (надалі іменуються «основні договори» або «основний договір», в залежності від контексту), перелік яких міститься в додатку № 1-1 до договору, що додається до даного договору на паперовому носії.
Відповідно до додатку № 1- 1 до договору факторингу № 18 05/21 від 18.05.2021, характеристики права вимоги, переданих фактору клієнтом за договором та боржників за основними договорами від 18.05.2021, ТОВ «Вердикт Капітал» набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 591059650 від 01.11.2019, заборгованість по основному боргу 40204,91 грн., сума заборгованості за процентами на дату укладення договору 27720,95грн., пеня/штраф/неустойка на дату укладення договору факторингу 00,00 грн., загальна сума заборгованості (проценти, комісія та тіло кредиту станом на дату укладення договору, з урахуванням пені/штрафу/неустойки) 67925,86 грн. (а.с. 34)
10.03.2023 між ТОВ «Коллект Центр» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір № 10 - 03/2023/01 про відступлення (купівлю - продаж) прав вимоги, відповідно до якого за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором.
10.03.2023 між сторонами договору підписано акт прийому - передачі реєстру боржників.
Згідно з додатком № 3 до договору №10 - 03/2023/01 про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги від 10.03.2023, реєстру боржників до договору №10 - 03/2023/01 про відступлення (купівлю - продаж) прав вимоги від 10.03.2023, ТОВ «Коллект Центр» набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № № 591059650 від 01.11.2019 (а.с.41 зворот).
Загальний розмір, що підлягає стягненню станом 07.10.2024 року відповідно до розрахунку заборгованості, становить73554,70 грн, з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 40204,91 грн; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 31214,18 грн; інфляційні збитки 1755,60 грн.; нараховані 3%річних - 380,01грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначав, що ТОВ «Коллект Центр» не доведено належними, достовірними та допустимими доказами обставини того, що ним набуто право вимоги до відповідача, а відтак - що його майнове право порушено і підлягає судовому захисту.
Такий висновок суду першої інстанції є помилковим, виходячи з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виходячи з вищевикладеного судова колегія приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено наявність у ОСОБА_1 кредитної заборгованості за договором від 01.11.2019 року , право вимоги на які згідно договорів факторингу від 17.05.2021 року, 18.05.2021 року та від 10.03.2023 року перейшло до позивача ТОВ «Коллект Центр».
Посилання суду першої інстанції на недоведеність переходу права вимог до відповідачки від ПАТ "Альфа Банк" до ТОВ «Коллект Центр» спростовується наявними у справі доказами .
Дослідивши розрахунок заборгованості за кредитним договором №591059650 від 01.11.2019 року, встановлено, що станом на 10.09.2024 року, загальна сума заборгованості складає 73554,70грн., з яких: 40204,91 грн. заборгованість за тілом кредиту; 31214,18 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, інфляційні збитки - 1755,60 грн., нараховані 3% річних - 380,01 грн.
Також, із розрахунку вбачається, що заборгованість за відсотками була нарахована, починаючи з 18.05.2021 року по 31.10.2021 року. Інфляційні збитки та 3% річних нараховані у період з 01.11.2021 року по 23.02.2022рік.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про повернення або часткове повернення відповідачем отриманих в кредит коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом.
За встановлених обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у розмірі 73554,70грн., з яких: 40204,91 грн. заборгованість за тілом кредиту; 31214,18 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, інфляційні збитки - 1755,60 грн., нараховані 3% річних - 380,01 грн.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до положень ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких зокрема відносяться витрати на професійну правничу допомогу, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом встановлено, що в позовній заяві ТОВ «Коллект Центр» зазначало, що вони понесли у зв'язку із пред'явленням даного позову судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 16 000 грн, які просять стягнути з відповідача.
Отже, вимога щодо розподілу судових витрат на правову допомогу була заявлена до винесення рішення по суті.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
До суду першої інстанції позивач надав копію договору про надання правової допомоги ТОВ «Коллект Центр» адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» від 01 липня 2024 року на підставі звернення клієнта, оформленої у вигляді заявки на надання юридичної допомоги; заявка на отримання позивачем юридичної допомоги №499 від адвокатського об'єднання по супроводу примусового стягнення з ОСОБА_1 заборгованості; витяг з акту №3 про надання юридичної допомоги від 05.09.2024року, відповідно до якого адвокатське об'єднання надало, а позивач прийняв правову допомогу щодо боржника ОСОБА_1 у вигляді надання усної консультації з вивчення документів 4 000 грн. (2 год.), складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 12 000 грн. (4 год.); платіжна інструкція №0459930000 від 12 вересня 2024 року про перерахування ТОВ «Коллект Центр» на рахунок АО Лігал Ассістанс» 112 000 грн. за договором про надання правничої допомоги від 01.07.2024 року.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.(Постанова Великої Палати Верховного Суду справа № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року).
Так, відповідно до положень ч.6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою - п'ятою та дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.
Тому виходячи із положень ч.3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатським об'єднанням роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що зазначені ТОВ «Коллект Центр» витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 16 000 грн. є завищеними.
Зокрема суд звертає увагу, що справа стосується стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 73 554,70 грн, тобто у справі незначної складності, з огляду на ціну позову, а тому, підготовка документів для звернення до суду у рамках даної справи в суді першої інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог ТОВ «Коллект Центр» про стягнення витрат на правову допомогу.
Враховуючи характер виконаної адвокатами робіт, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем під час подачі позову.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З приводу розподілу судових витрат в вигляді судового збору, судова колегія зазначає наступне.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене у відповідності до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь ТОВ «Коллект Центр» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3 028,00 грн, та 3633,60 грн за подання апеляційної скарги, а всього 6661,6 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» - задовольнити частково.
Заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2025 року -скасувати.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості -задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором №591059650 від01.11.2019 року у розмірі 73 554,70 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 6661,6 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено19 червня 2025 року.
Судді: